Робота над заголовками

Найбільша робота над заголовками чекає редактора в книжковому, добре структурованому, виданні. Оскільки назви тут даються всім підрозділам книги (глави, розділи, параграфи тощо), і всім структурним частинам рубрик (допоміжні покажчики, таблиці, ілюстрації та ін.) [2, с. 124]. Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій:

* полегшують роботу читача з виданням;

* організовують процес читання;

* дають можливість читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;

* готують читача до сприйняття нового, щодо закінченого, цілого твору;

* забезпечують зручність в пошуку вибіркової інформації;

* дають можливість глибше засвоїти матеріал.

Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнення оптимальної відповідності заголовків змісту текстових фрагментів.

7. Редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування)

Редакційна правка – це остання складова етапу редагування, проте не остання за серйозністю виконання редактором [18].

Здійснювати необхідні виправлення в тексті редактор починає після першого наскрізного читання. Сутність редагування полягає в тому, що в окремих словах, пропозиціях, а то і фрагментах тексту редактор може здійснювати наступні операції:

- заміну;

- вставку;

- видалення;

- перестановку;

- скорочення;

- переробки [14].

Головними завданнями такого редагування є усунення неточностей, повторів, досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, мовностилістичні грамотності [5, с. 241].

Отже, будь-які виправлення, внесені під час редагування обов’язково повинні узгоджуватися з автором. Необхідно уникати категоричності суджень обґрунтовуючи необхідність виправлень. Протягом всього періоду роботи з автором потрібно зберігати поважні взаємини.

Специфіка редагування науково-популярних текстів

Науково-популярними прийнято називати такі видання, які, як і наукові, містять результати теоретичних чи експериментальних досліджень у галузях науки, культури, мистецтва і техніки, однак матеріал у яких викладений у доступній для читача – не спеціаліста, формі. Основне призначення таких видань – популярно подати нефахівцям з даної проблематики певні наукові знання. На початку підготовки до друку кожного такого видання важливо уявити коло потенційних читачів (покупців, споживачів) нового видавничого продукту. Як правило, це неспеціалісти із тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки [5, с. 264]. Умовно виокремити його можна серед таких основних категорій:

- читач з вищою освітою і досить високою професійною підготовкою, який постійно проявляє інтерес до новинок науки, техніки і культури;

- читач із середньою або середньою спеціальною освітою, для якого читання такого виду літератури є засобом поглиблення самоосвіти;

- читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об'єктивно зацікавлений у результатах наукового пошуку колег, які працюють «на стику» близьких наук;

- старшокласники і студенти, які завжди проявляли підвищений інтерес до знань за принципом «будь-які знання не бувають зайвими» або «колись у житті стануть у пригоді» [19].

Зважаючи на те, що за підготовку науково-популярних видань беруться багато вчених, перед ними незмінно виникає ще одне запитання: яка книга з науково-популярного блоку матиме в сучасного читача підвищений попит? Відповідь уже відома: та, що виділяється з-поміж інших за такими ознаками:

- зовнішнім дизайном і внутрішньою художньо-технічною «начинкою»;

- рівнем застосування прийомів популяризації викладу матеріалу.

На відміну від наукових видань, де такій стороні редакційно-видавничого процесу не надається великого значення, у цьому випадку ігнорувати внутрішнім і зовнішнім оформленням недоречно. Нерідко буває, що вдало придумані художником деталі стають цементуючим стрижнем видання, викликають увагу читача й спонукають його прочитати книгу до кінця. Ілюстративний матеріал, будучи складовою частиною відтворення наукового змісту, у виданнях виконує також і кілька важливих функцій: пізнавальну, інформаційну, виховну. Водночас авторові слід пам’ятати, що перенасичення тексту ілюстративним матеріалом (скажімо, однотипними графіками, схемами, таблицями) може ускладнити сприйняття тексту читачем, відволікти його увагу. Не зайвим буде загострити увагу на підготовці текстівок. Вони повинні бути «прив’язані» до тексту і виконувати додаткову інформаційну функцію [19].

Прийомів популяризації викладу будь-якого складного за тематикою тексту є чимало. Залежить це передусім від особливостей авторської манери розповіді та майстерності редактора. Виділимо деякі з них:

- сюжетний розвиток подій (віднайдені ученим історичні факти і явища будуються за законами художнього твору – зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка);

- логічна послідовність наукових аргументів та наведення до кожного з них цікавих прикладів (скажімо, етапи освоєння людиною космосу подаються на фоні успішних і невдалих випадків запуску керованих апаратів з конкретними прізвищами, датами і цифрами);

- вставки-відступи від основної розповіді, які узагальнюють сказане автором у цій частині книги (так, у науково-популярній книзі з історії видавничої справи Київського університету редактор видавництва «Наша культура і наука» доречно запропонував вставити до тексту авторської розповіді короткі блоки під рубрикою «Коротка історична довідка», набраних і зверстаних іншим шрифтом);

- авторські відступи від строго визначеної канви розповіді (вони забезпечують цілком протилежний від попереднього ефект: послідовний виклад серйозної наукової інформації раптом скрашується емоційно або динамічно насиченою авторською ремаркою, яка робить своєрідну паузу, спонукає до певної реакції самого читача);

- нестандартне введення в текст термінології та спонукання читача до її мимовільного засвоєння (на початку – перелік найголовніших його особливостей; знайомство з терміном через цікаві приклади; розшифрування складного терміна ніби ненароком, через уточнення або взяття його в дужки) [5, с. 279].

Отже, значною мірою піднімають «читабельність» науково-популярних видань, сприяють запам’ятовуванню прочитаного, простота і ясність, публіцистична наснага й експресія, образність мови, влучні порівняння, речитативні запитання до читача, що властиві для стилю окремих авторів.

Особливості редагування ужиткової літератури

Видання для дозвілля містить загальнодоступні відомості з виготовлення або експлуатації різних предметів у побуті, за різноманітних форм самодіяльної творчості, захоплень. Вони близькі до виробничо-практичних та науково-популярних видань. Однак відрізняються від них своїм цільовим призначенням [15].

За характером інформації видання для дозвілля поділяються на два види: практичні видання для аматорів, розважальні видання [15].

Практичні видання для аматорів покликані дати певну суму знань і допомогти виробити необхідні вміння та навички в непрофесійній діяльності з метою отримати той чи інший практичний результат. До них відносяться: книги на допомогу молодій сім’ї, на допомогу молодій матері, книги по садівництву, фото і кінозйомки, шиттю, в’язанню, спортивної гімнастики, косметиці і т.п. Це можуть бути практичні посібники і керівництва, буклети, буклети-визначники, робочі таблиці [10].

Розважальні видання представлені спортивними, комп’ютерними та іншими інтелектуальними іграми, кросвордами, гороскопами, ворожіннями, збірками пісень, віршів до різних святкових дат та ін. [16].

Характерною особливістю оформлення видань даного виду є велика кількість ілюстрацій, часто багатоколірних. Серед них багато видань, в яких більшу частину обсягу займають зображення [16].

Рекламне видання містить викладені у привабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи з метою створення попиту на них. Воно містить коротку інформацію про споживчі властивості товарів і різних видах послуг з метою їх реалізації, створення попиту на них, а також відомості про особу, організації, творах мистецтва, літературно-художньому виданні і т.п. з метою їх популяризації [7, с. 236].

Цільове призначення рекламного видання – сприяти реалізації товарів і послуг, створити попит на них. Воно може бути розраховане на масового споживача і на фахівця [7, с. 237].

Специфіка інформації, зафіксованої в рекламному виданні, полягає в тому, що тут поєднується популярний, довідковий і оціночно-рекламний текст. Більшість цих видань випускається у вигляді каталогів, проспектів і афіш [16].

Каталог містить систематизований перелік наявних у наявності предметів і послуг [9, с. 326].

Проспект містить перелік предметів і послуг, планованих до випуску, продажу чи показу [9, с. 326].

Афіша – видання з інформацією про який-небудь культурний захід і призначене для розклеювання (концертна афіша) [10, с. 25].

Значне місце серед рекламних видань займають буклети – видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два згини або більше [14, с. 18].

Оформляються рекламні видання барвисто. Текст у них супроводжується великою кількістю ілюстрацій, часто багатоколірних. Велику групу складають видання, у яких переважають зображення, а текст виконує допоміжну функцію [14, с. 20].

Таким чином, метою видань для дозвілля є сприяння раціональному використанню читачами вільного часу, розвитку аматорської творчості і т.п. У той же час ці видання мають гедоністичну спрямованість, вони розважальні, допомагають приємно, весело і цікаво провести час.

ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1 Аспекти наукової літератури

Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених [15]. Такі видання одночасно виконують кілька функцій:

- підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених;

- стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці;

- закріплення результатів наукового пізнання;

- передачі знань наступним поколінням і групам споживачів [20].

Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі результати означених досліджень, до цього блоку також відносимо науково підготовлені до друку пам’ятки культури та історичні документи. Характерним прикладом таких видань можуть слугувати томи міжвидавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, – «Літературні пам’ятки України», «Пам’ятки історичної думки України» [9, с. 196]. Важливо на початку окреслити й засвоїти типологічний ряд наукових видань, складники якого мають свою структуру, обсяг та принципи творення.

За характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

- монографія;

- автореферат дисертації;

- стаття;

- наукова доповідь (тези доповіді) [20].

За складом основного тексту:

- моновидання (в основі – один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації);

- тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду);

- матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);

- збірник наукових праць [20].

Практика підготовки до друку такого виду літератури виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути автор особливу увагу: ознайомчий, структурний, змістовий [13, с. 193].