Структура наукового тексту. Саме з аналізу плану роботи, власне її побудови (вступної, основної, заключної частин), починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового

Саме з аналізу плану роботи, власне її побудови (вступної, основної, заключної частин), починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом: систематизації зібраного матеріалу, дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин), чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного, строгої логіки викладу, написання серйозних узагальнень, вироблення самостійних висновків, виявлення і ліквідація повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою» [21]. Пильної уваги потребує передмова, вступ, післямова, анотація і її відповідність змісту рукопису, доречність епіграфів, посвят. Посилання на джерело, список використаних джерел, рекомендована література, порядок розміщення довідкового апарату та посилань у тексті [21]. Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті допоміжної частини видання (додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових зносок, змісту) також залежність від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Можуть також перебувати у роботі паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (авантитулу, розгорнутого титулу, звороту титулу, колонцифр, колонтитулів). Опрацьовуючи текст основної частини, редактор завжди має пам’ятати, що будь-яка внесена тут правка має автоматично відбитися у службовій чи допоміжній частині. Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах [13, с. 27].

Мова наукового і довідкового текстів має бути чіткою, точною, ясною. На особливу увагу редактора заслуговує відстеження у текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо простежити, аби при першому вживанні певного терміна подавалося його пояснення, вказувалося на етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл і дисциплін, вживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання – це науковий текст) [13, с. 29].

Таким чином, редактор, працюючи над структурою наукового тексту повинен поліпшити її шляхом: систематизації зібраного матеріалу, дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту, чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного, строгої логіки викладу, написання серйозних узагальнень, вироблення самостійних висновків, виявлення і ліквідація повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою». Пильну увагу приділити передмові, вступу, післямові, анотації і її відповідності змісту рукопису, доречність епіграфів та посвят.

29. Універсальні норми редагування наукової, науково-популярної і ужиткової літератури.

Редагування - це складова частина видавничого процесу, творча робота редактора спільно з автором над рукописом твору в цілях поліпшення його змісту і форми, підготовки до поліграфічного відтворення та випуску у світ.

Редагування - процес творчий і багато в чому залежить від типу видання. Кожна нова рукопис вимагає від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей.

Редагування – це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ. Види: нормативне і творче (Загальне редагування, Партико).

Ред́ актор — (від лат. redactor «перегоняючий») особа, яка робить редагування (складає, перевіряє і виправляє зміст) видання (книги, журналу, газети тощо).

Видання. Основні види. Терміни та визначення. ДСТУ 3017—95

3.1 видання Документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, мі­стить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам Державних стандартів, інших нор­мативних документів щодо їхньо­го видавничого оформлення і по­ліграфічного виконання Примітка 1. Під документом слід ро­зуміти матеріальний об’єкт, що містить інформацію, закріплену створеним лю­диною способом для передавання в часі та просторі. Примітка 2. Видання, що поряд з дру­кованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має су­провідну допоміжну інформацію (дис­кети тощо), зветься комбінованим

Наукове видання Видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних дослід­жень, а також підготовлених на­уковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів.

Науково-популярне видання Видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних дос­ліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям.

Редакційно-видавничий процес — це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

Діяльність В. складається з творчого, організаційно-виробничого і комерційного працювання.

4 етапи в організаційно-видавничому процесі В.:

· Підготовчий.

· Редакційний.

· Виробничий.

· Заключний.

Підготовчий етап – складання тематичного плану; бізнес-план; подача авторського оригіналу до В. і прийняття його до видання.

Редакційний етап – від одержання редактором авторського оригіналу до сдачі видавничого оригіналу до виробничого відділу.

Виробничий етап – від сдачі видавничого оригіналу у видавництво до виходу видання у світ.

Заключний етап – розповсюдження і рекламування продукції.

Норма - це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури. Проте, існують і інші визначення норми.

Норми редагування– це норми редагування, щовизначають правильне використання того, що входить у видання (лінгвістичні, видавничі,).

Загальні норми (постулати).

У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дасть змогу краще усвідомити особливості редагування.

Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні:

· Повідомлення обов'язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.

· Повідомлення повинно мати визначену модальність.

· Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.

· Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

· Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.

· У повідомленні повинні бути реалізовані механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.

· У повідомленні повинні бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.

· Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.

· У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

Норми редагування:

· Видавничі норми редагування цитат, чисел, знаків, переліків, скорочень, дат і часу тощо.

· Загальні норми редагування:

· 1. Повідомлення обов'язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.

· 2. Повідомлення повинно мати визначену модальність (реальну чи ірреальну).

· 3. Повідомлення повинно бути адаптовано до часу, місця і ситуації, у яких його сприймає реципієнт.

· 4. Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

· 5. Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.

· 6. У повідомленні повинні бути реалізовані механізми, що змушують реципієнта сприймати інформацію.

· 7. Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння в нього інформаційних шумів.

· 8. У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

· 9. Будь-яку загальну чи конкретну норму можна порушити, якщо це виправдано - призведе до поставленої мети.

· Конкретні норми редагування Види норм (за змістом):

· 1) лінгвістичні;

· 2) психолінгвістичні;

· 3) логічні;

· 4) композиційні;

· 5) наукові;

· 6) видавничі;

· 7) юридичні;

· 8) політичні;

· 9) поліграфічні;

· 10) етичні;

· 11) естетичні.

· Цей перелік може доповнюватись.

Інформаційні норми редагування

Щодо цих норм основне завдання редагування полягає в тому, щоб: а) повідомити реципієнтам лише нову для них інформацію; б) привести кількість інформації, поданої в повідомленні автором, у відповідність із можливістю реципієнтів її сприйняти; в) повідомити реципієнтам лише цінну для них інформацію; г) скомпресувати інформацію повідомлення.
Соціальні норми редагування (юридичні, політичні, релігійні, етичні й естетичні)

Етичні норми

У видавничій практиці використовують цілу низку етичних норм редагування (найширше — в пресі, телебаченні та радіомовленні, обмеженіше — у книговидавничій справі). Етичні норми прийняті як в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Кілька етичних норм практично в усіх країнах зведено до рангу юридичних і зафіксовано в законодавчих актах: норми щодо образи, наклепу та прихованої реклами (див. вище розділ 10.1.2). Більшість етичних норм, не зведених до рангу юридичних, як правило, прийнята спілками журналістів різних країн.
Естетичні норми

Крім перелічених вище юридичних та етичних, редактор завжди повинен врахо­вувати ще й естетичні норми редагування, іншими словами — норми прекрасного. Без дотримання таких норм будь-яке повідомлення, навіть і з найбільшою кількістю нової інформації, реципієнт може поминути як не варте уваги. Норми прекрасного стосуються не лише образних повідомлень, а й образно-понятійних та виключно понятійних.

Композиційні норми редагування.

Композиційні норми редагування надзвичайно важливі, і, може, навіть важливіші, ніж це традиційно вважають. Вдало вибрана композиція значною мірою забезпечує успіх повідомлення.

Основні завдання контролю за дотриманням композиційних норм полягають у тому, щоби виявити, чи відповідає логіка матеріалу композиції повідомлення і чи відповідає запропонований автором ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її сприйняти.