Робота над науковим твором

Редактор має вирішити низку питань під час ознайомлення, оцінювання і редакційної підготовки оригіналу [6, с. 73].

Перше питання, яке має вирішити редактор, – це доцільність видання, тобто актуальність його теми, ступінь авторської оригінальності роботи, місце в асортименті літератури, на якого читача воно розраховане. Друге питання – це визначення правильності фактичних даних оригіналу. Це стосується дат, цифр, імен, розрахунків, формул. Особливої уваги потребують таблиці, їхня будова, і розміщення, назви та нумерація, а також точність, вивіреність, перевірка цитат і посилань на джерела.

Третє питання, яке має вирішити редактор, – це ілюстративний матеріал. Він перевіряє відповідність ілюстрацій даній темі, їх якість, виразність, розмір. Важливо перевірити текстівки, креслення, графіки, схеми, цифри, діаграми [6, с. 76].

Наступним етапом роботи є уважне вивчення структури оригіналу, встановлення її логічності, рівномірного розподілу тексту між розділами і частинами. Структура повинна сприяти викладу змісту [6, с 77].

Перевірка доцільності здійснюється власне ще й через рецензування майбутнього твору. Зрозуміло, що редактор не завжди може бути достатньо компетентним в оцінюванні оригіналу – у такому випадку необхідно звернутися по допомогу до спеціалістів. При передачі рукопису рецензенту редактор ні в якому разі не визначає заздалегідь висновок рецензента, не нав’язує йому свою думку, однак редактор чітко формулює завдання, наголосити на особливості внутрішньо-видавничої рецензії і вказує, що відрізняє авторський оригінал від рецензії на готову книгу. Мета внутрішньо-видавничої рецензії – допомогти правильно оцінити рукопис, виявити її недоліки і вказати, як їх усунути [8, с. 55]. Тому робоча рецензія зводиться до конкретного розбору твору, посторінкових зауважень і пропозицій щодо виправлення. Перед внутрішньо-видавничим рецензентом слід поставити обмежене завдання. Так, в книзі з фотосинтезу, твір, приміром, автора-біолога у якому є і новизна, і оригінальність, і змістовність описаних ним експериментів, може не підлягати сумніву, проте слід перевірити ті частини у рукописі, які стосуються фізики. Очевидно, що у такому випадку як рецензента запрошують не біолога, а фізика, і завдання рецензента має бути обмежене лише тим, що стосується фізики [8, с. 55]. Не визначивши завдання перед рецензентом, ми можемо замість зауважень до рукопису і замість конкретних рекомендацій, як їх усунути, отримати великі трактати на ту ж тему, яку висвітлює автор [8, с. 70].

У науковій та довідковій літературі велике значення мають таблиці. При обробленні таблиць слід завжди пам’ятати, що читач звертається до них частіше навіть, ніж до тексту. Таблиці є самостійним довідковим матеріалом. Таблиця повинна мати назву, таблиці без назви можуть бути незрозумілими для читача. Так трапляється, коли полосні таблиці даються без заголовку, безпосередньо під колонтитулом [13, с. 322].

Високі вимоги при редакційному обробленні таблиць ставляться при оформленні боковика і головки. Вони є підметом і присудком таблиці. Підметом табличної форми є ті об’єкти, назви, статті, які характеризуються цифровими покажчиками та іншими ознаками. Підмети розміщуються у лівій стороні таблиці, тобто у боковику [13, с. 323].

Присудок таблиці – це ознаки, які характеризують підмет. Кожна така ознака окремо являє собою показник присудка. Присудок зазвичай розміщують у правій стороні таблиці [13, с. 323].

У складній таблиці статті підмета можуть бути розділені на групи, розділи, параграфи, пункти. Присудок також може складатися зі складних показників. Він може вміщувати у собі, приміром, характеристику видів матеріалу не лише за показниками кількості, ціни і вартості, але за ознаками руху їх за надходженням, витратами і залишком [20].

Ретельна перевірка і правильне оброблення у науковій книзі цифр, формул, символів потребує неабиякої уваги редактора. Редактору необхідно не лише перевірити правильність і точність усіх позначень. Але й досягти дохідливості у оформленні, не допустити неясності або різного їх тлумачення. Помилки у цифрах і формулах підривають довіру до книжки. У редакційному обробленні цифр, формул, символів потрібно дотримуватися уніфікованості. У такому разі слід завжди перевіряти усі дані з видавничими стандартами. Редакційне оброблення формул досить складний процес. І хоча вважають, що за правильність даних повністю відповідає автор, редактор видавництва враховуючи велику небезпеку, що являють собою помилки у формулах, зазвичай проводить суцільну чи вибіркову перевірку. Суцільній перевірці підлягають задачі у підручниках і наукових посібниках [20].

У редакційній практиці нерідко автори в одному дослідженні дають результати з різними точностями, причому більше число десятинних знаків отримано не завдяки більшій точності експерименту, а за допомогою підрахунків [20].

Звичайно редактор не має змоги перевірити практично усі формули у науковій книзі, але він може виявити помилки по самій формулі. Тобто за невідповідністю цих формул законам математики [20].

Ілюстрації у науковій книзі є дуже важливим елементом. А іноді є основним об’єктом викладу, а текст слугує коротким поясненням до малюнків чи графіків та різних креслень. У підготовленні ілюстрацій слід дотримуватися певних вимог, які позначенні у ДСТУ [4].

Звичайно у редакційній практиці часто трапляється типові недоліки у оформленні ілюстрацій. Приміром, відрив ілюстрацій від тексту, і підписів під малюнками. Або відсутність у підписі основного змісту і графічного сюжету [20].

До оброблення ілюстрацій слід підходити с точки зору типу видання і аудиторії, на яку вона розрахована. Редактор має підібрати у книгу справді точні, доречні цікаві ілюстрації. А також перевірити їх відповідність з текстом [3, с. 59].

Наукові видання, як і інші, потребують ретельної підготовки складових її службових частин. Це, зокрема передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від редактора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знищує якість видання. Крім того, слід пам’ятати, що у наукових виданнях бажано робити певний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва [3, с. 62].

Покажчики бувають предметні, іменні, географічні, покажчики заголовків з твору і т.д.

У предметному покажчику вміщені усі основні поняття, які зустрічаються у тексті і відносяться до викладеного у книжці питання. переліком взятих без винятку усіх термінів, понять, іноземних слів присутніх у книзі [3, с. 63].

Іменні покажчики складаються з переліку власних імен, які є у тексті книги. При цьому даються не лише прізвища, але й псевдоніми та ініціали.

Покажчики географічних назв складаються з географічних назв країн, міст, річок, морів, гір. У процесі редагування географічного покажчика проводиться контрольне редагування назв, вони уточнюються і уніфіковуються, усуваються помилки [20].

Бібліографія буває обліково-реєстраційна, анотована, реферативна, критична, рекомендаційна, плинна, ретроспективна, загальна і галузева і т.д. Бібліографія складається з таких елементів: автор, назва книги. Далі йдуть підзаголовні відомості: видання (перше видання не помічають), за чиєю редакцією, том, частина, випуск. Потім розміщують вихідні дані: місце видання, видавництво, рік [4].

При редагуванні чи складанні бібліографії редактор має точно звірити книжку, тобто ім’я автора, назву книги підзаголовні відомості та інші які вміщує у собі бібліографія. Грамотно оформлена бібліографія підвищує довіру читача до книжки [22].

У науковому видання обов’язково є передмова чи післяслово. Редактор теж має слідкувати за тим, чи дотримані певні вимоги у передмові. А саме передмова повинна показати читачеві у чому особливість видання і що він найде у цій книжці. Для цього потрібно назвати основні проблеми, які викладені у творі, порушити питання про повноту висвітлення певних сторін у темі. А також сказати про коло читачів, на яких видання розраховане. А післямова допомагає читачеві вже знайомому з текстом краще зрозуміти прочитане [22].

Коментарі є важливим елементом у книзі. В деяких видавництвах коментарі і примітки вживають як синоніми, і це неправильно, бо між ними є різниця. Мета коментарів – тлумачення тексту, додаткове роз’яснення фактів і подій. Завдання примітки – подати коротку довідку, посилання на джерело. Подати переклад іноземного тексту. Повідомити додатковий факт. Коментарі бувають таких видів: редакційно-видавничий, реальний, літературно-критичний, лінгвістичний. Видавничий коментар має вміщувати у собі принципи, які покладені в основу даного видання [22].

Структура книги може поділятися на частини, розділи, глави, параграфи. Все це відображається також у змісті, який розміщується у кінці або на початку книги [22]. Функції службової частини, який полегшує користування книжкою виконують також титульні елементи – обкладинка, титул, контртитул, заголовки [20]. Обкладинка рукопису – це прізвище автора, назва книги, том, частина чи випуск, назва видавництва і його марка. Іноді зверху розміщують назву наукового інституту або серія. Повний і остаточний текст має бути готовий вже до передачі рукопису у виробництво, підписаний автором і редактором. Текст на корінці обкладинки вміщує у собі прізвище автора і назву книги, тільки прізвище автора, тільки назву книги. Крім того, на корінці можуть бути позначені номер тому, частини, випуску, рік видання. На вузьких корінцях текст зазвичай не дається [20].

Титульним листом називається перша сторінка книги, яка вміщує більш детальні, ніж на обкладинці відомості: повна назва, наукового закладу, номер тому, частини, випуску, а також що являє собою даний текст (збірник статей, монографія, навчальний посібник). Іноді титульний лист повністю повторює обкладинку. На звороті титульного листа розташовують прізвища відповідального редактора, членів редколегії, осіб, які брали участь у участь у його редагуванні та написанні. Усі дані на звороті титулу мають подаватися автором перед здаванням рукопису у видавництво. Редактор має перевірити правильність ініціалів і написання прізвищ. Правильність дат та інших вказаних відомостей. Шмуцтитул є необов’язковим для видань, проте для якості художнього оформлення може використовуватися Колонтитули у науковій літературі є обов’язковими, адже це полегшує пошук певних розділів, частин наукового твору [22]. Отже, редактор наукової книжки має бути спеціалістом в тій галузі знань, якій присвячена література, яку він редагує. Книжку з хімії найкраще відредагує хімік, з геології – геолог, з економіки – економіст, з історії – історик. Ця схема Лінхтенштейна ідеалізована, адже в реальності вона не застосовується. У більшості сучасних видавництв редагує такі книжки спеціаліст – редактор, який оволодіває певною наукою у процесі роботи. Або видавництво має позаштатних наукових редакторів, які займаються суто науковим редагуванням і не втручаються у літературне.