Християнська лексика в композиційній структурі українських народних молитов

Для того, щоб аналізувати особливості лексичного складу народної молитви, необхідно, перш за все, розмежувати поняття народної молитви та молитви церковної. Повний церковнослов’янський словник протоієрея Г.Дьяченка пов’язує слово «молитва» з лексемою «молити» у значенні «прохання, прошення, об’явниця, молитва, вираження». Указується, що «молити спочатку значило пом’якшувати, як видно із порівняння, молитва – засіб пом’якшення розгніваного неба» [18]. Словник православної церковної культури Г.П. Скляревської до слова «молитися» подає значення «творити молитву; промовляти текст молитви». Лексема ж «молитва» згідно зі словником має два значення: 1) «звернення священнослужителя або мирянина до Бога, святих із проханням про ниспослання милості чи відвернення зла, з похвалою чи вдячністю»; 2) «текст такого звернення (який читається за молитвословом чи по пам’яті» [60]. Слово «молебен» вживається зі значенням «колективне звернення віруючих до Бога, Богородиці, святих під час богослужіння з проханням чи подякою» [60]. Словник, проте, не дає повного уявлення про церковне розуміння молитви. Так, пі словом «молитва» розуміються лише готові вислови, канонічні тексти. Текст, який створюється людьми, які моляться, особисте звернення до Бога ніби виключені, таким чином особиста молитва не згадується у Словнику православної церковної культури.

На відміну від молитви релігійної молитва народна – також звернення до Бога чи святих з проханням, проте така молитва – особиста, не є строго канонізованою, хоча народна молитва й увібрала в себе значну частину релігійної лексики. Народна молитва як приклад звернення до святих з конкретними проханнями виникла задовго до прийняття християнства, адже люди споконвіку зверталися до вищих небесних сил з проханням захисту від хвороб, зцілення, проханням гарної погоди і врожаю тощо. Цілком закономірним є той факт, що з прийняттям християнства, язичницькі молитви поступово витіснилися з обрядових та оберегових традицій народу, заступилися християнськими молитвами, у яких люди звертаються до Бога, Богородиці, Ісуса Христа, святих, а потреби людини, принципово не змінилися, про що свідчить існування таких молитов, як «Молитва за хворого», «Молитва для душевного спокою», «Молитва від тілесних та душевних недугів», «Молитва від п’янства» тощо. З часів прийняття християнства народна молитва увібрала в себе значну частину християнської лексики.

Християнство, яке прийшло в прадавню Україну, являло собою сформований культ і досить струнку й відлагоджену систему догматики, закріплені візантійськими церковними канонами та статутними положеннями. Однак у міру утвердження на українських землях воно змінювало свої зміст і форму, поступово втрачало окремі візантійські риси, адаптуючись до особливостей духовного світу слов'ян, обростаючи елементами їхньої культури. Під впливом християнства одні елементи язичницьких вірувань і обрядів безслідно зникали, інші - зливалися з християнським культом або існували поряд з новою релігією, утворюючи двовір'я, яке було не просто зовнішнім формальним поєднанням двох релігій, а їх тісним переплетінням, синтезом старого та нового. Двовір'я перетворилося на національні вірування та звичаї. Власне українське вкоренилося й зрослося з характером українця настільки міцно, що нове, грецьке, не змогло його заступити. Християнські храми будували на місці капищ, ідолів, язичницьких храмів; християнські свята почали призначати в час свят дохристиянських, і це було причиною легкого їх сприймання (із переходом християнства на східнослов'янський обрядовий календар утвердження нової релігії перестало бути суто формальним); старі боги ставали бісами й дияволами, а отже, залишалися вищими духовними істотами, яких людина боялася і яким корилася; окремі якості язичницьких богів переносилися на християнських святих, а те, що раніше було вірою перетворювалося в забобони.

Усі ці культурно-релігійні явища позначилися й на розвитку християнської лексики народної молитви. Ще з давніх вірувань відомі терміни бог, господь, молитва, молитися, небо, рай, пекло, жертва, храм, свято, святий і т. ін. Дохристиянська релігійна лексика наповнювалася новим християнським змістом, а формою залишалася незмінною. Одиниці грецької термінології приходили в українську мову лише тоді, коли в стародавній вірі українців не було відповідного поняття: ангел, ікона, літургія, просфора, апостол і под.

Лексика релігійно-церковної сфери творилася на слов'янському мовному ґрунті, тому у сучасній народній молитві особливо поширені такі старослов'янізми:
а) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро-: благовоління, благодать, благословення, боголюбивий, Богородиця, богослов, добросердя, доброчесність, доброчинець та ін. Наприклад: «О всемилостива Богородице, Небесна Царице, Всемощна Заступнице! Благодарю тебе за всі великі благодіяння» [11; 163];

б) слова з префіксами воз-, пре-, пред-, со-: возвістити, вознести, премилостивий, премудрий, пренепорочна, пресвята, собор, согрішити, сотворити та под. Наприклад: «О Пресвятая Госпоже, Владичице Богородице!» [11; 164]; «О Премилосердна Владичице!» [11; 167]; «Возбраний Чудотворце і угоднику Христов Отче Миколає» [11; 168]; «О преподобне і богоносне отче наш Сергіє» [11; 169];

в) слова із суфіксами -ство, -тва, -тель: божество, священство, молитва, вседержитель, покровитель, спаситель, хоронитель тощо. Наприклад: «Вставши після сну, подяку приношу Тобі, Пресвята Тройце, Боже наш, що Ти з великої милості Твоєї і довготерпіння не прогнівався на мене лінивого та грішного і не дав мені загинути з моїми гріхами, але, з властивим Тобі чоловіколюбством, підняв мене від сну, щоб зранку прославляти державу Твою, і нині просвіти мої очі мисленні, відкрий мої уста, щоб навчатися слова Твого, і розуміти заповіді Твої, і чинити волю Твою, і вихваляти Тебе в сердечному прославленні, і в піснях славити всесвяте ім'я Твоє – Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків» [45]; «До Тебе, Владико Чоловіколюбче, вставши після сну, вдаюся і до праці своєї стаю з Твоєї милості і молюся Тобі: допомагай мені повсякчасно і в усякому ділі, і захисти мене від усього лихого, що є в світі, і від диявольської спокуси, і спаси мене, і введи в Царство Твоє вічне, бо Ти мене створив і дбаєш про мене, щоб обдарувати мене всяким добром; на Тебе вся моя надія, і Тебе я щиро славлю нині і повсякчас, і на віки віків» [45]; «Господи, Царю Небесний, Утішителю, Душе Істини! Зглянься на мене і помилуй мене, грішного раба твого, і відпусти мені, недостойному, і прости все, чим згрішив я сьогодні, як людина, навіть і не як людина, а гірше скотини, вільні мої гріхи й невільні, відомі й невідомі, що через молодість або через недобру науку, або через зухвальство чи малодушність сталися» [45]; «І очисти нас від усякої скверни, душевної і тілесної, і дай, щоб ми в бадьорості серця і тверезості розуму прожили всю ніч цього життя, сподіваючись світлого дня, що його обітував нам Єдинородний Син Твій, Господь Бог і Спаситель наш, Ісус Христос, коли Він, Суддя всіх, прийде зі славою відплатити кожному по його ділах» [45]; «Бо Ти є Хліб життя, джерело святині, Податель благ, і Тобі славу возсилаємо з Отцем і Святим Духом нині, повсякчас і на віки віків» [45];

г) слова з є, ю на початку відповідно до східнослов’янських о, у: єдиний, юродивий, наприклад: «Боже, спаси мене, бо Ти Єдиний і Чоловіколюбний» [45]; «Єдиний мій Боже, до Тебе одного припадаю в моїх потребах, бо хто ж вірніше допомагатиме мені, як не Ти, Господи, на якого мене батьки залишили» [45];

г) слова з неповноголосими ра, ла яким в українській мові відповідають повноголосі оро, оло: глава, прах, храм тощо, наприклад: «Ти вчинив моє тіло храмом Святого Духа і освячуєш мене кожного разу, коли в Пресвятому Таїнстві Євхаристії я приймаю найсвятіше Тіло і Кров Твого Єдинородного Сина Ісуса Христа» [45];

д) слово священик з літерою щ замість ч;

е) слово раб зі сполученням ра на початку слова відповідно до східнослов'янського ро, наприклад: «Союзом любові апостолів Твоїх зв'язав, Христе, і нас вірних рабів Твоїх до Себе цим прив'яжи, щоб творили заповіді Твої і один одного нелицемірно любили, молитвами Богородиці, Єдиний Чоловіколюбець» [45]; «Пам'ятаю я, Господи, що як послав Ти нас на світ, як рабів Своїх, то прийде час – і Ти покличеш нас знову до себе. Зі святими упокой, Христе, душу померлого раба Твого, де немає ні хвороби, ні журби, ні смутку, а життя безкінечне. Бо Ти єси воскресіння, життя і вічний спокій, Христе Боже наш, і Тебе славимо з Предвічним Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки віків» [45].

є) слова зі сполученням жд (із давнього dj) нужденний, страждати, утверждати тощо, наприлад: «Спаси, Господи, і помилуй старців і молодих, нужденних і сиріт, і тих, що хворі й запечалені, в нещасті й скорботах, у важких обставинах і в полоні, в тюрмах і засланнях, більше ж усього рабів Твоїх, які заради Тебе і віри переслідуються безбожними язичниками, відступниками і єретиками, згадай їх, відвідай, зміцни, заспокой і в недовгому часі дай їм силою Твоєю полегшення, свободу і порятунок» [45]; «Даруй, Господи, моєму недостоїнству благодать розуміння, щоб розпізнавати Тобі угодне, а мені корисне, і не тільки розпізнавати, але і звершувати і не приліплятися до пустого, щоб співстраждати страждаючим і бути милосердним до грішників» [45].

На слов'янське походження слова може вказувати його релігійно-церковна семантика (т. зв. семантичні старослов'янізми): воскреснути. Господь, гріх, небеса, пророк, святий, суєта та ін.:

«Дай нам, Господи, день і ніч сльози за гріхи наші і помилуй нас, Господи, в день Страшного Суду» [45];

«Благаю і прошу Тебе, Господи, дай мені всі дні життя мого не переставати молитися за померлого раба Твого (ім'я) і аж до кінця мого просити в Тебе, Судді всього світу, відпущення всіх гріхів його і вселення його в Небесні Оселі, що їх Ти наготував тим, що люблять Тебе» [45];

«Ти один без гріха і правда Твоя – правда вічна. Вірую, Господи, що Ти почуєш благання моє і не відвернеш Лиця Твого від мене» [45];

«Боже Спасителю наш, що з'явився через пророка Єлисея в Ієрихоні і там за допомогою солі зробив здоровою шкідливу воду! Сам благослови і цю сіль і зроби її приношенням радості, бо Ти – Бог наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків» [45];

«Владико, Господи Боже наш, ти виконав благання пророка Іллі Фесвітянина заради любові його до Тебе: стримав дощ, що посилався тоді на землю, і знову після його молитиви дощ плодоносний землі дарував» [45].

У контекст народної молитви майстерно вплітаються численні зразки синонімів та антонімів. Розлого представлена синонімія. Прикметною рисою є те, що багато одиниць цього типу лексико-семантичних відношень у сфері релігії вживаються попарно: величати, славити; веселитися, радуватися; жорстокий, холодний; ласка, милосердя; непорочна, пречиста; подяка, славословлення тощо. Використання близьких за значенням слів сприяє найточнішій і найвиразнішій передачі висловлюваної думки, а також дає змогу уникати частого повторення тих самих елементів, нерідко надзвичайно посилюючи враження від сприйнятого. Наприклад:

«Не плач, мати, не ридай, сліз своїх не проливай”. - „Як же мені не тужити - побив Ірод мої діти?» [11; 266].

Спорадично представлені в народній молитві контекстуальні синонімічні утворення. Наприклад:

«Прийшов час суду, прийшла морська хвиля, про яку сьогодні розповідається у Святому Євангелії, - буря, яка може все потопити...» (Ігумен Димитрій (Рудюк).

Мають місце синоніми з подвійним трактуванням. Наприклад:

«... Ти Бог наш, а ми, люди Твої, всі творіння рук Твоїх...» [11; 19]. З погляду богослов'я синоніми люди Божі - творіння рук тлумачитимуться як звичайні загальномовні, людина ж невіруюча розглядатиме представлені лексеми як контекстуальні утворення.

Синонімічні можливості християнської релігійної лексики заслуговують на особливу увагу, її, як і синоніми, що використовуються в інших комунікативних сферах, можна об'єднати в певні групи:

– семантичні синоніми - Боже Слово, Друга Особа Божа, Слово Предвічне, Світло від Світла (божественна природа Христа); Ягня, Відкупитель, Спокутувач (жертовність Ісуса); Пречиста Діва Марія, Пренепорочна Діва (дівоцтво Марії); Богородиця, Мати Божа (її Богоматеринство) тощо.;

– стилістичні синоніми - ветхий / старий, блаженний / щасливий тощо;

– семантико-стилістичні (мають як значеннєві відтінки, так і стилістичні відмінності) - прохання, благання, моління, волання й под.;

– абсолютні (дублетні) синоніми - анафема / прокляття, конфесія / віросповідання, євхаристія / причастя й т. ін.;

– родовидові (ієрархічні) синоніми (родове поняття може замінювати видове (але не навпаки) - гріх - тяжкий гріх; піст - Різдвяний піст тощо.

Важливим засобом синонімічних замін у структурі тексту молитви є перифрази. За допомогою перифрастичних зворотів передається ставлення автора до того, про кого він говорить. Зустрічаємо такі перифрази: «Царю небесний, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш. Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас» (так називають Святого Духа) [11; 5]; «Святі - сіль землі. Вони - сенс буття. Заради них зберігається і сама земля» (Патріарх Філарет); «Пресвята Богородице Діво. Цариця небесна, вища від Ангелів і Архангелів, чесніша від усього видимого й невидимого світу: Ти - краса святителів, Ти - сила мучеників, Ти - дів чистота й слава, Ти - радість матерів. Ти - для дітей мудрість. Ти - поміч вдів і сиріт...» [46; 172].

Спостереження доводять, що найбільше перифраз у молитвах. Та це й не дивно, адже, звертаючись до тієї чи іншої святої особи і сподіваючись на допомогу чи захист, людина намагається всіма можливими словесними засобами догодити. Представлені у текстах народних молитов і антилексеми, наприклад: життя - смерть, душевний - тілесний, рай - пекло, день - ніч, Христос - антихрист, віруючий - атеїст і под. У системі виразових засобів антоніми виконують важливі функції зіставлення або протиставлення, іноді поєднують їх. Слова з протилежними значеннями є надзвичайно виразним стилістичним засобом. Витворюючи яскраві контрастні картини, вони вичерпно розкривають зміст різноманітних понять, допомагають розмежовувати якості, почуття, дії, стани, утверджують діалектику життя, що є постійною боротьбою протилежностей.

Лексичні засоби конфесійного різновиду мови активно використовуються для побудови алегорій, метафор, метонімій, синекдох, які є могутнім знаряддям образності. Виразними є й інші тропи. Наприклад:

«Уся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай же співає імені Твоєму, Всевишній» [11; 22];

«Як до Одушевленого Божого Кивоту, хай ніяк не доторкнеться рука скверних; уста ж вірних. Богородиці невпинно голос Ангела співаючи, з радістю хай виголосять: Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою» [11; 23].

Усе це свідчить про багатство й своєрідність лексичної системи народної християнської молитви. Як бачимо, у ній вагомо представлені марковані елементи, вона різноманітна за походженням, її складові активно вступають у синонімічні й антонімічні відношення, служать засобом тропеїчної образності.