Християнська лексика та фразеологія в композиційній структурі українських замовлянь

В українській етнологічній науці багато явищ як обрядової, так і взагалі традиційної культури тривалий час вважалося вірним розглядати як архаїчні, суто язичницькі [10]. Християнський компонент сприймався як такий, що з'явився під впливом візантійської та європейської культур, не маючи жодного місцевого підґрунтя. Віддаючи належне дослідникам ХІХ - початку ХХ ст. (Я.Головацький, митрополит Іларіон, К.Сосенко та ін.) та їхньому внеску у вирішення цієї проблеми, можна висловити зауваження, що як історичні джерела (літописи в місцях, де описуються язичницькі культи; «слова» церковних ієрархів проти «непотрібних» дій пастви), так і зображувальні джерела, мовні дані свідчать, що картина світу українців перед прийняттям християнства була вже досить подібна до церковної догматики. Це і тричасний поділ світу, і наявність у народному світогляді щасливої країни ірію (вирію), куди йдуть душі померлих і звідки приходять новонароджені члени громади, уявлення про щасливу долю не тільки для живих, а й для померлих тощо. Очевидно, тодішні народні уявлення вже розвинулися не лише до наявності світлих та темних сил, а й до їхньої антропоморфізації. У християнські часи відбулася остаточна поляризація «нижніх» божеств, що уособлювали та опікувалися силами природи, і закріплення за основною масою з них негативних якостей [72; 3-10]. Виняток становили хіба що поняття «Душа» та «Доля» [72; 190-203; 72; 342-374], образи яких за християнських часів навіть розвинулися, не втративши жодним чином позитивних якостей.

Після прийняття християнства у світоглядній системі людства відбулися зміни, а точніше модифікація світоглядних категорій (творця, світу і т.д.). У замовляннях, які зазнали модифікацій на християнському ґрунті, часто згадується Христос, Бог, наявне звернення до святих, канонізованих церквою. Наприклад:

«Огні, ангели і архангели: і палаєш, і потухаєш; і потуши народженому, хрещеному, молитвеному рабу Божому Івану бех і бешиху, і пожарну, і пристрітну» [71; 115];

«Поміч має од Господа, сотворившого небо і землю…» [71; 122];

«Во ім¢ я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь. Пречистая Мати Божа і всі святії …» [71; 124];

«Водичко-йорданичко! Вмиваєш луги-береги, коріння, біле каміння: омий сего хрещеного, чисто вчиненого від гніву, ненависті і від усякого лиха» [71; 133];

«Пресвятая Богородиця на престолі стояла, Господа Бога просила і всіх святих споминала…» [71; 135].

Як бачимо, у таких мовних формулах відбилося модифіковане уявлення про створення світу – творцем виступає Бог. У замовляннях наявні не лише прямі звертання до святих осіб, але й до атрибутики, пов’язаної з християнством, як це відбувається у випадку звернення до Йорданської води. Часто замовляння поєднують у собі елементи християнського світогляду із язичницькими віруваннями. Так, часто поряд зі зверненнями до святих канонізованих осіб відбувається звернення до сил природи, як до рівних святим особам, оскільки люди вірять у природні сили також. Наприклад: «Господу Богу помолюся і Святому Духу, і Святому Миколаю, Святому Михаїлу і Святій Пречистій, Святому Вознесінню, Святій Покрові, і Святому Юрію, і тебе прошу, краснеє сонце, і тебе прошу, ясний місяцю …» [71; 143]. Напевно, це можна пояснити тим фактом, що природні явища, такі, як сонце і місяць, можливо, навіть ближчі за святих осіб, оскільки люди їх бачать щодня, бачать їхній вплив на своє життя, на ведення господарства.

Язичницькі вірування модифікувалися у християнські замовляння у тих випадках, коли конкретного святого наділяють силою чи здатністю впливати на сили природи: «Молюся Богові, Матері Божій, всім святим його, Святому Георгію, хортів припинаючому …» [71; 145].

Серед замовлянь різного типу (господарські замовляння, лікувальні, захисні / оберегові, любовні) оберегові замовляння також зазнали виразного впливу християнської культурної традиції, що зумовило структурно-композиційну модифікацію первісних текстів. Серед зачинів вирізняється кілька типів: власне язичницькі («Добрий день тобі, Сонечко яснеє»; «Туче, туче, туче, красная дівище»;), контаміновані язичницько-християнські («На морі, на окіяні, на ріці Ордані») і християнські («Пресвятая Богородиця»).

Часто елементи християнського світогляду відбиваються саме в основній частині замовляння, оскільки зачин може опускатися в окремих випадках. Наприклад:

«За горами, за ріками там ми спать лягали. Матір Божа в головах. Ісус Христос в головах, ангели-хранителі по боках - хранять мою душу до самого ранку, од ножа, од меча, од лихого чоловіка» [71; 195];

«Іду я з хати, за мною Сус Христос і Божая Мати…» [71; 196].

Часто в основній частині замовлянь (не лише оберегових, а й лікувальних, любовних) побутує формула найменування особи за допомогою слів «хрещений і молитвеник», що також є елементом християнського світогляду: «Ніч темна, ніч пишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церви й монастирі і київські престоли: замкни моїм ворогам губи і губища, щоки й пращоки, очі й прачі, щоб вони на мене, народженну, хрещену й молитвену рабу Божу Марію зубів і очей не витріщали, гніва в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали» [71; 193].

Як засіб найменування об’єкту захисту виступає формула раб Божий + ім'я або раба Божа + ім'я. Такі формули відбивають уявлення про Бога як творця світу, як вищу за людину істоту. Водночас людина відчуває свою захищеність, будучи під охороною / владою Бога:

«Смерку, смерку! Замикаєш засіки і башти. - Замкни моїм ворогам роти, щоб проти мене, новородженного, молитвенного й хрещеного раба Божого Івана, рота не роззявляли і язика не обернули, худого слова не проговорили» [71; 194];

«Як не можна із цього мака нікому щоту знімати, так би не можна людям на мене, раба Божого Івана, гніва класти до суду судного, до віку вічного і до гробу Божого» [71; 192];

«Огні, ангели і архангели: і палаєш, і потухаєш; і потуши народженому, хрещеному, молитвеному рабу Божому Івану бех і бешиху, і пожарну, і пристрітну» [71; 115].

Закріпка як елемент структурно-композиційної організації тексту замовляння є останнім компонентом семантичної організації магічного тексту, який увиразнює і закріплює бажану дію. Серед формальних закріпок частіш за все зустрічається коротка формула «Амінь»:

«Перший княжич місяць на небі Адав¢ євич, другий черв¢ як у дубі, третій медвідь у лігві, четвертий камінь у полі, п’ятий щука у воді. Коли тії п’ять братів, до купи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі мати, суди судити, пересуди брати, тоді в раба Божого Івана зубна кость, жовтая і білая, буде боліти, і моєму слову ключ і замок. Амінь, амінь, амінь!» [70; 75].

Структурними домінантами змістових закріпок є образи ключа і замка, які належать до універсальних елементів організації текстів замовляння будь-якого типу (господарських, лікувальних, любовних тощо): «Ключ в неби, замок в мори, Амінь». У змістових закріпках акцентується безумовний характер ілокутивної сили замовляння. При цьому дійовість замовного слова-закріпки визначається самим суб’єктом замовляння. Водночас в українських оберегових замовляннях виділяються закріпки-побажання, які характеризуються модальністю бажаності. У структурному плані серед них можна виділити формули-звертання до Бога з проханням про допомогу: «Господи поможи»і формули-звертання, ускладнені проханням про благополуччя із указівкою на час його здійснення: «Дай, Господи, час добрий на всякий час, на всяке врем’я»; «Боже з високості, дай тіло на ції кості!» [71; 106]; «Дай, Боже, топтати і того року діждатися» [71; 134].

Отже, народні замовляння оберегової, любовної, лікувальної тематики відбили у своїх мовних формулах зміни у світогляді людей, які відбулися після прийняття християнства. Люди, поряд, однак, із силами природи, які не зникають остаточно з вірувань людей, звертаються до вищих сил – Бога та святих, канонізованих церквою по допомогу. У мовних звертаннях відбиті уявлення про божественну силу і про безпеку людини, яка знаходиться під охороною цієї сили. Проте язичницькі елементи не зникають остаточно із народних замовлянь, оскільки сили природи, які постійно супроводжують людину по житті, не можуть втратити свого значення у розумінні людини.