Приватизація

Приватизація майна державних підприємств – це відчуження майна, яке перебуває у загальнодержавній, республіканській і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Для цього на основі визначених законодавством принципів здійснюються заходи, спрямовані на досягнення такої мети.

Цілями проведення приватизації державного майна в зарубіжних країнах є: сприяння розвитку конкуренції, стимулювання менеджменту для підвищення ефективності виробництва, формування прошарку акціонерів та ін. Приватизацію в Україні спрямовано на оптимізацію державного сектору економіки, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій, забезпечення надходження коштів до бюджету.

Характерним є те, що з переходом до другого етапу приватизації в Україні, розпочатого у 2000 p., її принципи суттєво змінились. Так, на першому етапі домінували такі принципи: надання пільг членам трудових колективів, забезпечення соціальної захищеності прав громадян, пріоритетне надання громадянам України прав на придбання майна, безоплатна передача частки майна кожному громадянину, проведення приватизації з використання приватизаційних паперів та ін. Але, починаючи з 2000 р., положення про безоплатну передачу майна та використання приватизаційних паперів були скасовані.

Державною програмою приватизації на 2000–2002 pp. основною метою приватизації визначено підвищення ефективності діяльності підприємств та створення конкурентного середовища, а також забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України, одержаних від приватизації. Основними завданнями приватизації стали: проведення її виключно за грошові кошти та з урахуванням індивідуальних особливостей підприємств; максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних паперів; створення умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку об'єкта і здійснюють ефективне управління ним; створення умов для подальшого розвитку фондового ринку; підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках та ін.

До об'єктів приватизації належать:

1) майно підприємств, цехів, виробництв та інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами (ЦМК);

2) незавершене будівництво та законсервовані об'єкти;

3) частки (паї, акції) господарських товариств та об'єднань підприємств, що належать державі;

4) земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації

Проблематика торговельних угод в праці Цитовича П.П. «Учебник торгового права»

Біографічна довідка

Петро Павлович Цитович (19 [7] жовтня 1843 - 19 жовтня [2 листопада] 1913, Санкт-Петербург) - російський юрист, ординарний професор, доктор права.

Навчався в Харківському університеті. У 1873 році отримав ступінь доктора цивільного права, потім викладав в Новоросійському університеті на посаді професора. Працював в Правлячому Сенаті.

У 1884 році зайняв кафедру в Київському університеті, потім став членом ради міністра фінансів, взяв участь у ряді законодавчих робіт, і з 1900 року обіймав кафедру торгового права в Санкт-Петербурзькому університеті на посаді ординарного професора.

Основні праці:

· «Лекции по торговому праву, читанные в Новоросс. унив.» (Одесса, 1873 — 74);

· «Курс русского гражданского права» (Одесса, 1878);

· «Очерк основных понятий торгового права» (Киев, 1886);

· «Курс вексельного права» (К., 1887);

· «Морское торговое право» (К., 1889);

· «Учебник торгового права» " Κ., 1891);

· «Очерки по теории торгового права» (СПб., 1901 — 1902).

Класифікація торг.угод:

1. система об’єктивних (абсолютних) угод: угоди, які закон визнає торговими незалежно від того хто їх здійснює, вони є торговими за своїми ознаками;
2. система суб’єктивних (відносних) угод: угоди, які відповідно до закону здійснює відповідна особа(торговець) у сфері торговельної діяльності.

У чистому вигляді не існують, існують лише змішані угоди. У рос.законодавстві того часу система торг.угод була переважно суб’єктивною. Такий підхід властивий зараз і господарським договорам(суб’єкт господарювання, сфера господарювання).

Ще одна класифікація торг.угод:

1. Угоди по торговим оборотам (власне торгові угоди: купівля-продаж, поставка, банкірські угоди, підряд, угоди з перевезення, зберігання, страхування)

2. Угоди, що супроводжують торгівлю (угоди з найму прикажчика, угоди з представниками торговця(зараз – комерційне посередництво(агентська діяльність)), угоди з біржовими маклерами, угоди по створенню торгових товариств(торгові доми, акціонерні товариства).

Суб’єкти укладення торг.угод:

1.торговці

2.торговець з не торговцем – односторонньо торговий характер: для торговця вона є торговою, для не торговця – неторговою.