Особливості правового становища акціонерних товариств: проблеми

Прийняття 17 вересня 2008 року Закону України «Про акціонерні товариства», який набрав чинності 29 квітня 2009 року, стало одним із довгоочікуваних та необхідних кроків на шляху вдосконалення діяльності акціонерних товариств в Україні.

Зазначений Закон містить низку нових положень і понять щодо правових основ, які регулюють господарську діяльність акціонeрних товариств та корпоративних відносин.

Як показує аналіз, не всі норми цього нормативно-право­вого акта виявились ефективним регулятором; існує ряд спірних питань та суперечливих положень, однак в цілому даний закон можна вважати якісним, оскільки він увібрав в себе досвід зарyбіжної практики.

1. Прийнятий закон не встановлює обов’язкових правил трансформації акціонерних товариств, але практично статус публічних АТ збігається зі статусом діючих відкритих АТ, а приватних – зі статусом закритих АТ.

Принципові вимоги до розмежування публічних і приватних АТ вказані у статті 5 Закону – це кількість акціонерів і характер розміщення акцій [1]. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до його статуту вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства – з приватного на публічне. Втім у Законі не прописано порядок дій приватного товариства в разі, якщо кількість його акціонерів перевищить 100, не передбачені санкції і термін, протягом якого потрібно змінити тип AT.

2.Кворум загальних зборів акціонерів встановлений на рівні не менше 60%, тобто, загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менше як 60 відсотків голосуючих акцій. Тобто, власники 40% + однієї акції й надалі зможуть зривати засідання не з’явившись на нього.

3. Проблемним моментом є оновленням реєстру акціонерів та переведенням його у бездокументарну форму. Для цього необхідно оновити реєстр акціонерів, що не так легко, адже частина акціонерів вже не жива, а відшукати правонаступників і коректувати реєстр не з легких справ.

4. Створення акціонерного товариства є достатньо складним процесом, що пов’язано з необхідністю здійснення обов’язкової емісії акцій, їх розподілу між засновниками та оплати, реєстрації випуску акцій тощо.

Внесені зміни, що стосуються створення товариств містять певні положення, що залишились недостатньо врегульованими та потребують певного доопрацювання. Хочеться звернути увагу на те, що категорія «засновницький договір», якою позначається у Законі України «Про акціонерні товариства» договір про заснування акціонерного товариства, у законодавстві використовується для позначення установчих документів, яким договір про заснування не є [5, c.109].

5. Крім того, недостатньо повно визначено умови договору про заснування акціонерного товариства.

6. Не приділено належної уваги у законодавстві про акціонерні товариства й відповідальності засновників за несвоєчасну оплату акцій товариства

7. Правовий режим майна акціонерного товариства є встановленою у чинному законодавстві системною сукупністю елементів, якими є структура майна, порядок формування (набуття) майна, порядок використання (експлуатації) майна, порядок вибуття (відчуження або повернення власнику) майна акціонерного товариства, а також порядок звернення стягнення на майно його кредиторами [8, c.72].

Проблеми у сфері майна акціонерного товариства виступають:

- відсутність однозначного розуміння понять «майно акціонерного товариства», «капітал акціонерного товариства», «фонди акціонерного товариства», «активи» та ін.;

- розпорошеність елементів правового режиму майна акціонерного товариства в масиві чинного законодавства України, що ускладнює, а в деяких випадках навіть унеможливлює застосування відповідних норм [6, c.34];

- неповність правового регулювання майнових відносин в акціонерному товаристві на рівні спеціального закону;

- чинне законодавство про акціонерні товариства містить багато суперечливих положень про майнову основу акціонерного товариства;

- відсутня адекватна підзаконна нормативно/правова база (насамперед актів ДКЦПФР), адаптована до новацій спеціального закону;

- чинне законодавство про акціонерні товариства не в повній мірі адаптоване до законодавства ЄС відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

- суперечна (неоднозначна) та несистематизована судова практика застосування норм чинного законодавства про акціонерні товариства, в розрізі майнових відносин товариства за спеціальним законом та ін.

8. Правова проблема стосовно угод акціонерного товариства полягає в тому, що в Україні ще не склалася усталена практика регулювання відносин між акціонерами шляхом укладення акціонерних угод, які, як свідчить світова практика, дозволяють ефективно вирішувати найбільш складні проблеми корпоративного управління. Це обумовлено тим, що акціонерні угоди є новелою законодавства України і вперше були закріплені у ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р [7, c.27].

Проаналізувавши норми чинного законодавства та судової практики з питань укладення акціонерних угод, приходимо до висновку, що на даному етапі розвитку української правової системи законодавством чітко не встановлений перелік питань, які можуть бути врегульовані акціонерною угодою, при цьому існують позиції вищих судових інстанцій України, які фактично унеможливлюють регулювання акціонерними угодами будь-яких питань корпоративного управління. Для того, щоб забезпечити максимальний захист інтересів акціонерів та акціонерного товариства в цілому необхідно внести відповідні зміни до ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства», а саме доповнити її та передбачити чіткий перелік питань, які можуть бути предметом регулювання акціонерних угод [4, c.219].

9. Не зовсім чітко в Законі «Про акціонерні товариства» визначено порядок проведення загальних зборів акціонерів у формі заочного голосування. Так, статтею 48 Закону встановлено, що у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства з кількістю акціонерів не більше 25 осіб, допускається прийняття рішення шляхом опитування. У такому разі проект рішення або питання для голосування надсилається акціонерам – власникам голосуючих акцій, які повинні в письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Рішення вважається прийнятим у разі, якщо за нього проголосували всі акціонери – власники голосуючих акцій. Однак в даному випадку не передбачений термін для надання відповіді щодо запропонованого проекту рішення або питання для голосування. Таким чином, навіть один несумлінний акціонер зможе через якісь особисті суб’єктивні інтереси затягувати процес прийняття рішень, важливих для господарської діяльності акціонерного товариства.

10. Захист прав та інтересів акціонерів, контроль за діяльністю виконавчого органу АТ здійснює наглядова рада. Вона обирає і відкликає повноваження голови та членів виконавчого органу, затверджує розмір винагороди представникам виконавчого органу. Ці засоби впливу на голову та членів виконавчих органів доповнені законодавчо встановленою відповідальністю посадових осіб органів АТ перед товариством за збитки, які були йому завдані їхніми діями або бездіяльністю.

Відповідальність може бути солідарною, якщо її несуть кілька осіб. Серйозний конфлікт інтересів може виникнути при здійсненні значних правочинів, які призводять до процесу перерозподілу власності або передбачено, що при здійсненні значних правочинів заінтересованими посадовими особами або їх афілійованими особами без дотримання спеціальних умов, зазначених в ст. 71, вони несуть відповідальність перед АТ у розмірі завданих збитків. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним [1]. Окрім того, відповідальність заінтересованої особи встановлена за здійснення правочину з юридичною особою, всі акції або паї якої належать цій заінтересованій особі або її родичам (афілійованим особам). У цьому випадку АТ або будь-хто з його акціонерів може вимагати визнання судом такого правочину недійсним і вимагати відшкодування збитків.

Угоди, які проводять акціонери або їхні близькі родичі, які володіють значним пакетом акцій, потребують особливої прозорості. Законодавчою вимогою в Україні є оприлюднення повідомлення про придбання значного пакету акцій (10 і більше відсотків акцій товариства).

Внутрішній контроль передбачено законом через детально регламентовані організаційно-правові засади функціонування ревізійної комісії АТ, вимоги обов’язкової перевірки річної фінансової звітності публічного товариства незалежним аудитором, можливість проведення аудиторської перевірки на вимогу акціонерів, які володіють більш ніж 10% акцій товариства, та спеціальної перевірки ревізійною комісією з рішенням загальних зборів, наглядової ради, виконавчого органу або акціонерів. Система контролю доповнює систему заходів, спрямованих на упередження неправомірних дій посадових осіб при порушенні інтересів акціонерів [3, c.121].

11. Необхідність обрання ревізійної комісії (ревізора). Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора).

Найбільш ефективним і розповсюдженим способом перевірки фінансово-господарської діяльності АТ є незалежний аудит. Річна фінансова звітність публічного акціонерного товариства підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором. Ознайомившись зі ст. 74. п.1, а саме «Ревізійна комісія (ревізор) проводить перевірку фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства за результатами фінансового року, якщо інше не передбачено статутом…» виникає питання – навіщо дублювати процедуру? Адже, саме зовнішній контроль (зовнішній аудит) є найбільш об’єктивним і неупередженим, чого не можна сказати про внутрішній (ревізійна комісія чи ревізор). Дослідження проблем перетворення форм акціонерних товариств у зв’язку з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», слід зазначити, що норми Закону України «Про акціонерні товариства» не передбачають правових наслідків у разі не приведення у відповідність статутів та внутрішніх положень раніше створених акціонерних товариств у відповідність до норм цього Закону, що відповідно уже створює ситуацію, коли в Україні можуть існувати як приватні та публічні товариства, так і закриті та відкриті, при чому правове регулювання останніх з квітня 2011 року уже буде відсутнє (в зв’язку зі втратою чинності ст. 1-49 Закону України «Про господарські товариства»).

12. На мій погляд, найбільш заплутаними в цих термінах є норми Закону України «Про акціонерні товариства». Розділ XVІ цього Закону має назву «Виділ та припинення акціонерного товариства».

У ст. 79 «Припинення акціонерного товариства» визначено, що акціонерне товариство припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим підприємницьким товариствам – правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Тобто не вживаючи термін «реорганізація», закон перелічує чотири її шляхи (краще б форми). Але наступна ст. 80 «Злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення товариства» вже об’єднує п’ять форм.