![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Принципи міжнародного та національного права, їх співвідношення та взаємодія
Принципи права — об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку[3]. Принципи права мають такі ознаки: 1) формування відповідними суб’єктами право ведення 2) нормативність; 3) загальнообов’язковість; 4) об’єктивна зумовленість; 5) вираженість у формах інших джерел права; 6) забезпечуваність державою; 7) засадчий характер; 8) первинність щодо норм права; 9) високий ступінь абстрагованості; 10) стабільність; 11) внутрішня впорядкованість; 12) наявність юридичної сили похідної від суб’єкта право творення[4]. Ознаки сучасних загально цивілізаційних принципів права: 1) Втілення кращих правових здобутків людства; 2) Є універсальними, нормативними засадами позитивного права; 3) Витребуваність у будь-якій правовій системі; 4) Є засобом регулювання широкого кола відносин; 5) Є базою для формування принципів національних і міжнародної систем права; 6) Є інструментом зближення національних та міжнародної систем права; 7) Використовується правові стандарти для реформування сучасних систем права[16]. Види принципів національного та міжнародного права: 1. Залежно від рівня фундаментальності: - загально цивілізаційні принципи; - загально правові принципи; - загальні принципи системи права. 2. За територією поширення: - міжнародні; - національні (внутрішньо державні). 3. За предметом правового регулювання: - конституційного права; - цивільного права; - кримінального права. 4. За сферою дії: - загальні принципи права; - міжгалузеві; - галузеві; - інститутів права. 5. За іншими критеріями: - типологічні; - конкретно-історичні[11]. В міжнародному праві розрізняють такі принципи: 1. Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов’язана стримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості чи політичної незалежності будь-якої держави, так і якій-небудь інший спосіб, що несумісний з цілями ООН. Така загроза силою або її застосуванням є порушенням міжнародного права і Статуту ООН. Вони ніколи не повинні застосовуватися як засоби урегулювання міжнародних питань. Держави мають стримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих кордонів іншої держави, для вирішення територіальних спорів і спорів щодо кордонів, демаркаційних ліній, ліній перемир’я тощо. Держави зобов’язані стримуватися від насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу і незалежність. Територія держави не може бути об’єктом воєнної окупації, що є результатом застосування сили на порушення положень Статуту ООН. Вона не може бути об’єктом придбання в результаті застосування сили або загрози її застосування. Такі територіальні придбання мають визнаватися незаконними[5]. 2. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати міжнародний мир, безпеку і справедливість на загрозу. Міжнародні спори вирішуються на підставі суверенної рівності держав і відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів. 3. Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи посередньо з будь-якої причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави. Збройне і всі інші форми втручання чи загрози, спрямовані проти правосуб’єкт-ності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ, є порушенням міжнародного права. Жодна держава не може застосовувати або заохочувати застосування економічних, політичних заходів чи заходів іншого характеру з метою досягти покори собі іншої держави у здійсненні останньою своїх суверенних прав і отримання від неї будь-яких привілеїв. Жодна держава не має права втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їхнього національного існування є порушенням їхніх невід’ємних прав і принципу невтручання. 4. Принцип співробітництва держав.Держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних сферах міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності й прогресу. Це співробітництво здійснюється в сфері підтримки міжнародного миру і безпеки, загальної поваги і дотримання прав людини, основних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; сприяє прогресу в галузі культури і освіти. 5. Принцип рівноправності й самовизначення народів. Існування цього принципу дає народам право вільно визначати, без втручання зовні, свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є способами здійснення народами права на самовизначення. Кожна держава зобов’язана стримуватися від будь-яких насильницьких дій, котрі позбавляють народи їхнього права на самовизначення. Ніщо в цих положеннях не має тлумачитися як таке, що санкціонує чи заохочує будь-які дії, котрі призвели б до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав. Кожна держава має стримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави. 6. Принцип суверенної рівності держав.Всі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов'язки і є рівноправними членами міжнародного товариства незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру. Поняття суверенної рівності складається, зокрема, з таких елементів: 1) всі держави юридично рівні; 2) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету; 3) кожна держава має поважати право-суб’єктність інших держав; 4) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні; 5) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи; 6) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в злагоді з іншими народами. 7. Принцип сумлінного виконання зобов'язань, прийняти відповідно до Статуту ООН.Кожна держава повинна виконувати свої зобов'язання, прийняті відповідно до Статуту ООН, які випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також прийняті державою за міжнародними договорами і дійсні згідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У тих випадках, коли зобов'язання, що випливають з міжнародних договорів, суперечать зобов'язанням членів ООН, які випливають зі Статуту ООН, зобов'язання за Статутом мають переважну силу. У Декларації принципів Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. принципами, котрими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах, крім перелічених раніш, визнано такі: 8. Нерушимість кордонів.Держави-учасниці заявили, що розглядають як нерушимі всі кордони кожної з них, як і кордони всіх держав у Європі, і будуть стримуватися у будь-яких зазіханнях на ці кордони. 9. Повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконання.Відповідно до цих принципів держави-учасниці будуть заохочувати і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які випливають з гідності, притаманної людській особі, і є істотними для її вільного і повного розвитку. Вони визнають загальне значення прав людини і основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробітництва між ними, як і між всіма державами. Вони зобов'язались поважати права осіб, належних до національних меншин, їхню рівність перед законом, надавати їм повну можливість фактичного користування правами людини. Вони будуть діяти згідно з цілями і принципами Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, міжнародних пактів з прав людини. 10. Принцип територіальної цілісності держав.Відповідно до цього принципу всі держави зобов'язуються поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць. Вони будуть стримуватися від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН, спрямованих проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці[13]. Принципи національного права поділяються на: 1. Загально-цивілізаційні (зафіксовані у позитивному праві універсальні нормативні засади, що втілюють кращі правові здобутки людства та визначають сутність та спрямованість правового регулювання у будь-якій правовій системі): - демократизм; - юридична рівність суб’єктів; - справедливість; - повага та захист основних прав та свобод людини. 2. Міжгалузеві (засади декількох галузей): - наприклад, здійснення правосуддя тільки судом; змагальність сторін; рівність учасників судового процесу перед судом. 3. Підгалузеві (засади окремих галузей): - наприклад, принцип виборчого права; вибори є загальними, рівними, вільними, прямими при таємному голосуванні. 4. Галузеві (засади окремих галузей: конституційного, цивільного, адміністративного, кримінально-процесуального права): - наприклад, добровільність шлюбу, рівність прав і обов’язків подружжя. 5. Загальні (основні засади права України) - відображення та впровадження загально-цивілізаційних принципів, а також верховенство права, Конституції та законів України. 6. Інститутів права: - наприклад, принципи державної служби: компетентності, позапартійності, професіоналізму, рівного доступу до служби[6]. Отже, можна сказати, що принципи національного та міжнародного права створені для того щоб ефективніше регулювати певні кола відносин.
|