Джерела національного права

Поняття «джерела права» має кілька тлумачень, тому іноді розрізня­ють джерела права у матеріальному та джерела права у формально-юри­дичному значеннях. У найширшому розумінні джерелом права визнаються самі мате­ріальні умови життя суспільства (суспільні відносини), вимоги яких і закріплюються у правових нормах. Невипадково поширений вислів, що за­конодавець не створює закону — він лише відкриває і формулює його.

Часто виходять з того, що оскільки правові норми встановлюються уповноваженими органами від імені держави, то джерелом права в воля держави, яка закріплена у цих нормах.

Іноді під джерелами права розуміють механізм (технологію) ство­рення правових норм. Як правило, таким механізмом є нормотворча діяльність уповноважених органів, яка спрямована на створення право­вих актів,

У структурі цього механізму розрізняють такі етапи, як:

— вивчення суспільних процесів та виявлення потреби правової рег­ламентації суспільних відносин;

— прийняття рішення про підготовку правового акта та розробка його концепції, визначення виду правового акта, яким мають бути вре­гульовані ці відносини, та органу, який уповноважений прийняти такий акт;

— підготовка проекту правового акта, попередній його розгляд та фінансово-економічне обґрунтування;

— офіційний розгляд проекту акта уповноваженим органом згідно з визначеною процедурою;

- прийняття акта його офіційне оформлення та підписання-оприлюднення) акта і набрання ним чинності.

Така нормотворча діяльність _Є основним джерелом права для континентальної (романо-германської) системи права, зокрема для України. А для англосаксонської системи права складовою механізму правотворчості є також діяльність судів, які у процесі судової практики створюють правові прецеденти, що також мають нормативний характер і стають обо­в'язковими для виконання в аналогічних випадках.

Слід, однак, брати до уваги, що правовим прецедентом є лише перше судове рішення з конкретної справи. А ті судові рішення, які прийняті на основі такого першого рішення (правового прецеденту) з певної катего­рії справ, стають індивідуальними правовими актами.

Перелічені тлумачення поняття «джерела права» визнаються джере­лами права у матеріальному розумінні.

Однак найчастіше під джерелами права розуміють правові акти, що містять правові норми (джерела права у формальному розумінні). А оскільки такі акти можуть набувати різної форми, то згідно з нею розріз­няють і форми права, тобто форми висловлення державно-владних ве­лінь[17].

Отже, джерела національного права можуть набувати таких форм, як пра­вовий акт (нормативний та індивідуальний), правовий прецедент, нормативний договір, правовий звичай, правова доктрина.