Щоб сіяти по всій землі любов .

Я на шляху минулого з майбутнім

Зустрів того, хто обертає шлях:

Сивого старця в білосніжній сукні,

Що віднайшов притул на небесах.

- Куди ідеш? - Питає чоловіче,

- Шукати істину, ту нескінченну мить,

Пізнавши котру, мов здолавши відчай,

Так само, як і ти, піднятись у блакить.

- Той шлях в тобі крізь Всесвіт пролягає, -

Немов би думкою у мозок відповів, -

У кожного із нас своя частина раю

На перехресті сонячних шляхів.

Усе брудне, що вічністю не зветься,

Із року в рік світ квітне повесні,

Коротший шлях – від серця і до серця,

Найкращий Бог – що сяє у душі…

Місив свій бруд – даремно бавив долю,

Та зазирнувши знов у небосхил,

Я бачив старця, чув його розмову

І сьогодення тлінність розумів.

Пливуть роки, мов кораблі в безодню,

До сяючих зіркових берегів,

Шляхи буття нащадками зворотні,

І я колись онукам відповім:

Усе брудне, що вічністю не зветься,

Із року в рік світ квітне по весні,

І сивим попелом зруйновані фортеці

В зелені обертаються гаї

----------------------------

Чи я живу, чи я існую,

Коли доводять, що мені

Ярмо та ясла пропонують,

Або збавляють в бунтарі.

Чи той Христос, що був розп`яти

Таку вже долю нам жадав,

Де кожен, хто надіне лати,

Став лицемір а не лицар.

Чи маю слух, чи маю очі,

Чи може світ цей не збагну,

Де нас лупцюють серед ночі,

А вдень потворять новину.

Чи може я вже дорікаю

Що маю мрії, то не гріх,

Бо маю я жагу до раю,

Як той Христос любов до всіх.

УКРАЇНЦІ

Ми не поборені зійдем із домовин

По ваші скаженілі чорні душі.

Повстанемо із згарищ та руїн, -

Живіть та бійтеся, життя свого чинуші,

Беззахисні ми станем пліч о пліч

Міцною постаттю від Сяну і до Дону

Вбивали нас на протязі сторіч,

Та витравити нас не станеться нікому.

Нескорені від рідної землі.

Від туги праотців черпаємо ми сили.

На вашу броню – гострі пазурі,

І ляск зубів, щоби трощити рила.

Не захистить не щит, ані шолом

Звироднів бекет від повстання нові,

Народе мій! перд тобой чолом

Вклоняюся в пошані та любові.

Горнятко з теплих рук зігріє теплим чаєм,

І ти збагнеш миттєвості прості –

Безмежна гідність народ наш об`єднала,

Та жодного не лишить в самоті.

Ми разом будували барикади,

Довбали кригу, слухали вірші,

Відстоюючи гідність, мали раду -

Стояли біля смерті, на межі.

Вертались до хатин – там нас не розуміли,

Казали, стоїмо за гроші ми,

А ми стояли тільки під прицілом,

Та залишались вільними людьми.

------------------------------------------------

Ми ліпші, нездоланні, бо невтомні,

Бо від землі зростала в нас любов,

Як яструби у небі, невгамовні,

Як трави кошені, ми повстаємо знов.

Труїли нас, сторіччями труїли,

Кров неземна, текла з нас Божа кров,

Та ми, знедоленні, знов розгортали крила,

Щоб сіяти по всій землі любов.

Ми пригортали світ до свого серця,

Ми мали всесвіт в присвяті життя,