Де свої вже чужі.

Де я входив у води,

Щоб воскреснуть в Хресті,

Лівадійські сходи

Мені досі рідні.

Як вином я той острів

Поглинав через кров

Наче гори ті гострі

Насаджали любов.

Наче був я в омані,

Був з тобою ні з ким,

Хто з нас, брате мій, Каїн,

Україна чи Крим?

Повідомлення б`ють, наче блиски в мозок –

Поруч звироднів бавиться зграя,

Мої діти, нажаль, не бояться казок,

Їх російські танки лякають.

Гра в війну не для тих, хто орав та кохав,

Гра в війну – здобуття людожерів,

Найсмачніша із всіх кров’ю задобрених страв,

Тануть душі, як тліють папери.

Гра в війну, хто отримує дозвіл на смерть,

Продає людожерові душу,

Коловоротом мандатів міцніє багнет,

Кажуть, я поважать його мушу.

Щоб під дих та до пахви він спорожнів живіт,

Щоб нутром я вже визволив душу,

Хай в страшенній судомі очі сплющує світ,

Осердя взірець не порушу.

Кобзар

Життя – душа, а люди – її струни,

Зірветься хтось – про все своя ціна,

Хтось виросте, щоб сяяти в безлунні

Та над всіма є пісня кобзаря.

Крізь метушню, ми люди, чи комахи,

Якщо до серця нам притисла біль?

Ми живемо без стелі та без даху,

Немов в пустелі здикунілий звір.

Спотворені були, були розп`яті

І каялись, і рід свій берегли,

Коли нам знову наступали в п’яти

Та гріли вогнищем усі шляхи чорти.

Ми оберталися від сонця та до сонця,

Розшукували шлях на всі круги,

А той малий дивився крізь віконце,

Та бачив світ на далечин віків.

Його минуле – наше сьогодення,

Його майбутнє навіть не про нас,

То, як він жив, для нас ще навіження,

Бо десь попереду у роздумі Тарас.

Ще один світанок без війни, -

На сході зорі багряно палають

І тільки подумки збентежено - сумні

Несуть мене мов птах до небокраю.

Я зірко придивляюсь з висоти,

Як очі дивляться у очі,

Ще один світанок без війни,

Та ще попереду тривожні довгі ночі.

Порушив тишу гомоном пісень,

Я заспіваю сонцю та весні, -

Я в мирі зустрічаю новий день,

Нехай попереду тривожні довгі дні.

Суворі посміхнуться вартові

І в подумах повернуться до хат,

Де їхні діти мирні бачать сни

І в мирних снах своїх чекають тат.

Голодомор

Хлібосіви –хлібопіки,

Хлібодави – хлібожери,

Тануть в небі святі лики,

Залишаються химери.

Діти просять, – Їсти, їсти, -

За майном стоять тортури,

Боже правий, Боже Істий,

Все покрали візевули.

Плоттю рушу на рушниці,

Та зарази жмуть набої, -

Подихайте у десниці,

Що Христос явив в любові.

Як погляну в очі дітям,

Світ вертається навколо

Плачу сам, куди подіти,

Відвернути люте горе?

Висохли блакитні очі,

Ні журби нема ні жалю,

Та немає в світі прощі

Для зневірів тих вандалів.

На кістках людських танцюють,

На живих, ще не обраних,

Розривають зброю – збрую