Кримська конференція

Кримська конференція керівників СРСР, США та Великобританії проходила 4-11 лютого 1945р. у Лівадійському палаці при участі міністрів іноземних справ, начальників штабів та радників. Проходила в період, коли в результаті ударів Радянської армії, а також війскових дій союзників, які відкрили другий фронт у Європі, війна проти гітлерівської Німеччини вступила у кінцеву стадію.

Конференція прийняла рішення історичного значення як з війсковиз питань так і з питань, які стосуються післявоєного миру.

Три держави, які скликали конференцію, звернулися до представників Китаю та тимчасовому уряду Франції з пропозицією взяти з ними участь у запрошені інших країн на конференцію. Французький уряд посилаючись на те, що він не брав участь у переговорах в Думбартон-Оксі, у Криму пропонував, щоб пропозиція прийнята в Думбартон-Оксі розглядалась не як основа для вироблення Статуту Міжнародної Організації, а як основа для переговорів. Учасники не погодились з цією пропозицією. В результаті 5.03.1945р. уряд США від свого імені, а також від імені Великобританії та Китаю запросило для участі у конференції у Сан-Франциско 39 країн. Перші ознайомлення зі списком учасників показало, що половину з них складали американські країни, крім Аргентини.

Не були запрошені: нейтральні країни Аргентина, Ірландія, Іспанія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Афганістан, Ємен; країни зайняті гітлерівськими військами та військами мілітарської Японії, Австралії, Данії, Сиан; Країни, які не мали уряду, визнаного всіма трьома урядами Польща, Албанія, Монголія; Італія, як колишня ворожа країна, яка мала в той час статус " совоюючої країни", інші країни колишні союзники Німеччини та які підписали угоду про перемир'я: Болгарія, Угорщина, Румунія та Фінляндія; ворожі країни: Німеччина та Японія. Розсилка запрошень передвизначила склад конференції в Сан-Франциско.

На Ялтинський конференції американська делегація внесла компромісну пропозицію: міжнародні конфлікти поділялися на дві категорії: 1) вирішення яких вимагало від ООН зостосування військових, політичних та економічних заходів; 2) для врегулювання якиз достатньо було мирних засобів. Стосовно конфліктів першої категорії постійні члени Ради Безпеки, тобто велики держави, мали право вето навіть тоді, коли дана країна є учасником спору. При вирішенні конфліктів другої категорії постійний член Ради Безпеки - учасник спору утримувався від голосування. Таким чином, фактично, була прийнята точка зору Радянського уряду з цього важливого питання діяльності ООН, й врегульований порядок голосування в Раді Безпеки був внесенний до Статуту ООН.

Одне з важливих місць на конференції займало питання про утворення з іншими миролюбивими державами універсальної міжнародної організації для підтримання миру та безпеки. Конференція постановила, що 25 квітня 1945р. в Сан-Франциско буде скликана конференція Об'єднаних Націй для підготовки статуту такої організації у відповідності з положеннями, які були розроблені в ході прелімінарних переговорів. Було встановлено, що в основу діяльності Організації Об'єднаних Націй повинен бути покладений принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки ООН при вирішенні кардинальних питань забезпечення миру. Учасники конференції домовились про те, що Великобританія і США підтримають радянський уряд про допуск до першочергового членства в Організації Української РСР та Білоруської РСР. У запрошеннях США пропонувалось, що базою для Стату ООН стануть документи прийняті в Думбартон-Оксі одночасно з цим, сповідувалось, що запрошення держави доповнене документом, який містив наступні правила:

- кожен член Ради Безпеки має один голос;

-рішення Ради Безпеки з питань процедури приймається більшістю голосів;

- рішення з всіх інших питань приймаються більшістю всіх голосів членів, включаючи співпадаючі голоси членів, які брали участь у спорах, утримуючись від голосування при прийнятті рішення, відповідно до глави 8 та відповідно до другій фразі абзатсу 1-го розділу з глави 8. Ці правила отримали назву " Ялтинської формули" про голосування у Раді Безпеки. Вони призводили до гострих спорів на конференції в Сан-Францизко та і у наступній діяльності організації.

У документі, який був предоставлений урядами ще шести країн, говорилося про порядок голосування у Раді Безпеки наступне: " З точки зору уряду США у питанні про процедуру голосування є два важливі елемента: перший полягав в тому, що для збереження всезагального мира необхідно одностайність серед постійних членів, другий, виходив з того, що для народу США виключно важливо, щоб була передбачена справедливість для всіх членів організації... Пристосувати ці два елементи це наша головна мета. Ми гадаємо, що пропозиції 5.12.1944р. дали розумне та справедливе рішення та задовільненну комбінацію цих головних положень".

Висунуту делегацією США промову було узгоджено двома іншими учасниками Кримської конференції. Рузвельт спробував включити до Статуту ООН положення про опіку. Але Черчель гаряче заявив, що " ні за яких обставин він ніколи не дозволить, щоб незграбні пальці сорока чи п'ятидести народів втручалися в життя Британської імперії. До тих пір, поки він прем'єр, він не віддасть й шматка англійської спадшини". В Ялті вдалося домовитися тільки про те, що система опіки буде розглянута на конференції в Сан-Франциско, а спочатку п'ять держав, які мають постійні місця в Раді Безпки, проконсультуються між собою. Ялтинська конференція відбила період самої високої співпраці між СРСР, Великобританією та США та увінчалась великим успіхом. Рішення конференції були доповненні та закріпленні на Берлінський конференції 1945р.