Заняття № 25(21)

Тема: Біотрансформація ксенобіотиків та ендогенних токсинів у печінці. Мікросомальне окислення.

Актуальність: Печінка відіграє важливу роль у знешкодженні сторонніх речовин, які попадають із зовнішнього середовища і ендогенних токсичних метаболітів. Знання механізмів детоксикації необхідні для оцінки знешкодження функції печінки за умов фізіологічної норми та при патології. Навчальні цілі

Знати: біохімічні механізми інактивації ендо- та екзогенних токсичних речовин у печінці.

Вміти: інтерпретувати біохімічні результати дослідження знешкоджуючої функції печінки.

Самостійна позааудиторна робота

Узошитах для протоколів:

1.Запишіть типи реакцій мікросомального окислення (гідроксилювання, дезалкілування, відновлення).

2. Підготуйте вихідні дані для оформлення протоколу лабораторної роботи „Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки”.

Контрольні питання

1. Процеси знешкодження токсичних ендогенних метаболітів (продуктів гниття білків у кишечнику, аміаку, білірубіну) у печінці.

2. Процес знешкодження ксенобіотиків у печінці (в тому числі ліків).

3. Інактивація гормонів, амінів, вітамінів у печінці.

4. Мікросомальне окислення: компоненти, реакції, біохімічна роль.

5. Біохімічні показники детоксикаційної функції печінки.

6. Біохімічний склад та роль жовчі.

Самостійна аудиторна робота

І. Дати характеристику знешкоджуючої функції печінки за схемою:

ІІ. Виконати лабораторної роботи „Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки”.

Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки.

Принцип методу. Проба заключається в нагрузці бензоатом натрію з наступним визначенням в сечі гіпурової кислоти. Синтез гіпурової кислоти з бензойної кислоти і амінокислоти гліцину здійснюється в печінці згідно рівняння:

С₆Н₅СООН + Н₂N - CH₂ - COOH → C₆H₅CONHCH₂COOH + H₂O

Проба здійснюється таким чином: Хворому після легкого сніданку (100 г білого хліба і 2 стакани води), дають випити розчиненого в 30 мл води 6 г бензойнокислого натрію - запиває цей розчин 1-м стаканом води. Хворий мочиться - отримують першу порцію сечі, після цього на протязі 4-х годин збирають сечу (друга порція). В отриманій сечі визначають наявність білка з допомогою сульфосаліцилової кислоти. При наявності в сечі білка його осаджують і відфільтровують. Для цього на кожні 100 мл сечі додають по 5 мл 20% розчину сульфату міді і однонормального розчину NаОН. Суміш нагрівають до кипіння і після охолодження фільтрують в градуйований циліндр для вимірювання об’єму.

Виділення гіпурової кислоти. В хімічну колбу наливають 20 мл сечі, додають 3 г NaCl і нагрівають, помішуючи, до повного розчинення солі. Після охолодження сечі до неї додають для кращої кристалізації гіпурової кислоти 0, 4 мл розведеної 1: 1 сірчаної кислоти і скляною паличкою протирають стінки колби. Процес кристалізації повинен продовжуватися 15 хв. при температурі 15^oС. Після цього розчин фільтрують, осадок гіпурової кислоти на фільтрі відмивають від сірчаної кислоти охолодженим 30% розчином NaCl. Осад гіпурової кислоти переносять в колбу, де проводили осадження, додають 20 мл нагрітої води і розчиняють гіпурову кислоту при нагріванні.

Визначення гіпурової кислоти. Нагрітий розчин гіпурової кислоти титрують 0, 1н розчином NaOH до слабо-рожевого кольору (індикатор фенолфталеїн). По кількості лугу розраховують вміст гіпурової кислоти. Результат виражають в грамах гіпурової кислоти або в % по відношенню до кількості прийнятого хворим бензойнокислого натрію.

Приклад розрахунку: 1 мл 0, 1 н розчину NaOH еквівалентний 17, 9 мг гіпурової кислоти. Якщо на титрування 20 мл сечі пішло 15 мл 0, 1 н NaOH, то вміст гіпурової кислоти в 20 мл сечі складає 15 х 17, 9 = 270 мг. Крім цього враховують поправку на розчинність гіпурової кислоти в сечі (1 мг в мл), тобто та кількість гіпурової кислоти, яка залишилась нерозчинною. Поправку додають до першого результату: 270 + 20 мг = 290 мг. Роблять перерахунок на загальну кількість сечі, виділеної за 4 год. В нормі за 4 години після прийому 6 г бензойнокислого натрію виділяється 3-4 г гіпурової кислоти. Значення менше за 3 г свідчить про недостатню знешкоджуючу функцію печінки.

Література

1. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 736с.
2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508с.
3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744с.

4.Скляров О.Я. Клінічна біохімія. – Київ: Здоров`я, 453с.

Обговорено і затверджено на засіданні кафедри, протокол №1 від 28.08.2008р.

Зав. кафедрою проф. Ерстенюк А.М.