Види виробничої вентиляції, розрахунки повітрообміну

У створенні сприятливих умов праці ефективним засобом є вентиляція — процес організованої і регульованої заміни у при­міщеннях забрудненого повітря чистим і свіжим залежно від спо­собу переміщення повітря вентиляція буває водна і механічна (штучна).

Природна вентиляція здійснюється за рахунок сили вітру і природними (гравітаційними) силами (Вітер, обдуваючи споруду, попереду неї створює зону підвищеного тиску, а з протилежного боку виникає зона певного розрідження. Під дією напору вітер через отвори проникає в приміщення, а під дією розрідження забруднене повітря через фрамуги й отвори виходить назовні.

Природна вентиляція, що здійснюється гравітаційними силами (земного тяжіння), може бути неорганізованою (інфільтрація) і організованою (аерація). Обмін повітря шляхом інфільтрації від­ бувається при вході й виході через випадкові й нерегульовані отвори. Обмін аерацією здійснюється через спеціально обладнані канали, жалюзі або створки для регулювання площі отворів (рис. 37)....

•'* Видаляють повітря з приміщень за допомогою спеціальних /ліхтарів, шахт та дефлекторів.

ч. Ліхтарі є найбільш ефективним засобом вентиляції. їх розмі­щують на даху приміщення (ремонтної майстерні) і одночасно використовують для природного освітлення, а створки або фраму­ги на них застеклюють. При незначних обмінах повітря застосовують шахти, встанов­лені самостійно або обладнані дефлекторами. Дефлектори — аеро­динамічні пристрої, які збільшують силу тяги в каналі (шахті) за рахунок сили вітру. Повітря, омиваючи корпус деф­лектора, проникає крізь спеціальні щілини всередину його і з виділення шкідливих речовин та інших причин. Наприк­лад, у приміщеннях, де інтенсивно виділяються шкідливі речови­ни, щоб запобігти їх поширенню в інші приміщення, застосовують витяжну систему вентиляції. У хімічних лабораторіях, акумулятор­них, деревообробних та інших цехах, де встановлені витяжні шафи, аспіраційні установки та пристрої, необхідно забезпечити відпо­відний приплив у приміщення свіжого повітря. У тракторах і комбайнах навпаки, щоб запилене повітря не потрапляло в ка­біну крізь щілини ззовні, застосовують припливну систему вентиляції.

При проектуванні механічних систем вентиляції передбачають можливість очищення повітря, що надходить ззовні, а також по­вітря, що видаляється з приміщення, якщо шкідливі речовини не­гативно можуть впливати на екологічні системи.

При роботі припливно-витяжної вентиляції необхідно, щоб кількість повітря, що подається у приміщення, не перевищувала або була на 10—15% меншою від кількості повітря, що видаляє­ться витяжними пристроями

Повітря-приймачі вентиляційних систем можуть розміщуватися в стінах приміщень у вигляді спеціальних отворів або шахт, які виходять у зону найбільш чистого повітря.

Для транспортування повітря застосовують вентилятори, які за своєю конструкцією поділяються на осьові і відцентрові. Осьові вентилятори розвивають відносно невеликий тиск, тому їх застосовують для транспортування повітря на не­велику відстань. Як правило, їх встановлюють у спеціальних отво­рах стін, стелі, у вікнах тощо. Відцентрові (радіальні) вентиля­тори здатні розвивати досить великий тиск.

29. Методи аналізу загазованості та запиленості повітря. Відповідно до встановленого ПДК шкідливому речовин у повітрі робочої зони розробляють методи їхнього контролю. Установлюють контроль за змістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони: безперервний — для речовин 1-го класу небезпеки; періодичний — для речовин 2, 3 і 4-го класів небезпеки. Безперервний контроль за змістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони повинний передбачати застосування систем самописних автоматичних приладів, що видають сигнал, що перевищує рівень ПДК. Чутливість приладів контролю не повинна бути нижче 0, 5 рівня ПДК, їхня погрішність не повинна перевищувати ±25 % обумовленої величини. Зміст шкідливих газів, пар і пилу у повітрі робочої зони визначають у лабораторіях санітарно-епідеміологічних станцій хімічним аналізом заздалегідь відібраних проб. Для цих цілей використовують універсальний газоаналізатор УГ-2 Для дослідження загазованості повітря на місці виміру відкривають кришку приладу і за допомогою штока стискають сильфон до верхнього стопорного поглиблення штока. До гумової трубки забірного пристрою приєднують фільтруючий елемент і, відпустивши фіксатор штока, продувають фільтруючий елемент досліджуваним повітрям. Після цього знову заряджають забірний пристрій (штоком стискають сильфон) і до гумової трубки забірного пристрою послідовно приєднують індикаторну трубку (знявши з її кінців спеціальним шкребком сургучеві заглушки), а також продутий раніше досліджуваним повітрям фільтруючий елемент. Після того, як стопор штока вийде з верхнього положення, через фільтруючий елемент і індикаторну трубку в забірний пристрій приладу почне надходити досліджуване повітря. Кількість досліджуваного повітря в мм, що пропускається через індикаторну трубку, установлюється для кожного газу відповідно до таблиці, прикладеної до посібника з експлуатації приладу. Починаючи виміри, варто засікти час, за який відбудеться спрацьовування забірного пристрою (шток зафіксується стопором у нижнім положенні). Якщо час роботи приладу буде менше зазначеного в таблиці по визначенню даного газу, значить порошок в індикаторній трубці ущільнений недостатньо і показання будуть неправильними. У цьому випадку потрібно замінити індикаторну трубку і повторити аналіз Отримані дані порівнюють з нормативними. Прилад розрахований на нормальну роботу при температурі навколишнього повітря ±20 °С. Якщо температура досліджуваного повітря буде нижче, показання приладу збільшують, а при більш високих температурах показання приладу зменшують. Гранично припустимі концентрації шкідливих домішок, обумовлені приладом, указуються на кришці маркірованої коробки досліджуваного газу і порівнюють із ПДК (ДСТ 12.1.005—76). Для визначення змісту в повітрі пожежо небезпечних газів і пар застосовують різні газоаналізатори. Він дозволяє визначити наявність пальних газів у повітрі колодязя або якого-небудь приміщення перед початком провадження робіт у ньому. Він складається з двох камер (порівняння і вимірювальної), гальванометра, поршневого насоса, батарей, перемінних резисторів. Для виміру у вимірювальну камеру газоаналізатора поршневим насосом нагнітають аналізовану суміш повітря з газом. При натисканні кнопки в ланцюзі джерела харчування струм розжарює платинову спіраль, поміщену у вимірювальній камері. На цій спіралі відбувається каталітичне згоряння аналізованої повітряної суміші, якщо вона пальна. За рахунок додаткового нагрівання від згоряння суміші опір платинової спіралі в камері змінюється в порівнянні з опором у порівняльній камері, це порушує рівновагу електричного моста, і стрілка гальванометра відхиляється. Запиленість повітря перевіряється за допомогою аспіратора, заповненого паперовим фільтром або скляною ватою, пылеотборной трубки, барометра, термометра, аналітичних ваг і секундоміра. Для визначення запиленості фільтр-алонж зважують на аналітичних вагах, потім вставляють у пылеотборную