Дії електричного струму на організм людини і сільськогосподарських тварин

- Електричний струм, протікаючи через живий організм, спричи­няє термічну, механічну, електролітичну і біологічну дії. Термічна дія електричного струму характеризується нагріванням тканин і виникненням опіків. Електролітична дія струму призводить до роз­кладу рідин, включаючи і кров. Результатом механічної дії елек­тричного струму певних параметрів є механічне пошкодження (розриви) тканин організму. Біологічна дія проявляється в пору­шенні біологічних процесів у живому організмі.Розрізняють два види ураження організму людини електрич­ним струмом: електричні травми і електричні удари.

Електротравма — це травма, викликана дією електрич­ного струму або електричної дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин і органів: електричні опіки, електричні знаки і електроме-талізація шкіри, механічні пошкодження в результаті довільних судорожних скорочень м'язів при протіканні струму (пориви шкі­ри, кровоносних судин і нервів, вивихи суглобів, переломи кісток), а також електроофтальмія — запалення очей в результаті дії уль­трафіолетових променів електричної дуги.

За характером подразнюючої дії розрізняють струми: невід­чутні, відпускаючі, невідпуекаючі, струми, що викликають фібри­ляцію, а також глибокі опіки.

Ураження людей електричним струмом має свої специфічні особливості, оскільки організм людини не здатний на відстані виявляти електричну напругу. Електричний струм, що протікає через організм людини, діє не тільки у місці контакту і на шляху протікання через організм, але він здатний викликати порушення нормальної діяльності окремих органів (серцево-судинної системи, системи дихання). Людина може одержати електричну травму без безпосереднього контакту із струмопровідними частинами (при переміщенні по землі поблизу пошкодженої електричної установки, ураження через електричну дугу). У більшості випадків піддаю­ться розслідуванню, обліку І аналізу лише електротравми з важ­кими і смертельними наслідками.Характер дії електричного струму при випадковому проходжен­ні його через організм людини залежить від багатьох факторів. Одним з них є електричний опір шкірного покриву людини, який у різних місцях тіла має різні значення і приблизно коливається в діапазоні 800—100 000 Ом. Електричний опір шкіри різних лю­дей не однаковий. Він може змінюватися залежно від артеріаль­ного тиску, стану шкіри, інтенсивності потовиділення тощо. Елек­тричний струм напругою 12—36 В не проходить через суху, здо­рову і чисту шкіру рук, але пошкоджена шкіра струмові такої напруги не чинить відповідного опору. Струм напругою 127— 220 В практично преходить через усі ділянки шкірного покриву людини.Електрична напруга створює умови для проходження електрич­ного струму через тіло людини, -а різні наслідки дії його на орга­нізм залежать від сили струму.Мінімальна сила струму, що відчувається людиною (тремтіння пальців, подразнення шкіри в місці дотику), становить 0, 6—1, 5 мА.Електричний струм, який при проходженні через організм лю­дини спричиняє відчутні подразнення, називається відчутним. При збільшенні' сили струму до 3—5 мА подразнююча неприємна дія його відчувається по всій кисті руки. Струм силою 8—10 мА ви­кликає сильне подразнення чутливих нервів (відчувається силь­ний біль у пальцях) і довільне скорочення м'язів, а при силі стру­му понад 15 мА скорочення м'язів стає настільки сильним, що, людина самостійно вже не може розтиснути пальці, які охоплюють струмопровідний елемент обладнання або електричного провід­ника.Електричний струм, що викликає при проходженні через люди­ну неподоланні судорожні скорочення м'язів рук, у яких затисну-тий провідник (струмопровідний елемент обладнання), називає­ться невід пускаючим, а найменше його значення — пороговым не­мовідпускаючим струмом. У таких випадках слід негайно вимкнути електричний струм, а якщо зробити це швидко неможливо, то потерпілого треба відірвати від провідника чи об'єкта, що пере­буває під напругою. При цьому необхідно чітко дотримувати вимог електробезпеки.Якщо потерпілий продовжує знаходитись під дією електричного струму, то внаслідок зниження опору в місці дотику руки дб про­відника зросте сила струму, що проходить через організм потер­пілого. Якщо вона досягне 25—50 мА, призведе до різкого утруд­нення дихання або до його зупинки. При цьому різко утруднює­ться також робота серця внаслідок звуження судин і зростання артеріального тиску. При силі струму 50—80 мА настає параліч дихання, а при 100 мА — фібриляція серця (швидкі хаотичні й різночасні скорочення окремих волокон серцевого м'язу), параліч дихання і зупинка серця. Зупинка кровообігу спричиняє смерть. Якщо потерпілому через 4—5 хв після зупинки дихання не надати необхідної допомоги, в організмі починають виникати фізіологічні процеси (зміни), внаслідок яких потерпілого важко буде поверну­ти до життя.

На відміну від змінного струму, людина відчуває дію постій­ного струму при 4—5 мА, а при 20—25 мА виникають скорочення м'язів рук. При' більших значеннях сили постійного струму дія його аналогічна дії змінного.

На характер дії струму впливає маса людини, її фізичний стан, стан нервової системи І всього організму. При збудженні нервової системи, депресії, захворюванні, сп'янінні люди більш чутливі до електричного струму. Електричний удар — це збудження живих тканин орга­нізму електричним струмом, що проходить через нього, і виник­нення довільних судорожних скорочень м'язів. При електричних ударах можуть бути різні наслідки: від легкого скорочення м'язів пальців до зупинки роботи серця або легенів (смертельного ура­ження).На ураження людини електричним струмом певною мірою впливає також і шлях проходження його через організм. Найбільш небезпечними вважаються шляхи: рука — рука, рука — нога (но­ги), і навпаки. Бувають випадки втрати свідомості людиною при контакті ніг, рук чи тулуба з джерелом струму без проходження струму через усе тіло. Це можна пояснити ураженням центральної нервової системи.Небезпечну дію електричного струму на людей можуть змен­шувати так звані додаткові опори, що послідовно розміщені від­носно до опору людини в електричному колі. При зниженні цих опорів небезпека ураження людини збільшується.При загальній схожості в дії електричного струму на організм людини і тварини є суттєві відмінності. Дослідним шляхом вста-

новлено, що небезпечна дія струму тим менша, чим більша маса тварини, але опір тіла великої рогатої худоби, коней та інших тварин значно менший ніж у людини, і при однаковій напрузі через організм тварини проходить більший струм, ніж через тіло людини. Тому допустимі сили струмів для великої рогатої худоби більші ніж для людини, але напруги менші. Для коня, наприк-лад_х напруга всього у кілька вольт вже небезпечна.Дія електричного струму на людину спостерігається в тому ви­падку, коли вона випадково стала елементом електричної мережі (кола), тобто дотикається одночасно до двох точок електричної мережі, між якими існує різниця потенціалів. Такі явища можливі при дотиканні до струмопровідних частин електроустановок, що знаходяться під напругою, металевих струмонепровідних частин, на йі^их з'явилась напруга через несправність електричної ізоляції, при потраплянні під напругу кроку.Майже 60 % нещасних випадків {серед електротравм) трап­ляється від безпосереднього дотикання до відкритих струмопровід­них частин обладнання, 25 % — при дотиканні до металевих частин обладнання, що нормально не знаходяться під напругою, але вона на них з'являється внаслідок аварій і різних несправностей.Небезпека такого дотикання визначається силою струму, який при цьому протікає і через тіло людини. Типовими є два випадки: перший — людина одночасно дотикається до двох фаз електро­установки, що знаходиться під напругою (рис. 77, а), другий — людина дотикається лише до однієї фази електричної установки (рис. 77, б, в).

38.Захисне заземлення — навмисне електричне з'єднання Із зем­лею або її еквівалентом металевих струмонепровідних частин, на яких може з'явитися напруга.Електричне з'єднання із землею необхідно розуміти як з'єднан­ня корпусів електроустановок із заземлюючим пристроєм.Заземлюючий пристрій — це сукупність заземлювача і заземлюючого провідника.Заземлювач — металевий провідник або група провідників, що безпосередньо дотикаються до землі.Заземлюючі провідники — металеві провідники, що з'єднують заземлюючі частини електрообладнання із заземлю­вачем.Основне призначення захисного заземлення — запобігти ура­женню струмом при дотиканні до корпуса та інших струмонепро­відних частин електроустановки, на яких з'явилася напруга (рис. 81).Захисне заземлення переважно застосовується в трифазних ме­режах напругою до 1000 В, що працюють з ізольованою нейтрал-лю джерел живлення, і більш як 1000 В з будь-яким режимом нейтралі.Заземляють усі металеві струмонепровідні частини електро­обладнання, на яких внаслідок несправностей ізоляції може з'яви­тися напруга і до яких можливе дотикання людей або сільсько­господарських тварин. При цьому в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також в електроустановках, що працюють на відкритому повітрі, заземлення є обов'язковим при напрузі понад 42 В змінного і 110 В постійного струму, а в приміщеннях без підвищеної небезпеки — при напрузі 380 В і ви­ще для змінного та 440 В і вище для постійного струму.Принцип дії захисного заземлення пояснюється зниженням на^ пруги між корпусом, на якому вона з'явилася, І землею до безпеч­ного рівня.Для ефективності заземлюючого пристрою персонал повинен постійно стежити за тим, щоб опір заземлюючого пристрою не перевищував значень, встановлених спеціальними Правилами.Заземлювачі, що застосовуються для заземлення електроуста­новок, бувають штучні (виключно для заземлення) і природні (металеві предмети, що знаходяться в землі і мають інше призна­чення). Для штучних заземлювачів застосовують вертикальні і го­ризонтальні електроди. Вертикальні електроди (стержні) виготов* ляють із стальних прутків діаметром 10—12 мм, кутової сталі роз*міром від 40X40 до 60X60 мм і стальних труб діаметром ЗО— 50 мм, довжиною 2, 5—3 м. Вертикальні електроди з'єднують між собою стальною штабою розмірами 4ХІ2 мм або круглою — діа­метром не менше як 6 мм, яку застосовують також як самостійний заземлювач. Опір заземлюючого пристрою не повинен перевищу­вати 4—10 Ом залежно від характеру заземлення і конструкції електричних установок. З'єднання заземлюючих провідників ви­конують за допомогою зварювання.Для збереження захисних властивостей заземлюючих пристроїв спеціальними Правилами передбачена періодичність їх перевірки. На об'єктах споживачів опір і стан заземлюючих пристроїв пере­віряють щорічно.Захисне занулення є основним заходом захисту від ураження електричним струмом в електроустановках напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю джерела живлення при дотиканні до металевих частин електрообладнання, на яких з'явилась напруга внаслідок руйнування ізоляції

39.Захисне занулення — навмисне електричне з'єднання з нульо­вим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, на яких може з'явитися напруга.Нульовий захисний провідник з'єднує корпус установки з глу­хозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму (ге­нератора) або його еквівалента (трансформатора) (рис. 82). Таке з'єднання корпуса електроустановки з нульовою точкою джерела струму при пробиванні ізоляції на корпус, призводить до виникнен­ня електричного кола однофазного короткого замикання з малим опором. Оскільки сила струму короткого замикання при цьому буде значною, він призведе до вимикання пошкодженого облад­нання (розплавлення плавких запобіжників або спрацювання авто­матичних вимикачів).Захисне занулення застосовують у трифазних чотирьохпровід-никових мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтрал-лю джерела живлення. Це мережі напругою 660/380, 380/220 ї 220/127 В.Зануляються всі ті металеві конструкції і струмонепровідні ча­стини електрообладнання, які підлягають захисному заземленню.Нульовий робочий провідник служить для живлення струїм електроприймачів і з'єднаний із глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.Застосування металоконструкції будівель, трубопроводів і об­ладнання для утворення нульового робочого провідника заборо­нено. Для зменшення небезпеки ураження людей при обриві за­хисного нульового провідника і замиканні фази на корпус за міс­цем обриву в мережах з глухим заземленням нульового провід­ника застосовують повторне заземлення. Повторне заземлення повітряних ліній електропередач виконують через кожних 200 м, а також у кінці ліній і розгалужень. Нульови-й провідник обов'яз­ково заземлюють при вводі його в будинок.

За конструкцією заземлюючі пристрої можуть бути простими (один стержень або одна штаба) і складними (кілька стержнів, з'єднаних між собою за допомогою металевої штаби).Розрахунок складного заземлювача. При заміні заземлюючих пристроїв, що вийшли з ладу, а також при їх проектуванні разом з розробкою проектів реконструкції ремонтних майстерень, кор­моцехів, пунктів технічного обслуговування сільськогосподарської техніки та в інших випадках інженер-механік повинен бути доско­нало обізнаний як з. методикою розрахунку заземлюючих прист­роїв, так і тими питаннями, що стосуються замовлення і придбан­ня необхідних для цього матеріалів.Основним параметром, що характеризує заземлюючий пристрій, є його опір розтіканню струму, який залежить від опору землі. Опір розтіканню штучних заземлювачів залежить від грунту, в якому вони прокладені, їх довжини, глибини закладання, форми і ступеня прилягання заземлювача до землі. Наявність у грунті солей І кислот знижує опір розтіканню. При промерзанні і виси­ханні грунту такий опір зростає.Опір розтіканню струму заземлювача (рис. 83), розміщеного біля поверхні грунту, можна визначити за-формулою: Після визначення опору складного заземлювача його порівню­ють з опором, регламентованим вимогами спеціальних Правил. Якщо розрахований опір складного заземлювача вищий, розра­хунки коригують, збільшуючи кількість стержнів.Захисне відмикання також є одним Із засобів захисту людей і тварин від ураження електричним струмом.Захисне відмикання — це швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відмикання електричної установки при виникненні в ній небезпеки ураження людей електричним струмом.Відмикаючі пристрої повинні самі або в сукупності здійснюва­ти захист при глухих або неповних замиканнях на землю або корпус, появі небезпечних струмів витікання, переході вищої нап­руги на сторону нижчої, попередній контроль опору ізоляції перед кожним пуском електроустановки, автоматичний контроль кола захисного заземлення або занулення, автоматичний або періодич­ний ручний контроль справності самого відмикаючого пристрою.

За конструкцією відмикаючі пристрої можуть реагувати на напругу корпуса відносно землі, на струм замикання на землю тощо. Вони повинні бути чутливими з часом відмикання не біль­ше 0, 2 с, селективними, надійними і мати засоби для самоконт­ролю.На рис. 85 зображена схема захисного відмикаючого пристрою, що працює на струмі від замикання на землю. Якщо внаслідок несправності електричної установки на її корпусі з'явиться напру­га, то відповідний струм пройде на землю. через котушку реле, магнітне поле якої розімкне його контакти. При цьому струм у колі магнітного пускача зникне і пусковий пристрій установки відімкне її від мережі. За допомогою кнопки К здійснюється конт­роль роботи відмикаючого пристрою. Захисне розділення мереж — це розділення електричної мере­жі на окремі електрично не з'єднані між собою ділянки за допо­могою розділяючого трансформатора. Розділяючий трансформатор призначений для відокремлення приймача енергії від первинної електричної мережі і мережі заземлення (рис. 86).Від розділяючих трансформаторів може живитись тільки один
струмоприймач (електричний ручний риль, ручний рубанок таінші ручні машини). Захисна дія розділяючого трансформатораполягає в тому, що вторинна обмотка, до якої приєднується стру­моприймач і якої може торкнутися людиа, відділяє її від зазем­леної електроустановки і утворює коротку вторинну мережу зізольованою нейтраллю, яка при хорошій ізоляції створює відпо­відний захист. Мала напруга — це напруга, номінальне значення якої не пе­ревищує 42 В і яка застосовується з метою зниження небезпеки ураження електричним струмом. Малою напругою, як правило, живляться такі струмоприймачі: переносний електроінструмент, місцеве освітлення, переносні лампи тощо. Корпуси електроуста­новок малої напруги не заземлюють за винятком тих, що працю­ють у вибухонебезпечних приміщеннях.Джерелами малої напруги можуть бути батареї гальванічних елементів, акумулятори, випрямлячі, перетворюючі установки І знижувальні трансформатори. Використовувати як джерело малої напруги автотрансформатори заборонено, бо мережа малої напру­ги в цьому випадку з'єднана з мережею вищої, що небезпечно.

Подвійна ізоляція складається з робочої і додаткової. Додат­кова Ізоляція доповнює роботу з метою захисту від ураження електричним струмом при її пошкодженні, оскільки в одному струмоприймачі існують два незалежних один від одного ступеня ізоляції, кожний з яких розрахований на номінальну напругу. Подвійна ізоляція, як правило, позначається на інструменті у ви­гляді символу, що зображає два квадрати різних розмірів, роз­міщених один в одному (рис. 87). Застосовують подвійну Ізоляцію в електрообладнанні малої потуж­ності, у побутових приладах, пере­носних електроінструментах і елек­тричних лампах.Вирівнювання потенціалів — це

може стояти людина. Вирівнюванняпотенціалів застосовують не як самостійний захід, а додатко­во до інших засобів захисту (наприклад, до заземлення або зану-лення).

Вирівнювання потенціалів можна досягти приєднанням ванни до водопровідної труби (рис. 88, а) або за допомогою спеціальних

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБРУДНЕНЬ СТІЧНИХ ВОД Стічні води, що надходять у каналізацію, підрозділяють на три основні категорії: побутові або господарсько-фекальні води від кухонь і їдалень, умивальників, душів, ванн, бань і пралень, убиралень, миття приміщень; 2) промислові або виробничі води, що виходять у результаті виробничих процесів (миття машин, деталей, гальванічних процесів і ін.); 3) атмосферні води (дощові), а також поверхневі (від танення снігу і льоду).Стічні води можуть бути забруднені піском, глиною, кислотами, лугами, солями, волокнами рослинного і тваринного походження, барвниками, розчиненими газами, нафтою, олією, мікроорганізмами, а також заражені радіоактивними й отруйними речовинами (синильною кислотою, сірковуглецем, солями важких металів — міді, свинцю, ртуті, хрому й ін.).Ступінь забруднення стічних вод характеризується кількістю органічних речовин, що утримуються в них, що можуть знаходиться в розчиненому і нерозчиненому стані (у виді зважених домішок) і колоїдному. У лісовому господарстві, на лісозаготівлях і в деревообробній промисловості ґрунт, ґрунтові води і водойми можуть забруднюватися небезпечними твердими речовинами,. застосовуваними при різних роботах. У лісовому господарстві ці забруднюючі речовини можуть з'являтися при неправильному звертанні з ядохимикатами при боротьбі з хворобами і шкідниками лісу, при обробці насінь отрутами. Під неправильним звертанням розуміється неправильне збереження, транспортування, використання і знищення ядохимикатов. Після неправильної обробки дерев отрутами останні можуть змитися дощем, потрапити у водойми й отруїти все живе. Не можна залишати без нагляду доступними для птахів і тварин оброблені отрутою насіння. Це може послужити причиною їхньої загибелі.На лісозаготівлях ґрунтові води — джерело водопостачання і ґрунти забруднюються при порушенні встановлених правил на дорожнім будівництві, де в якості сполучних і стабілізуючих матеріалів використовують органічні і неорганічні реагенти — тверді, рідкі і порошкоподібні смолообразные матеріали (наприклад, бітуми, резинобитумные в'язкі, бензини, сланцеву смолу, розчинники бітуму, фенол, формалін, фурфурол, рідке скло, негашене вапно, кремнефтористый натрій, хромовий ангідрид, сірчану і соляну кислоти й ін.). Ці матеріали попадають у ґрунт, ґрунтові води і водойми при мийці дорожніх машин, а також при омиванні машин дощовими водами.

Місце для проведення таких робіт варто вибирати з урахуванням особливостей ґрунтів щоб уникнути просочування через них отрутних матеріалів до ґрунтових вод і з урахуванням шляхів стоку поверхневих вод. У гаражах, ремонтних майстерень, на деревообробних підприємствах виробничі стічні води забруднюються нафтопродуктами, лакофарбовими матеріалами, отрутними електролітами від гальванічних ванн, фенолом, деревними волокнами (пилом, стружкою і т.д.). Ці забруднені стічні води при скиданні у водойму обов'язково попередньо очищають і знешкоджують.КАНАЛИЗАЦИЯДля видалення стічних вод по каналізаційній системі необхідний пристрій спеціального водопроводу (мал. 52, а). Каналізація складається з внутрішніх будинкових каналізаційних пристроїв, розташованих у будинку, зовнішньої каналізаційної мережі (підземних труб, каналів, оглядових колодязів), насосних станцій, напірних і самопливних водопроводів, споруджень для очищення, знешкодження й утилізації стічних вод, випусків у водойму.

Хозяйственно питьевоеи производственное водоснабжение общие вимоги до джерел і систем водопостачання.Водопостачання підприємств, населених місць або селищ може бути місцевим і централізованим. При місцевому, або централізованому, водопостачанні підприємства і населення забезпечуються водою безпосередньо з природних джерел, а при централізованому — з водопроводу.

Джерела водопостачання вибирають з урахуванням необхідного споживання води, місць і режимів її витрати, необхідності безперебійного постачання об'єкта водою, дотримуючи при цьому діючі технічні умови, санітарні і протипожежні норми. Джерелами водопостачання можуть служити ріки, озера, ставки, районні і міські водопроводи, артезіанські шпари, колодязі і т.д. При виборі джерел водопостачання варто віддавати перевагу міському водопроводові й артезіанським водам, що надійно захищені від зовнішніх забруднень.Обґрунтування вибору джерела водопостачання і правила використання води джерел водопостачання роблять за ДСТ 17.1.3.03—77.Місцеве водопостачання. Для одержання доброякісної води при місцевому водопостачанні влаштовують колодязі (шахтний і трубчасті) або каптаж джерел, ключів. Шахтні колодязі влаштовують при відсутності водопроводу і відносно неглибокому заляганні водоносної породи. Стінки шахтного колодязя повинні підніматися над поверхнею землі па 0, 8—і м. Навколо його верхньої частини необхідно зробити замок з жирної, добре утрамбованої глини шириною 0, 7 м і глибиною не менш 1, 5—2 м. Поверх глиняного замка в радіусі 2 м рекомендують улаштовувати підстилку з піску, замощену каменем або цеглою, з ухилом убік від колодязя.Шахтний колодязь не повинний розташовуватися на забрудненому, заболоченому і залива дощовими, поталими і весняними водами ділянці, поблизу вбиралень, вигрібних ям, каналізаційних труб, скотарень, цвинтарів. Колодязь повинний знаходитися не ближче 20 м від джерела забруднення (у залежності від місцевих гідрогеологічних умов). Радіус площі, що обслуговується колодязем, не повинний перевищувати 100—150 м. Перевага трубчастих колодязів перед шахтними полягає в тому, що вони краще захищені від забруднень і можуть давати воду з більш що глибоко залягають водоносних шарів.Централізоване водопостачання. Централізована система водопостачання являє собою комплекс взаємозалежних споруджень і машин, призначених для забору води з джерел, підйому на висоту, очищення, збереження запасів води і транспортування її до місць споживання. Централізоване водопостачання включає насосні станції, фільтри, відстійники, хлораторные, запасні резервуари і водопроводи— магістральні міськ і виробничі. Водопровідні пристрої підрозділяються на зовнішні і внутрішні.У залежності від природних умов і необхідних витрат води схема водопостачання і її складених елементів істотно змінюються. Великий вплив на складені елементи пожежного водопроводу робить джерело водопостачання (його продуктивність, якість води і відстань до місця водопостачання). Джерела водопостачання можуть бути підземні (ґрунтової, артезіанської і джерельні) і відкриті (ріки, озера, ставки і т.д.).Підземні води бувають звичайно задовільного в санітарному відношенні якості, тому їх частіше використовують у водопостачанні. Вода відкритих водойм у більшості випадків не задовольняє санітарним вимогам (містить значну кількість хвороботворних бактерій, має підвищену мутність і т.д.) і застосовується, якщо використання підземних вод важко по технічних або економічних розуміннях.Пристрій і розташування зовнішніх мереж і споруджень питного, виробничого, господарського і протипожежного водопостачання на території підприємства здійснюють по СНиП Н-31—74 «Водопостачання. Зовнішні мережі і спорудження» зі змінами, внесеними Госстроем СРСР у 1977 р.Загальна схема розташування зовнішніх водопровідних споруджень із захопленням підземних вод з артезіанської шпари зображена на мал. 51, а. Заглибний насос / (насос першого підйому) подає воду для знешкодження на установку 3. Есликачество підземних вод задовільне, цю установку не передбачають. З установки 3 вода надходить у резервуари чистої води 4 (їхній часто називають запасними), що призначаються для збереження необхідного запасу води на господарсько-виробничі і пожежні нестатки. Крім цього в резервуарах 4 зберігається регулюючий обсяг води, необхідний для нормальної роботи насосів першого і другого 5 подъ-емов. З резервуарів чистої води вода забирається насосами другого підйому і подається по водоводам у водогінну мережу і водонапірну башту. Водонапірна башта може бути розташована на початку, середині і кінці мережі. З водогінної мережі вода надходить до споживачів.Джерелом систем зовнішнього і внутрішнього водопостачання підприємств лісової і деревообробної промисловості в більшості випадків служать відкриті водоисточники (ріки, озера, водоймища), що мають у порівнянні з підземними водоймами значно більший дебіт. Схема зовнішніх водопровідних споруджень для подачі води з открытыхводоисточников показана на мал. 51, б. Насоси першого підйому подають воду на очисні спорудження. З очисних споруджень вода надходить до насосів другого підйому, що перекачують неї по водоводам у мережу магістральних трубопроводів. Іноді на водопроводах додатково влаштовують підвищувальні станції з резервуарами, розрахованими на

. ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМ ВОДОСНАБЖЕНИЯВ одоснабжение об'єкта варто проектувати з урахуванням охорони і комплексного використання водних ресурсів, кооперування споживачів, можливості перспективного розвитку, а також на підставі схеми водопостачання, розробленої в складі проекту районного планування адміністративних і промислових районів, схем генеральних планів промислових вузлів, генеральних планів і проектів планування і забудови населених пунктів і їхніх промислових районів. При цьому системи водопостачання необхідно проектувати одночасно із системами каналізації.При рішенні схем водопостачання промислового підприємства необхідно складати баланс використання води усередині підприємства. При цьому для зменшення забору води з джерел і захисту їх від забруднення стічними водами для охолодження устаткування й апаратів варто застосовувати, як правило, схему оборотного водопостачання з повітряним або водяним охолодженням.У системах прямоточного водопостачання застосовують послідовне використання води, що відробила, а також повторне використання незабрудненої води, що відробила, і очищеній і знешкоджених (при необхідності) стічних вод. Прямоточна система водяного охолодження для виробничих нестатків промислових підприємств допускається при обґрунтуванні й узгодженні з органами по регулюванню використання й охороні вод.При складанні схем і систем водопостачання об'єктів обов'язково враховують технічну, економічну і санітарну оцінку існуючих водопровідних споруджень і передбачають можливість їхнього використання. Система водопостачання повинна забезпечувати економічну роботу мереж і споруджень на розрахункові терміни будівництва, а також при характерних режимах водоспоживання. Варто враховувати можливість запровадження в дію водоводов, мереж і споруджень по чергах будівництва і, у разі потреби по пусковому комплексі, а також передбачати можливість подальшого розвитку систем і основних споруджень.У проектах господарсько-питних і об'єднаних господарсько-питних і виробничих водопроводів необходимо НОРМЫ ВОДОПОТРЕБЛЕНИЯП роизводительность господарсько-протипожежного водопроводу населених пунктів у залежності від місцевих умов повинна забезпечувати: господарсько-питне водоспоживання в районах житлової забудови й у суспільних будинках; поливання і мийку територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), роботу фонтанів і т.п.; поливання посадок у теплицях і парниках; господарсько-питне водоспоживання на підприємствах; виробничі нестатку тих підприємств, де потрібна вода питної якості або для яких економічно недоцільне спорудження окремого водопроводу; гасіння пожеж; власні нестатки станцій очищення і підготовки води; нестатку сільськогосподарських виробничих комплексів; інші нестатки, у тому числі промивання водопровідних і каналізаційних мереж і т.п.При обґрунтуванні для поливання зелених насаджень суспільного користування допускається пристрій самостійного поливального водопроводу. Витрата води на поливання присадибних ділянок з мережі господарсько-питного водопроводу допускається при техніко-економічному обґрунтуванні.Норми витрат води, л, на господарсько-питні нестатки на 1 чел. у зміну на промислових підприємствах складають: у цехах з тепловиділенням більш 20 ккал на 1 м³/год 45; в інших — 25. Коефіцієнт годинної нерівномірності водопо-требления — 2, 5 і 3 відповідно.Годинна витрата води на одну душову сітку на промислових підприємствах варто приймати рівним 500 л. Тривалість користування душем 45 хв після закінчення зміни. Число душових сіток слід приймати в залежності від числа працюючих у максимальну зміну, числа людин, що обслуговуються одній душовій сіткою, і групи виробничого процесу (табл. 6).Витрата води на виробничі нестатки промислових і сільськогосподарських підприємств визначають на підставі технологічних даних. Норми водоспоживання для визначення розрахункових витрат води в окремих житлових і суспільних будинках при необхідності обліку зосереджених витрат варто приймати у відповідності зі Снип ТТ-31—74.Чиста (знешкоджена) вода повинна надходити з фонтанчиков, з'єднаних з водогінною мережею, або знаходитися в бачках з фонтануючими насадками. Один фонтанчик (бачок) установлюють на 200 чіл., а для виробництв із виділенням тепла — на 100 чіл, Відстань від робочих місць до питво-

Недостатнє змащування або застосування неякісного олії, а також надлишок його в процесі роботи компресора призводять до одночасного підвищеного спрацювання тертьових поверхонь деталей, їх перегрівання і зростання концентрації парів олії в ресивері (акумуляторі повітря).

54.Умови безпечної експлуатаціївантажопідйомних машин та пристроїв До підйо.мно-транспортних машин належать баштові, гусенич­ні, козлові, автомобільні крани, крани на пневматичному ходу, мостові, кран-балки та інші.Вантажопідйомні механізми належать* до об'єктів підвищеної небезпеки, тому до них ставляться суворі вимоги в процесі про­ектування, виготовлення, постачання, монтажу на об'єктах і експлуатації відповідно до «Правил будови і безпечної експлуата­ції вантажопідйомних кранів».Вантажний гак бракують, якщо на його поверхні помічені на­дриви, волосовини, тріщини в тілі хвостовика, спрацювання більш як 10 % робочої поверхні гака, при наявності залишкових дефор-мацій (відігнутий або розігнутий ріг), деформована різьба, а та­кож при непрокручуванні гака в траверсі.При застосуванні грейферів (виготовлених окремо від крана), вони, крім таблички, на якій зазначені технічні дані, повинні мати свій паспорт.Спеціальна тара, яку застосовують при підніманні вантажів, повинна забезпечувати однакове навантаження на стропи. На ній вказують номер, власну масу і масу вантажу, а також її при­значення.Для виготовлення стропів застосовують канати з хрестовою звивкою. Вантажопідйомність стропи повинна відповідати най­більшій масі вантажу, що піднімає­ться з урахуванням кількості віток строп, кута нахилу їх до вертикалі і коефіцієнта запасу міцності (рис. 74). Зусилля 5, що діє при цьому на одну вітку, визначають за формулою: Стальний канат повинен відповідати вимогам державних стан­дартів, мати сертифікат (свідоцтво) з позначенням заводу-виго-тівцика, заводського номера, його конструкції, виду покриття дроту, діаметра, довжини, маси, дати виготовлення, результатів механічних випробувань, номера стандарту. Канати, що не мають сертифіката, проходять лабораторні випробування відповідно до Існуючих стандартів. Виготовляють канати з хрестовою і односто­ронньою звивкою. За характером дотикання дроту в пасмах ка­нати бувають трьох типів: з точковим (ТК), лінійним (ЛК) і ком­бінованим дотиканням (ТЛК). На кранах використовують канати типу Л К і ТЛК, бо вони більш міцні і стійкі проти спрацювання.Канати, що застосовуються на кранах, мають спеціальні позна­чення. Наприклад, канат марки 24 — Г — В — ЛС — Н — 160 ГОСТ 3077—80 означає: діаметр —24 мм, вантажний, зі світлого дроту, марка В, права звивка, для легких умов роботи, з оцинко­ваного дроту, нерозкручується, з тимчасовим опором розриву 160 МПа.Міцність кожного каната перед встановленням на кран визна­чають за коефіцієнтом запасу міцності К за формулою: де Р — розривне зусилля канату, Н (приймається із сертифікату або лабораторних випробувань); 5 — найбільше навантаження на вітку, Н.Конструкції канатів та метод вимірювання діаметру і кроку каната зображені на рис. 75.Бракують канати за кількістю обірваних дротин на кроці звив­ки, а також за його спрацюванням і ступенем корозії. Для ви­явлення дефектів канат ретельно оглядають, він не повинен мати випуклих паем, зазорів між пасмами, окремо виступаючих з пасма дротин, перегинів і петель, місцевих пошкоджень у вигляді вми­нань і корозії.Кількість обірваних дротин визначають у тому місці, де спо­стерігається найбільше пошкоджень. Наприклад, на довжині кроку шестипасмового каната кількість обірваних дротин не повинна перевищувати 10 % загальної їх кількості. Нормативні дані для бракування канатів наведені у спеціальних таблицях.Канат бракують при обриві одного пасма, утворенні заломів, сильній деформації (розплющений канат і виступає прядив'яне осердя), при потраплянні канату під напругу електричного струму.Усі вантажопідйомні крани І окремі пристрої реєструють в органах державного нагляду або на підприємствах-власниках.В органах державного нагляду реєструють баштові, автомобіль­ні, козлові, гусеничні крани, крани на пневмоходу, мостові крани, якими керують із кабіни.Реєстрації в державних органах нагляду не підлягають такі вантажопідйомні механізми: крани мостового типу і пересувні або поворотні консольні крани вантажопідйомністю до 10 т включ­но, якими керують з підлоги, стрілові, баштові та інші крани

вантажопідйомністю не більше 1 т; пересувні крани, встановлені на обладнанні, що монтується.

Вантажопідйомні машини обов'язково повинні пройти технічне освідчення повне або часткове. Повному технічному освідченню підлягають крани, заново встановлені, а також вантажозахватні пристрої, зняті з крана. Часткове освідчення проводиться не менше одного разу на 12 місяців, а повне — не рідше одного разу на три роки, за винятком тих кранів, що не часто застосовують. Останні за погодженням з інспекцією держнагляду підлягають повному технічному освідченню через 5 років.Позачергове технічне освідчення буває тільки повним. Його проводять після монтажу крана на новому місці, після його ре­конструкції, ремонту металевих конструкцій із заміною розрахун­кових елементів або вузлів, після капітального ремонту або заміни механізму підйому, заміни несучих канатів. Після заміни гака проводиться лише статичне випробування.При технічному освідченні оглядають і перевіряють у роботі всі механізми і електрообладнання, прилади безпеки, гальма і апара­ти керування, стан металоконструкцій і зварних з'єднань, кабіну, освітлення і сигналізацію.

Повне технічне освідчення складається зі статичного і дина­мічного випробувань. Під час статичного випробування перевіря­ють міцність крана в цілому та його окремих елементів, а також стійкість. Для цього вантаж, який на 25 % перевищує номінальну вантажопідйомність крана, встановлюють в положення, що відпо­відає найбільшому прогину (рис. 76). Вантаж піднімають на ви­соту 200—300 мм від підлоги і витримують у такому положенні

протягом 10 хв. Вимірюють прогин і перевіряють залишкові де­формації. Якщо залишкові деформації виявлені, кран не допускає­ться до роботи. Випробування вважається успішним, якщо за час випробування вантаж довільно не опустився на підлогу, не виявле­но тріщин, деформацій та інших несправностей.При динамічних випробуваннях перевіряють дію механізмів і гальм вантажопідйомного механізму за допомогою вантажу, що на 10 % перевищує номінальну вантажопідйомність. При цьому численно піднімають і опускають вантаж і перевіряють роботу всіх вузлів і механізмів.

Після закінчення випробувань необхідні дані заносять у пас­порт, де також зазначають дату чергового (наступного) випробу­вання.Під час технічного освідчення оглядають і випробовують знім­ні вантажопідйомні пристрої (стропи, кліщі, ланцюги, траверси). Для цього застосовують вантаж, що на 25 % перевищує номіналь­ну вантажопідйомність.У процесі експлуатації крана знімні вантажозахватні (ванта-жотранспортні) пристрої піддають періодичному огляду в такі строки: траверси оглядають через кожних 6 місяців; тару, кліщі та інші пристрої — через один місяць; стропи (за винятком тих, що рідко застосовують)—через 10 днів. Результати освідчення записують у журнал їх огляду.

Система опалення повинна мати розширювальний бак, а трубо­проводи, Що з'єднують систему з баком, не повинні мати запірних пристроїв.Розширювальний бак з'єднується з атмосферою і повинен мати кришку, переливну, циркуляційну і контрольні труби, надійно утепленим.Рівень води в системі контролюється за допомогою переливної труби розширювального бака, а в котлі — водопробними кранами, розміщеними у верхній частині барабана.Водогрійні котли потужністю понад 400 кВт обладнують не менш як двома запобіжними клапанами. Допускається замість одного клапана влаштовувати трубу безпеки, що з'єднує верхню частину котла з розширювальним баком. Така труба не обладнує­ться запірними пристроями і утеплюється. Внутрішній діаметр труби повинен бути не менше 50 мм. Температуру води на вході і виході в котлі контролюють спеціальними термометрами. - Для живлення котла встановлюють не менше двох живильних насосів.До обслуговування парових і водогрійних котлів допускають осіб не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, склали іспити за спеціальною програмою і одержали кваліфікаційне по­свідчення.Для встановлення справності і надійності всіх видів котлів і котельного обладнання і можливості їх подальшої безпечної експлуатації виконують технічне освідчення. Технічне освідчення буває первинним, протягом якого перевіряють розміщення котла і котельного обладнання, а також їх відповідність вимогам завод­ської (інструкції) документації з експлуатації, правильність вклю­чення котла у відповідну мережу, стан приміщення котельні, на­явність виробничих' інструкцій та інструкцій з техніки безпеки, та періодичним, коли встановлюють справність і надійність котла і котельного обладнання для подальшої експлуатації.Технічне освідчення включає такі операції як огляд котла* (зовнішній і внутрішній) І гідравлічне випробування.Операції, методи і періодичність технічних освідчень посудин (за винятком балонів) визначені підприємствами-виготівниками, вони зазначені у паспортах та інструкціях з монтажу й безпечної експлуатації.

Безпека при експлуатації компресорівта інших посудин, о працюють лід тиском Компресорні установки належать до виробничого обладнання, яке при порушенні норм монтажу і експлуатації може створювати велику небезпеку. Вибух компресорної установки супроводжує­ться, як правило, значними руйнуваннями і людськими жертвами. Розрахунки показують, що навіть невеликі за місткістю посудини при вибуху завдяки різкому адіабатичному розширенню можуть спричинити до значних руйнувань.Небезпека вибуху компресорної установки може з'явитися при порушенні режиму змащування поршнів та інших деталей комп­ресора, а також при всмоктуванні запиленого повітря.Недостатнє змащування або застосування неякісного масла, а також надлишок його в процесі роботи компресора призводять до одночасного підвищеного спрацювання тертьових поверхонь деталей, їх перегрівання і зростання концентрації парів масла в ресивері (акумуляторі повітря).При стисненні будь-яких газів у компресорі температура його зростає за законом: де Ті, Т₂ — абсолютна температура газу безпосередньо до і після стиснення, К; Р\, Рі — тиск газу до і після стиснення, Па; т — показник політропи.Так, при стисненні, наприклад, повітря від 0 до 1 МПа тем­пература його підвищиться від 20 до 300 °С. Це викликає пере­грівання стінок компресора, розкладання масла і призводить до вибуху. Причиною вибуху може стати зростання допустимого тис­ку, несправність приладів безпеки та інші.Для запобігання вибухам застосовувані масла повинні відпо­відати вимогам державних стандартів та інструкціям заводів-ви-готівкиків компресорів. Компресори змащують спеціальним ком­пресорним маслом: при підвищених температурах стисненого по­вітря змащувальні масла повинні мати фізико-хімічні властивості не нижче компресорного масла 12 (М) або 19 (Т) з температурою спалаху 216 і 242 °С відповідно.Пристрої для забору повітря влаштовують у місцях, найменш запилених, біля компресорної установки. Всмоктуючий трубопро­від обладнують спеціальним фільтром, глушником шуму.Для контролю за тиском повітря компресорні установки облад­нують манометрами і запобіжними клапанами, останні встановлю­ють на всіх ступенях стиснення повітря і в повітрозабірнику. За­побіжні клапани регулюють на рівень тиску, що на 10 % переви­щує робочий тиск у ресивері. Запобіжні клапани щомісяця пере­віряють їх відкриванням під тиском.Недопускається зростання температури стисненого повітря ви­ще 160 °С для одноступінчастих і 140 °С — для багатоступінчастих компресорів, бо суміш парів масла і повітря (при концентрації парів масла ЗО—40 мг/л і температурі 200 °С) здатна вибухнути.

Контроль за температурою здійснюють спеціальними термомет­рами, розміщеними у спеціальних металевих гільзах на глибину до 80 % діаметру трубопроводу. Більшість компресорів обладну­ють системами водяного охолодження і лише компресори малої продуктивності мають повітряне охолодження. При досягненні критичної температури охолодної рідини, автоматика захисту по­винна зупинити компресорну установку.Компресорні установки заземляють для відведення статичної електрики.Нову або реконструйовану компресорну установку приймає\в експлуатацію комісія, до якої входять представники державною нагляду.

У процесі експлуатації компресорним установкам роблять один раз на рік технічну ревізію і налагодження, а один раз у два роки їх перевіряє спеціальна технічна комісія (технічне випробування).Компресорні установки подачею більш як 15 м³/хв встановлю­ють в окремих одноповерхових вогнестійких приміщеннях висотою не менше 4 м. При встановленні двох і більше компресорів, від­стань між ними повинна бути не менше 1, 5 м. Двері і вікна таких приміщень повинні відкриватися назовні.До обслуговування компресорних установок допускається спе­ціально підготовлений персонал, що має відповідне посвідчення.Усі балони, крім ацетиленових, при періодичних освідченнях спочатку випробовують гідравлічним способом (пробним тиском), а після занурюють у воду і заповнюють їх стисненим повітрям до робочого тиску (пневматичне випробування), щоб виявити можли­ве витікання повітря. Ацетиленові балони випробовують лише пневматичним способом на заводі шляхом закачування в них азо­ту під тиском 3, 5 МПа із зануренням у воду на глибину, не мен­шу 1 м. Тривалість витримки балонів у воді визначається спе­ціальними інструкціями.Значну небезпеку на виробництві можуть створювати і авто­клави, які широко застосовують на підприємствах з переробки сільськогосподарської продукції, в лабораторіях тощо. Основними заходами для безпечної їх експлуатації є абсолютна справність їх та приладів, що контролюють тиск пари, температуру, блоку­вальних, що виключають можливість відкривання люку при на­явності тиску пари. Автоклави експлуатують відповідно до вимог Інструкцій завода-виготівника.цій від мікропроцесорів, автоматичних систем управління, комп'ю­терної техніки. Дистанційне автоматизоване управління виробни­чими процесами здійснюється відповідно до розроблених програм. Дистанційне управління доцільно застосовувати при роботі з легкозаймистими, токсичними та іншими речовинами (фарбування машин у спеціальних камерах, протруювання насіння тощо),

Парові та водогрійні котли, компресори, балони та інші по­судини, що працюють під тиском, належать до об'єктів підвищеної небезпеки.Особливо небезпечні парові або водогрійні котли, внаслідок вибуху яких руйнується (розривається) корпус котла. Через отвір, що утворюється при цьому, назовні виривається нагріта вода і пара. У зоні відкритої атмосфери нагріта вода миттєво випаровує­ться (1 л води утворює майже 1700 л пари), утворюючи вибухову хвилю. Енергія вибуху прямо залежить від тиску в котлі перед аварією і температури води.Основними причинами вибухів котлів є: упускання води в кот­лі; порушення водного режиму котла; перевищення тиску; дефекти проектування, виготовлення та ремонту котла; ' вибухи палива в топці та інші.Упускання води в котлі може статися внаслідок несправності контрольно-вимірювальної апаратури, порушення контролю обслу­говуючим персоналом, несправності апаратури і пристроїв під­живлення котла та інші.Порушення водного режиму може призвести до відкладання на внутрішніх стінках котла теплонепрозідного шару накипу з різних солей.Солі кальцію'Са(НСОз)2 і магнію Ма(НСО₃) всередині котла утворюють шлам, який можна видаляти продувкою та промиван­ням котла.Сірчанокислий кальцій (Са5О₄) на поверхнях ^ відкладається у вигляді міцного шару, який може призвести до їх перегрівання, утворення випучин, а іноді і да руйнування стінок котла.Нгдоліки конструювання та виготовлення можуть викликати нерівномірність нагрівання окремих елементів котла (жарових труб і корпуса котла). Це спричиняє до температурних деформацій і тріщин у бортах жарових труб.Вода і димові гази можуть викликати корозію, яка знижує механічну міцність котла, що також може призвести до аварії.У процесі експлуатації парових та водогрійних котлів можуть виникати й інші причини аварійних ситуацій. Помічено, що пере­обладнання парових котлів КВ-300М на водогрійний режим з грубими порушеннями безпеки призводило до вибухів котлів з важкими наслідками.Досвід застосування у сільському господарстві парових та во­догрійних котлів свідчить, що такі установки можна експлуатувати безпечно, при дотриманні спеціальних правил і відповідних, умов.Правильно вибраний водний режим запобігає утворенню на­кипу, шламу, виникненню корозії. Відповідно до водного режиму встановлюються норми якості води, режими продувки та графіки зупинки котлів для очищення. Спеціальними вимогами передба­чається докотлова обробка (підготовка) води, а в окремих випад­ках застосовують і внутрішньокотлову її обробку. Важливим тех­нічним заходом є видалення шламу з котла, що досягається пе­ріодичним продуванням котла. Цей захід провадять із дотриман­ням спеціальних вимог безпеки.Захист котлів від корозії (хімічної й електрохімічної) здійсню­ють шляхом зниження агресивності середовища, підвищенням анти­корозійної стійкості металу, ізоляції металевої поверхні від агре­сивного середовища та іншими способами.Для забезпечення безаварійної роботи котлів їх обладнують необхідною апаратурою і контрольно-вимірювальними приладами: манометрами, запобіжними клапанами, водопоказуючими, запір­ними й спускними пристроями, а окремі конструкції — автоматич­ною апаратурою контролю.У сільськогосподарському виробництві застосовуються котельні установки, які підлягають і не підлягають реєстрації в державних органах котлонагляду. За паровими котлами, пароперегрівниками, економайзерами та іншими посудинами, що працюють під тиском, якщо вони підлягають реєстрації, нагляд здійснює державна ін­спекція Держпроматоменергонагляду. Проектування, випробуван­ня і експлуатація таких установок повинні відповідати вимогам Правил влаштування і безпечної експлуатації посудин, що працю­ють під тиском (затверджено в 1987 р.).Відповідно до цих правил у державних органах нагляду не реєструються: а) посудини, що працюють при температурі стінки не більшяк 200 °С, у яких добуток тиску (кгс/см²) на місткість (л) неперевищує 500, а також посудини, що працюють при вказанійтемпературі, в яких добуток тиску (кгс/см²) на місткість (л) неперевищує 10 000; б) апарати повітророзподільних установок І розподілення газів, що знаходяться всередині теплоізоляційного кожуха (регенерато­ри, теплообмінники, конденсатори, випаровувачі, фільтри та ін.); в) посудини холодильних установок; г) резервуари повітряних електричних вимикачів, а також по­судини, що входять до системи регулювання, мащення й ущільнен­ня різного обладнання; д) бочки для перевезення зріджених газів, балони місткістюдо 100 л включно, встановлені стаціонарно, а також призначенідля транспортування і (або) зберігання стиснених, зріджених ірозчинених газів; є) посудини, що застосовуються у різних галузях господарст­ва відповідно до Правил (1987 р.).Вказані Правила є основним державним документом, який на­кладає (регламентує) вимоги до: посудин, що працюють під тиском води з температурою понад 115 °С або іншої рідини з температурою, що перевищує темпера­туру кипіння з тиском 0, 7 кгс/см² (0, 07 МПа) без урахування гід­ростатичного тиску; посудини, що працюють під тиском пари або газу вище 0, 7 кгс/см² (0, 07 МПа); балони, призначені для транспортування і зберігання стисне­них, зріджених і розчинених газів під тиском понад 0, 7 кгс/см² (0, 07 МПа);

цистерни і бочки для транспортування і зберігання стиснених газів, тиск парів яких при температурі до 50° перевищує тиск 0, 7 кгс/см² (0, 07 МПа); цистерни і посудини для транспортування або зберігання стис­нених газів, рідин і сипких матеріалів, в яких тиск більш як 0, 7 кгс/см² (0, 07МПа) створюється періодично для їх опорож­нения; барокамери багатомісні медичних закладів.Перелічені посудини, що працюють під тиском, реєструються в органах державного нагляду.Відповідно до Правил посудини встановлюють на відкритих майданчиках в місцях, де не буває скупчення людей, а також в окремих будівлях. Допускається встановлення посудин у примі­щеннях, що прилягають до виробничих будівель і мають капіталь­ну стіну, в інших приміщеннях, передбачених галузевими прави­лами або за дозволом відповідного міністерства. При встановлен­ні посудин необхідно передбачити можливість їх вільного огляду, ремонту і очищення.Не допускається встановлення посудин, що реєструються в дер­жавних органах нагляду, в житлових, громадських і побутових приміщеннях, а також у приміщеннях і будівлях, що до них при­лягають.Правилами передбачені спеціальні вимоги до конструкції по­судин. Вони мають бути надійними і безпечними в експлуатації, зручними при монтажі, ремонті, випробуваннях, технічних.освід­ченнях тощо. При розробці конструкції посудина розраховуєтьсяна міцність відповідно до існуючих стандартів і нормативно-тех­нічної документації.Електричне обладнання і заземлення посудин виконується від­повідно до вимог ПУЕ.Для виготовлення посудин, цистерн, бочок і балонів застосо­вують матеріали, обумовлені відповідними державними стандар­тами. Умови роботи цих посудин також регламентуються стандар­тами. Будь-які відхилення від них узгоджуються з державними органами і відповідними міністерствами.Водогрійні і парові котли з температурою води не вище 115 °С потужністю від 0, 1 до 3, 0 МВт і парові котли з тиском пари не вище 0, 07 МПа не реєструються в органах державного нагляду, а вимоги безпеки до їх експлуатації регламентовані галузевими стандартами ОСТ 46.3.2.199—85. їх дозволяється встановлювати у приміщеннях не нижче II категорії вогнестійкості. Допускається примикання котелень до виробничих приміщень за умови розді­лення їх протипожежною стіною. Підлога повинна бути негорю­чою. Висота приміщення котельні має бути не менша 2, 6 м, а пло­ща під один котел —не менше 18 м². Приміщення повинно мати легкозкидаєму покрівлю (за масою не більш як 120 кг на 1 м²), бути світлим, обладнаним дверима без засувів всередині, що від­криваються назовні, та обладнане припливно-витяжною вентиля­цією.Залежно від застосовуваного палива котельню оснащують не­обхідними пристроями для забезпечення нормальної роботи топки, аптечкою, первинними засобами пожежогасіння, обладнують ава­рійне освітлення.Водогрійні котли заборонено переводити на паровий режим.Парові котли обладнуються робочими манометрами, водопо-казуючими пристроями. (не менше двох), запобіжними клапана­ми", запірними пристроями (з боку магістралі живлення котла во­дою) і зворотними клапанами. Запірний пристрій (вентиль або засувка) розміщують між котлом і зворотним клапаном.Для живлення котла встановлюють не менше двох насосів. Якщо котел живиться від водяної мережі з тиском понад 0, 22 МПа, то цей тиск контролюють манометром.Конструкція запобіжних клапанів повинна бути такою, щоб уникнути небезпек травмування при перевірці їх роботи. Штуч­ний підрив клапанів необхідно виконувати при тиску в котлі не вище 0, 04 МПа.У водогрійних котлах тиск контролюють за манометром, вста­новленим на трубопроводі гарячої води між котлом і запірним пристроєм, на лінії живильної і зворотної води в межах котель­ної, а також на всмоктувальній і нагнітальній лініях насоса при наявності примусової циркуляції.Система опалення повинна мати розширювальний бак, а трубо­проводи, іЦо з'єднують систему з баком, не повинні мати запірних пристроїв.Розширювальний бак з'єднується з атмосферою і повинен мати кришку, переливну, циркуляційну і контрольні труби, надійно утепленим.Рівень води в системі контролюється за допомогою переливної труби розширювального бака, а в котлі — водопробними кранами, розміщеними у верхній частині барабана.Водогрійні котли потужністю понад 400 кВт обладнують не менш як двома запобіжними клапанами. Допускається замість одного клапана влаштовувати трубу безпеки, що з'єднує верхню частину котла з розширювальним баком. Така труба не обладнує­ться запірними пристроями і утеплюється. Внутрішній діаметр труби повинен бути не менше 50 мм. Температуру води на вході і виході в котлі контролюють спеціальними термометрами. - Для живлення котла встановлюють не менше Двох живильних насосів.

До обслуговування парових і водогрійних котлів допускають осіб не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, склали іспити за спеціальною програмою і одержали кваліфікаційне по­свідчення.

Для встановлення справності і надійності всіх видів котлів і котельного обладнання і можливості їх подальшої безпечної експлуатації виконують технічне освідчення. Технічне освідчення буває первинним, протягом якого перевіряють розміщення котла і котельного обладнання, а також їх відповідність вимогам завод­ської (інструкції) документації з експлуатації, правильність вклю­чення котла у відповідну мережу, стан приміщення котельні, на­явність виробничих інструкцій та інструкцій з техніки безпеки, та періодичним, коли встановлюють справність і надійність котла і котельного обладнання для подальшої експлуатації.Технічне освідчення включає такі операції як огляд котла (зовнішній і внутрішній) і гідравлічне випробування.Операції, методи і періодичність технічних освідчень посудин (за винятком балонів) визначені підприємствами-виготівниками, вони зазначені у паспортах та інструкціях з монтажу й безпечної експлуатації.Відповідно до Правил (1987 р.) періодичність технічних освід­чень посудин, що знаходяться в експлуатації І не підлягають реє­страції, така: посудини, що працюють із середовищем, здатним спричинити корозію металу зі швидкістю не більше 0, 1 мм за один рік — через 2 роки (зовнішній і внутрішній огляд) і 8 років (гідравліч­не випробування); посудини, в яких швидкість корозії перевищує, 0, 1 мм/рік, —12 місяців (зовнішній І внутрішній огляд), 8 років (гідравлічне випробування).

Для посудин, що реєструються в державних органах нагляду, зовнішній і внутрішній огляд проводить відповідальний за нагляд (для визначення швидкості корозії), але, крім цього, інспектор котлонагляду через 4 роки здійснює зовнішній і внутрішній огляд, а через 8 років — гідравлічне випробування.Для проведення технічного освідчення котел зупиняють, охо­лоджують (або наг рІвають)> звільняють від робочого середовища, відключають від мережі відповідними заглушками, очищають.Після проведення відповідного огляду котла приступають до гідравлічного випробування, яке здійснюють при значеннях тиску, що приведені у табл, 13.Результати технічних освідчень записують у паспорт, де зазна­чають також термін наступного освідчення.Дозвіл на експлуатацію посудини, що не підлягає реєстрації, видає особа, призначена адміністрацією підприємства, на підставі документів заводу-виготівника після технічного освідчення і пере­вірки організації обслуговування установки.Після видачі дозволу на подальшу експлуатацію котла (посу­дини) на його корпусі або спеціальній табличці (200x150 мм) фарбою наносять реєстраційний номер, дозволений тиск, дату, місяць і рік наступного технічного освідчення. Безпека при виконанні транспортних робіт До керування тракторно-транспортними агрегатами допускають Осіб, які мають посвідчення тракториста-машиніста, склали успіш­но іспит з Правил дорожнього руху, пройшли відповідні інструк­тажі з техніки безпеки і мають стаж роботи на гусеничних трак­торах не менше одного року, а на колісних —* не менше двох років. Трактор І причепи повинні мати державні номерні знаки, справну систему освітлення, сигналізації і катафоти.Перед випуском в рейс тракторно-транспортного агрегата бри­гадир тракторної бригади або механік повинні перевірити надій­ність з'єднання гідросистеми трактора з гідравлічним пристроєм причепа, справність рульового механізму, зчеплення, дію гальм, правильність укладення і кріплення вантажу та його масу, про­вести інструктаж з водієм, уточнюючи при цьому порядок руху, особливості маршруту тощо. Перед виконанням транспортних робіт колеса колісних тракто­рів встановлюють на максимальну ширину колії і мінімальний до­рожній просвіт. Сницю причепа за допомогою пружини підвішують до кузова так, щоб її зручно було приєднувати до серги трактора. Пристрої для приєднання причепів до трактора обладнують згідно з ГОСТ 13398—79 і ГОСТ 2349—75. Приєднання причепа до трак­тора повинне бути надійним із застосуванням з а шплінтованого знизу сте.ржня і страхувального ланцюга або троса.Рух транспортних засобів на території господарства регулю­ють знаками дорожнього руху.Безпека при роботі транспортного агрегата значною мірою за­лежить від виду і властивостей (характеристик) вантажів.За фізико-механічними властивостями, принципом навантажен­ня, складування і транспортування сільськогосподарські вантажі поділяють на три категорії: навалочні, поштучні і наливні. Крім цього, вантажі за масою поділяють на три групи: І — маса одного місця до 80 кг; II — від 81 до 500 кг, III — понад 500 кг.

За ступенем небезпеки відповідно до існуючих стандартів усі вантажі поділяють на сім груп: 1 — вантажі малонебезпечні (това­ри широкого вжитку, запасні частини до тракторів і сільськогоспо­дарських машин, овочі, продукти харчування, будівельні матеріа­ли); 2 — горючі речовини (бензин, гас, дизельне паливо, нафта);

З — пилоподібні І гарячі вантажі (цемент, вапно, мінеральні доб­рива, асфальт, бітум); 4 — обпікаючі рідини (кислоти, луги); 5 — балони із зрідженим і стисненим газом; 6 — вантажі, небезпечні за розмірами (лісоматеріали, метали, залізобетонні балки); 7 — ван­тажі особливо небезпечні (пестициди, вибухові речовини).Кожна із зазначених груп вантажів вимагає особливих заходів при безпечному їх перевезенні.Вантажі 1-ої групи можна розміщувати у різній тарі або без неї. Такі вантажі щільно укладають у кузовах без проміжків. В ок­ремих випадках у проміжках можна встановлювати дерев'яні під­кладки або розпірки. Якщо вантажі вкладають вище бортів, їх за­кріплюють канатами або міцними вірьовками. Висота вантажу в кузові не повинна перевищувати допустимий вертикальний габарит для транспортного засобу (не більше як 3, 8 м).Зерно можна перевозити бортовими автомобілями або автомо-білями-самоскидами, якщо в них старанно закриті щілини. Для цього застосовують спеціальні гумові прокладки, смужки, прикріп­лені з внутрішнього боку кузова чи інші герметизуючі засоби. Боч­ки встановлюють пробками вверх. При необхідності вантажі за­кріплюють дерев'яними клинами.Якщо вантаж за масою не перевищує 80 кг, а за формою він круглий (бочки, рулони, барабани), то його можна перекочувати двом працюючим, якщо ж маса більш як 80 кг — застосовують спеціальні канати або засоби механізації.Вантажі 2-ої групи завантажують і розвантажують лише меха­нізованим способом. Посудини з цими вантажами повинні бути герметичними і розміщуватися в кузові пробками вверх, а при зливанні рідин, посудини заземлюють.Вантажі 3-ої групи також завантажують і розвантажують меха­нізованим способом. їх розміщують у кузовах рівномірно на рівні бортів. Відкриті кузова з пилоподібними вантажами накривають брезентом (мати, рогожа), а працівників транспортного засобу за­безпечують необхідними засобами захисту очей і органів дихання тощо. Гарячі вантажі заборонено перевозити в автомобілях з де­рев'яними кузовами.Вантажі 4-ої групи розміщують у кузові і перевозять два ро­бітники. Бутилі з обпікаючими речовинами переносять після того, як перевірили їх міцність і справність. Категорично заборонено переносити такі вантажі на спині, плечах І попереду себе. їх роз­міщують в один шар і вживають заходів, щоб захистити скляну тару від руйнування в процесі перевезення. До місця складування такі вантажі можна транспортувати на візках, тачках, носилках. Бочки, барабани і ящики з їдкими речовинами необхідно перево­зити спеціальним транспортом.Вантажі 5-ої групи перевозять і розвантажують механізованим і ручним способом. Вантажі розміщують у металевих і дерев'янихконтейнерах. Балони в контейнерах можна встановлювати верти­кально або горизонтально. При горизонтальному розміщенні вен­тилі балонів спрямовують в бік дороги. На вентилі нагвинчують захисні ковпаки. При безконтейнерному перевезенні на балони на­дівають гумові кільця або прокладки. В жарку погоду балони (на­кривають) захищають від сонячних променів.Одночасно перевозити балони з киснем і ацетиленом чи навіть порожні з під них не допускається.Вантажі 6-ої групи навантажують і перевозять лише в кузовах автомобілів при знятих бортах, але при наявності спеціальних при­строїв (стояків). Якщо довжина вантажу перевищує 2 м, то для перевезення застосовують автомобілі з причепами-розпусками або напівпричепами.Вантажі 7-ої групи навантажують у спеціальні транспортні за­соби працівники, що пройшли спеціальне навчання й інструктажі та забезпечені необхідними засобами індивідуального захисту.Для виконання транспортних робіт у зимовий період трактори відповідно підготовляють (перевіряють утеплення, систему обігрі­вання, справність пускового двигуна), а механізаторів забезпечу­ють зимовим спецодягом і взуттям, відповідно до Існуючих норм.При необхідності переїзду через лід адміністрація господарства призначає відповідальну особу для підготовки переправи. При цьому вивчають властивості льоду, вимірюють його товщину на всій трасі руху. Після цього визначають загальну допустиму масу транспортного агрегату і забезпечують безаварійний проїзд. Орі­єнтовно мінімальну товщину льоду розраховують за формулою: де И — мінімальна товщина льоду, см; 0 — маса транспортного за­собу, т; К — коефіцієнт, що залежить від середньої температури повітря за останні три доби (для колісних тракторів /(=10—11, а для гусеничних — /(= 9—10).Залежно від маси транспортних засобів вибирають і дистанцію між ними. Так, між агрегатами з гусеничним трактором, що мають загальну масу 15 т, дистанція допускається в межах 10—25 м, аз колісним трактором — 18—ЗО м.В окремих випадках виникає необхідність переїзду через водну перешкоду влітку. Для цього місце броду позначають вішкади. Ширина броду повинна бути не менш як 3 м. Дно річки в місці броду повинно бути твердим і рівним. З траси переправи приби­рають тимчасові перешкоди у вигляді пнів, каменів тощо, а ями засипають.При переїзді тракторів через брід рівень води для колісного трактора не повинен бути вище осі передніх коліс,