Модернізм навпаки

Поступовий занепад –або, радше, втрата субстанції – «американської мрії» є свідченням неочікуваного повороту від переходу від первинної до вторинної ідентифікації, описаної Гегелем: у наших «постмодерних» суспільствах, «абстрактна» інституція вторинної ідентифікації все більше сприймається як зовнішня, чисто формальна рамка, яка насправді не тримає нас, тому ми все частіше шукаємо підтримку у «первісних», часто (етнічних, релігійних) формах ідентифікації. Навіть якщо такі форми ідентифікації є значно «штучнішими» за національну ідентифікацію – як у випадку гомосексуальної спільноти – вони є більш «безпосередніми», у тому сенсі, що вони прямо і цілком захоплюють індивіда, у його специфічному «способі життя», таким чином накладаючи обмеження на «абстрактну» свободу, якою він володіє як громадянин Нації-Держави. Таким чином сьогодні ми маємо справу з протилежним процесом до того, що відбувався під час ранньомодерного процесу творення націй: на відміну від «націоналізації етнічного» - де-етнизації, «піднесення» (Aufhebung) етнічного до національного – зараз ми маємо справу з «етнізацією національного», з поновним пошуком (відновленням) власних «етнічних коренів». Ключовим моментом тут, однак, є те, що така «регресія» від вторинних до «первісних» форм ідентифікації з «органічними» спільнотами вже є «опосередкованою»: це реакція на універсальний вимір світового ринку – як така, вона відбувається на його території, на його тлі. З цієї причини, у цих феноменах ми стикаємось не з «регресією», а радше з формою видимості її цілковитої протилежності: своєрідним «запереченням заперечення» саме це поновне ствердження «первісною» ідентифікації сигналізує про те, що втрата органічно-субстанційної єдності є цілком завершеною.

Щоб вповні це збагнути, треба не випустити з-під уваги те, що є, напевне, найфундаментальнішим уроком постмодерної політики: зовсім не будучи «природною» формою суспільного життя, збалансованою рамкою, своєрідною арістотелівською ентелехією, до котрої рухаються усі попередні форми, універсальна форма Нації-Держави, навпаки, є радше випадковим, тимчасовим балансом між відношенням до часткової етнічної Речі (патріотизму, pro patria mori і так далі) та (потенційно) універсальною функцією ринку. З іншого боку, вона «підносить» органічні локальні форми ідентифікації до універсальної «патріотичної» ідентифікації; з іншого боку, вона представляє себе є своєрідну псевдо-природну межу для ринкової економіки, відділяючи «внутрішню» торгівлю від «зовнішньої» - економічна діяльність, таким чином, «підноситься», піднімається до рівня етнічної Речі, легітимується як патріотичний внесок у величність нації. Ця рівновага знаходиться під постійною загрозою з обох боків, з боку попередніх, «органічних» форм часткових ідентифікацій, які просто так не зникають, а продовжують своє підпільне життя за межами універсальної публічної сфери, а також з боку іманентної логіки Капіталу, чий «транснаціональний» характер є внутрішньо байдужим до меж Нації-Держави. Сьогоднішні нові «фундаменталістські» етнічні ідентифікації включають своєрідну «де-сублімацію», процес дезінтеграції цієї випадкової єдності «національної економіки» на дві її складові частини – транснаціональний ринок і відношення до етнічної Речі. (19) Саме тому лише сьогодні, у випадку сучасних «фундаменталістських» етнічних, релігійних, лайф-стайл спільнотах розкол між абстрактною формою торгівлі і відношенням до часткової етнічної Речі, започаткованих у проекті Просвітництва, цілком завершується: сьогоднішній постмодерний етнічний або релігійний «фундаменталізм» та ксенофобія не лише не є «регресивними», але й, навпаки, слугують неспростовним доказом остаточного звільнення економічної логіки ринку від прив’язки до етнічної Речі. (20) Саме в цьому полягає найвище спекулятивне зусилля діалектики соціального життя: не в описі процесу опосередковування первісної безпосередності – скажімо, дезінтеграції органічної спільноти у «відчуженому» індивідуалістському суспільстві – а в поясненні того, як сам цей процес опосередковування, характерний для модерності, може породити нові форми «органічної» безпосередності. Стандартну оповідь про перехід від Gemeinschaft до Gesellschaft потрібно, таким чином, доповнити поясненням того, як цей процес творення суспільства зі спільноти породжує різні форми нових, «опосередкованих» спільнот – скажімо, «нових лайф-стайл спільнот».