Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Короткі відомості з історії дослідження
|
|
Христофора Колумба (1451-1506),
Америго Веспуччі (1454-1512).
АМЕРИГО ВЕСПУЧЧІ (1454-1512)
в 1503 р. він запропонував іменувати материк Новим світом. 1507 р. лотаринзький картограф Мартін Вальдземюллер приписав відкриття «четвертої частини світу», що його зробив X. Колумб, А. Веспуччі й
Александер Гумбольдт (1769-1859). Разом з французьким ботаніком Еме Бонпланом (1773-1858) він зібрав та узагальнив багатий географічний матеріал про особливості природи Південної Америки (
Чарльз-Роберт Дарвін (1809-1882) під час навколосвітньої експедиції 1831-1836 pp. досліджував узбережжя Південної Америки та Галапагоські острови.
Рельєф і геологічна будова
Рельєф Південної Америки поділяють на дві частини:
рівнинно-плоскогірну на сході й у центрі та гірську на заході. Це зумовлено тектонічною будовою континенту. Основою материка є давня Південноамериканська платформа, до якої на заході прилягає гірський пояс, що утворився на стику літосферних плит : Південноамериканської і Тихоокеанської. Середня висота материка — 580 м.
Найнижча точка Південної Америки лежить біля самого океану: на східному узбережжі є невеликий (75 на 40 км ) півострів Вальдес, що з'єднаний з материком вузьким перешийком. У центрі цього півострова розкинулася западина з відміткою -40 м нижче від рівня моря.
Ще одне зниження розміщене приблизно на 450 км на захід від аргентинського м. Баїя- Бланка, рівень озера тут має відмітку -35 м нижче від рівня моря.
Рельєф східної частини материка сформувався на давній Південноамериканській платформі.
До Бразильського та Гвіанського кристалічних щитів платформи приурочені високі плоскогір'я — Бразильське та Гвіанське (від 500 до 2 500 м).
Тектонічні рухи га ерозійні процеси створили просторі лавові плато. Гвіанське плоскогір'я сягає найвищої висоти (3 014 м) у центральній частині, а найвища частина Бразильського плоскогір'я (2 890 м) У прогинах фундаменту платформи, перекритого шаром осадових порід завтовшки в кілька кілометрів, лежать велетенські низовини: найбільша у світі Амазонська (площа понад 5 млн км2), Орінокська й Ла-Платська.
Центральну частину материка займає Перед андійський прогин, який у рельєфі відповідає рівнинам: Гран-Чако, Патагонія та ін.
На заході розміщена найдовша на Землі (9 000 км) складчаста область Анд, що виникла в результаті взаємодії Південноамериканської літосферної плити та океанічної Тихоокеанської плити. Вона продовжує Кордильєри Північної Америки. Різниця між цими гірськими системами в тому, що в Північній Америці до молодої альпійської складчастості належить лише західна частина Кордильєр, а в Південній Америці Кордильєри або Анди загалом сформувалися в альпійську епоху.
Анди складаються з паралельних хребтів. Наближаючись, хребти утворюють гірські вузли з вершинами (Аконкагуа — 6 959 м, вулкан Котопахі — 5 897 м, Чимбосаро — 6 310 м таін.). Там, де хребти розходяться, лежать Центральноандійські нагір'я й плоскогір'я (від 3 500 до 4 500 м).
Горотворчі процеси в Андах не закінчилися: це активна зона земної кори, що входить до Тихоокеанського вогняного кільця, тому тут часто трапляються землетруси й виверження вулканів.
У Південній Америці налічують ЗО діючих вулканів. Серед них Аконкагуа, Котопахі, Льюльяйльяко.
Аконкагуа — найвищий у світі згаслий вулкан (6 959 м).
Котопахі («Осяйна гора») — діючий вулкан, висота якого досягає 5 897 м.
На кордоні Чилі та Аргентини розміщений найвищий діючий вулкан світу — Льюльяйльяко (6 723 м), останнє виверження якого відбулося 1877 р.
Чилі поділяє з Японією 1-ше місце у світі за кількістю землетрусів — близько 1 000 на рік.
Корисні копалини.
Материк багатий на корисні копалини.
В Андах з магматичними та метаморфічними породами пов'язані родовища міді, олова, поліметалевих руд, золота, срібла, платини. Запаси мідних руд становлять близько третини світових. Родовища олована території Болівії утворюють «олов'яний пояс», який простягнувся з півночі на південь на 940 км. Найбільші запаси поліметалевих руд сконцентровано в центральній Кордельєрі Перу. На півночі Чилі та Перу розвідані родовища ртуті.
На весь світ відомі родовища смарагдів Колумбії. Розсипні родовища платини та золота розвідано у вологих Андах Колумбії, де вміст металу в річковому алювії (продуктах руйнування) збільшується після кожної зливи.
З нерудних корисних копалин в Андах є сірка, а також бор, йод, що утворилися на місці давніх висохлих водойм.
На Гвіанському й Бразильському плоскогір'ях до давньої кори вивітрювання приурочені родовища залізних, марганцевих, нікелевих руд, бокситів. В інтрузіях утворилися родовища алмазів, урану, літію, вольфраму, ніобію, торію та інших цінних та рідкісноземельних металів. В осадових породах на низовинах і в передгір'ї Анд є родовища нафти, газу, кам'яного вугілля.
На узбережжі Тихого океану в умовах пустельного клімату під час біохімічного розкладу посліду морських птахів (гуано) утворилася чилійська селітра.
Клімат
Особливості клімату Південної Америки визначає дія кліматотвірних чинників.
Оскільки майже посередині материк перетинає Південний тропік = через великий кут падіння променів Сонця на земну поверхню континент дістає велику кількість сонячної радіації (сумарна сонячна радіація становить 120-160 ккал/см2 на рік, на крайньому півдні — 80 ккал/см2 на рік). Більша частина території Південної Америки лежить у Південній півкулі, тому найтеплішим місяцем є січень, найхолоднішим — липень.
На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються від +20° до +28° С (максимальна температура +49° С у Гран-Чако), знижуючись улітку (у січні в Патагонії до +10° С) і піднімаючись узимку (у липні — до +12...+16° С на Бразильському плоскогір'ї, до +6...+10° С — у Пампі).
Високі температури майже на всьому континенті взимку та влітку, а також невеликі сезонні амплітуди (4-8° С) дають усі підстави для того, щоб уважати Південну Америку дуже теплим материком.
Клімат на переважній території континенту формується під впливом екваторіальних і тропічних повітряних мас, лише на півдні — за участю тропічного повітря та повітря помірних широт, а на південь від 40° — тільки помірного.
Південна Америка — найвологіиіий материк світу. Науковці встановили, що цей континент дістає в середньому вдвічі більше опадів за будь-який інший континент.
Найбільшу кількість опадів — 8 989 мм — зафіксовано в Кібдо (Колумбія), найменшу — до 1 мм — вАріці (Чилі).
Багато вологи надходить з Атлантичного океану, що є результатом пасатної циркуляції. Збільшенню опадів сприяють теплі Гвіанська та Бразильська течи. Навпаки, холодні Перуанська й Фолклендська течіїзменшують кількість опадів на західному та південно-східному узбережжях.
Розміщення Анд створює умови для відкритого впливу Атлантичного океану на материк, а кліматичний вплив Тихого океану поширюється тільки на його західне узбережжя.
В Андах добре виражена висотна кліматична поясність. Зміна клімату в горах залежить від географічної широти й висоти, а також від зорієнтованості щодо панівних вітрів.
Найсуворіший клімат Центрально-Андійских нагір'їв.
Материк лежить у шести кліматичних поясах: від субекваторіального поясу Північної півкулі до помірного поясу Південної півкулі.
В екваторіальному поясі лежить західна частина Амазонської низовини та північно-західне узбережжя материка. Для поясу характерна постійна висока вологість. Панують екваторіальні повітряні маси. Температури повітря впродовж усього року високі — близько +24...+28°С. Кількість опадів — від 1 500до 3 000 мм і більше. На схилах Анд і на Тихоокеанському узбережжі кількість опадів збільшується до 5 000-7 000 мм за рік. Опади в цей район протягом року приносять південні та південно-західні вітри.
Субекваторіальний пояс Охоплює Орінокську низовину, Гвіанське плоскогір'я, східну й південну частини Амазонської низовини, північну й центральну частини Бразильського плоскогір'я.
Тут чітко виражені два сезони: сухий і вологий.
Вологий період пов'язаний з пануванням екваторіальних повітряних мас, сухий — тропічнихповітряних мас. У Південній півкулі період дощів триває з грудня по травень, у Північній — з травня по грудень. Опадів випадає від 1 000 до 2 000 мм опадів на рік у літній період.
Узимку під час дії пасатів опади не випадають. Тільки на північному відрізку прибережної частини Бразильського плоскогір'я, де пасати приходять з теплого океану й зустрічають на своєму шляху гори, дощі бувають і в зимовий період. Температура повітря ніколи не буває нижче +20° С:
у сухий період температура піднімається до +28...+30°С,
у вологий — до +24° С.
Тому клімат характеризують вологе літо (має місцеву назву інверіо) і суха зима (місцева назва верано).
У тропічному поясі лежать південно-східна частина Бразильського плоскогір'я й північна частина Ла-Платської низовини. Середні температури липня становлять +16° С, січня — +24° С. За умовами зволоження клімат різний, виділяють морську та континентальну області. Морська область охоплює Бразильське плоскогір'я, перебуває під впливом пасатів, які приносять з Атлантичного океану багато опадів (1 000 мм на рік) рівномірно протягом року. З просуванням у глибину континенту кількість опадів зменшується й збільшується протяжність сухого періоду.
Клімат західної частини тропічного поясу (континентальна область) формується під впливом холодної Перуанської течії, води якої, охолоджуючи повітря, перешкоджають розвиткові конвекції й випаданню опадів. Тут розміщене найсухіиіе місце на Землі — пустеля Атакама, яка є великим нагір'ям, що піднімається від 300 м на узбережжі Тихого океану до 950 м біля підніжжя Анд. Середня температура в Атакамі коливається від +22° до +11° С, річна кількість опадів — від 10 до 50 мм на рік. У пустелі є ділянки, де жодного разу не зареєстровано опадів
Місячна долина
Місячна долина — це частина пустелі Атакама, яка простягнулася вздовж узбережжя Чилі на 3 217 км. Це найсухіше місце на планеті, хоч і розміщене поблизу океану, бо дістає за рік приблизно 0, 08 мм дощової вологи. Причиною задушливості території є вплив холодної течії в Тихому океані. Прибережні холодні повітряні маси охолоджені й містять мало водяної пари, тому дощі тут — рідкісне явище.
У субтропічному поясі, який охоплює Південне Бразильське плоскогір'я, Межиріччя й Східну Пампу, наявні істотні відмінності в температурах за сезонами, а також за кількістю опадів на внутрішніх та прибережних територіях.
На сході панує теплий постійно вологий (морський) клімат: улітку опади (до 1 000 мм за рік) приносять мусонні вітри з Атлантики, в інші пори року — циклони рухливих полярних фронтів. Літо в цих районах дуже спекотне (середня температура становить +24° С), зима м'яка (середня температура — +10° С).
Для внутрішніх районів характерний сухий (континентальний) клімат. Опадів не більше 500 мм, випадають улітку. Протягом року спостерігають різкі коливання температури й часті її зниження: узимку температура опускається нижче 0°С, улітку— до +18° С. На Тихоокеанському узбережжі сформувався середземноморський тип клімату.
Зима тут волога (панує вологе повітря помірних широт, середня температура липня +4...+8° С), випадає до 600 мм опадів на рік.
Улітку переважає тропічне повітря — сухе й спекотне (середня температура січня +23...+25° С). Загалом для субтропічного поясу характерні сильні південні вітри.
У помірному поясі на західному узбережжі материка клімат дуже вологий, місцями опади, які приносять західні вітри, тривають до 330 днів на рік.
У східній частині поясу клімат помірно континентальний з невеликою кількістю опадів (до 300-400 мм), зима прохолодна (середня температура липня 0° С), проте буває різке зниження температури (до -ЗО...-35° С) і навіть заметілі, що зумовлене впливом Антарктиди, літо сухе й тепле (середня температура січня +16° С). Патагонія розміщена в т. зв. дощовій тіні з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами й різким коливанням температур. У горах випадає опадів до 300-400 мм на рік, а на узбережжі Атлантичного океану — до 150 мм на рік. Максимум опадів припадає на зиму. Літо на півночі Патагонії спекотне, на півдні — прохолодне. Середні січневі температури на півночі становлять близько +24° С, на півдні — до +15° С. Середні температури найхолоднішого місяця близько 0° С, але бувають морози й до -30° С.
Країна осені
На півдні Чилі, на узбережжі Атлантичного океану, 325 днів на рік іде дощ. Ураховуючи невисокі річні температури та постійну вологість, кліматологи називають цю місцевість «країною вічної осені».
У горах спостерігають добре виражену висотну кліматичну поясність. Особливо важкі кліматичні умови характерні для ізольованих міжгірних котловин у тропічному поясі.