Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Титикака
|
|
Назва «Титикака» мовою індіанців-інків — «свинцева скеля». Цю назву спочатку дістав найбільший острів — Ісла-дель-Соль (о. Сонця) — біля південного берега озера, а потім її перенесли на сучасне озеро Титикака. Плутанину в назви, очевидно, внесли іспанці, які з'явилися тут у першій половині XVI ст.
Чималі озера-лагуни лежать на півночі — Маракайбо (14, 3 тис. км2) і
Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами, які зосереджені в прогинах Південноамериканської платформи на низовинах.
Льодовики. Незважаючи на значну висоту Анд, гірських льодовиків на континенті мало. Це пояснюють посушливістю клімату великої частини Тихоокеанського узбережжя.
Водні ресурси. За загальним об'ємом річного стоку (7 500 км3) Південна Америка посідає 2-ге місце, посту- паючись Євразії.
Для судноплавства придатні загалом лише річки низовин (Амазонка, Парана, Оріноко). Гірські річки Анд і плоскогір'їв з великою кількістю порогів і водоспадів (Анхель, Каетур, Ігуасу та ін.), а також повноводні водостоки постійно вологих рівнин містять величезні запаси гідроенергетичних ресурсів (понад 300 млн кВт).
Природні зони
Розподіл природних зон у Південній Америці підпорядкований закону широтної зональності.
Зона вологих екваторіальних лісів — гілей (місцева назва сельва) Південної Америки за площею посідає 1- ше місце серед материків і є ніби віссю зональної симетрії материка. Вона займає Амазонську низовину, прилеглі схили Анд, Гвіанського й Бразильського плоскогір'їв і північну частину Тихоокеанського узбережжя.
В умовах екваторіального вологого й теплого клімату під гілеєю сформувалися червоно-жовті фералітні ґрунти.
Тут найпоширеніші масиви вічнозелених рослин — гілей (бразильський сельвас), де зосереджені основні запаси твердої деревини. Ростуть дерево какао, папая, кокосова пальма, маніок і батат, каучуконос, рослина-паразит — пуїзейро. Характерні родини бобових, миртових, лаврових, пальм, рясні ліани, на яких квітнуть орхідеї. Трави через лісову темряву немає.
Тварини живуть переважно на деревах (мавпи, лінивці, деревні жаби). Є також мурахоїди, опосуми, дикобрази, ягуари, численні змії, ящірки (ігуа- ни, ядозуби). У водоймах живуть ламантини, річковий дельфін (інія), Фауна метеликів одна з найбагатших у світі. Деякі метелики мають розмах крил до ЗО см. Жуки-герку- леси завдовжки 15см. Трапляються павуки-пта- хоїди. Багато птахів: гарпія, папуга ара з розмахом крил до 1, 5 м, тукани, сонячні чаплі, «живі самоцвіти» вагою 2-3 г — колібрі.
Зона змінно-вологих тропічних лісів лежить на північ і південь від екваторіальної зони в субекваторіальному кліматичному поясі. Для неї характерні савана та рідколісна рослинність з галерейними лісами в долинах річок, зокрема вологі високотравні, переважно пальмові савани й саванні ліси на червоних фералітних ґрунтах.
ЦІКАВО ЗНАТИ!
Єдині дерева, що ростуть на Альтиплано Перу, — кеньоа. їх можна назвати «верхолазами» Південної Америки, оскільки ці дерева знайшли на висоті 4 350 м. Покручені стовбури й густі червонуваті гілки вкриті товстою, схожою на пергамент корою, яка захищає від холоду. Кеньоа ростуть тільки в місцях, захищених від крижаних вітрів, — на дні долин, де утворюють цілі галерейні ліси.
Тут переважають наземні тварини — дрібні олені (мазами), пуми, саванові лисиці, страус нанду, гризуни, найбільший гризун на Землі вагою до 50 кг водосвинка (капібара). Багато птахів. У річках до 2 000 видів риб.
Зона саван і рідколісь сформувалася в умовах субекваторіального клімату на Гвіанському, Бразильському плоскогір'ях та Оріноцькій рівнині. Ґрунти — червоні фералітні та червоно-бурі. Савани північної й південної частин континенту мають відмінності.
Савани півночі, що займають Оріноцьку низовину, називають льянос ( «рівнина»). Серед трав ростуть пальми й акації.
Савани півдня, розміщені на Бразильському плоскогір'ї, називають кампос («поле»). Клімат посушливіший, тому деревна рослинність бідніша. Поширені мімози, кактуси, молочаї, пляшкові дерева з бочкоподібними стовбурами. У західній частині плоскогір'я, де опадів випадає зовсім мало, савана перетворюється на рідколісся, де ростуть колючі чагарники та низькі дерева. Трапляється кебрачо.
Пампа
Гранд-Чако, або Чако, — це просторі рівнини, що лежать на схід від Анд по обидва боки Південного тропіка, приблизно між 18 і 29° пд. ш. Область характеризує різка зміна зимового сухого й літнього дощового сезонів. Це зона сухих лісів та рідколісь. Рослинність пристосована до тривалого періоду засухи або затоплення. На західній, вищій частині, поширені ліси з акації, мімози, кактусів, агав. На сході з'являються ділянки степу й лісу з посухостійких дерев кебрачо з дуже твердою й важкою деревиною. У більш зволожених районах росте воскова пальма. На півночі поширені заболочені простори.
Тут живуть пуми, ягуари, олені (мазами), дикі свинки (пекарі), броненосці, мурахоїди, гривистий вовк, з птахів — страус нанду. Багато термітів і мурашок.
Зона степів розміщена здебільшого в субтропічному поясі, на південь від саван і субтропічних лісів у нижніх течіях річок Парана та Уругвай. Рівнинні простори субтропічних лугових степів називають в Південній
Америці пампою (пампасами).
В умовах субтропічного континентального клімату сформувалися родючі каштанові ґрунти зі з лаковою рослинністю. Ростуть такі трави, як ковила, бородач, просо, паслін, вербена.
Тваринний світ цієї зони представлений ендемічними гризунами (морські свинки, пака, мара, агуті таін.), птахами-бігунами (північний нанду й нанду Дарвіна таін.), кондорами; з хижаків відомі пампський кіт і пуми; з парноко- питих — пампський олень, лами-гуанако та ін. У річках водиться нутрія.
Зона тропічних пустель займає невелику прибережну смугу на західному узбережжі материка.
Поблизу узбережжя лежить одна з найбезводніших пустель світу — Атакама. Пустеля сформувалася в умовах тропічного континентального клімату за умов бідного зволоження. На тропічних пустельних ґрунтах поодиноко ростуть кактуси.
Зона напівпустель помірного поясу лежить на півдні материка, на плато Патагонія. Вона виникла в умовах посушливого клімату. На неродючих сірих і бурих пустельних ґрунтах ростуть кактуси, сухі злаки
( тонконіг), колючі чагарники.
Тваринний світ біднйй, представлений здебільшого гризунами ( нутрія) та плазунами. У цій зоні водяться дрібні броненосці, лама гуанако, нанду. Серед хижаків водяться пума, гривастий вовк. Живе сіра лисиця.
Зона лісів помірного поясу розміщена на півдні материка вздовж узбе- режжя Тихого океану й на о. Вогняна Земля в області з помірним морським кліматом. Переважають буроземи та підзолисті ґрунти, на яких ростуть південний бук, магнолієві, у підліску — бамбук, папороть. Типовими представниками тваринного світу тут є невеликі пудові олені й уе- мул, лисиця кульпео, колоколо та ін.
висотну поясність — від зон, що розміщені біля підніжжя різних широт, до поясу вічних снігів і льоду вздовж усієї гірської системи. Висотну поясність спостерігають також на найвищих ділянках Бразильського й Гвіанського плоскогір'їв.
Найкраще висотна поясність виражена поблизу екватора.
Від підніжжя гір до висоти 1 500 м ростуть вологі екваторіальні ліси (гірська гілея — пальми, фікуси, дерево какао, банани таін.).
До 2 800 м — гірські вічнозелені ліси (деревоподібна папороть, бамбук, хінне дерево, кущі кока та ін.). Вище їх змінюють високогірні вічнозелені ліси («холодна земля») з низькорослих кривих дерев (вічнозелені дуби, деревоподібна папороть, низькорослий бамбук, миртові таін.),
які з висоти 3 600 м поступаються місцем лучно-степовому поясу з особливим типом високогірної рослинності (парамос) з переважанням зернуватих злаків, подушкоподібних і розеточних форм рослин, а також окремих дерев з густо опушеним листям.
Вище від 4 500 м розміщений
У субтропічному поясі зміна висотних поясів інша.
Напівпустелі біля підніжжя гір переходять у твердолисті ліси й чагарники, вище ростуть листопадні та вічнозелені ліси з південних буків. їх змінюють луки, що переходять у сніги й льодовики.
На плоскогір'ях у Центральних Андах — сухі степи й напівпустелі.
Серед тварин багато ендеміків: очковий ведмідь, гризун з цінним хутром шиншила, дикі лами (гуанако, вікунья); з птахів — кондори (найбільші хижі птахи на Землі з розмахом крил до Зм).
Природоохоронні території.
Південна Америка є унікальним природним середовищем земної кулі. Тут створено близько 100 національних парків і резерватів для охорони цінних лісів і видів тварин, які опинилися під загрозою знищення. їхня загальна площа — близько 1% від усієї території Південної Америки. Найбільше природоохоронних територій у Перу — до 6 млн га, в Аргентині — 2, 6 млн га, Венесуелі — до 2 млн. Відомі національні парки: «Науель-Уані» та «Лос-Гласьярес» в Аргентині, «Ітатіая» й «Ігуасу» в Бразилії та ін.
Населення і політична карта
За кількістю населення Південна Америка поступається всім материкам, крім Австралії. На теренах континенту живе 400 млн осіб, проте кількість населення швидко зростає. Населення розміщується по території Південної Америки дуже нерівномірно. Більша його частина концентрується на андійських нагір'ях і в прибережних районах. Просторі внутрішні території майже безлюдні. Такий розподіл населення пов'язаний з історією заселення континенту, а також кліматичними умовами. Середня густота населення в Південгіій Америці невисока — 20 осіб на 1 км2. Відносно висока вона в Еквадорі (46 осіб/км2) і Колумбії (39 осіб/км2).
Аргентина — Бразилія. Національний парк «Ігуасу»
Частка міського населення на материку досить висока й перевищує 70%. До найбільших міст світу належить Сан-Паулу (Бразилія), де мешкає до 18-19 млн осіб.
Расовий та етнічний склад населення Південної Америки характеризується великою неоднорідністю, що пов'язано з історією заселення континенту. Першими тут поселилися індіанці — представники американської гілки монголоїдної раси.
Нащадків європейських переселенців називають креолами. У XVI- XIX ст. для роботи на плантаціях з Африки привезено мільйони рабів — негрів.
мулати — нащадки від шлюбів європейців і негрів, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців з неграми.
послуговується іспанською мовою, у Бразилії — португальською, у Гаяні — англійською, Суринамі — нідерландською, Гвіані — французькою.
Сучасні індіанці послуговуються майже сотнею автохтонних мов.
У Перу мають статус державних дві мови — іспанська та мова індіанців кечуа.
На політичній карті Південної Америки налічують 14 держав. Більшість із них були колоніями Іспанії та Португалії й здобули незалежність у XIX ст. До сьогодні на материку є володіння Франції, її «заморський департамент» — Гвіана.
Країни відрізняються за розмірами території, кількістю населення, природними умовами та ресурсами, ступенем економічного розвитку.
Більшість країн Південної Америки є країнами, що розвиваються. Найбільша країна континенту Бразилія має високі темпи розвитку.
екологічною проблемою знищення амазонських лісів, розораність саван, пампи, надмірне випасання худоби тощо. Усе це призвело до збіднення рослинності й тваринного світу, ерозії ґрунтів тощо.