До 18 м).

Загальна характеристика та географічне положення

Північна Америка — третій за величиною материк (площа — 24, 2 млн км²), що лежить у Західній та Північній півкулях. Крайні точки:

• північна — мис Мерчісон (71°5Г пн. ш., 94°45 зх. д.);

• південна — мис Мар'ято (7°12 пн. ш., 80°52 зх. д.);

• східна — мис Сент-Чарлз (52°24' пн. ш., 55°40 зх. д.);

• західна — мис Принца Уельського (65°35' пн. ш., 168°00 зх. д.).

На півдніПівнічний тро­пік. Ураховуючи прилеглі Канадський Арктич­ний архіпелаг та о. Гренландію — найбільший острів у світі, Північна Америка найдалі з усіх материків заходить на північ. Її протяжність з півночі на південь — 8 500 км. Найширша й наймасивніша вона між 70 і 30° пн ш.

Материк омивають з півночі Північний Льодовитий океан, із заходу — Тихий, зі сходу — Атлантичний.

Біля східних берегів континенту проходять тепла течія Гольфстрім і холодна Лабрадорська, які зустрічаються біля о. Ньюфаундленд (цей район — знаменита Ньюфаундлендська банка — один знайбагатших у світі регіонів рибальства). Біля західних берегів проходять холодна Калі­форнійська й теплі Північнотихоокеанська та Аляскинська течії.

відокремлена від Євразії вузькою Беринговою про­токою, ширина якої в середньому 60 км. Межі з Південною Америкою проводять по Даренському перешийку (інколи — по Панамському пере­шийку, через який на початку XX ст. був проритий канал практично за­вдовжки 80 км).

Берегова лінія (318 443 км) сильно порізана. Береги Північної Америки омиває велика кількість заток: Мексиканська, Гудзонова, Каліфорнійсь­ка, Аляска, Фанді.

У рельєфі Північної Америки можна виділити три частини:

високі гори Кордильєри на заході,

Великі й Центральні рівнини в центрі,

низькі гори Аппалачі на сході.

Континент має багаті внутрішні води, проте розміщені вони дуже нерів­номірно.

Північна Америка лежить у всіх кліматичних поясах, крім екваторіаль­ного.

в Х ст.північно-східне узбережжя материка було відоме вікінгам. Ці вправні моряки, заснувавши поселення в Ісландії та Гренландії, доходили й до Америки.

Півострів Лабрадор

981 р. (за іншими даними — 982 р.) норманський мореплавець Ейрік Рауді (Ейрік Ру­дий) обстежив південне й південно-західне узбережжя Гренландії й заснував перше посе­лення в районі Бредефіорда.

У кінці XV ст. італієць Джон Кабот (між 1450 і 1455-1499) відкрив о. Ньюфаундленд та узбережжя півострова Лабрадор.

У першій половині XVI ст. француз Жак Картье (1491-1557) дослідив затоку та р. Святого Лаврентія. Фран­цузькі мандрівники дослідили береги Великих Американських озер, проплили по Міссісіпі та її притоках. Карта Америки зберегла пам'ять про цих дослідників — річка й гори Маккензі, Гудзонова затока, Баффінова Земля.

У XVIII ст. Новим світом зацікавилися російські дослідники. Першими до північно-західних берегів Америки 1732 р. підійшов російський кора­бель під командуванням Івана Федорова (? -1733) та Михайла Гвоздева (між 1700 і 1704 - після 1759). У 1741 р. морський загін Великої Північної експедиції під командуванням Вітуса Беринга (1681-1741) та Олексія Чирикова (1703-1748) дослідив та наніс на карту Алеутські острови й части­ну узбережжя Аляски. Російські торгові компанії посилали експедиції до цих берегів, засновували поселення, мешканці яких полювали, вели тор­гівлю з місцевим населенням.

ВІТУС БЕРИНГ

(1681-1741)

У 1725—1730 рр. і 1733—1741 pp. керував Першою та Другою Камчатськими експедиціями. На початку XX ст. Руалъ Амундсен (1872-1928) першим здійснив пла­вання вздовж північного узбережжяПівнічної Америки, установив фізич­не місце розміщення північного магнітного полюсу Землі.