Сучасна культура: художні феномени ХХ СТ.

Під сучасною культурою розуміють розвиток культури у ХХ – на початку ХХІ ст. Інколи її називають “модерновою” через умовний поділ на періоди модернізму і постмодерну.

Термін модернізм використовується для позначення як періоду культури, так і сукупності новітніх течій в культурі, що існували з кінця ХІХ ст. принаймні до 50 – 60 років ХХ ст. Ставши провідною течією в художній культурі ряду європейських країн (Франція, Італія, Німеччина, Росія), справжнього розквіту модернізм досяг у 20 – 30 рр., коли він поширився за межі Європи, насамперед в США. Форми і прийоми модернізму до сьогодні характерні для творчості багатьох митців.

Філософським підґрунтям модернізму стали ідеї про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство в результаті бурхливого розвитку цивілізації; криза традиційних цінностей і поглядів на світ; суперечливий характер взаємин людини навколишнім світом (світ або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу, замкненості у нерозривному колі своїх фантазій.

Складна і трагічні роки, на які припала Перша світова війна і повоєнний час, привели в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох вчених, серед яких були А.Ейнштейн, Н.Бор, Н.Вінер та ін.

Найяскравіше модернізм відобразився в образотворчому мистецтві. Біля його витоків стоїть ім’я геніального голландського художника Вінсента ван Гога. Творчість і, власне, трагічна постать митця ніби віддзеркалюють саму суть модернізму. Майстер кольору, людина, яка невтомно працювала й фанатично була віддана мистецтву, був чужий своїм сучасникам. Буржуазна публіка, вихована на академізмі та салонному мистецтві, ігнорувала картини генія. Із понад 800 написаних картин, за життя йому вдалося продати лише одну, причому за мізерну суму. В стані душевного зламу майстер покінчив життя самогубством, за декілька тижнів перед цим написавши одну з найтрагічніших своїх картин “Автопортрет з відрізаною мочкою вуха”. Після смерті художника його слава неухильно зростала рік у рік. І в наш час на світових аукціонах картини В. Ван Гога є найдорожчими. Вдивляючись в них люди ніби знаходять відповіді на складні запитання свого часу.

Послідовниками В. Ван Гога виступили художники такого напряму, як експресіонізм (від фр. expression - виразність). Його представники, об’єднуючись у творчі групи, такі як “Міст” (Е.Кірхнер, Е.Хеккель, Е.Нольде), “Блакитний вершник”(В.Кандинський, П.Клеє), у своїх творах засобами загострення емоційності, трагізму, гротеску, спотворенням форм і різких контрастів фарб загострювали соціальні мотиви, протестуючи таким чином проти насилля, війни, масових вбивств людей.

Яскравою течією модернізму початку ХХ ст. був фовізм (від фр. les fauves – дикі, хижаки). Французьким художникам цього напряму А.Матісу, А.Дерену, М.Вламінку, А.Марке, Р.Дюфі належить видатна роль у пошуках нових мистецьких прийомів. Наслідуючи імпресіоністам і В.ван Гогу, вони абсолютизували колорит своїх картин, писали надзвичайно яскравими фарбами, а для підсилення виразності кольору відмовлялися від перспективи, простору, відходили в бік абстракції.

Видатною постаттю ХХ ст. був П.Пікассо. Як художник, Пікассо починав з кубізму – художньої течії, яка відображала дійсність засобами геометричних фігур, переважно кубами. Програмним полотном кубізму стала картина “Авіньйонські дівиці”, в якій майстер розкладає оголені тіла та обличчя п’яти жіночих фігур на сотні шматочків площин і кубів, а потім знову збирає їх, змінюючи кути і нахили. Картина визвала справжній шок у публіки й скандал – у критиків. Навіть друг художника – Ж.Брак (“Португалець з гітарою”), який також стояв у витоківкубізму, сказав: “Мабуть Пікассо ковтнув пального, а видихнув на мольберт полум’я ”. Це був справжній епатаж, до якого вдавався модернізм, висміюючи та критикуючи вади буржуазної моралі свого часу. П.Пікассо був невтомним експериментатором, все життя торував нові шляхи в мистецтві: він змінював стилі і манери, крім живопису займався скульптурою, графікою, гобеленом, колажем. Художник без смутку глузує з непошанливості “сильних миру цього”, викриває масові насилля та безглуздя війн, загострюючи образність сюжетів. Найзнаменитішою стала його картина “Герніка”, присвячена загибелі однойменного містечка в Іспанії під час фашистського бомбардування. В ній порушені всі закони класичного, реалістичного мистецтва, але мало в світі творів, в яких із подібною силою правди відтворена людська трагедія.

Трагічні події події І світової війні сприяли появі дадаїзму (від фр. dadaisme – дитячий коник, іграшка; дитяче лопотання “так-так”). Представники цієї літературної та художньої течії, що виникла одночасно у Швейцарії, Франції та США – французькі письменники Л.Арагон, А.Бретон, фотограф М.Рей, дизайнер М.Дюшан та інші, епатували буржуазну публіку, висміюючи її повсякденну суєтливість, захоплення матеріалістичним світом, нерозуміння сенсу біологічної природи людини. Така форма протесту проти тотального бруду воєнного та повоєнного часу, шовіністичного угару, революційних експериментів допомагала дадаїстам викривати абсурдність видимого світу.

Сюрреалізм (від фр. surrealism - надреалізм) виник у Франції та У США у 20-х рр. і розвивав ідеї дадаїзму. Ця художня течія проголошувала примат повністю вільної особи. За словами ідеолога сюрреалізму французького письменника А.Бретона, “істинна думка продиктована відсутністю всякого контролю з боку розуму і перебуває за межами всіх естетичних і моральних норм”. Великий вплив на цю течію справили філософія інтуїтивізму А.Бергсона та теорія психоаналізу З.Фрейда. Творчість прибічників цієї течії модернізму проникнута вірою у реальність довільних асоціацій (сновидіння, жахи, галюцинації, гіпноз) і спрямована проти сучасної цивілізації, політичних та державних інститутів. Епатажем і скандальністю пройняті фільми іспанського кінорежисера Л.Бунюеля “Андалузький пес” та “Золотий вік”, картини М.Ернста “П’єта метафізики”, Х.Міро “Перший досвід” та ін. Апогеєм сюрреалізму стала творчість іспанського художника і скульптора Сальвадора Далі. Хрестоматійними стали його картини “Палаюча Жирафа”, “Спокуса св. Антонія” та інші, які передають жахливі події ХХ ст. Сам С.Далі казав про себе: «Сюрреалізм – це я! Якщо В.ван Гог – це біль і совість ХХ ст., то я – його хвороба. Я сам прищепив собі хворобу ХХ століття: культ грошей, еротики, жорстокості та розпусної ірраціональності».

Протягом всього ХХ ст. культура модернізму тяжіла до абстракції, проте абстракціонізм (від лат. abstractio – далеке від дійсності) остаточно утвердився лише в 40 – 50 рр. Абстрактним є будь-яке мистецтво, що не містить в собі жодного нагадування на дійсність, тому його подекуди називають безпредметним. Цей напрям відображав тенденції відчуження митця ХХ ст. від дійсності, неприйняття її жорстких та жахливих реалій. Проте, твори абстракціонізму насичені глибоким духовним змістом та вишуканою естетикою кольорів і форм: “Пейзаж в Давосі”, “Вершники”, “Дровосік” В. Кандинського, “Червоний квадрат” та славнозвісний “Чорний квадрат” К.Малевича, ін.

Значне місце в історії модернізму належить російському авангарду (від фр. avant gard – передовий загін). До авангарду відносять художні течії модернізму, які декларують рішучий розрив із цінностями попередньої культури, активно пропагують свої погляди, вдаються до епатажу, акцій протесту, поєднують мистецьку діяльність з необхідністю соціального переустрою тощо. Його найбільш яскравими представниками були Н.Гончарова, М.Ларіонов, брати В. та Д.Бурлюки, О.Екстер, П.Філонов та ін. На авангардне мистецтво великий вплив справили творчі шукання К.Малевича та італійський футуризм (від лат. futurum - майбутнє). Для футуризму характерним було захоплення технікою, урбанізмом, намагання передати динаміку руху. Однак російські футуристи пішли значно далі своїх попередників. В мистецтві і літературі (В.Хлєбніков, В.Маяковський) вони доступними для недостатньо обізнаній естетично та неписемній аудиторії засобами пропагували гасла більшовицького уряду, беручи активну участь в оформленні площ, вулиць, мостів, вітрин до проведення революційних свят.

На зміну футуризму в середині 20-х рр. приходить конструктивізм – напрям, в основі якого знаходиться професійний художній метод, спрямований на формування реальних функціональних предметів. У розвитку цього напряму велика роль належить Баухаузу – Вищому художньо-промисловому училищу у Веймарі, в якому працювали німецькі художники та архітектори В.Гропіус, П.Клеє, голландський архітектор М.Вандер Рое, угорський дизайнер М.Надь, росіянин В.Кандинський. Після закриття цієї установи нацистською владою більшість його діячів емігрувала до США, де за проектами В.Гропіусата М.Вандер Рое були збудовані кращі хмарочоси. Творчість радянських конструктивістів (К.Мельникова, братів Весніних, М.Гінзбурга, В.Альошина) деякий час перебувала під впливом видатного архітектора сучасності Ле Корбюзьє.

Нажаль, в Радянському Союзі, фашистській Німеччині та інших країнах, де утворилися тоталітарні режими, різномаїття творчих, наукових та художніх методів було укладено у рамки офіційних ідеологічних доктрин. Тут панував єдині художні напрями – радянський ампір, неокласика ІІІ Рейху тощо. В науці, філософії, літературі, публіцистиці, мистецтві панувала жорстка цензура, була розгорнута боротьба з інакодумством та релігією, закривалися та руйнувалися церкви.

Починаючи з середини ХХ ст., з розвитком технічних засобів інформації та комунікації, з можливістю впровадження досягнень техніки в різні сфери творчості, культура набуває масового характеру. Витвори мистецтва, музики, театру, наукові розробки стають все більш тиражованими, набувають комерціалізованих рис. Масова культура спрямовується здебільше на маргінальні верстви населення, приваблює людей, вилучених цивілізацією із традиційного оточення, культурного ґрунту. Індустрія масової культури доволі розгалужена і структурована: ЗМІ, реклама, індустрія дозвілля, видовищ, шоу-бізнес, спорт тощо. Масова культура витісняє із загальнокультурного масиву культурну елітарну та побутову, нерідко використовуючи їх потенціал і досягнення. Квінтесенцією масової культури, її найбільш одіозним і водночас пародійним виразом є так званий кітч (від нім. kitsch – несмак). Цей напрям використовує міфи і легенди, демонстрацію сили (насилля), він насичений еротикою і порнографією, аудіо- та відео ефектами.

Остання третина ХХ ст. визначається рядом дослідників культури як період постмодернізму, або постмодерну (буквально, після модерну). Ймовірно, розвиток і дослідження цього феномену ще не завершені. Як категорію, постмодерн слід використовувати в аналізі всіх значних явищ культури, що виникли в кінці ХХ ст. в результаті розвитку модернізму, однак суттєво відрізняються від нього і водночас не входять повністю у контекст масової культури. Постмодерн можна визначити як широку культурну течію, що включає в себе філософію естетику, літературу, мистецтво, гуманітарну сферу знань. Постмодерн, з одного боку несе на собі відбиток розчарування досягненнями цивілізації, з іншого – намагається скористуватися усім попереднім досвідом, включити його до широкої палітри сучасної культури.

Найсуттєвішою філософською відмінністю постмодернізму є перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до гуманізму універсального, що обіймає усе людське середовище – людину природу, всесвіт. Відмова від європоцентризму та етноцентризму сприяє перенесенню уваги на весь світ (релігійний, культурний, екологічний екуменізм).

Культура постмодерну прагне до максимальної спрощеності, зрозумілості. Постмодерн подолав межу між реальністю, істиною та світом мрій і бажань: віртуальна реальність замінює можливість не тільки спілкування, але й знайомств, освічення у коханні, моделювання майбутньої перспективи.

У руслі постмодернізму розвивається найзначніша течія сучасного мистецтва – концептуалізм (від англ.. concept – ідея, задум). Зображуючи предмети цивілізації та супроводжуючи їх цитатами, митці часом іронізують над сучасним світом. Характерною може бути творчість Е.Ворхола, К.Кемпбелла, які зображуючи ідолів та фетиші сучасної цивілізації (тиражовані портрети Мерілін Монро, “Пляшки Кока-Коли”, піраміди консервних бляшанок та ін.) ніби іронізують над “священними коровами” – символами буржуазними суспільства. Іронія, пародія, цитата – головні засоби викриття в мистецтві вад сучасності (фільми Л.Гайдая “Діамантова рука”, “Кавказька полонянка” стали культовими одразу ж по виходу на екрани Радянського Союзу).

Провідними течіями постмодерну є поп-арт (популярне мистецтво), хеппінінг, або екшен-арт (від англ. action – дія), боді-арт (від англ. body – тіло) та ін. Плюралізм у мистецтві та й культурі взагалі – характерна риса сучасної духовності людства.

[1] Константинополь на Русі називали Царгородом. Після падіння Візантії (1453) – Істамбул.

[2] Імміграція варварів в північно-східну частину Візантії - суттєва риса, яка розділяла стародавні часи від середньовіччя.

[3] Міріобібліон – безліч книжок.

[4] Поняття романська культура позначає пам'ятки, європейського середньовіччя з характерними рисами давньоримської культури.

[5] Теодіцея (франц. theodicee - виправдання Бога, від грец. Theos - Бог та dike - справедливість) - загальний напрям релігійно-філософських доктрин, що намагалися узгодити ідею всемогутнього, благого Бога з ніявністю світового зла, виправдати Бога як творця усього сущого всупереч існування темних сил.

[6] Схоластика – тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії.

[7] Куртуазність – придворно-лицарський, світський напрям літератури 12-14 ст. Провідні теми – уславлення особистих чеснот, мужності та кохання, служіння вітчизні, дамі.

[8] Жонглерами у середньовічній Франції називали мандруючих комедіантів і музикантів.

[9] Менестрелі – співці і музиканти у феодальній Франції і Англії. У 12-13 ст. перебували на службі у сеньйора.

[10] Вперше лінза як пристрій для корекції зору почала використовуватися у XIII ст. Скляний майстер С.Арматі з Флоренції з'єднав дві лінзи за допомогою оправи в 1285 p. Потім він налагодив серійне виробництво окулярів.

[11] Середньовічний годинник пройшов розвиток від великого баштового (ХНІ ст.) до мініатюрного, пружинного (XV ст.). Майстри наступних епох продовжили удосконалення годинника.

[12] Философия эпохи ранних буржуазных революций.– М., 1983. – С.266.

[13] Бароко (від італ. barocco –химерний, дивний; від порт. perola barocca –перлина неправильної форми). Назва стилю з’явилася пізніше за його народження і не відповідає його глубинному змісту.

[14] Першим зразком стилю бароко вважається церква Іль-Джезу, побудована 1575 р. архітекторами Джакомо Бароцці да Віньйола та Джакомо делла Порта.

[15]Див.: Философия эпохи ранних буржуазных революций.– М., 1983. – С. 241.

[16] Соколов Ю.А. Осадная башня штурмующих небо.– С. 20.