Теорія еліт Парето

Социологическая система В.Парето будувалася на теорії нелогічного дії. Відповідно до Парето, більшість тих людських дій, у тому числі складається історія, належать до нелогических дій. Індивід надходить належним чином, тому що володіє психологічними предиспозициями (установками) й випробовує певного роду почуття. Ці почуття маскуються з допомогою псевдоаргументов, складових всіх без винятку громадських теорий.

Политическая економія по Парето не могла пояснити дійсність, а лише конструювала модель крипто-нормативных раціональних економічних дій. Та більшість дій людини ірраціональною, нелогічної навіть у царині економіки. Соціологія як логічне розуміння нелогических дій мала доповнити економічну теорію і перетворити політичну економію в емпіричну науку. Однак це соціологія мусить бути логически-экспериментальной наукою, бо нелогические дії вона повинна переважно зрозуміти логически.

Логическими діями Парето вважав такі, у яких: суб'єктивні співвідношення цілі й засоби збігаються з об'єктивної даністю, встановленої логічно і експериментально. При нелогических діях відсутня узгодження суб'єктивної і в об'єктивній реальності. Воно відсутня, бо між ними уклинюються почуття світогляду, віра і т.п. Парето називає це " осадом ". А людство неохоче визнають, що діють ірраціонально, а часто він цього не розуміють. Тому придумують раціональне пояснення, словесні виправдання своїх дій, які мають надати їм логічний вид.

Их Парето просто назвав " похідними " (деривациями). Опади, деривация та його ставлення щодо поведінки людей є основні факти і що об'єкт вивчення соціології. Потім приховується думка, що ні ідеї керують діями - тільки ілюзії, - а почуття, і у разі та званих ідей мова дуже часто про деривациях, які є певної виховної мети. Наприклад, тому, аби переконати народ у необхідності, користь існуючого ладу (стара еліта) чи змін (нова элита).

Итак, майже століття тому Парето сформулював теорію кругообігу еліт (циркуляція), яка пояснює, на його думку, соціальну динаміку. Неминучість розподілу суспільства на управляючу еліту і керовані маси він виводив з нерівності індивідуальних здібностей людей. Соціологічна система прагне рівноваги і за виведення їх із такої міри з часом повертається щодо нього. Процес утворює соціологічний цикл, протягом якої, передусім, від циркуляції еліт. Вони творяться у нижчих шарах суспільства і боротьбі піднімаються у вищі, там розцвітають і наприкінці кінців вироджуються і зникають… Цей кругообіг еліт універсальний законом історії ". Якості, щоб забезпечити еліті панування, змінюються під час циклу соціального розвитку, тому змінюються, й самі типи еліт. Історія виявляється " кладовищем аристократії ".

Элиты є справжніми ініціаторами дериваций, особливо панівні еліти, але й тих, які хочуть відібрати в них влада. Проте еліти уособлюють також основні " опади ", особливо опади комбінації, стійкості, сполуки. Їх можна охарактеризувати як різні типи людей: люди типу " опадів " комбінації є прогресивними, хитрими не надто піддаються каяттям совісті. Вони уникають явних конфліктам та скоріш вдадуться до хитрості, обману, підкупу. Вони - " лисиці ". Їм протистоять " леви ", які хочуть дотримуватися звичного, але з бояться конфлікту, й силы.

Стабильная політична система характеризується переважанням еліти " левів ". Навпаки, нестійка политсистема вимагає еліти прагматично мислячих енергійний діячів, новаторів, комбінаторів. Постійна зміна однієї еліти інший - результат те, що кожен тип еліт має певними перевагами, які, проте, з часом перестають відповідати потребам управління суспільством. І тому збереження рівноваги соціальної системи вимагає постійної процесу заміни однієї еліти інший, тоді як перед елітами виникають повторювані соціальні ситуації.

Общество, в якому переважає еліта " левів - ретроградів ", застойно. Навпаки " еліта " " лисиць " динамічне. Механізм соціального рівноваги функціонує нормально, коли забезпечений пропорційний приплив у еліту людей першої та другої орієнтацій. Припинення циркуляції призводить до виродження правлячої еліти, до революційної ломці системи, до виділення нової еліти з переваженням у ній " лисиць ", що згодом перероджуються у " левів "; прибічників жорсткого придушення і деспотизму. Моска, розвиваючи ідеї Парето, думав, що циркуляція еліти - запорука здоров'я суспільства, додаючи, втім, що це - за умови переважання стабілізаційної консервативної тенденції, збереження послідовного відновлення еліти з допомогою кращих вихідцями з масс.

Общество еліти - це система рівнянь, службовець у тому, щоб знайти оптимум, тобто. то стан рівноваги, у якому жоден індивід зможе отримати більше благ, не завдавши одночасно шкоди іншим. У цьому сенсі Парето характеризував " соціальної системі ", яке теорія суспільства мусить бути, власного кажучи, крипто-нормативной теорією, подібно економічної теорії. Питання Дюркгейма, як може бути порядок, пролунав би в нього інакше: " Як можливо управляти суспільством? ". Елементами соціальної системи є опади, інтереси, деривация, соціальна, неоднорідність і циркуляція соціальних класів. У цьому Парето характеризував " соціальної фізіології " чиїм завданням є, передусім, встановлення розподілу багатства і місцевої влади в обществе.

Парето поділив еліту на правлячу і правлячу (контреліту). Революція, з його погляду, - це лише боротьба і зміна правлячої еліти потенційної елітою, яка, щоправда, маскується тим, що говорить нібито від імені народу, вводячи у оману непосвячених (невдовзі Б.Шоу пера напише, що ніколи не допомагає скинути колоду тиранії, максимум, що можуть - це перекласти його з однієї плеча інше). Отже, революція - трохи більше, ніж зміна еліт: стара еліта, стоїть біля влади, постаріла, неспроможна до ефективної управлінню, у суспільстві постає нове потенційна еліта, але щоб утвердити як правлячої еліти, їй необхідна підтримка мас, незадоволених старим суспільно-політичним строєм. Вона використовує їх як стадо баранів. І зі своїми допомогою пробиває дірку у зношеному паркані, що огороджував колишні порядки. Причому маси зазвичай залишаються у дурні - нова еліта " заганяє в стійло " й іноді економічний та політичний гне стає жорстокішим і витонченими. Якраз у такому плані багато элитаристы інтерпретують жовтневу революцию.

Однако ці фактичні умови і рух перериваються деривациями, які залежно від обставин інтерпретують ситуацію інакше. Народ дотримуються певних життєвих правив із квазирелигиознам завзятістю, стара еліта вважає себе охоронцем порядку й добробуту народу, а новому еліта стверджує, що виборює народ, а навіть до цього вірить. Багато робочих, а тим самим їх політичне значення за умов сучасної масової демократії, надає імпульс деривациям, вони постійно йдуть на на народ і перетворюється на демагогию.

Нельзя не побачити й слабкі й боку класиків элитизма. Якщо прийняти це їх схему (і тих більш абсолютизувати її), втрачає будь-який сенс поняття прогресу, неможливо пояснити одне із найбільш глибоких законів у суспільному розвиткові - зростання ролі мас історія. Критики відзначають щиро й більш приватні їх недоліки. Відомий англійський соціолог Т.Боттомор вважає, що з робіт Парето не ясно, чи стосується " циркуляція еліт " до процесу динаміки неэлит в еліти або до заміні однієї еліти інший. Справді, обидві інтерпретації присутні у Парето, він часто говорить про тому, що здатні індивідууми рекрутуються з нижчою страти у " вищу, а окремі елементи еліт деградують, отпускаясь на дно суспільства. Разом про те безсумнівна заслуга Парето і Моски у цьому, що вони виявили особливу роль еліти у процесі, зробили її об'єктом спеціального исследования.