Концепція аномії в теорії соціальної структури Р.Мертона.

Соціальна структура – певний спосіб впорядкування та узгодження потреб і інтересів. Ієрархічно впорядкована система статусів і ролей, що займають індивіди, ін-ти тощо.

Идея Мертона о социальной структуре, находящаяся в центре его функциональных исследований, включает четыре определяющих критерия.

Сфокусированность на отношениях, связывающих различные компоненты общества, прослеживается уже в раннем определении социальной структуры, сформулированном задолго до структурной революции или структурного уклона в современной науке: «Под социальной структурой следует понимать организованный контекст социальных отношений, в которые вовлечены члены общества или группы». Акцент на «смоделированный», регулярный, повторяющийся характер отношений является одним из центральных тезисов, красной нитью пронизывающих работы Мертона. Еще один составной критерий социальной структуры — концепция глубокого, скрытого, базового уровня (соответствующая концепция латентных функций в функциональном анализе). По словам Мертона, «аналитически целесообразно различать поверхностный и латентный уровни социальной структуры». Но, наверное, самым важным для Мертона в понятии социальной структуры является четвертый критерий - идея сдерживающего или вспомогательного влияния, которое социальная структура оказывает на реальные социальные явления (поведение, убеждения, отношения, мотивации и т.д.). Концепция «структурного контекста» и особенно «структурного сдерживания», как ограничивающая эффективное поле деятельности, появляется в ранней «Парадигме для функционального анализа»: «Я убежден, что структура сдерживает индивидов, помещенных в нее для развития культурных потребностей, моделей социального поведения и психологических склонностей. В другой работе он писал: «Поведение есть не просто результат индивидуальных особенностей, но продукт интеракции последних и смоделированных ситуаций, в которых оказывается индивид. Именно эти социальные контексты и оказывают значительное влияние на степень действительной реализации способностей индивида».

Но структурный контекст оказывает не только негативное, но и позитивное влияние, облегчая, воодушевляя, стимулируя определенные выборы действующих лиц и сил: «Социальная структура отфильтровывает культурные ценности, делая поведение в соответствии с ними возможным для обладателей социальных статусов в рамках этого общества и трудным или невозможным для других... Социальная структура является барьером или, наоборот, открытой дверью для поведения согласно культурным мандатам».

Поняття «аномія» Мертона

Теорія соціальної аномиї - соціологічна теорія причин злочинності в сучасному суспільстві. Аномія – безформність, проблема соціальної дезорганізації. Мертон використовує два поняття: " аномія" і " соціальна структура" суспільства: при цьому перше явище (аномія) виступає як наслідок процесів, що відбуваються в рамках другого явища (соціальна структура) Термін " аномія" висунутий французьким соціологом Е.Дюркгеймом означає відсутність норм у поведінці людей, їхня недостатність. Відмінність Мертона від Дюркгейма – аномія розглядається як стимул певної поведінки. Аномія мислима у двох вимірах. По-перше, стан аномии може характеризувати суспільство, у якому нормативні стандарти поводження, а також існуючі в ньому переконання або серйозно ослаблені, або відсутні (конструктивний). По-друге, стан аномии може характеризувати й окрему особу, якщо вона перебуває в стані тривоги й переживає почуття ізольованості від суспільства (деструктивний). Мертон висуває центральну тезу про те, що порушення рівноваги між цілями й засобами як фазами соціальної структури служить підставою для виникнення стану аномії. Всі види соціального поводження, залежно від того, приймає чи не приймає людина культурні норми, Р.Мертон виділяє п'ять типів індивідуальної адаптації: конформізм, коли соціальні цілі суспільства й способи їхнього досягнення приймаються повністю (лояльні, спокійні громадяни), інноваційність. коли приймаються соціальні цілі, але не способи їхнього досягнення (злодійство, підробка грошей, зловживання, обман); ритуалізм - соціальні цілі не осмислюються, але способи їхнього досягнення священні (корисливість, махінації, підробки й ін): ретритизм - заперечення й цілей, і будь-яких засобів (анархізм, наркоманія, бродяжництво); заколот, бунт - відмова й від цілей, і від засобів з одночасною заміною їхніми новими цілями й новими засобами(політичний тероризм, боротьба за волю, революційність, радикалізм).

Аномічні явища мають дисфункційний характер. Напр., крадіжка, злочин. Дисфункціями є відхилення системи від прийнятої нормативної моделі. Можливості наростання аномії в системі й зростання девіантної поведінки можуть відбуватися, коли культурні норми починають розходитися з їхньою інституціональною підтримкою системою.

Мертоновская трактовка аномии многомерна и позволяет выделить несколько различных смыслов собственно социологического понятия «аномия», идущего от Дюркгейма. Во-первых, аномия как свойство социальной системы в целом, собственно «бесформие». Она возникает в результате разрушения социальных стандартов поведения, общезначимой системы ценностей, т. е. нормативной структуры как таковой. Б этом смысле аномия «обозначает также низкую социальную сплоченность» как результат распада нормативного и ценностного согласия. Во-вторых, в более узком смысле аномией может считаться нарушение взаимооднозначного соответствия и согласованности между нормами и ценностями, регулирующими один и тот же тип поведения.

На уровне индивидуального поведения аномия проявляется как структурно-заданная ограниченность возможных выборов. Когда структура возможностей расходится с нормативной структурой, человеку приходится выбирать между «принимаемыми культурой ценностями и социально структурированными трудностями жизни в согласии с этими ценностями». Возникающий здесь конфликт может разрешаться в девиантном поведении, расшатывающем нормативную структуру. Отметим сразу, что под «социально структурированными трудностями жизни в согласии с ценностями» Мертон понимает неравный доступ к «институционализированным средствам» достижения культурно-одобряемых целей. Типы индиви- дуальной адаптации к структурной аномии Мертон классифицирует, основываясь на различении «культурных целей» (ценностей, предписываемых культурой) и «институционализированных средств» (норм). Человек может следовать нормам либо отклоняться от них, принимать либо отвергать ценности.