Поняття “соціальний простір”, “капітал” та “габітус” у соціології П.Бурдьє.

Теория Пьера Бурдье (Bourdieu, 1984a, р. 483) возникла из желания преодолеть то, что автор считает ложным противопоставлением объективизма и субъективиз-ма, или, как он выражается, «абсурдной враждой между индивидом и обществом».

Бурдье ис-следует диалектическую взаимосвязь между объективными структурами и субъек- тивными явлениями: С одной стороны, объективные структуры... образуют основу для... представлений и создают структурные ограничения, которые затрагивают взаимодействия: однако, с другой стороны, эти представления также необходимо принимать во внимание, осо-бенно при желании объяснить повседневные усилия, индивидуальные и коллективные, имеющие целью изменить или сохранить эти структуры.

С целью избежать дилеммы объективизм/субъективизм, Бурдье концентрируется на понятии практики, которое считает проявлением диалектической взаимосвязи между структурой и действием. Практики не де-терминированы объективно, не являются они и продуктом свободной воли.

Бурдье утверждает, что структуры существуют и в самом социальном мире. Бурдье считает, что «объективные структуры не зависимы от сознания и воли агентов, которые способны направлять и сдерживать свои практики или свои представления». Одновременно он перенимает конструктивистскую позицию, которая позволяет ему рассматривать генезис схем восприятия, мысли и действия, а также социальных структур.

П. Бурдьє звертається до аналізу соціального простору в своїх роботах: «Соціологія політики» та «Соціології соціального простору».

В своїх роботах Бурдьє пропонує власне розуміння поняття «соціального простору» та розглядає його взаємодію та можливість проникнення в фізичний. Так він зазначає, що люди, як тіла та біологічні індивіди, так як і предмети розміщаються в певному просторі й займають одне місце (вони не можуть одночасно бути присутніми в різних місцях). Це місце, як його називає Бурдьє «топос», визначається як місце, де знаходиться агент чи предмет, як певна «локалізація», як позиція. В свою чергу місце, що займає індивід соціолог визначає як площу. Окрім фізичного простору дослідник веде мову про соціальний проcтір. Так фізичний простір, зазначає Бурдьє визначається за взаємним зовнішнім сторонам частин, що його утворюють, в той час як соціальний простір, визначається за взаємовиключеністю позицій, які його утворюють. Так соціальні агенти, а також предмети, в якості присвоєних агентами, розміщені в деякому місці соціального простору, яке може бути охарактеризовано через його релятивну позицію по відношенню до інших місць та через дистанцію, що відділяє це місце від інших [26]. Більш того, аналізуючи місце та роль соціології, Бурдьє пише: «Передусім соціологія є соціальною топологією. Так, можна зобразити соціальний світ у формі багатовимірного простору, побудованого за принципами диференціації та розподілу, що формуються під впливом сукупності діючих у соціальному універсамі особливих властивостей, тобто властивостей, здатних надавати їх господарю силу та владу в цьому універсамі. Агенти та групи агентів, таким чином визначаються за їхніми відносними позиціями в цьому просторі. Кожен із них виявляється вміщеним у позиції та класи, що визначаються стосовно сусідніх позицій (тобто у певній частині даного простору), і не можна реально посідати дві протилежні частини в просторі, навіть якщо це можливо мисленнєво» [Цит з 60].

В своїй роботі «Соціологія соціального простору» Бурдьє зазначає, що агенти та групи агентів визначаються за їх відносними позиціями в цьому просторі. Кожен з них розміщений в позиціях і в певних класах, близьких один одному, позицій (тобто у певній галузі даного простору) [53].

Так за Бурдьє, соціальний простір можна описати «як поле сил, точніше як сукупність об'єктивних відносин сил, які нав'язуються всім, хто входить в це поле, і не зводяться до намірів індивідуальних агентів або ж до їх безпосередніх взаємодій» [53]

Таким чином, позиція соціального агента в соціальному просторі може визначатись за його позиціями в різних полях, в розподілі влади, активованій в кожному окремому полі. Бурдьє зазначає, що це «головним чином, економічний капітал в його різних видах, культурний капітал і соціальний капітал, а також символічний капітал»[53]. В свою чергу під соціальним полем Бурдьє розуміє, «такий багатовимірний простір позицій, в якому будь-яка існуюча позиція може бути визначена, виходячи з багатовимірної системи координат, значення яких корелюють з відповідними різноманітними змінними. Таким чином, агенти в них розподіляються в першому вимірі – за загальним обсягом капіталу, яким вони мають у своєму розпорядженні, а в другому – за сумою своїх капіталів, тобто за відносною вагою різних видів капіталу в загальній сукупності власності. …Знання позиції, що займають агенти в даному просторі, містить у собі інформацію про внутрішньо притаманні їм властивості (умова) або про їхні відносні властивості (позиція)»[53].

Важливою характеристикою соціального простору є те, що соціальний простір прагне втілитись в фізичному. Бурдьє наполягає, що «в ієрархізованому суспільстві не існує простору, який не був би ієрархізованим і не виражав би ієрархії та соціальної дистанції, через стійке занесення соціальних реальностей в фізичний світ» [26]. Так Бурдьє наводить приклад досить не помітного, на перший погляд, поділу Парижа на дві опозиції «правого берега» та «лівого берегу», що відповідає основоположному поділу поля влади, головним чином, між мистецтвом та бізнесом.

За П. Бурдьє, соціальний простір вписано одночасно в об’єктивні просторові структури і на суб’єктивні структури, які є частково продуктом інкорпорації об’єктивуваних структур. Таким чином, соціальний простір – не фізичний простір, але він прагне реалізуватися в ньому більш-менш повно і точно.

Отже, соціальний простір Бурдьє визначає наступним чином: «Соціальний простір – абстрактний простір, конституйований ансамблем підпросторів або полів (економічне поле, інтелектуальне поле та ін), які зобов’язані своєю структурою нерівному розподілу окремих видів капіталу, і може сприйматися у формі структури розподілу різних видів капіталу, що функціонує одночасно як інструменти і цілі боротьби в різних полях. Реалізований фізично соціальний простір являє собою розподіл у фізичному просторі різних видів благ і послуг, а також індивідуальних агентів і груп, локалізованих фізично (як тіла, прив’язані до постійного місця: закріплене місце проживання або головне місце проживання) і володіють можливостями привласнення цих більш-менш значних благ і послуг (у залежності від наявного у них капіталу, а також від фізичної дистанції, що відокремлює від цих благ, яка сама в свою чергу залежить від їх капіталу)» [26].

Дослідник також відзначає, габітус [habitus] («Габітус – сукупність рис, які набуває індивід, диспозиції, якими він володіє, або інакше кажучи, - властивості, результуючі привласнення деяких знань, деякого досвіду» [26].) формує місце проживання [habitat] за допомогою більш-менш адекватного соціального призначення цього місця проживання, яку він [габітус] спонукає з нього робити. Таким чином, просторове зближення або, більш точно, співжиття сильно віддалених в соціальному просторі агентів, може саме по собі не мати результатом соціальне зближення. Так, соціолог підкреслює, що «Соціальний поділ, об’єктивований в фізичному просторі, та функціонує одночасно як принцип бачення та поділу, як категорія сприйняття та оцінки, коротше кажучи, як ментальна структура» [26].

Також, П. Бурдьє підкреслює, що соціальний та фізичний простір неможливо розглядати у " чистому вигляді": тільки як соціальний або тільки як фізичний. «Соціальний поділ, об'єктивований у фізичному просторі, функціонує одночасно як принцип бачення і ділення, як категорія сприйняття і оцінювання, коротше, як ментальна структура» [цит? ]. Соціальне простір тому не є такою " теоретично оформленою пустотою", в якій позначені координати агентів, але втілена фізично соціальна класифікація: агенти " займають" певне місце, а дистанція між їх позиціями – це теж не тільки соціальний, але й фізичний простір [? ].

Отже, для Бурдьє соціальний простір виступає соціальним конструктом, і одночасно обумовлює та конструює соціальне, а також він виступає предметом боротьби за доступ до соціальних благ та ресурсів. Соціальний простір має декілька вимірів. У ньому виділяються поля залежно від видів влади або капіталу. У кожному з полів йде безперервна боротьба між агентами за ієрархію, тобто за визначення легітимних принципів їх розподілу. З точки зору П. Бурдьє, соціальний простір є об'єктивним по відношенню до кожного з агентів соціальної дії. Дуже перспективним видається твердження П. Бурдьє, що побачити щось в суспільстві можна, Тільки займаючи якусь позицію в соціальному просторі. Він писав: " При відсутності сконструйованого простору немає ніякої можливості побачити, звідки бачити, що бачити" [? ].

Географічний і соціальний простори ніколи не збігаються повністю, однак, як зазначає вчений, ефекти, характерні для першого, наприклад, виділення центру і периферії, можна дійсно назвати дистанцією в соціальному просторі, так як це пов'язано з відмінностями в розподілі різних видів капіталу. [? ].

Социальный капитал - понятие, введенное П. Бурдьё в статье " Формы капитала" (1983) для обозначения социальных связей, которые могут выступать ресурсом получения выгод. Колман основывал свое понимание социального капитала на эмпирической традиции в американской социологии и теории человеческого капитала Г. Беккера. Социальный капитал является общественным благом, но создается свободным и рациональным индивидом для достижения собственных выгод. Этот процесс предполагает социальный контракт, набор социальных норм, социальных обменов и, следовательно, некоторый базовый уровень доверия. Последователи Колмана рассматривают социальный капитал как атрибут индивида, дающий ему серьезные преимущества в достижении жизненных целей, карьере, защите имущества, доступе к информации.

Бурдье определял социальный капитал как «ресурсы, основанные на родственных отношениях и отношениях в группе членства»

Суб’єкти в соціальному просторі позиціюються відповідно до сумарного обсягу та структури різних видів капіталу, належного їм. Згідно з цією схемою Бурд’є розробляє метатеоретичну стратегію опису систем соціального життя за допомогою понять соціального поля, практики, габітусу і капіталу. Центральне поняття Бурд’є – габітус, „система стійких диспозицій, які є основою формування структурованих, об’єктивно уніфікованих видів діяльності»

Для успішної кар’єри, стверджує Бурд’є, володіти освітою і кваліфікацією недостатньо. Для того, щоб освіту перетворити на освітній і економічний капітал, за Бурд’є, індивід повинен володіти символічним капіталом, який він отримує „тільки з габітусу панівної еліти”. Символічним капіталом Бурд’є називає будь-яку властивість чи будь-який вигляд капіталу (фізичного, економічного, культурного, соціального), про які соціальні агенти спроможні дізнатися (помітити), визнати, і цим додати цінності цій властивості.

Капитал, в зависимости от области, в которой он функционирует, и ценой более или менее
серьезных трансформаций, являющихся предпосылкой его эффективного действия в данной
области, может выступать в трех основных обличиях: экономического капитала, который
непосредственно и напрямую конвертируется в деньги и институционализируется в форме
прав собственности; культурного капитала, который при определенных условиях
конвертируется в экономический капитал и может быть институционализирован в форме
образовательных квалификаций; социального капитала, образованного социальными
обязательствами («связями»), который при определенных условиях конвертируется в экономический капитал и может быть институционализирован, например, в форме аристократического титула.

Культурный капитал

Культурный капитал может выступать в трех состояниях: инкорпорированном состоянии, т.е. в форме длительных диспозиций ума и тела; объективированном состоянии – в форме культурных товаров (картин, книг, словарей, инструментов, машин и т.д.), являющих собой отпечаток или воплощение теорий или их критики, некоторого круга проблем и т.д.; наконец, институционализированном состоянии, т.е. в форме объективации (ее следует рассматривать отдельно, поскольку она, как будет видно на примере образовательных квалификаций, наделяет культурный капитал совершенно оригинальными свойствами, которые, как предполагается, тот сохраняет).

Инкорпорированное состояние

Бoльшую часть свойств культурного капитала можно вывести из того факта, что в своїм основном состоянии он связан с телом и предполагает некое инкорпорирование. Накопление культурного капитала в инкорпорированном состоянии, т.е. в форме того, что называется культурой, культивированием, предполагает процесс воплощения в телесные формы, инкорпорирования. Поскольку этот процесс влечет за собой усилия по освоению и ассимиляции, он требует затрат времени – непосредственно самого инвестора. Такой инкорпорированный капитал, внешнее богатство, превращенное в неотъемлемую часть личности, в хабитус, не может мгновенно передаваться посредством акта дарения или наследования, покупки или обмена (в отличие от денег, прав собственности или даже аристократических титулов). Следовательно, использование или эксплуатация культурного капитала ставит определенные проблемы перед владельцами экономического или политического капиталов – будь то частные собственники или, если брать другую крайность, предприниматели, нанимающие исполнителей с определенной культурной квалификацией (не говоря уже о руководителях нового государства).

Объективированное состояние

Культурный капитал в объективированном состоянии имеет ряд свойств, которые можно определить только относительно его самого в инкорпорированной форме. Культурный капитал, объективированный в материальных предметах и средствах (письменних документах, картинах, памятниках, инструментах и т.д.) может передаваться материально. Например, коллекцию картин можно передавать точно так же, как и экономический капитал (или даже легче, ибо перевод капитала происходит в более скрытой форме). В своем объективированном состоянии культурный капитал демонстрирует все качества автономного, взаимосвязанного мира, который (хотя и является продуктом исторического действия) имеет собственные законы, превосходящие волю отдельных индивидов, и, следовательно (как это хорошо видно на примере языка), остается несводимым к тому, что может присвоить любой агент или группа агентов (т.е. к культурному капиталу, инкорпорированному в отдельном агенте или группе агентов). Однако не следует забывать, что культурный капитал существует в символически и материально активной и эффективной форме только тогда, когда он присваивается агентами, воплощается и инвестируется как орудие, как средство борьбы на полях культурного производства (художественном, научном и т.д.) и за их пределами – на полях, где действуют социальные классы: в борьбе, в которой агенты наделены определенной силой и получают прибыль пропорционально своему мастерству владения этим объективированным капиталом, а следовательно, пропор- ционально объему своего инкорпорированного капитала.

Институционализированное состояние

Объективация культурного капитала в форме академических квалификаций является одним из путей нейтрализации некоторых его свойств, проистекающих из того факта, что, будучи инкорпорированным, он ограничен теми же биологическими рамками, что и его носитель. Подобная объективация и составляет основу того, что отличает капитал самоучки (который в любой момент может быть поставлен под сомнение) или даже культурный капитал придворного (способный приносить только неопределенную прибыль, ценность которой колеблется на рынке обменов высшего общества) от культурного капитала, санкционированного академическими средствами при помощи юридически гарантированных квалификаций, формально независимых от личности их обладателя. При налички академической квалификации, сертификата о культурной компетенции, наделяющего свого владельца конвенциональной, непреходящей и юридически гарантированной ценностью по отношению к культуре, возникает социальное таинство, которое порождает форму культурного капитала, относительно независимую от своего владельца и даже от самого культурного капитала, которым он распоряжается в данный момент времени.

Социальный капитал

Социальный капитал представляет собой совокупность реальных или потенциальных ресурсов, связанных с обладанием устойчивой сетью более или менее институционализированных отношений взаимного знакомства и признания – иными словами, с членством в группе. Последняя дает своим членам опору в виде колективного капитала, «репутации», позволяющей им получать кредиты во всех смыслах этого слова. Эти отношения могут существовать только в практическом состоянии, в форме материального и/или символического обмена, который способствует их поддержанию. Они также могут быть оформлены социально гарантированы общим именем (именем семьи, класса, племени, школы, партии и т.д.) или целым набором институционализирующих актов, призваннях одновременно формировать и информировать тех, кто через них проходит; в этом случае они более или менее реально приводятся в действие, а затем поддерживаются и контролируются в процессе обмена.

Конвертации

Различные виды капитала могут проистекать из экономического капитала, однако это возможно только ценой более или менее серьезных усилий по трансформации, необходимых для производства типа власти, которая была бы эффективной в рассматриваемом поле. Например, к одним товарам и услугам экономический капитал обеспечивает непосредственный доступ без каких бы то ни было вторичных затрат. Другие можно получить только при посредстве отношений социального капитала (или социальных обязательств), которые не могут возникать мгновенно в какой-то подходящий момент до тех. пор, пока не сложатся и не будут поддерживаться в течение длительного времени – как бы являясь самоцелью (и, значит, не будучи привязанными к периоду своего использования). Это достигается ценой инвестиций в общение, которое с необходимостью является долгосрочным (так, задержка с уплатой долга – один из факторов превращения чистой формы простого долга в признание не конкретизируемого чувства обязанности по отношению к кому-либо, называемого благодарностью). В отличие от циничной (но и экономичной) прозрачности экономического обмена, в котором эквиваленты одно моментно переходят из одних рук в другие, сущностная неоднозначность социального обмена, предопределяющая неузнавание (иными словами, некоторую форму доброй или дурной веры, понимаемой как самобман), предполагает гораздо более тонкую экономику времени.

Габитус — это «ментальные, или когнитивные структуры», посредством которых люди действуют в социальном мире. Люди наделены рядом интериоризированных схем, через которые они воспринимают, понимают и оценивают социальный мир.

Именно через такие схемы люди одновременно производят свои практики и воспринимают и оценивают последние. Диалектически, габитус есть «продукт интериоризации структур» социального мира. По сути дела, габитус можно считать «интернализованными, " персонифицированными" социальными структурами». Габитусы отражают объективные разделения в классовой структуре, например возрастные группы, тендер, социальные классы. Габитус приобретается в результате длительного занятия определенного положения в социальном мире. Таким образом, габитусы различаются в зависимости от характера позиции субъекта в этом мире; не каждый обладает одинаковым габитусом. Однако люди, занимающие в социальном мире аналогичные положения, как правило, имеют сходные габитусы.

В этом смысле габитус может также быть и явлением коллективным. Габитус позволяет людям осмыслять социальный мир, однако существование множества габитусов означает, что социальный мир и его структуры не производят одинаковое воздействие на разных акторов.

Имеющийся в каждое конкретное время габитус создается на протяжении коллективной истории: «Габитус, продукт истории, порождает индивидуальные и коллективные практики, и следовательно, саму историю, в соответствии с порожденными историей схемами». Обнаруживаемый в каждом данном индивиде габитус приобретается в ходе индивидуальной истории и является функцией отдельного момента в социальной истории, в который габитус имеет место. Габитус одновременно обладает свойствами прочности и перемещаемости — он может перемещаться от одного поля к другому. Но люди могут иметь и несоответствующий габитус, пострадать от того, что Бурдье называет гистерезисом. Хорошим примером этого эффекта запаздывания может быть человек, который был оторван от аграрного существования в современном докапиталистическом обществе и направлен на работу на Уолл-стрит. Габитус, приобретенный в докапиталистическом обществе, не позволил бы ему в удовлетворительной степени справиться с жизнью на Уолл-стрит.

одной стороны, габитус является «структурирующей структурой», т. е. структурой, которая структурирует социальный мир. С другой стороны, это «структурированная структура», — структура, которая структурирована социальным миром. В других терминах Бурдье описывает габитус как «диалектику интернетизации экшерналъпостииэкстернализации интерналъности» (1977', р. 72). Таким образом, понятие габитуса позволяет Бурдье избежать необходимости выбора между субъективизмом и объективизмом, «избежать философии субъекта, не отменяя рассмотрение агента,... а также философии структуры, не забывая принимать во внимание ее воздействие на агента».

Именно практика служит опосредующим звеном между габитусом и социальным миром. С одной стороны, именно через практику создается габитус; с другой стороны, именно в результате практики создается социальный мир. Бурдье говорит об опосредующей функции практики, когда определяет габитус как «систему структурированных и структурирующих диспозиций, которая образована практикой и постоянно нацелена на практические... функции. В то время как практика формирует габитус, последний, в свою очередь, одновременно унифицирует и порождает практику.

Несмотря на то что габитус представляет собой интериоризованную структуру которая стесняет мышление и выбор действия, он не определяет последние.

Габитус просто «предлагает», что людям думать и какие поступки выбирать. Люди сознательно взвешивают доступные возможности выбора, хотя этот процесс принятия решения отражает действие габитуса. Габитус обеспечивает принципы выбора людьми альтернатив и определения ими стратегий для применения в социальном мире.

Как колоритно выражают это Бурдье и Уакант, «люди не дураки». Однако людей не следует рассматривать как полностью рациональных (Бурдье пренебрежительно относится к теории рационального выбора); они действуют «разумно» — обладают «практическим смыслом». В действиях людей есть логика — это «логика практики».

Габитус функционирует «ниже уровня сознания и языка, вне зоны, доступной интроспективному исследованию и волевому контролю».

При том что мы не осознаем габитус и его действие, он проявляется в наших самых практических поступках, например, в том, как мы едим, ходим, говорим и даже сморкаемся. Габитус действует как структура, однако нельзя сказать, что люди просто механически реагируют на него или на внешние воздействующие на них структуры. Таким образом, в своем подходе Бурдье удается избежать крайностей непредсказуемой новизны и тотального детерминизма.