Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Критика марксизму, соціального дарвінізму та анархізму в розумінні походження, сутності і майбутнього суспільства, держави, власності І.Франком.






І.Франко вважає «внутрішнє соціальне рабство», поряд з яким взагалі нічого не означає незалежність політична.

Замислюючись над джерелом і рушієм еволюційного процесу в суспільстві, І.Франко схильний визнати, що «боротьба за існування — се головна движуча сила еволюції в світі істот органічних»[23]. Людина підвладна загальним законам еволюції. Захоплений ідеями соціалізму, І.Франко вважає, що еволюція суспільного ладу можлива за умови еволюції поняття «органічна істота—тварина—людина». Коли люди стануть «тільки людьми», то у їхньому суспільстві все буде по-людському, бо люди перестануть бути «панами і слугами». Лише такі свідомі своєї «людськості» люди зможуть створити вільну громаду — суспільство вільних особистостей, де немає необхідності насильства, диктатури, обмеження свободи. Держави не буде у такій громаді, бо «над народом не буде управи згори, а сам народ здолу (т.є. від громад) управляє сам собою, працює сам на себе, сам образується і сам обороняється»[24]

Можна сказати, що ці й подібні думки І.Франко прочитав у тогочасних теоретиків суспільного поступу — Спенсера, Лассаля, Маркса, Енґельса чи інших, що це не є переконання самого мислителя. Проте важко повірити, що молодий І.Франко публікував думки, у які сам не вірив, яких сам не поділяв. Чи не про це свідчить його ув'язнення? З юних літ Франка-мислителя хвилювала доля своєї країни, свого народу. Щоденні спостереження над життям талановитого й працелюбного народу змушували Франка-будителя національної свідомості шукати шляхів поступу і вказувати їх широкому загалу.

Суспільний прогрес — явище неоднорідне і нерівномірне, часто на цьому шляху люди втрачають багато позитивних надбань, хоча по дорозі вперед «знаходять все щось нового». Поступом на шляху еволюції людства І.Франко визнає поділ праці, адже він веде до прискорення процесу праці, її вдосконалення.

Однак Франка-філософа хвилюють насамперед внутрішні пружини поступу — самопочуття людини. Він ілюструє це, порівнюючи людину- лісовика і людину, яка живе серед інших людей, тобто представника цивілізованого світу. Лісовий чоловік, «що має, те все зробив собі сам, і не потребує нічого більше. В тім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших... Його зв'язок з громадою, державою чи народом майже не існує»[25]. Цей стан для такої людини є цілком задовільний. Важливо те, що вона цілком щаслива, насолоджується своєю свободою. Цивілізація ж призвела до того, що «освічений чоловік мусить дбати про завтра, про ближче й дальше будуче своєї рідні, своєї громади, свого краю, своєї держави — тисяч і мільйонів людей, яких він у своєму житті не бачив, не знає... Він поносить жертви і тягарі для цілей, яких найчастіше не розуміє»[26]. Отже, якщо вимірювати суспільний поступ мірилом щастя і свободи людини, то XX ст. порівняно з первісним людським існуванням у самотині аж ніяк не е прогресивне. Людина втратила свою свободу, стала рабом суспільних відносин, вона глибоко страждає і не може бути щасливою.

Виходячи з теорії еволюції видів Ч.Дарвіна, історики стверджують, що «вся людська історія — це ненаситна боротьба, ведена різними способами, а все для єдної цілі, аби удержати себе і своє потомство». Поступ у тому, що в цій боротьбі виживають сильніші, краще пристосовані до умов. Неминучим витвором боротьби за існування є нерівність, насамперед не нерівність людей. Отже, сама природа дбає, щоб серед людей не було рівності. За дарвіністами, підсумовує І.Франко, свобода боротьби повинна бути основою людської політики. Милосердя для слабих, поневолених — це, за такою теорією, фальшиве почуття, противне природі і шкідливе для природного розвитку.

Як бачимо, мислитель підкреслив основний недолік теорії еволюції видів — її антигуманний характер, оскільки така теорія прирівнює життя людей до життя «щупаків у воді та вовків у лісі».

Неприйнятним видається І.Франкові й те, як тлумачать суспільний поступ анархісти та комуністи. Комунізм не може сягати приватного життя людини: «Кождий чоловік бажає мати собі для відпочинку свій власний кутик, де би міг бути собі зовсім свобідним і не стісненим навіть своїми найближчими приятелями». Комуністичні ідеї важко здійснити, визнає І.Франко, адже люди дуже різні, мають неоднаковий рівень розвитку, та й повна спільність власності на землю не є можливою[27].

К.Маркс, який відстоював спільну власність усіх працівників на знаряддя, засоби і продукт праці як запоруку прогресивного суспільного ладу, не змалював цього устрою в деталях. Це зробили його послідовники. Таким устроєм, на думку німецьких соціал-демократів, пише І.Франко, має бути народна держава - «у ній через своїх вибранців панував би весь народ, у ній не було б ні визиску, ні кривди, ні бідності, ні темноти». Описуючи цю «прогресивну» державу, як її собі уявляли учні Маркса, І.Франко вирішує, що у такому майбутньому устрої соціальної демократії є багато привабливого для бідних людей, насамперед турбота держави про кожного свого громадянина. Але чим обертається насправді ця турбота? Сила такої турботливої держави, — пише І.Франко, — «налягала би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти... Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, а лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали би і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційнних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою»[28].

Читаючи такі слова, бачимо, що І.Франко чітко зрозумів суть марксистського вчення про державу, що красномовно засвідчила радянська соціалістична дійсність. Зрозумів він і те, що керманичі такої держави-тюрми матимуть «таку величезну власть над життям і долею міліонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти»[29].

Як бачимо, мірилом поступу суспільства для І.Франка назавжди залишилися щастя і свобода людини. Він був глибоко переконаний, що «...само багатство, сама наука, сама штука не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу — отеє основна підвалина всякого поступу: без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому»[30].

Розглядаючи проблеми прогресу людства, які на той час були предметами дискусій, І.Франко доходить висновку, що кожне їх вирішення мас свої недоліки і не може розглядатись як панацея від усіх суспільних лих. Він вважає, що повного громадського щастя, повного раю на землі люди не досягнуть ніколи. Свою працю «Що таке поступ?» він закінчує такими словами: розвитком людства керують два фактори — голод і любов. Голод він розуміє як матеріальні та духовні потреби людини, а любов — як почуття, що поєднує людину з іншими людьми. А людського розуму, каже він, серед цих факторів немає і, напевно, ще довго не буде. Це аж ніяк не означає, що в соціальній філософії І.Франко був песимістом. Він закликає до дії, до науки і праці. У тій же роботі І.Франко пише: «Але се ще не рація, щоб ми закладали руки і байдужо дивилися, як міцний душить слабого, як богач кривдить та висисає бідного, як одиниці кривдять та руйнують сотки й тисячі людей. Чи буде, чи не буде з того рай на землі, а ми борімося з кождим поодиноким лихом, з кождою поодинокою кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело подібного лиха й на будуче»[31]

Іван Франко-гуманіст не сприймає вчення дарвіністів про вовчу боротьбу в громаді людей, тобто про боротьбу видів, яка є і джерелом, і рушієм еволюції і у природі та суспільстві. 0сновна підвалина суспільного поступу, за І.Франком, не боротьба класів, а милосердя і любов до інших людей. Щодо земної цивілізації в цілому, то мислитель вважає, що і в природі, і в розвитку людства поступ забезпечують два керманичі, як їх визначив Й.Гете, — голод і любов.

І.Франко виступав за еволюційний розвиток суспільства, розвиток, пов'язаний з волею, старанням та працею людей, розвиток без суспільних потрясінь, бунтів, революцій і повстань. І.Франко сповідує філософію науки, філософію праці, філософію поступу. Він справді є син народу, що вгору йде. Його девізом є Праця, Щастя і Свобода. Він є пролог, не епілог.

Отже, в розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один — через свободу людини і гарантію її людських прав.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал