Типів стратифікаційних систем

Рабовласницька – розділяє групи за наявністю або відсутністю громадянських прав.

Фізико-генетична – диференціює соціальні групи за природними соціально-демографічними ознаками

Кастова – в основі – етнічні відмінності, що закріплюється ритуалом на релегійним порядком

Станова – групи різняться за юридичними правами та обов’язками перед державою.

Класова – за економічним чинником: характером і розміром власності і виробництва, за рівнем отриманих доходів та власним матеріальним рівнем.

Етократична – диференціація за місцем у владно-державній ієрархії.

Соціально-професійна – за змістом і умовами праці.

Культурно-символічна – за відмінності до доступу соціально значущої інформації

Культурно-нормативна – відмінності престижу, способу життя ті норм поведінки.

Історичні типи

Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорід ним — залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має неоднакові форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що майже виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов’язана з індуїзмом і вченням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві європейському феодалізму. До найвищого стану належали аристократи й вельможі. До нижчого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства — головний об’єкт соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності.

Особливості стратифікації радянського суспільства (Джилас, Веселовський, Шкаратан, Заславська), розвинутих капіталістичних суспільств (Міллс, Гідденс, Еспін-Андерсен), пострадянського українського суспільства (Макєєв, Куценко, Коваліско).

В. Веселовский, известный польский социолог, в своей критике функциональной теории стратификации особое внимание обратил на механизм мотивации, побуждающей людей к профессиональной подготовке, являющейся условием высокого ранга позиции (по доходам, престижу и власти). Он считает, что теория Дэвиса и Мура прежде всего внеисторична. Она исходит из представления об устойчивости человеческой натуры и постоянства и универсальности существующих систем во всех человеческих общностях. Дэвис и Мур полагали, что образование и профессиональная квалификация являются ценностямисредствами, а доходы и престиж — ценностями-целями. Между тем образование и квалификация сами по себе в современных обществах являются ценностями-целями. Таким образом, делает вывод В. Веселовский, неравномерное распределение доходов и престижа не является само по себе «функциональной необходимостью» для общества.

Т. І. Заславська запропонувала кілька моделей стратифікації: 1) залежно від статусу і місця в процесі реформування суспільства; [12] 2) за місцем в економіці країни.