Ефективність використання факторів виробництва виражається, в кінцевому підсумку, у фінансових результатах діяльності господарюючих суб'єктів.

Економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих в. виражений у вартісній (грошовій) формі, становить собою фінансові результати.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються ми економічними показниками, як валовий дохід, чистий дохід, прибуток. Зміст цих показників, як економічних категорій, і загальна схема їх розрахунку такі.

Вироблена господарюючими суб'єктами валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість – валовий дохід. " Валовий дохід, - писав К. Маркс, - є та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал" (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 25, ч. II. - С. 409).

Отже, валовий дохід - це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Однак К. Маркс зазначав, що " валова виручка чи валовий продукт, є весь відтворений продукт" (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 25, ч. II. - о 409). Отже, у виручці від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів вироб­ництва та новостворену вартість, тобто валовий дохід.

Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці.

Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення виробництва продукції та зниження матеріально-грошових затрат.

Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією із форм яких є чистий дохід.

Чистий дохід - це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої і уречевленої праці. К. Маркс писав: " Чистий же дохід є додаткова вартість, отже додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати..." (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 25, ч. II. - С. 409). Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

Чистий дохід, який створюється на підприємстві, ділиться на дві ча­стини. Одна його частина вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга - залишається на підприємстві і визначається як різниця між вартістю продукції та затратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.

Чистий дохід підприємства, в свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського ви­користання.

Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.

Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією, і тому він тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.

Отже, прибуток - це частина чистого доходу, одна із його форм. Визначається він у встановленому порядку.

За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотож­ний реалізованому чистому доходу, однак менший чистого дохо­ду підприємства на суму, яка залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.

Крім прибутку від продажу, на підприємствах розраховується прибу­ток від основної діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності, при­буток від фінансової діяльності, прибуток (збиток) від позареалізаційних операцій, загальний прибуток, чистий прибуток. Кожен із цих видів прибутку має свою схему розрахунку та розмір.

Водночас потрібно відрізняти загальний прибуток від реалізованого чистого доходу. Загальний прибуток може бути більш або меншим реалізованого чистого доходу. Це пов'язано з тим, що в загальному при­бутку, крім прибутку від продажу, враховуються різні позареалізаційні доходи і витрати, надходження та збитки.

Таким чином, загальний прибуток - це прибуток від прода­жу продукції та послуг, інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.

Чистий прибуток - це частина загального прибутку, після сплати із нього відповідних податків і платежів до бюджету.

Прибуток є найважливішим показником, який дає узагальнену ха­рактеристику всій виробничо-фінансовій діяльності підприємства. В от­риманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Крім того, прибуток є основним джерелом розширення основних і обігових фондів, діючим фактором, який стимулює (за допомогою створення та використання фондів економічного стимулювання) досягнення більш високих показників виробництва, джерелом доходів Держбюджету.

3.4 Прибуток і рентабельність підприємства, їх економічний зміст в сучасних умовах розвитку підприємництва.

Прибуток - економічна категорія. Визначення його суті у багатьох літературних джерелах зводиться до того, що прибуток - це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у гро­шах, частина чистого доходу, одна із його форм тощо.

Прибуток, як економічна категорія, - грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарюючих суб'єктів. Він характеризує дохідність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і ви­користаного майна в результаті проведення заходів.

Сума отриманого прибутку - показник, який характеризує результативність роботи підприємства, фінансовий результат його підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України говориться, що прибуток є основ­ним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу). Отже, підприємець повинен завжди ставити за мету отримання прибутку, але не завжди його отримувати. Наприклад, коли виручка дорівнює собівартості проданої продукції, то вдалося лише відшкодувати затрати на виробництво і продаж продукції. Продаж відбувся без збитків, але не було отримано і прибутку. У випадках перевищення І втрат над виручкою, підприємство отримує негативний фінансовий результат - збитки, що ставить його в складне фінансове становище, не виключаючи банкрутства.

Прибуток - одне із основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо. У зв'язку і цим, в отриманні прибутку мають бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, але і держава в цілому.

Багатоканальне використання прибутку підсилюється з перехо­дом економіки держави на основи ринкового господарства. В цих умовах господарюючі суб'єкти, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах використовувати прибуток, який залишається після сплати до бюджету встановлених податків і платежів.

Прибуток, як кінцевий фінансовий результат діяльності господарюю­чих суб'єктів, формується в результаті взаємодії багатьох компонентів як і позитивним, так і негативним значенням.

Загальний прибуток підприємства становить собою кінцевий ре­зультат діяльності підприємства. В його складі враховується прибу­ток від усіх видів діяльності підприємства: прибуток від реалізації товарної продукції, робіт, послуг - валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності, прибуток від надзвичайної діяльності. Крім того, розраховують чистий прибуток (прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства).

Основною складовою загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції. Він складає понад 95% загального прибутку.

На підприємствах потрібно приділяти належну увагу плануванню і отриманню прибутку від реалізації продукції. При цьому слід пам'ятати, що на величину прибутку від реалізації товарної продукції впливають як фактори, що не залежать від діяльності підприємства (зміни державних регулюючих цін, природні та транспортні умови тощо), так і фактори, які знаходяться в компетенції підприємств.

У складі факторів, які впливають на величину прибутку від реалізації товарної продукції і які знаходяться в компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Чим більший обсяг реалізації продукції, тим більший, у кінцевому підсумку, прибуток отримає підприємство і навпаки. Зміни прибутку від цього фактора за інших рівних умовах прямо пропорційні.

Зниження обсягів виробництва в сучасних економічних умовах, не враховуючи ряду протидіючих факторів (зростання цін тощо), неминуче спричиняє скорочення обсягів прибутку. В Україні у 1998 році за рахунок зниження обсягів виробництва і реалізації продукції було отримано на 52 % прибутку менше, ніж у 1995 році. Звідси висновок про необхідність прийняття невідкладних заходів із забезпечення зростання обсягу вироб­ництва продукції на підставі поновлення роботи зупинених підприємств, технічного переозброєння і підвищення ефективності виробництва. З іншого боку, удосконалення умов реалізації продукції і розрахунково-платіжних відносин між господарюючими суб'єктами також буде сприяти збільшенню прибутку. З цією метою необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливість впровадження продукції, що виготовляється, на ринок шляхом розширення обсягів її продажу. Виробництво і про­даж якісної продукції, яка користується попитом на ринку, буде сприяти збільшенню прибутку.

Істотним фактором, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна рівня собівартості продукції. Всупереч прямо пропорційному зв'язку впливу обсягу продажу товарної продукції на рівень прибутку, зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотний. Чим нижча собівартість продукції, яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво і продаж, тим більший прибуток, і навпаки.

Затрати на виробництво і продаж продукції, що формують собівартість, - один із найважливіших якісних показників комерційної діяльності підприємств. Склад затрат на виробництво і продаж продукції (робіт, послуг), які включаються в собівартість, регулюється законо­давчо.

Собівартість, у свою чергу, знаходиться під впливом багатьох факторів (рівня цін на закуплені для виробництва сировину і матеріали, заробітної плати робітників і службовців тощо). Тому при аналізі зміни собівартості повинні бути виявлені причини її підвищення або зниження з тим, щоб розробити заходи зі скорочення рівня затрат на виробництво і продаж продукції, а отже, зі збільшення прибутку.

Суттєвим фактором, який прямо впливає на величину прибутку го­сподарюючого суб'єкта від продажу продукції, є рівень цін, які застосо­вуються. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлюється са­мим підприємством залежно від конкурентоспроможності продукції, що реалізується, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство саме, в даному випадку, через встановлену ним ціну, може впливати на прибуток, отрима­ний від продажу продукції. З іншого боку, незалежним від підприємства чинником, що впливає на прибуток господарюючих суб'єктів, виступають державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Проте даний фактор необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів.

У складі загального прибутку, крім прибутку від продажу товарної продукції, враховується прибуток від продажу іншої продукції та по­слуг нетоварного характеру. На частину цього прибутку припадає незначна частина суми загального прибутку. Результати від іншої реалізації можуть бути як позитивними, так і негативними, що, відповідно, відобразиться на об'ємі загального прибутку. Тому за­вданням підприємств у даному випадку повинно бути формування обсягів іншої продукції та послуг, реалізація яких дасть позитивний результат.

У складі загального прибутку враховуються результати від про­дажу основних фондів та іншого майна підприємств, а також від позареалізаційних операцій.

Прибуток (збиток) від продажу основних фондів, їх іншого вибуття, а також продажу іншого майна підприємства - це фінансовий резуль­тат, не пов'язаний з основними видами діяльності підприємства. Він відображає прибутки (збитки) від іншої реалізації - продажу на сторону різних видів майна, яке знаходиться у власності підприємства.

У цілому, формування прибутку має багатосторонні аспекти. Він, як найважливіша категорія ринкових відносин, виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Водночас не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями.

Зміст названих функцій полягає в такому.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Викори­стання прибутку в цій функції дає підприємцю дійовий засіб контро­лю за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною осно­вою вартістю доданого продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, - надбавку до собівартості продукції, по-друге, - приріст авансованої вартості.

Зв'язок вартості додаткового продукту зі своїм джерелом - живою абстрактною працею виражений прямо, безпосередньо, а в прибутку він представлений опосередковано і перетворено. Таким чином, прибуток виступає як результат руху всієї авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або тру­дових) означає збільшення прибутку. Отже, в силу того, що прибуток виступає як похідна форма і виражає результат руху всієї авансової вартості, в ньому виражається результативність затрат як живої, так і уречевленої праці, тобто, ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джере­лом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва і розв'язання соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. В цьому зв'язку в отриманні при­бутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпроз­рахунок, який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання при­бутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження затрат на виробництво. Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб.

Абсолютна величина прибутку важлива, коли йде мова про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього абсо­лютного показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати госпо­дарювання, його ефективність, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У підсумку ми одержимо показник ефективності або рентабельності.

Рентабельність ~ це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складо­вих процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. В практиці господарювання розраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність вироб­ничих фондів та інше.

Рентабельність продукції можна розрахувати за всією реалізованою продукцією і за окремими її видами.

Рентабельність усієї реалізованої продукції розраховується як відношення прибутку, отриманого від продажу всієї продукції, до її собівартості. Для цього можна використати формулу:

Р = П: С х100%, с

де Р - рівень рентабельності продукції, %;

П - прибуток, отриманий від продажу всієї продукції, грн;

С- собівартість усієї проданої продукції, грн.

За даною формулою можна розрахувати також рентабельність ви­робництва і продажу окремих видів продукції. Для цього в розрахунок беруться прибуток і собівартість за відповідним видом продукції.

Показники рентабельності всієї проданої продукції та окремих її видів дають уявлення про окупність (прибутковість) затрат на вироб­ництво і продаж відповідних видів або всієї продукції, тобто про те, скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню затрат, укла­дених для отримання прибутку.

Рентабельність виробництва визначається як відношення загального (підсумкового) прибутку до собівартості проданої продукції, товарів, робіт і послуг.

Рентабельність проданої продукції (продажу) можна розраховувати і як відношення прибутку до виручки (обігу) від продажу продукції. Для цього можна використати формулу:

Р = П: В х 100%,

де Р - рентабельність проданої продукції, %;

П- прибуток від продажу всієї продукції, грн;

В - виручка від продажу продукції, грн.

У даному випадку рівень рентабельності буде показувати, скільки отримано прибутку (у відсотках або копійках) на одну гривню проданої продукції в оцінці за цінами реалізації.

Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення загального прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє керівникам господарюючих суб'єктів і підприємцям зорієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань і прийняття необхідних заходів для поліпшенню фінансового стану підприємства.

3.5 Методи розрахунку прибутку підприємства і обчислення рентабельності.

Прибуток, який є основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів, забезпечує значну потребу в фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, але і дер­жави в цілому. Тому для успішного ведення господарства підприємства в умовах ринку повинні здійснювати планування прибутку.

Планування прибутку є складовою фінансового плануван­ня і найважливішою ділянкою фінансово-економічної роботи на підприємствах. Від того, як достовірно визначений плановий при­буток, буде залежати успішна господарсько-фінансова діяльність підприємства.

Розрахунок планового прибутку повинен бути економічно обгрунтований, що дозволить здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, приросту власних обігових активів, своєчасних розрахунків з бюджетом за податками тощо. Отже, правильне плану­вання прибутку на підприємствах має велике значення в забезпеченні їх ефективної роботи.

У процесі розробки планів з прибутку важливо не тільки врахову­вати всі фактори, які впливають на величину можливих фінансових результатів, але і вибрати той варіант виробничої програми, який за­безпечить отримання максимального прибутку.

При відносно стабільних цінах і прогнозованих умовах господа­рювання прибуток планується на рік у рамках поточного фінансового плану. Але нестабільність цін, що існує в умовах ринку, ускладнює річне планування і підприємства можуть складати більш чи менш реальні плани з прибутку на квартал.

Планування прибутку проводиться окремо за всіма видами діяльності підприємства: від продажу товарної продукції; від продажу іншої продукції та послуг нетоварного характеру; від продажу основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів; від позареалізаційних доходів і витрат.

Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку і аналітичний метод. Основою для розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах.

Найпоширенішим методом планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку. Суть цього методу полягає

• тому, що прибуток визначається як різниця між виручкою від про­лажу товарної продукції (доходом) за вирахуванням податку на додану вартість та акцизів і її собівартістю. Основою для розрахунку прибутку а даному випадку є обсяг виробничої програми, яка базується на за­мовленнях споживачів та господарських договорах. Однак, починаючи розрахунок планової величини прибутку, необхідно уточнити обсяг продукції, від продажу якої очікується цей прибуток. У цьому плані потрібно відрізняти плановий розмір прибутку в розрахунку на товарний випуск продукції від прибутку, запланованого на обсяг продукції, що продається.

Прибуток з товарного випуску продукції планується на основі кошторису затрат на виробництво і реалізації продукції та її вартості

• діючих цінах реалізації без податку на додану вартість та акцизів.

рахунок ведеться за формулою:

П _тп =(В _тп Ц)-(В _тп С),

де П _тп - прибуток за запланованим випуском товарної продукції;

В_тп - випуск товарної продукції в запланованому періоді в

нату­ральному виразі;

II - ціна за одиницю продукції без ПДВ, акцизів;

С - собівартість одиниці товарної продукції.

Розрахунок прибутку на продукцію, яка продається в запланованому:. виконується в аналогічному порядку тільки в розрахунку на проданої продукції. При цьому обсяг проданої продукції в запла­вному періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків дії. що не продана на початок запланованого періоду, обсягу впуску товарної продукції в запланованому періоді без урахування залишків готової продукції, які не будуть продані в кінці запланованого періоду. Виходячи з цього, розрахунок планової суми прибутку від продажу продукції можна подати так:

П _пп =П _зпнр +П_тп – П_зпкр,

Де П_пп- прибуток від продажу продукції в запланованому періоді;

П_зпнр- - прибуток у залишках продукції, що не продана, на початок запланованого періоду;

П_тп - прибуток за товарною продукцією, передбачуваною до випу­ску в запланованому періоді;

П_зпкр - прибуток у залишках продукції, яка не буде продана в за­планованому періоді.

Визначенню прибутку за даним методом повинно передувати визначен­ня обсягу випуску порівнюваної та непорівнюваної товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю і в цінах продажу, а також залишків готової продукції на складі і товарів, відвантажених на початок і кінець запланованого періоду.

Розрахунок прибутку від продажу товарної продукції методом пря­мого рахунку наведено в таблиці 3.1.

У даному випадку прибуток визначається за кожним видом (асор­тименту) продукції, що продається, як різниця між її вартістю в цінах продажу (без ПДВ, акцизів тощо) і собівартістю. Додаючи прибуток за всіма видами (асортиментами) проданої продукції, отримують загаль­ну величину прибутку від продажу товарної продукції запланованого періоду.

Для отримання загального підсумкового прибутку до розрахованої суми прибутку від продажу товарної продукції запланованого року до­дають прибуток у залишках продукції, не проданої на початок заплано­ваного року, прибуток від іншого продажу (від продажу основних фондів та нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо) і корегують отриману суму прибутку на прибуток від надзвичайних подій.

Дана методика розрахунку прибутку застосовується при плануванні результатів від продажу товарної продукції, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції в цінах продажу та за собівартістю. Цей метод застосовується, як правило, при невеликому асортименті виготовленої продукції. Основною перевагою методу прямого рахунку планування прибутку при відомих цінах і незмінних витратах протягом заплано­ваного періоду є його точність.

Але метод прямого рахунку не дозволяє виявити окремих факторів впливу на плановий прибуток і при широкій номенклатурі продукції, що виготовляється, дуже трудомісткий. Його можна використати в сучасних умовах господарювання, коли підлягають частим змінам ціни, зарплата та інші обставини, тільки на короткий період часу. Це практично виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку.

Таблиця 3.1

Розрахунок прибутку від продажу товарної продукції

В умовах випуску широкого асортименту продукції та необхідності планування прибутку на рік і подальшу перспективу, його розрахунок на відповідний плановий період виконується аналітичним методом. При цьому методі прибуток розраховується не за кожним видом продукції, що випускається в запланованому році, а за всією порівнюваною і не порівнюваною товарною продукцією.

При плануванні прибутку аналітичним методом необхідно вирішувати послідовно такі задачі:

– розрахунок базової рентабельності як відокремленої частки очікуваної суми прибутку за звітний рік на собівартість порівнюваної товарної продукції за той же період. Його можна виконати за формулою:

Р_б = (П_о: С_тп)• 100%,

де: Р_б, - базова (очікувана) рентабельність;

П _о - очікувана сума прибутку за звітний базисний рік;

С_тп- собівартість товарної продукції базисного року;

- обчислення обсягу товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю звітного року і розрахунок прибутку на товарну продукцію, виходячи із базової рентабельності. При цьому розрахунок прибутку на товарну продукцію на основі базової рентабельності можна виконати за формулою:

П_п =Т_сб•Р_б,

Де: П_п- прибуток на товарну продукцію запланованого року;

Т_сб - обсяг товарної продукції в оцінці за собівартістю базового періоду;

Р_б - базова (очікувана) рентабельність;

- облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зміни (зни­ження,

збільшення) собівартості продукції в запланованому році; підвищення якості та сортності реалізованої продукції; зміни рівня цін на продукцію, що продається.

Планування прибутку на наступний рік виконується у наприкінці звітного року. Тому для визначення базової рентабельності використову­ються звітні дані про обсяг отриманого прибутку і собівартість за дев'ять місяців поточного року і очікувані за iv квартал цього ж року. За допо­могою знайденого таким чином рівня базової рентабельності та запла­нованого обсягу товарної продукції в оцінці за собівартістю базисного (звітного) року орієнтовано розраховується прибуток запланованого року з урахуванням впливу лише одного фактора - зміни обсягу порівняльної товарній продукції. На наступному етапі планування прибутку від продажу товарної продукції враховується вплив на його величину зміни собівартості, цін, асортименту і сортності продукції.

При кінцевому розрахунку планової суми прибутку від продажу продукції враховуються також зміни прибутку в залишках готової продукції та товарів на початок і кінець запланованого року.

На основі даних таблиці 3.2 розглянемо порядок розрахунку базової рентабельності.

Таблиця 3.2

Розрахунок базової рентабельності

Згідно з розрахунком (табл. 3.2) базова очікувана рентабельність складає 19, 0%.

На запланований рік передбачається збільшення порівняльної товарної продукції на 5 %. Виходячи з даного розміру збільшення і порівняльної товарної продукції в запланованому році та обсягу цієї продукції в оцінці за повною собівартістю в звітному році (п. 1'б" гр. 4 табл. 3.5.2), визначаємо обсяг порівняльної товарної продукції на запланований рік. Він складе 50442, 0 тис. грн:

(48040 •105): 100.

Сума ж прибутку від продажу порівняльної товарної продукції в запланованому році визначається множенням установленого рівня базової рентабельності на розрахований обсяг порівняльної товарної яка реалізується в запланованому році. Вона складе 9584, 0

(50442, 0 тис. грн • 19, 0 %): 100 %.

і розраховуємо вплив зміни собівартості продукції на величину прибутку. Розрахований вище обсяг випуску порівняльної товарної продукції в запланованому році в оцінці за собівартістю звітного складає 50442, 0 тис.г рн. Той же обсяг порівняльної товарної продукції, але в оцінці за собівартістю запланованого року, згідно з таблицею 3.5.1, складає 48850.0 тис. грн. Різниця в 1592.0 тис. грн (50442.0 - 48850.0) вказує на зниження собівартості порівняльної товарної продукції, а, отже, на збільшення прибутку на цю суму (1592, 0 тис. грн).

Вплив зміни асортиментних зрушень реалізованої товарної продукції на прибуток визначається множенням питомої ваги вартості кожного виробу в загальному обсязі реалізованої порівняльної товарної продукції на звітну (бажану) рентабельність кожного виробу. Питома вага кож­ного виробу визначається діленням його вартості на загальний обсяг порівняльної товарної продукції в оцінці за собівартістю у звітному і запланованому роках. Сума коефіцієнтів, отриманих від перемноження питомої ваги кожного виробу на звітну (очікувану) рентабельність, покаже середній рівень рентабельності в звітному і запланованому році. Різниця ж між ними покаже вплив асортиментних зрушень на плановий прибуток. Такі розрахунки виконуються в спеціальних та­блицях на основі планових даних про асортимент продукції, її якість і сортність.

Після встановлення впливу асортиментних змін на плановий прибуток визначають вплив на нього і зміни цін. Так розраховується аналітичним методом прибуток від реалізації порівняльної товарної продукції в запланованому році. В такому ж порядку визначається і прибуток від реалізації непорівняльної товарної продукції.

Для визначення загальної суми прибутку від продажу продукції до прибутку від продажу товарної продукції додаються (вираховуються) зміни прибутку в нереалізованих залишках готової продукції на початок і кінець запланованого року.

Для визначення загальної суми прибутку по підприємству до суми прибутку від продажу продукції додають прибуток від продажу послуг, основних фондів і нематеріальних активів, прибуток від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо, а також враховують надзвичайні доходи і витрати. При цьому прибуток за вказаними операціями планується, як правило, на основі прогнозів у здійсненні тих чи інших операцій. Прибуток (збиток) від надзвичайних доходів і витрат визначається, як правило, на основі аналізу їх за минулі роки.

Так планується прибуток аналітичним методом.

Крім розрахунку прибутку методом прямого рахунку і аналітичним методом, існує ще так званий метод сполученого розрахунку. В ньо­му поєднуються елементи розрахунку прибутку першого і другого способів. А, отже, вартість товарної продукції в цінах запланованого року і за собівартістю звітного року визначається методом прямого рахунку, а вплив на планову суму прибутку змін собівартості, якості, асортименту. цін та інших факторів встановлюється за допомогою аналітичного методу.

У цілому, розрахунок оптимального розміру планової суми прибутку - найважливіший елемент не тільки планування, а й управління підприємницькою діяльністю господарюючих суб'єктів.

3.6 Розподіл та використання прибутку підприємства.

Загальний прибуток - кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючого суб'єкта. Він синтезує в собі фінансові результати роботи підприємства від різних сфер діяльності. Тому розрахунку за­гального прибутку передує визначення передусім прибутку від про­дажу продукції, робіт, послуг, тобто валового прибутку, прибутку від операційної діяльності, прибутку від звичайної діяльності та прибутку (збитку) від надзвичайних подій. Потім визначається загальний при­буток та чиста його величина.

Формування прибутку відбувається при здійсненні кожної господарсько-фінансової операції у всіх видах діяльності підприємства: основної, інвестиційної і фінансової.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частину його до­ходу.

Інвестиційна діяльність - діяльність, пов'язана з придбанням і продажем довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність - це така діяльність, яка відбувається у сфері формування і використання фінансових ресурсів і призводить до зміни складу та обсягу власного і залученого капіталів.

Основною складовою загального прибутку є прибуток від про­дажу продукції, виконаних робіт та наданих послуг, тобто валовий прибуток.

Валовий прибуток - це прибуток, розрахований за реалізованою продукцією у вигляді різниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів тощо) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). У вигляді формули це може бути записано так:

ВП=ЧД- Срп; ЧД= В_рп - ПДВ -АЗ,

де ВП - валовий прибуток;

ЧД - чистий дохід;

Срп - собівартість реалізованої продукціх;

В_рп - виручка від реалізації продукції, послуг;

ПДВ - податок на додану вартість;

АЗ - акцизний збір.

Під продажем продукції розуміється господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових зобов'язань.

Під продажем послуг (робіт) розуміється будь-яка операція цивільно-правового характеру з надання послуг; надання права на ко­ристування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, крім товарів, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання робіт (послуг).

Під продажем товарів розуміється будь-яка операція, яка здійснюється у відповідності з договором купівлі-продажу, поставки і іншими цивільно-правовими договорами, яка передбачає передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від терміну її пред'явлення, а також операції з безкоштовного надання товарів.

Датою продажу продукції, товарів, робіт і послуг, згідно з Постано­вою Кабінету Міністрів України № 869 від 11.08.1997 р. вважається дата відвантаження (передачі) продукції, товарів і підписання документів на виконані роботи, надані послуги.

Чистим доходом (виручкою) від реалізації вважається сума гро­шових коштів, які надійшли підприємству від продажу (отпуску) продукції (товарів, робіт, послуг) за цінами реалізації без податку на додану вартість та акцизного збору.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Прибуток від операційної (основної) діяльності визначається як сума валового прибутку та інших операційних доходів за мінусом адміністративних витрат, витрат на збут продукції, робіт, послуг та інших операційних витрат. Запишемо це у вигляді формули:

Под =ВП+ ОДі - АВ-ВЗ- ОВ_і

де П_од - прибуток від операційної діяльності;

ВП - валовий прибуток;

ОДі - операційні доходи інші;

АВ - адміністративні витрати;

ОВі - операційні витрати інші;

ВЗ - витрати на збут.

До складу інших операційних доходів включають: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів та ін.

До складу адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства: Основна та додаткова заробітна плата управлінського (керуючого) пер­соналу з відрахуваннями на соціальне страхування; витрати на службові відрядження апарату управління підприємством; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загального­сподарського використання (амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання та ін.); витрати на зв'язок; витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів та інші витрати загальногосподарсь­когопризначення.

До складу витрат на збут включаються: витрати, пов'язані з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг; витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, товарів, робіт, послуг; витрати на рекламу продукції, товарів; витрати на доставку продукції споживачам; витрати на пакувальні матеріали, які витрачаються для затарювання готової продукції; витрати на ремонт тари та на перепродажну підготовку товарів; витрати на оплату праці продавцям, торговим агентам, та працівникам підрозділів, що забезпечують збут, а також витрати на відрядження цих працівників; витрати на транспортування готової продукції, товарів; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, та інші витрати.

До складу інших операційних витрат включають: собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги; збитки від уцінки запасів та від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення майбутніх операційних витрат; інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг.

Прибуток від звичайної діяльності визначається як сума прибутку від операційної (основної) діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за мінусом витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. У вигляді формули це може бути записано так:

П_зд =П_од +Д_к +Д_ф+Д_і-В_к –В_ф-В_і,

де П_зд - прибуток від звичайної діяльності;

П_од - прибуток від операційної діяльності;

Д_к - доходи від участі в капіталі;

Д_ф - доходи від фінансових операцій;

Д_і– доходи від інших операцій;

В_к. - витрати від участі в капіталі;

В_ф - витрати від фінансових операцій;

В_і - витрати від інших операцій.

До складу доходу від участі і в капіталі включають доход, отриманий від інвестицій в асоційовані або спільні підприємства.

У складі інших фінансових доходів враховуються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій.

До складу інших доходів включають: дохід від реалізації фінансових інвестицій та необоротних активів; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

У складі фінансових витрат враховуються витрати на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, ви­пущеними за фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

У складі витрат від участі в капіталі враховуються збитки, спричинені інвестиціями в асоційовані або спільні підприємства.

До складу інших витрат включають: собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; витрати від неопераційних курсових різниць; витрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Результат (прибуток, збиток) від надзвичайних ситуацій визначається у вигляді різниці між доходами, що поступили у відшкодування понесених від стихійного лиха втрат, та збитками, спричиненими цим лихом.

У складі надзвичайних доходів враховують: страхове відшкодування, отримане за втрачене майно від стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій; кошти, отримані у порядку відшкодування витрат від надзви­чайних ситуацій; інші доходи від надзвичайних ситуацій.

До складу надзвичайних витрат включають: невідшкодовані збитки від втрати майна в результаті стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій; витрати на заходи з попередження стихійного лиха; збитки від інших надзвичайних операцій (подій).

Загальний прибуток являє собою суму прибутку від звичайної діяльності підприємства, скореговану на суму надзвичайних доходів та витрат. Запишемо у вигляді формули:

П_з =П_зд+Д_н –В_н,

де П_з - прибуток загальний;

П_зд - прибуток від звичайної діяльності;

Д_н - доходи від надзвичайних ситуацій;

В_н - витрати від надзвичайних ситуацій.

Схему формування загального прибутку наведено на рисунку 3.2. Розрахований загальний прибуток господарюючого суб'єкта підлягає розподіленню. При його розподіленні повинно забезпечуватись як формування доходу держави, так і покриття потреб підприємств з розширення виробництва, матеріального стимулювання робітників і вирішення соціальних питань. У цьому зв'язку механізм розподілення прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне співвідношення частини прибутку, акумульованого в доходах бюджету для забезпечення виконання функцій держави, і який залишається в розпорядженні підприємств для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.

Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання є:

– розподіл прибутку між державою і підприємством, як госпо­дарюючим суб'єктом, повинен проводитись з урахуванням інтересів держави у формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;

- вилучення відповідної частини прибутку державою до бюдже­ту у вигляді податків повинно проводитись за твердими, невисокими ставками, встановленими державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні бути змінені довільно;

- прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка за­лишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників.

+ +

+ +

+ +

Рис. 3.2. Схема формування загального прибутку

Згідно з Господарським кодексом України порядок використан­ня прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган у відповідності зі статутом підприємства і чинним законодавством. При цьому державний вплив на спрямування і об'єми використання прибутку господарюючих суб'єктів здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги тощо. Отже, за конодавчо розподілення прибутку господарюючих суб'єктів регулюється В і ому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Виходячи з цього, отриманий і господарюючими суб'єктами загальний прибуток використовується, п першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законами України податків і платежів - податку на прибуток, розрахованого згідно з Зако­ном України " Про оподаткування прибутку підприємств", а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Різниця між загальним прибутком та податком на прибуток, а також іншими платежами, що сплачуються з прибутку, являє собою чистий прибуток підприємства. У вигляді формули це може бути записано так:

ЧП = Пз –Пп–Іпп,

де ЧП- чистий прибуток;

Пз - прибуток загальний;

Пп - податок на прибуток;

Іпп - інші податки з прибутку.

Розрахований чистий прибуток залишається у власності підприємства та підлягає розподілу за його розсудом згідно з порядком, зафіксованим у статуті.

Відповідно до статуту, підприємства можуть використовувати при­буток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного Капталу, на утворення та поповнення резервного капіталу, а також направ­ші і п на виплату дивідендів і на інші цілі, або на формування відповідних фондів економічного та спеціального призначення. Розрахунок загального і чистого прибутку та їх розподіл подано у таблиці 3.3.

Крім того, частину чистого прибутку господарюючі суб'єкти також • п і.ічують до Державного бюджету:

а) державні і казенні підприємства та їх об'єднання - у розмірі 15%;

б) акціонерні, холдінгові і лізингові компанії та інші суб'єкти госпдарювання - у розмірі, відповідно до розміру державної частки акцій, паїв у статутних фондах. Сплата цієї частини чистого прибутку здійснюється у термін, визначений для сплати податку па прибуток підприємств.

Використання ж частини чистого прибутку, розподіленого іриї мством за відповідними його фондами (каналами) може бути таким.

Прибуток, спрямований на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна підприємства за рахунок фінансування придбання техніки, обладнання, приросту оборотних активів.

За рахунок резервного капіталу можуть покриватися невідшкодовані збитки від стихійного лиха, відшкодовується нестача власних оборотних активів, погашається безнадійна дебіторська заборгованість, виплачу­ються дивіденди за привілейованими акціями у випадках відсутності прибутку та ін.

При спрямуванні прибутку на розвиток виробництва за рахунок нього фінансуються витрати на технічне переозброєння виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів, нове будівництво виробничих потужностей, вдосконалення технологій і організацію вироб­ництва, фінансується поповнення власних обігових активів, здійснюються внески на створення статутних капіталів інших підприємств і на утриман­ня союзів, концернів, асоціацій, до складу яких входить підприємство, погашаються довгострокові кредити, взяті на виробничий розвиток, і відсотки за ними тощо.

При спрямуванні прибутку на соціальний розвиток, фінансуються витрати на будівництво житла і об'єктів культурно-побутового обслу­говування, витрати з утримання будівель і споруд, призначених для культурно-освітньої і фізкультурно-оздоровчої роботи серед робітників підприємства, витрати з утримання дитячих дошкільних установ, таборів відпочинку для дітей, які знаходяться на балансі підприємства, витрати з надання допомоги школам, будинкам для пристарілих і інвалідів, витрати з відшкодування кликів житлово-комунального господарства, яке знаходяться на балансі підприємства, витрати з придбання путівок у будинки відпочинку і санаторії робітникам, витрати на проведення культурно-масових і оздоровчих заходів серед робітників підприємства тощо.

За рахунок коштів, відраховуваних від прибутку на матеріальне заохочення, виплачують винагороду робітникам за підсумками роботи за рік, а також проводять одноразове заохочення робітників за якісне і своєчасне виконання особливо важливих виробничих завдань (робіт), видають матеріальну допомогу робітникам і службовцям, оплачують додаткові відпустки, виплачують допомогу робітникам, які виходять на пенсію, і надбавки до пенсій працюючим пенсіонерам, виплачують дивіденди за акціями і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства, оплачують зменшення тривалості робочого часу для окремих категорій робітників (матерів, які годують грудьми) тощо.

За рахунок прибутку, який спрямовується на інші цілі, покриваються суми штрафів і пені, які сплачуються підприємствами за порушення нормативних актів про охорону праці, навколишнього середовища, за пору­шення податкового законодавства з платежів до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, відсотки за прострочені кредити, тощо.

В акціонерних товариствах у розподіленні чистого прибутку можуть бути особливості. Зокрема частина прибутку може направлятись у фонд дивідендів, для його розподілу між засновниками, акціонерами.

Питання до самоконтролю.

1. Яке визначення грошовим коштам дає чинне законодавство України?

2. За рахунок яких видів діяльності можуть формуватися грошові кошти підприємства?

3. У чому полягає сутність валютних коштів та валютного самофінансування?

4. Як формуються грошові надходження?

5. Що таке грошові потоки та які види їх існують?

6. Які фактори впливають на формування грошових потоків на підприємстві?

7. Як формуються грошові потоки від фінансової діяльності?

8. Що таке інвестиції?

9. Як формуються грошові потоки від інвестиційної діяльності?

10. Які грошові потоки формуються віл операційної діяльності?

11. Як здійснюється часова оцінка грошових потоків?

12. В чому полягає сутність фінансових результатів?

13. Які існують канали надходження доходів підприємства?

14. Який склад доходів отримує підприємство від операційної діяльності?

15. Який склад доходів отримує підприємство від фінансової діяльності?

16. Який склад доходів утримує підприємство від інвестиційної діяльності?

17. В чому полягає зміст прибутку як економічної категорії?

18. Які фактори впливають на обсяг прибутку від реалізації продукції?

19. Який порядок розрахунку валового прибутку?

20. Який порядок розрахунку прибутку від операційної діяльності?

21. Який порядок розрахунку прибутку від фінансової діяльності?

22. Який порядок розрахунку прибутку від інвестиційної діяльності?

23. Який склад доходів від надзвичайних подій?

24. Які види витрат можуть фінансуватися за рахунок чистого прибутку?

25. Які існують методи планування прибутку на підприємстві?

Розділ 4. Капітал підприємства.

4.1 Сутність, склад і структура оборотних коштів, їх класифікація.

Матеріальною основою будь-якого виробництва є засоби вироб­ництва, що складаються із засобів праці та предметів праці. Ті та інші беруть участь у створенні продукту. Але, з огляду на різницю у характері функціонування в процесі виробництва та способі перенесення вартості на створюваний продукт, засоби праці приймають економічну форму необоротних активів, а предмети праці оборотних активів.

Оборотні активи як натурально-речовинна категорія являють собою сукупність матеріально-речових цінностей і грошових активів, які беруть участь у створенні продукту, цілком споживаються у ви­робничому процесі і цілком переносять свою вартість на продукт, що виробляється, впродовж операційного циклу або дванадцяти місяців з дати балансу (виробничі запаси, готова продукція, грошові кошти та ін.). Або оборотні активи це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для ви­робництва, реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Водночас в умовах існування товарно-грошових відносин матеріальні засоби підприємств виступають не лише в натуральній, але й у вартісній формі.

Отже, предмети праці в грошовій оцінці складають виробничі оборотні фонди. До них на промислових підприємствах належать: сировина, матеріали, паливо, запасні частини, пальне, інші матеріальні цінності.

До складу виробничих оборотних фондів відносяться також незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Основне призначення (функція) виробничих фондів полягає І забезпеченні планомірного і ритмічного процесу виробництва на підприємствах та об'єднаннях.

Окрім виробничих оборотних фондів, кожне підприємство маг частину активів, що знаходиться у сфері обертання. Це готова продукція грошові кошти на рахунках у банку та в касі підприємства, коштів розрахунках та ін. Ця частина активів, оцінена в грошах, називається фондами обертання.Основне призначення (функція) фондів обертан­ня полягає в забезпеченні грошовими коштами планомірного процесу Обертання на підприємствах.

Але, попри деякі різниці в призначенні оборотних фондів та фондів обертання, між ними існує тісний взаємозв'язок. Вони обслуговують єдиний процес відтворення та забезпечують його безперервність.

Оборотні фонди та фонди обертання є складовими оборотних активів, що відображають розміщення їх за сферами відтворення в процесі руху. Одночасно як ті, так і другі, є самостійними економічними категоріями!

Економічною категорією, що об'єктивно існує, - є оборотні активи. Для розкриття їх економічної сутності необхідно провести розмежування між їх функціональними формами, які оборотні активи постійно приймають та скидають, проходячи крізь сфери виробництва та обертан­ня, зв'язувати рух (зміну) цих функціональних форм з рухом їх речових носіїв, а також розглядати оборотні активи, як категорію, в русі.

У дійсності, якщо процес виробництва на кожному підприємстві і безперервним, то оборотні активи, що обслуговують його, в кожний даний момент знаходяться одночасно як у сфері виробництва - у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, так і в сфері обертання - у вигляді готових виробів та грошових коштів. Крім цього, н сфери виробництва вони переходять до сфери обертання і навпаки, тобто постійно знаходяться в русі, проходячи три стадії кругообігу - грошову, товарну та виробничу.

В умовах товарно-грошових відносин рух, кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення і змінює лише форми свого руху.В зв'язку з цим К.Маркс писав, що " вартість взагалі авансується, І не витрачається, оскільки ця вартість, проходячи різні фази свого кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту" {Маркс К, І нгельс Ф. Твори, Т. 24, - С. 345). Отже, оборотні активи не витрачаються, не споживаються, а авансуються та повертаються підприємству и процесі реалізації продукції.

Звідси, оборотні активи - як вартісна категорія, являють собою
вартість, що авансована в кругообіг виробничих оборотних фондів та
фондів обертання для забезпечення безперервності процесу виробництва та обертання.

В економічній літературі існують інші точки зору на сутність обо­ротних активів. Окремі економісти їх трактують як " грошові кошт, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обертання", інші вважають, що оборотні активи - це частина капіталу підприємства, що вкладена в його поточні активи, або оборотні активи - це кошти, що авансовані для створення оборотних виробничих активів та активів обертання.

Але оборотні активи включають як матеріальні, так і грошові ресур­си. Тому ототожнювати оборотні активи тільки з грошовими коштами економічно необґрунтовано.

В організації оборотних активів слід розрізняти їх склад і струк­туру.

Під складом оборотних активів розуміють сукупність їх елементів (статей).

Структура ж оборотних активів - це співвідношення між окремими їх елементами в їх загальному обсязі.

У різних галузях народного господарства склад та структура обо­ротних активів різні і залежать від типу галузі, складу витрат, виду продукції, що випускається, особливостей матеріально-технічного постачання тощо. У виробни