Види кредитів і їх форми.

Банківський кредит - основна форма кредиту, який надається комерційними банками в грошовій формі госпорганам у тимчасове користування, за оплату, на умовах повернення і цільового викори­стання.

Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на: короткострокові; середньострокові і довгострокові.

Короткострокові кредити - це кредити, які надаються банками госпорганам для покриття тимчасових фінансових труднощів, що ви­никають у зв'язку з витратами виробництва і обороту, не забезпече­них надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на термін до одного року.

Середньострокові кредити - цс кредити, що надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Надаються вони на термін до трьох років.

Довгострокові кредити - це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та роз­ширення діючих основних фондів, будівництва нових об'єктів та ін. Надаються довгострокові кредити на термін більше трьох років.

Основною формою видачі вказаних позик є пряме банківське кре­дитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо го­сподарюючим суб'єктам у порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші цілі, передбачені догово­ром.

Кредитування - це спосіб видачі (надання) кредиторами (банка­ми) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) в тимчасове використання, на чітко визначені цілі, за оплату і на умовах повернення.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове користування..

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який одержав у тим­часове користування грошові кошти на умовах повернення, оплати і терміновості.

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів: забезпеченості повер­нення; терміновості; оплати і цільового використання.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість майна, яке є в нього, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього за­безпечення - захистити економіку банку від можливих збитків у випадку неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпечення є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість май­на, матеріальних цінностей тощо, закладених у забезпечення кредиту, повинна перевищувати ЗО % суми кредиту, що видається.

Надійним способом забезпечення повернення позики є застава, яка являє собою спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом кредиту. Об'єктом застави може бути будь-яке майно (основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери (акції, облігації, сертифікати), інше майно, яке належить заставодавцю на правах власності і може бути відчужене ним у відповідності з чинним законодавством. Вартість заставленого майна повинна бути достат­ньою для погашення позики, відсотків за користування нею, витрат зі зберігання заставленого майна, для оплати податку на додану вартість і, як правило, перевищувати суму задовольняючих вимог на 25-30%. Оцінка майна, яке передається в заставу, повинна відбуватися виходячи з його балансової вартості з урахуванням дооцінки, уцінки і можливої ціни реалізації. Заставлене майно може залишатися у заставника з правом користування ним, або банк може перевезти його на свої склади і здійснювати за ним свій контроль. Заставні відносин між заставником і заставоутримувачем оформляються окремим договором.

У договорі застави повинні бути передбачені розмір, строки вико­нання обов'язків з повернення позики і відсотків з нею, склад (опис) і вартість заставленого майна, де воно залишається - у заставника або передається заставоутримувачу, місцезнаходження предмета застави та інші умови. До договору застави заставник додає виписку з балансу з розшифруванням балансової вартості предмета застави. Заставником може бути не тільки позичальник, а й третя особа (майновий поруч­ник), якому предмет застави належить на правах володіння або повного господарського користування.

У випадку непогашення підприємством свого зобов'язання з по­вернення у встановлений строк позики на заставлене майно може бути проведено стягнення.

Звернення стягнення на заставлене майно проводиться за рішенням гуду, арбітражного суду. У випадках, передбачених законодавством України, звернення стягнення на заставлене майно відбувається в без­перечному порядку на основі виконавчого надпису нотаріуса.

Однією з форм забезпечення повернення кредиту може бути пору­чительство - гарантія третьої особи про повернення кредитору (банку) відповідної суми боргу за боржника у встановлений строк. Поручителями можуть бути підприємства, організації, установи банків. Поручительство оформляється у вигляді договору між банком-кредитором і поручителем. Договір поручительства передбачає відповідальність поручителя за ви­конання в повній сумі зобов'язань з повернення позики і відсотків за її користування за позичальника у випадку невиконання ним зобов'язань з погашення боргу у встановлений кредитним договором строк. При по­вному виконанні поручителем свого зобов'язання до нього переходять усі права кредитора (банку) за цим зобов'язанням (позикою). Поручительство призупиняється після повернення банку позики. Поручителями і гаран­тами банки приймають фінансово стійкі, платоспроможні підприємства, організації і установи.

Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків за ним може бути страхування в страховій компанії відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредиту у встановлений строк. У даному випадку між позичальником і страховою компанією укладається договір страхування, який передбачає погашення страхо­вою компанією одержаної позичальником позики і відсотків за нею у випадку неплатоспроможності позичальника. Страховим випадком у даному разі є непогашення кредиту і відсотків за ним у встановлений кредитним договором строк, що дає право банку-кредитору стягнути зі страхової компанії суми непогашеного кредиту і відсотків за ним.

Для більшої надійності забезпечення кредиту шляхом поручитель­ства, гарантією між учасниками кредитування і третіми особами може укладатися тристороння угода: банк - гарант (поручитель, страхова компанія) - позичальник.

Повернення кредиту означає, що одержані господарюючим суб'єктом позичені кошти повинні бути повернені банку в строк, вста­новлений у кредитному договорі. Повернення кредиту забезпечується безперервністю процесу кругообігу коштів і переходом їх у завершальну стадію в грошову форму. Отож, джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги. Своєчасне повернення позики свідчить про стабільну роботу підприємства, яке кредитується, а затримка в погашенні кредиту свідчить про те, що позикові кошти використані не за призначенням, на підприємстві при­зупинилась обіговість грошових коштів, погіршився його фінансовий стан. При неповерненні в установлений строк кредиту і наявності у по­зичальника об'єктивних причин, які привели до тимчасових труднощів надходжень грошових коштів, банк може зробити відстрочку на визначе­ний строк погашення кредиту. Якщо ж у підприємства немає об'єктивних причин непогашення кредиту в установлений строк, банк непогашену суму відносить на рахунок прострочених позик з нарахуванням на них підвищених відсотків.

Принцип терміновості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченню якого вони повинні бути повернені. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети, на фінансування якої вона видається. При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в подальшому у видачі кредиту.

Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають господарюючим суб'єктам за визначену оплату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком залежно від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших факторів. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується в кредитному договорі.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним догово­ром. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство має потребу в грошових коштах. У випадку використання підприємством одержаної позики не за цільовим призначенням, банк призупиняє кредитування даного підприємства і приймає заходи з дострокового стягнення виданої позики.

Видача позик господарюючим суб'єктам проводиться на різні цілі. Визначені види обігових активів (запасів, витрат, розрахунків) і капітальних витрат, на фінансування яких надаються позики, назива­ються об'єктами кредитування.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в складі оборотних активів є:

- готова продукція і товари;

- виробничі запаси (сировина та основні матеріали, придбані напівфабрикати та допоміжні матеріали, запасні частини і па­ливо, малоцінні і швидкозношувані предмети та ін.);

- незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів;

- розрахунково-платіжні документи за розрахунками з постачаль­никами та покупцями тощо.

Потреба в кредитах за вказаними об'єктами кредитування виникає у таких випадках. Так, під виробничі запаси потреба в кредиті виникає у випадку, коли у підприємств вартість залишків виробни­чих запасів перевищує власні джерела їх формування. Таке буває, коли у підприємств у результаті збільшення в окремі періоди купівлі відповідних видів запасів сировини, матеріалів тощо, створюються їх наднормативні запаси, які і належать до кредитування.

Утворення наднормативних затрат, які підлягають кредитуванню, в незавершеному виробництві відбувається за рахунок збільшення затрат на незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого про­цесу, а також за рахунок збільшення виготовлення напівфабрикатів.

Наднормативні запаси готової продукції, які підлягають кредитуван­ню, можуть утворюватись у результаті скорочення або призупинення її відвантаження покупцям за причиною їх неплатоспроможності.

Розмір кредиту на оплату розрахунково-платіжних документів постачальників, у випадках відсутності власних коштів, визначається вартістю покупної продукції, товарів, послуг, указаних у цих доку­ментах.

У складі капітальних витрат позики видаються на фінансування за­трат, пов'язаних з реконструкцією і технічним переозброєнням діючих підприємств, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва тощо. Розмір позик на капітальні витрати визначається у вигляді різниці між вартістю здійсненого виду капітальних затрат і наявністю власних та залучених джерел їх фінансування.