Сутність, призначення і функції податків

1.Податки - особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не економічна, але й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

2. Податки - один з основних методів, що використовуються державою для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів суспільства суспільства.

3.Сутність податків (платежів), як економічної, фінансової категорії, полягає в тому, що вони являють собою обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих України про оподаткування. Виникнення і існування податків та додаткових платежів пов'язане з виникненням і функціонуванням держави без податків не може існувати, у зв'язку з чим подат­ки є вихідною категорією, що відображає істотні риси і властивості загальнодержавних фінансів. Податки і платежі, що внесені платниками кету, стають власністю держави і являють собою матеріальну фінансового забезпечення виконання нею соціально-економічних і військово-політичних обов'язків.

4. За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержав­не централізованого фонду грошових коштів, які необхідні державі виконання своїх функцій. Дані взаємовідносини, в своїй більшості, шють односторонній характер - від платників до держави у вигляді сплати гайками відповідних податків до бюджету. Водночас, у певному об'ємі взаємовідносини мають і двосторонній характер, як від платників державі. так і від держави - платникам податків: юридичним особам - у бюджетного фінансування різних заходів; фізичним особам - у вигляді виплати їм відповідних субсидій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст проявляється в перерозподілі національного доходу, в тому, що вони виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальна основа податків проявляється в тому, що вони являють собою суму грошових коштів, мобілізованих державою у платників податків.

Існуюча система податків і податкових платежів ставить перед економістами запитання, які платежі державі слід вважати податками, а які ні? З даного приводу зазначимо, що для платника різниці не існує, яку назву має той чи інший платіж і куди він у державі зараховується, бо для нього (платника) це витрати. Для держави також не має суттєвого значення, яку назву має той чи інший платіж, бо для нього головним є повне і своєчасне його надходження до відповідних фондів з метою повного і своєчасного фінансування із них відповідних заходів. Таким чином, питання про те, які платежі державі вважати податками, а які ні, має суто теоретичне значення в плані їх класифікації.

Платежі, що сплачуються державі юридичними і фізичними осо­бами, бувають трьох видів: податок, відрахування, платня (плата). У чому між ними різниця і які з них за економічним змістом відносяться до податків?

Платня (плата) являє собою вид платежу, що сплачується платником за щось. Наприклад, платня за воду, яка збирається із водогосподарських систем, попнева плата, як форма лісного доходу. Розмір платні завжди залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Чим більший обсяг використаних ресурсів, тим, за незмінної ставки, більший розмір платні за них і навпаки.

Відрахування - вид платежу, що передбачає цільове призначення і розраховується від чогось. Наприклад, відрахування від заробітної плати до фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду. Розміри відрахувань встановлюються в законодавчому порядку до відповідного джерела (бази). Змінювати ставки відрахувань і використовувати кошти не за призначенням не дозволяється, крім як у законодавчому порядку.

Податки являють собою вид платежу, що сплачується платни­ками для утримання державних структур і виконання ними функцій управління, соціальної, економічної та ін. Податки, в своїй більшості, не мають конкретного цільового призначення. Розраховуються вони і сплачуються в порядку, встановленому законодавчо.

У цілому, різниця між платнею, відрахуваннями і податками як формами платежів державі, незначна. Вона стосується практично лише їх видів і цільового призначення. Водночас, в окремих країнах, наприклад і, у США, відрахування на соціальне страхування хоча і мають цільовий характер, однак називаються податком на соціальне страхування. У зв'язку з цим, логічно було б усі види платежів у державні централізовані фонди вважати податками.

Окрім податків і податкових платежів у доход бюджету надходять і так звані неподаткові платежі (доходи від продажу конфіскованого майна). Ці платежі надходять до бюджету лише тому, що він є основним централізованим фондом грошових коштів держави. Вони не мають цільового характеру. їх відмінність від податків і податкових платежів полягає в тому, що вони не є фіскальним інструментом формування доходів бюджету.

У цілому, призначення податків і податкових платежів до бюд­жету полягає в тому, щоб забезпечити витрати держави з утри­мання держуправління, оборони країни, вирішення економічних і соціальних завдань суспільства, а також створення умов для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом новоствореної вартості. Таким чином, вони являються частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, що виконують податки.

У сучасних умовах податки виконують дві основні функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція є основною функцією податків. її зміст полягає у тому, що з її допомогою, шляхом стягнення (сплати) встановлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що являють собою матеріальну умову існування дер­жави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має отримувати не лише достатньо податків, але й своєчасно, щоб у встановлені терміни фінансувати відповідні витрати бюджету. За допо­могою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, який створено в народному господарстві країни. Таким чином, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, в економічні відносини, тобто обумовлює функціонування регулюючої функції.

Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні сторони діяльності їх платників. Так податки спричи­няють значний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи тем пи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширюючи або скорочуючи платоспроможний попит населення і т. ін. У зв'язку з цим держава в змозі свідомо використовувати податки з метою регулювання визначених пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Визначаючи функції податків, слід відмітити, що вони діють одно­часно і взаємопов'язано, їх не можна протиставити одна одній. Не­можливо також поділяти податки на чисто фіскальні і регулюючі, бо без фіскальної їх дії не може бути і регулюючої.

Застосування податків, як фінансових регуляторів, - тонка і складна справа, бо вони зачіпають усі сторони життя як платника податків, так і суспільства в цілому. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності, об'єкта оподаткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування та ін., тобто від сталості і реальності податкового механізму, податкової системи. Тому завданням держави в галузі податків, в умовах ринкової економіки, є створення такої системи оподаткування, таких умов для платників податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і зростанню доходів бюджету, що дозволило б державі найкращим чином виконувати свої функції.

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов'язане з викори­станням таких ключових термінів і понять як, суб'єкт, об'єкт і ставка оподаткування, одиниця виміру, податковий період. їх зміст такий.

Суб'єкт оподаткування або платник податку - це той, хто сплачує податок, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана, у відповідності з чинним законодавством, сплачувати відповідні податки і податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і дер­жавою може знаходитись уповноважений орган, служба, які утримують податок з платників, перераховують його до бюджету і відповідальні за це. Таке має місце, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою підприємства і перерахування його останньою до бюджету.

Суб'єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело доходу і бути зареєстрованим у податковому органі.

Поняття " платник податку" є відносним, тому що в більшості випадків цей суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою проходження податків. Він не стільки сплачує податок, скільки здійснює перерахування до бюджету частки отриманих доходів. Ре­альним платником кожного податку є його носій - споживач товару. Він оплачує в кінцевому підсумку вартість товарів та послуг і створює доход - джерело оподаткування об'єкта. Таким чином, у всіх випадках, коли споживачами товарів є їх покупці, - вони являють собою реальних платників податків.

Об'єкт оподаткування - це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподаткування мо­жуть бути доходи в широкому значенні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені законом " Про опо­даткування".

Об'єкт оподаткування повинен бути реальним, стійким, легко виз­начатися, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до податку, що стягується, і його платника. Однак ні вимоги не завжди виконуються. Наприклад, прибуток і зарплатню сталим об'єктом опо­даткування, в теперішній час, назвати неможливо, тому що обсяги прибутку, який отримує народне господарство України, з кожним роком знижуються, а заробітна плата місяцями не виплачується. Заробітна плата обкладається при стягненні декількох видів податків, у т. ч. кому­нального податку, які не мають прямого стосунку до об'єкта обкладання (зарплатні). У зв'язку з цим, вибір об'єкта оподаткування повинен бути таким, щоб менше було суперечностей у вимогах до нього.

Податкова ставка - це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Виходячи з методів вста­новлення, ставки бувають універсальні і диференційовані.

Універсальна ставка - це єдина для всіх платників ставка, вста­новлена на одиницю об'єкта оподаткування. Наприклад, ставка податку на додану вартість.

Диференційована ставка - це ставка податку з одиниці об'єкта опо­даткування, що встановлюється диференційовано за видами платників і характеристиками об'єкта оподаткування. Наприклад, ставки податків на прибуток диференційовані за видами платників (підприємства, страхові компанії і інноваційна діяльність), а ставки податку на землю - за­лежно від призначення, використання і місцезнаходження земельної ділянки.

Установлення єдиних чи диференційованих ставок має одну мету - створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платників відповідних податків. Так, в одних випадках, тільки єдина ставка ставить всіх платників в рівні умови, а диференційовані ставки створюють одним платникам пільгові, а іншим - більш жорсткі умови. Чи навпаки, диференціація ставок створює рівні умови платникам, як у платні за землю залежно від місцезнаходження земельної ділянки.

Залежно від методу побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (в гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування в грошовому виразі). Відносні (відсоткові) ставки, в свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні і регресивні.

Постійні (незмінні) - це єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість). їх застосування спрощує роботу зі стягнення податків і ста­вить платників у рівні умови.

Прогресивні ставки - це такі ставки, розмір яких збільшується зі зростанням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення податку з доходів громадян).

Встановлення податкових ставок досить важка робота, але з іншого боку, - найважливіша проблема оподаткування. Недосконалість вста­новлених ставок може призвести до порушення функцій податків. Тому при їх встановленні необхідно виходити з існуючого досвіду оподатку­вання з урахуванням повного і своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати роботи платників податків.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподатку­вання. Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний виміри (у гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницею оподаткування є гек­тар, соті гектара, квадратні метри. В даному випадку, якщо має місце фізичний вимір, одиниця оподаткування більш точно відображає об'єкт оподаткування, а відповідно, вона більш доступна і проста в підрахунку плати за землю. Грошовий вимір об'єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованою (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередкований і ротовий вимір одиниці оподаткування менш точний, оскільки він певною мірою, відносний, тому що може змінитися зі зміною цін. Тому, де це можливо, при оподаткуванні необхідно встановлювати одиницю оподаткування у фізичному вимірі, що буде сприяти більш реальному підрахунку податків.

Податкова квота - це частина податку в доході платника. Виражається вона як в абсолютному, так і у відносному підрахунку, її значення полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткуван­ня. Водночас, включення податкових квот до доходу платника значно знижує можливість використання податків як фінансових важелів. Ви­ходячи з цього, в практиці оподаткування податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Податковий період (період оподаткування) - являє собою період часу, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги зі сплати податків. Вони виражаються в повному або частково­му звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку за окремими видами податків або платників з урахуванням їхньої платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовується такі види пільг: неопо­даткований мінімум об'єкта оподаткування (наприклад, при утриманні податків із зарплатні); звільнення від сплати податків окремих юридич­них і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення об'єкта оподаткування за рахунок вирахування з нього окремих видів пільг (зменшення оподаткованого доходу на суму емісійного доходу при підрахунку податку на прибуток, або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю і т. д.).