Порядок оформлення і видачі кредиту.

Кредитні взаємовідносини між банком і суб'єктом господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після надання згоди банком на видачу позики позичальнику.

Але до укладання кредитного договору позичальник, який хоче отри­мати в банку, який його обслуговує, кредит, виясняє в цьому банку (шля­хом усних переговорів з відповідними працівниками банку) можливість позитивного вирішення даного питання. При отриманні позитивної відповіді, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, в якому вказується мета отримання кредиту, його сума, строк використання, передбачене забезпечення, економічна характеристика заходів, які кредитуються, і джерела погашення кредиту.

Разом із клопотанням-заявою позичальник подає банку слідуючі документи:

- техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу;

- копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

- копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

- розрахунки очікуваних доходів від проведення заходу який кредитується, за рахунок яких очікується погасити майбутній кредит;

- бухгалтерські і фінансові звіти (форма № 1 " Баланс підпри­ємства", форма № 2 " Звіт про фінансові результати", форма № З " Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 " Звіт про власний капітал") за звітний рік і квартал;

- виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших бан­ках;

висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичаль­ника;

- договір застави, поручительства, гарантії, страхування (один з цих документів або декілька за вимогою банку);

- бізнес-план з новоздійснюваного заходу;

- розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

- розрахунок одержання прибутку та його розподілу.

У випадку необхідності банк може вимагати від позичальни­ка інші документи і відомості, які підтверджують рівень економіки підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково слідуючі документи:

- статут підприємства зареєстрований і затверджений у встанов­леному порядку;

- засновницький договір;

- свідоцтво про реєстрацію;

- довідку про знаходження на обліку в податковому органі;

- карточку із зразками підписів осіб, які мають право розпоряд­жатися коштами на рахунку, завірену у встановленому порядку, та ін.

При оформленні одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат позичальник надає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на по­будову, договори на постачання необхідного виробничого обладнан­ня, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які проводяться, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних затрат, що кредитуються, та інші.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банком, останній оцінює рівень економіки та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність його погашення.

У складі показників, на основі яких банк приймає рішення про ви­дачу позичальнику кредит, найважливішим є кредитоздатність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можливості своєчасного його погашення.

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі декількох показників, які характеризують доходність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами та ін. Вибір тих чи інших показників для оцінки кредитоспроможності по­зичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливості виробничо-фінансової діяльності та ін. При оцінці кредитоспроможності позичальника важливе значення повинно приділятися розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефективність вкладень у ви­робництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність тощо.

Ефективність вкладень у виробництво, окупність вкладених затрат і використаного майна характеризується кількістю одержаного прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. Рівень ефективності роботи, вкладених затрат і використаного майна підприємства характеризується розрахунком відносного показника прибутку - рівня рентабельності.

У практиці господарювання вираховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність вироб­ництва; рентабельність продажу; рентабельність виробничих фондів; рентабельність вкладів (капіталу) у виробництво та ін.

Рентабельність продукції (всієї або окремих її видів), а також виробництва в цілому можна розраховувати за формулою:

Р= П: С х 100,

де: Р - рівень рентабельності продукції, %;

П - прибуток від реалізації продукції (всієї або окремих видів), грн;

С- собівартість проданої продукції (всієї або окремих видів), грн.

Показник рентабельності реалізованої продукції дає уяву про те, скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню затрат, укла­дених для отримання цього прибутку.

Рентабельність реалізованої продукції(продаж) являє собою відношення прибутку до виручки (обороту) від реалізації продукції. Розрахувати її можна за формулою:

Р= П: В х 100,

де: Р- рівень рентабельності продажу, %;

П - прибуток від продажу продукції, грн;

В - виручка від продажу продукції, грн.

Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано при­бутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці у цінах продажу. Його збільшення свідчить про зниження затрат на виробництво та продаж продукції, або про підвищення цін на продані товари, роботи, послуги.

Рентабельність виробничих фондів являє собою відношення загального (чистого) прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів.

Показник рентабельності фондів означає, скільки прибутку отри­мано на одиницю вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Його збільшення вказує або на збільшення прибутку, або на зниження вартості матеріальних оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів розраховується показник рентабельності вкладень усього капіталу у виробництво, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств та ін.

Рентабельність вкладень у підприємство в загальному вигляді визначається за вартістю всього майна, яке є в розпорядженні підприємства, шляхом ділення загального (чистого) прибутку на середньорічну величину загального підсумку балансу.

Розрахований показник рентабельності вкладень відображає рівень ефективності використання всіх вкладень підприємства у виробництво і показує скільки копійок прибутку " заробила" кожна гривня фінансових вкладень.

Рентабельність власних вкладень визначається відношенням чи­стого прибутку до середньорічної суми власних коштів, розрахованої за балансом (без інвестицій і незавершеного будівництва).

Рентабельність довгострокових фінансових вкладень (вкладень в акції та інші цінні папери, вкладень у вигляді участі на паях в інших підприємствах) підприємств визначається відношенням суми доходів від цінних паперів і участі на паях в інших підприємствах до загального об'єму довгострокових фінансових вкладень.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє керівникам господарюючих суб'єктів і підприємцям орієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань, ведення господарства та прийняття необхідних заходів з поліпшення господарювання.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є його забезпеченість власними оборотними коштами та ефективність їх використання.

Тому аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами і ефективність їх використання мають суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними джерелами формування оборотних активів визначається порівнянням їх фактичної наявності із встановленим нормативом (потребою). Фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування оборотних активів визначається за балансом на відповідну звітну дату у вигляді різниці між підсумком першого розділу пасиву балансу і підсумком першого розділу активу балансу.

Якщо в процесі вказаного вище порівняння фактична наявність власних джерел формування оборотних активів перевищує встанов­лений норматив у підприємства створюється надлишок власних обо­ротних коштів, а, навпаки, - нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі оборотних коштів вказує на нестійке фінансове становище підприємства.

Для характеристики ефективності використання оборотних активів на підприємствах розраховуються такі показники: оборотність (тривалість одного оберту) у днях; коефіцієнт оборотності; коефіцієнт завантаження та коефіцієнт ефективності використання оборотних активів.

Оборотність у днях (О_д) визначається за формулою:

О_а = (с_д. Д): Р,

де: с_д - середньорічний залишок власних оборотних активів за аналізуючий звітний період;

Д - кількість днів у звітному періоді;

Р - сума обороту (виручки) за звітний період.

Прискорення оборотності оборотних активів дає можливість підприємству визволити додаткові кошти з обороту та використати їх у виробництві. Отже, чим більше оборотів здійснюють обігові активи, тим менше їх потрібно для забезпечення процесу виробництва, тим ефективніше вони використовуються.

Розрахунок коефіцієнта завантаження (відношення вартості середніх залишків оборотних активів до суми обороту (виручки)) і коефіцієнта ефективності використання оборотних активів (відношення прибутку від реалізації продукції, послуг до середньої вартості залишків обо­ротних активів) дає можливість зрозуміти, скільки оборотних активів припадає на одну гривню реалізованої продукції, послуг і скільки прибутку отримало підприємство на одну гривню середніх залишків оборотних активів. І чим більше прибутку припадає на одну гривню середніх залишків оборотних активів, тим ефективніше вони викори­стовуються.

Фінансова стійкість підприємства оцінюється і коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів. Цей показник показує, скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну гривню вкла­дених в активи власних коштів. Розраховується він співвідношенням усієї суми зобов'язань із залучених коштів до суми власних коштів.

Нормальним є такий стан підприємства, коли даний коефіцієнт менший 1. Якщо коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів перевищує одиницю, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичної величини.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства є коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів. Він показує, скільки довгострокових позичкових коштів ви­користано для фінансування активів підприємства поряд із власними коштами. Розраховується даний коефіцієнт діленням суми довгостро­кових кредитів та інших позичкових коштів на суму власних коштів.

Чим менше позичкових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніша його фінансова стійкість.

Важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів. Розраховується цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позичкових коштів до суми до­вгострокових активів.

Даний коефіцієнт показує, скільки довгострокових позичкових коштів і кредитів банку припадає на одиницю довгострокових активів підприємства.

Ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визна­чити розрахунком коефіцієнта концентрації залученого капіталу. Визначається він співвідношенням суми довгострокових і коротко­строкових вкладень до суми активів підприємства.

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть розра­ховуватися додатково і інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, які забезпечують його роботу.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої проявляється у можливості підприємства у будь-який момент розрахуватися за своїми зобов'язаннями (пасивами) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі підприємства, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, от­римати грошові кошти і погасити свої борги - заборгованості перед постачальниками, перед банком з повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами зі сплати податків та платежів, перед робітниками з виплати заробітної плати та інше.

Ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання - це ліквідність його балансу. Ліквідність же балансу підприємства - це зв'язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Залежно від того, якими платіжними активами підприємство має можливість погасити свої зобов'язання, розраховують декілька показників ліквідності (платоспроможності).

Перш за все, найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття ак­тивами підприємства своїх зобов'язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його короткостро­кових зобов'язань. Нормативне значення коефіцієнта більше 1.

У даному випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання. При значенні коефіцієнта менше 1 - підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття до оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої, абсолютної та загальної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості) на короткострокові зобов'язання.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться в межах 0, 5-0, 6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем по­криття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0, 2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось за своїми боргами з кредиторами. Зниження рівня даного коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0, 2, а коефіцієнта покриття менше 0, 5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Коефіцієнт загальної ліквідності вказує на рівень покриття поточ­них зобов'язань за кредитами і розрахунками за рахунок усіх оборотних активів підприємства. Розраховується він відношенням суми оборотних активів до суми довгострокових і поточних зобов'язань. Оптимальне значення даного коефіцієнта повинно бути не нижчим 2, 0. Зменшен­ня цього коефіцієнту вказує на зменшення можливості підприємства своєчасно покрити свої боргові зобов'язання, а його збільшення - на хороший фінансовий стан.

Надто важливим показником фінансового стану є його плато­спроможність.

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань про­тягом року.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів до бюджету, позабюджетних фондів та інше в зв'язку з пере­вищенням зобов'язань над вартістю майна, інших активів, характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є: коефіцієнт автономної (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (плато­спроможності).

Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку влас­них активів у загальній сумі всього майна підприємства, використаним ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії шляхом ділення суми власного капіталу на вартість майна підприємства.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0, 5. Дана величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позичкових коштів підприємства, тобто він показує скільки позичкових коштів привернуло підприємство в розра­хунку на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Визначається коефіцієнт фінансової стабільності діленням суми власних коштів на суму позичкових коштів.

Нормальним (нормативним) вважається положення, коли даний коефіцієнт більший 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства, тобто він показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих засобів. Розраховується даний коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період діленням фактичної наявності власних джерел формування оборотних активів на вартість їх фактичних залишків (підсумок розподілу 2 активи балансу).

Нормальним вважається такий стан, коли даний коефіцієнт більший 0, 1. Це в даному випадку означає, що оборотні активи, які є у підприємства, покриваються власними і прирівняними до них дже­релами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості буде означати, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт покриття (платоспроможності) - показник, який характеризує рівень достатності оборотних коштів підприємства для по­гашення своїх зобов'язань протягом року. Визначається він відношенням усіх поточних активів (за виключенням витрат майбутніх періодів) до короткострокових зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць обо­ротних активів припадає на кожну грошову одиницю короткостроко­вих зобов'язань. Нормативне значення коефіцієнта більше 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні ак­тиви більші, ніж короткострокові зобов'язання. В даному випадку у підприємства хороший фінансовий стан, і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов'язання.

Поряд із розрахунком вищевказаних показників розраховують і показники заборгованості, забезпеченості і погашення боргу.

Показник заборгованості характеризує розчоділення ризику між позичавльником і кредитором. Цей показник виражається у вигляді коефіцієнта короткострокової і загальної заборгованості.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості вираховується відношенням суми короткострокових зобов'язань до суми власного капіталу. Нормальним вважається його значення, яке перевищує 0, 5. І (е означає, що позичальник повинен прийняти на себе значно більшу частину фінансового ризику, ніж кредитор.

Коефіцієнт покриття загальної заборгованості визначається відношенням загальної суми зобов'язань позичальника до суми влас­ного капіталу. Він показує, яка частка всіх активів клієнта покрита за рахунок його власних засобів. Оптимальна величина даного коефіцієнта не повинна перевищувати 2.

Коефіцієнт забезпеченості кредиту означає наявність і рівень забезпе­чення повернення кредиту і відсотків за ним. У випадку, коли забезпечен­ням кредиту є майно підприємства, коефіцієнт забезпечення визначається відношенням вартості заставленого майна до суми кредиту і відсотків за ним. Величина даного коефіцієнта повинна бути більша 1. У випадках за­безпечення кредиту поручительством або страхуванням ризику коефіцієнт забезпеченості повинен бути не нижчим 0, 5.

Вирахування показників погашення боргу дозволяє оцінити здатність клієнта платити поточні борги (позики і відсотки за ними). В складі цих показників вираховують також коефіцієнти грошового потоку і відсоткових виплат.

Коефіцієнт грошового потоку вказує, яка частина грошових над­ходжень клієнта необхідна для погашення основного боргу і відсотків за позиками в межах одного року. Вирахування даного коефіцієнта може бути проведено в такому порядку:

Кдп= Чистий прибуток за мінусом дивідентів

Займи зі строком погашення до року

Фінансова стабільність клієнта забезпечується призначенням коефіцієнта, який дорівнює 1. Із зменшенням даного коефіцієнта зменшується рівень фінансової стабільності для погашення боргів.

Вирахування коефіцієнта відсоткових виплат дозволяє визначити розмір перевищення прибутку клієнта суми відсоткових платежів за позиками. Вираховується даний коефіцієнт таким чином:

К ^пв = Чистий прибуток

Відсоткові платежі

Рівень даного коефіцієнта не повинен бути нижчим 1. При його зниженні зменшується здатність клієнта погасити в повному обсязі заборгованість по позики і відсотки за нею.

Суттєвим для визначення кредитоспроможності клієнта є вивчення його фінансової стійкості.

Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли об'єм його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним. Визначається вона відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до вели­чини власних та позичених джерел для їх формування.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і затрат розрізняють декілька видів фінансової стійкості підприємства:

- абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати, які є у підприємства;

- нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами; нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покрива­ються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

- кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покрива­ються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на грані банкрут­ства.

При визначенні кредитоспроможності клієнта банк проводить і аналіз умов (ділового середовища), в яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчаються види діяльності, конкурентність продукції, ринки збуту, постачальники і покупці тощо.

Після розрахунку та аналізу відповідних показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк робить (виводить) загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом вирахування інтегрального показника і на колективному рівні приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. При позитивному вирішенні даного пи­тання банк заключає з позичальником кредитний договір.

Кредитний договір - документ, що укладається між банком і пози­чальником про взаємні зобов'язання з видачі, використання і погашення позик. У ньому вказується найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забез­печення і зобов'язання сторін: з однієї сторони - за своєчасність і по­вноту видачі кредиту, а з іншої - за цільове використання, своєчасність погашення позики і відсотків за нею. В ньому вказується також відповідальність сторін (кредитора і позичальник) за порушення умов договору та їхні юридичні адреси. Форма кредитного договору надана нижче.

5.4 Порядок погашення кредиту.

Порядок, форма і строки погашення кредиту позичальником перед­бачаються, як правило, в кредитному договорі. Проте у випадках, коли передбачена в договорі сума позики видається позичальнику частко­во в порядку оплати окремих видів затрат, контрактів та оформлення цих частин позики проводиться терміновими зобов'язаннями, тоді їх погашення здійснюється в строки і в сумах, передбачених у цих зобов'язаннях.

Погашення позики може здійснюватися одноразово або в розстрочку (частково). Одноразове погашення позики передбачає погашення боргу в повній сумі в строк, встановлений у кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, обумовлена з часом надходження виручки від продажу продукції (товарів, надання послуг) та інших надходжень грошових коштів і у відповідності зі строками, вказаними в термінових зобов'язаннях. Можуть бути й інші способи погашення позики, які повинні бути передбачені в кредитному договорі. Наприклад, метод " амортизаційного" погашення кредиту. Цей метод передбачає погашення основної суми боргу і відсотків по ним си­стематично у визначених розмірах і в встановлені строки. Разом з останнім платежем погашаються залишок кредиту і відсотки за нього.

Нарахування відсотків проводиться кожного місяця виходячи з встановленої в кредитному договорі ставки і суми непогашеної по­зики.

У теперішній час процес установлення процентної ставки за кредити не регулюється нормативними документами. Плата за користування до­вгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням тривалості терміну кредитування, наданих позикоотримувачами гарантій своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів, а також наявності кредитного ризику. Процентні ставки, що встановлюються банком повинні забезпечувати повне покриття їх витрат та отримання прибутку від здійснення госпрозрахункової діяльності.

Погашення суми боргу і відсотків за ним проводиться в такій послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за кори­стування позикою, потім погашається прострочена заборгованість за позикою, потім кошти направляються на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і відсотків за ним здійснюється платіжним до­рученням позичальника з його поточного рахунка, а при умові визнання боргу позичальником - платіжною вимогою банку в порядку, встановле­ному чинним законодавством.

Позичальник не звільняється від повернення боргу за позикою і від сплати відсотків за користування нею при настанні будь-яких не­сприятливих обставин, в тому числі і незалежних від нього.

У випадку неможливості погашення позичальником заборгованості за позикою і відсотків за нею в строки, передбачені кредитним дого­вором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочку погашення боргу під підвищений відсоток із укладенням додаткової угоди.

При відмові банку в наданні відстрочки погашення кредиту він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків за ним за рахунок гарантів (поручителів) або забезпечення, прийнятого від позичальника при видачі йому кредиту. При цьому повернення боргу проводиться в такому порядку Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг із вартості за­ставленого майна в порядку, передбаченому в договорі застави. Як правило, це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продаж) заставленого майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі по­зики під гарантію (поручительство) банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. В такому ж порядку стягується і сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було страхове свідоцтво (поліс).

У випадках несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків за нього та відсутності домовленості між банком і позичальни­ком про відстрочку повернення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

Якщо підприємство-позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму кредит) і відсотки за нього.

У випадку відмовлення позичальника від погашення боргів за по­зикою банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку.

При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов'язань банк може поставити питання щодо цього позичальника про його банкрутство.