Стилі професійного спілкування педагогів

За результатами анкетування було встановлено, що двоє педагоги віддають перевагу стилю „потурання” (2 випадки), йому слідують вчитель початкових класів і вчитель музичного мистецтва. Вчителю образотворчого мистецтва характерний демократичний стиль, а вчителю фізичної культури – авторитарний. На нашу думку, отримані результати прямо впливають на формування в учнів деструктивних форм самооцінки.

Найбільше впливає діяльність педагога, котрий проводить із дітьми основні навчальні заняття. У цього вчителя в професійній діяльності переважає стиль потурання. Тобто він уникає ухвалення рішень, передаючи ініціативу учням, колегам, батькам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює безсистемно, у складних педагогічних ситуаціях проявляє нерішучість і коливання, переживаючи почуття певної залежності від учнів. Для багатьох із таких педагогів характерна занижена самооцінка, відчуття тривоги та невпевненості у своєму професіоналізмі, незадоволення своєю роботою. Такі тенденції негативно впливають на формування адекватної самооцінки учнів, оскільки вчитель сам не зовсім впевнений у власних силах.

Авторитарні тенденції в діяльності педагога свідчать про те, що він, як правило, не враховує думку дітей і конкретну ситуацію. Головні методи впливу – наказ, доручення. Такому вчителеві притаманне незадоволення роботою багатьох учнів, хоча він може мати репутацію сильного педагога. Але на його уроках діти відчувають себе незатишно, більшість не виявляє активності й самостійності, що сприяє формуванню заниженої самооцінки.

Найоптимальнішим вважається демократичний стиль. Його виявлено лише в одному випадку. Такий педагог надає можливість учням самостійно приймати рішення, прислухається до їхньої думки, заохочує самостійність думок, враховує не лише успішність, але й особистості якості учнів. Основні методи дії: спонукання, порада, прохання. У педагога спостерігається задоволеність своєю професією, гнучкість, високий ступінь прийняття себе й інших, відвертість і природність у спілкуванні, доброзичливий настрій, що сприяє ефективності навчання. Це найоптимальніший стиль педагогічного спілкування, за умови додержання якого діти розвиваються гармонійно, а самооцінка в них формується адекватна.

Отже, результати проведеного дослідження свідчать, що кількість дітей із адекватною самооцінкою становить лише 33 % від загальної кількості. В інших випадках спостерігається неадекватно завищена, завищена та занижена самооцінка. Ймовірними причинами відхилень у формуванні самооцінки є неблагополучна сімейна атмосфера та стилі професійного спілкування педагогів. Діти із адекватною самооцінкою зростають у сім’ях, де їм приділяється достатня й збалансована увага. Діти з неадекватно завищеною та завищеною самооцінкою часто не відчувають інтересу з боку дорослих, або навпаки отримують гіперопеку з боку членів сім’ї, Діти із заниженою самооцінкою відчувають дефіцит уваги в сім’ї, вони не цікавлять рідних й не бажають при цьому вибудовувати відносини.