Особливості формування адекватного сприйняття шляхом корекційно-розвивальних занять

З метою формування адекватного сприйняття було розроблено корекційно-розвивальну програму, спрямована на регуляцію самооцінки, зниження рівня тривожності, подолання негативних проявів у спілкуванні та гуманізацію міжособистісних стосунків батьків і дітей. Програма містить два блоки – робота з учнями та робота з батьками. Корекційна робота з дітьми розрахована на 3 заняття по 40–45 хвилин, що відповідає віковим особливостям молодших школярів та вимогам до організації корекційної роботи з ними. Корекцйна робота з батьками розрахована на 1 тренінгове заняття протягом 50 хв., що проводиться під час батьківських зборів. Для вчителів було розроблено пам’ятку щодо правил формування адекватної самооцінки у дітей молодшого шкільного віку під час навчальної діяльності.

Основна мета програми – забезпечення можливостей для підвищення самооцінки, розвиток навичок саморегуляції емоційних станів, в першу чергу, тривожності, розвиток комунікативних умінь та сприяння процесу становлення позитивних відносин у дитячій групі.

Основні завдання програми:

– набуття на закріплення молодшими школярами навичок позитивної вербальної та невербальної комунікації.

– розвиток навичок експресивної виразності.

– розвиток уміння щиро ділитися своїми почуттями та розуміти почуття інших.

– розвиток взаємної підтримки, довіри, емпатії.

– підкріплення позитивного образу „Я”.

– оволодіння навичками саморегуляції власного емоційного стану.

– розвиток уміння здійснювати самопред’явлення в групі однолітків.

–стимулювання побудови сприятливих взаємовідносин у групі.

Психолого-педагогічні принципи розвивальної роботи: комплексності; поступового ускладнення розвивальних технік; доступності; системності; зворотного зв’язку; активності; конфіденційності.

Запропонована програма включає комплекс психолого-педагогічних технік прямого і опосередкованого впливу, що забезпечує розвиток емоційної стабільності та стресостійкості дітей та позитивно впливає на формування адекватної самооцінки.

Зміст занять передбачає можливість проведення їх як спеціалістом-психологом, так і педагогом-вчителем початкових класів.

Програма орієнтована на групові форми роботи, як більш ефективні та економічні, проте при необхідності вона може бути доповнена різними видами індивідуальної психологічної допомоги дітям та їх батькам.

Тривалість кожного заняття може складати 35–45 хвилин в залежності від стану дітей та складності запропонованих вправ та інших видів роботи.

Головний зміст групових занять складають ігри та психотехнічні вправи, спрямовані на розвиток емоційно-вольової сфери, зниження рівня тривожності та формування навичок соціальної поведінки молодших школярів. В ході роботи важливо створити позитивний мікроклімат в групі, забезпечити групову динаміку та взаємодію між дітьми та керівником групи.

При цьому слід пам’ятати, що розвивальний ефект має бути досягнутий не за рахунок збільшення психотехнічних прийомів, а за рахунок найбільш повного використання потенціальних можливостей кожної з комплексних вправ, відібраних для заняття. Так, скажімо, вправа, спрямована на корекцію жахів може одночасно сприяти формуванню навичок спілкування, згуртуванню групи, створювати умови для самопізнання, тощо. Окремі вправи можуть використовуватися багаторазово, з ускладненнями, передачею функції ведучого від дорослого до дітей, різними варіаціями. Якщо вправа повністю відпрацьована, але дуже подобається дітям, її потрібно включати в роботу групи до тих пір, поки бажання її виконувати зберігається.

Пропонується наступна структура занять: ритуал привітання, розминка, основний зміст заняття, рефлексія, ритуал прощання.

Ритуали привітання-прощання є важливим моментом роботи з групою, що дозволяють згуртувати дітей, створити атмосферу групової довіри та прийняття, що, в свою чергу, надзвичайно важливо для плідної роботи. Ритуали можуть бути придумані самою групою в ході обговорення, або запропоновані психологом чи педагогом. Ритуали виконуються на кожній зустрічі, в них повинні брати участь всі діти. З часом контроль за виконанням ритуалів переходить від дорослого до самих членів групи.

Розминка є засобом впливу на емоційний стан дітей, рівень їх активності, стимулює включення до продуктивної діяльності. Розминка може проводитися не тільки на початку заняття, але і між окремими вправами, а також в тому випадку, коли тренер відчуває необхідність змінити актуальний емоційний стан дітей. Вправи для розминки відбираються з урахуванням змісту та завдань конкретного заняття.

Основний зміст заняття є сукупністю вправ і прийомів, спрямованих на вирішення завдань розвивального комплексу. Пріоритет тут складають багатофункціональні техніки, що сприяють розвитку емоційної сфери та соціальних навичок дітей. Послідовність вправ повинна передбачати зміну видів діяльності та психофізіологічних станів дітей: від рухливого до спокійного, від складної, напруженої гри до релаксації тощо. Вправи використовуються з урахуванням фактора стомлюваності дітей. Ігор не повинно бути занадто багато, розпочинати та завершувати заняття бажано одною з улюблених вправ дітей, співзвучною з темою заняття.

Рефлексія передбачає ретроспективну оцінку заняття в двох аспектах: емоційному (що сподобалось – не сподобалось, було добре – погано і чому) і смисловому (чому це важливо, навіщо ми це робили). Рефлексія попереднього заняття включає спогади дітей про те, чим вони займались минулого разу, що особливо запам’яталось, для чого вони це робили, тощо. Рефлексія наприкінці заняття дає дітям змогу при допомозі дорослого відповісти на питання: для чого це потрібно, як це може допомогти в житті, створює можливість зворотного емоційного зв’язку між психологом (педагогом) та учасниками групи. Кожне заняття має стандартну форму проведення.

1) Корекційно-розвивальна програма для дітей.

Заняття 1. Мета: розвиток навичок невербальної взаємодії, емоційної чутливості, емпатії.

Повідомлення загальної мети роботи групи.

Діти сідають в коло. Керівник повідомляє дітям, що вони будуть зустрічатися разом на спеціальних заняттях. Ці заняття не будуть схожі на уроки. На них можна буде гратися, малювати, а головне – поділитися своїми радощами і проблемами, отримати добру пораду, допомогу або підтримку, навчитися краще розуміти себе та інших, взнати про себе та інших багато нового та корисного.

Правила групової взаємодії.

Для успішної діяльності групи доцільно розробити та засвоїти правила групової взаємодії. Для дітей їх не повинно бути занадто багато. Головними можуть бути такі:

– говорити коротко, конкретно і тільки про те, що думаєш або відчуваєш сам.

– слухати товаришів уважно, не перебиваючи.

– критикувати не людину, а конкретний вчинок.

Критикувати лише в доброзичливій формі, бажано, щоб критика супроводжувалась конкретною порадою та впевненістю у можливості виправлення недоліків або помилок.

Гра „Знайомство”.

Кожному учаснику пропонується обрати собі будь-яке ім’я, яким він хотів би, щоб його називали інші. Ця процедура має діагностичний зміст, вона виявляє бажаний об’єкт ідентифікації дитини. Найчастіше молодші школярі обриють імена дівчаток і хлопчиків, іноді не ті, якими називають їх самих. Вибір не свого імені може бути ознакою неприйняття себе. Так може виявлятися відчуття власного неблагополуччя у дитини. На першому занятті не слід виявляти, чому дитина назвала себе по іншому, щоб не відштовхнути її. Зробити це можна пізніше, коло діти адаптуються до нової форми роботи та відчують довіру до керівника групи. Повторивши по черзі (по колу) своє ім’я, діти придумують і малюють його символ-образ, наприклад у вигляді піктограми. Цей символ діти малюють на обкладинці власного щоденника, як би підписуючи його. Після цього пропонується гра «Гості», яка дозволяє запам’ятати нові імена учасників групи та виявити характер міжособистісних стосунків.

Гра „Гості”.

Керівник групи повідомляє дітям, що для того, щоб вони змогли швидко та добре запам’ятати свої нові імена, вони зараз пограють в цікаву гру. Кожен учасник подумки уявляє собі якесь свято, яке недавно відбулося або відбудеться (найчастіше діти уявляють свій день народження). При цьому можна запропонувати дітям протягом 1-2 хвилин заплющити очі і уявити собі це свято, знову побувати на ньому, відчути святкову атмосферу. Після цього дітям пропонується уважно подивитися один на одного і по черзі (по колу) назвати нові імена тих учасників групи, яких вони б запросили на свято. Гра соціометрична. Керівник отримує можливість зафіксувати ієрархію взаємовідношень дітей, статус кожного з них, виявити групу, що потребує статусної корекції.

Рухлива гра „Море хвилюється..”

Знайома всім дітям і дорослим гра була дещо змінена відповідно до мети програми. Діти обирають одного, хто повертається спиною до інших, і промовляє „Море хвилюється раз…”. Після рахунку „три” діти повинні завмерти в незвичайній позі. Керівник гри підходить по черзі до кожного учасника „включає” його и намагається відгадати кого і в якому стані він зобразив. Потім дитина сама розповідає, що вона хотіла зобразити. При цьому керівник обов’язково аналізує разом з групою виразні невербальні засоби передачі задуманого образу (міміка, погляд, жести, тощо), обговорює наскільки вдалим був їх вибір. Під час даної гри діти навчаються розпізнавати і „читати” емоційні стани інших людей, адекватно передавати свій. Гра також допомагає коректувати нетерплячість. Слід пам’ятати, що участь у всіх вправах є добровільною, не можна заставляти дитину, можливо вона ще не досягла необхідного рівня адаптації в групі.

Етюд „Слухаємо себе”. (Вправа на ауторелаксацію).

Дітям пропонується сісти в зручній позі. На 1–2 хвилини заплющити очі, розслабитися, прислухатись до себе, „заглянути в себе” і подумати: що кожен почуває, який у нього настрій. В той же час керівник малює крейдою на дошці або прикріплює плакат з зображеннями різних емоційних станів людини: радості, злості, страху, подиву, спокою. Діти по черзі розповідають, не відкриваючи очей, як вони себе почувають, який у їх настрій. Після цього тренер пропонує дітям відкрити очі і подивитися на схематичні зображення різних емоційних станів. Разом з керівником групи обговорюються особливості мімічної експресії обличчя в кожному випадку: положення брів, куточків рота, очей. Вправа дозволяє діагностувати емоційне самопочуття учасників групи, ступінь прийняття ними форм і методів роботи. Завершуючи вправу, керівник просить дітей швидко та схематично зобразити свій стан та настрій.

Малювання на тему „Мій самий щасливий день”.

Дітям пропонується протягом 2–3 хвилин пригадати і намалювати самий щасливий день у своєму житті. Керівник групи просить дітей пригадати, що вони відчували в той день, чим він запам’ятався, пропонує „поділитися” своєю радістю з іншими дітьми. Малювання сприяє невербальному вираженню переживань, про які дитина не завжди може розповісти. Аналіз розповідей, кольорових рішень, змісту малюнків дає змогу в певній мірі діагностувати рівень їх домагань. Доброзичливе обговорення малюнків, розуміння почуттів дітей, стимулююча похвала знімає бар’єри спілкування, емоційну напругу дітей і створює відчуття „захищеності в групі”. По закінченню обговорення малюнків керівник бажає дітям, щоб в їхньому житті було більше щасливих днів, і звертає увагу нате, що часто це залежить від них самих.

Етюд „Веселка” (вправа на ауторелаксацію).

Діти сідають зручно, заплющують очі і протягом 1–2 хвилин уявляють легку, прекрасну веселку, гру кольорів і себе в спокійному, приємному, розслабленому стані. Керівник настроює дітей на відчуття спокою, розслабленості. По закінченні вправи обговорюється, що відчули діти під час її виконання, хто „бачив” щось незвичайне. Закінчується заняття тим, що діти встають, потягаються та рухами рук над головою зображують веселку.

Етюд „Посмішка по колу”.

Всі беруться за руки і „передають” посмішку по колу: кожна дитина повертається до свого сусіда праворуч чи ліворуч і, побажавши щось хороше та приємне, посміхається йому. При цьому можна образно „взяти посмішку” в долоні і обережно передавати її по колу, з рук в руки. Така форма прощання може стати традиційним ритуалом за час роботи групи. Керівник цікавиться враженнями дітей від заняття, дякує групу за роботу та запрошує на наступну зустріч.

Заняття 2. Мета: розвиток навичок невербальної взаємодії, вміння розуміти свої емоції та досягати поставленої мети.

Вправа „Зустріч”.

Учні стають у дна кола: зовнішнє і внутрішнє, обличчям один до одного і, використовуючи невербальні засоби спілкування, по черзі вітаються з кожним учасником протилежного кола так, начебто вони зустріли: друга; приятеля; учня із свого класу; учня із паралельного класу; сусіда; ворога; хлопчика або дівчинку, який(яка) подобається; вчителя; незнайомця; батьків свого однокласника, маленьку дитину тощо. Тренер періодично змінює завдання. Після завершення вправи проводиться обговорення на тему: які відчуття, емоції були в тебе, коли доводилося вітатися з однолітком, старшою за тебе людиною, молодшим, незнайомцем? Як змінювалися твої жести, рухи, емоційний стан? Які, можливо, були труднощі? Як це пов’язано із твоєю поведінкою в житті?

Під час обговорення дається можливість висловлюватись кожному бажаючому. Тренер звертає увагу дітей на те, що у різних життєвих ситуаціях, у спілкуванні з різними людьми ми діємо по-різному.

Також необхідно акцентувати увагу учнів на усвідомленні своїх актуальних відчуттів за принципом „тут і тепер”. Тренер слідкує за дотриманням правил надання зворотного зв’язку.

Вправа допомагає учням усвідомити, що наші дії, міміка завжди відбивають емоційне ставлення до співрозмовника. Щоб краще розуміти емоції співрозмовника, можна аналізувати його жести і міміку. В свою чергу для того, щоб бути зрозумілим для інших, треба вміти невербально проявляти свої емоції.

Вправа „Молекули”.

Учні рухаються в хаотичному порядку, не торкаючись один одного, без будь-якої взаємодії, уявляючи себе „молекулами” одного тіла, і зосереджуючись на своїх емоціях. Тренер дає команду продовжувати рух, але оновлює завдання. Учні повинні, зустрічаючись один з одним, на короткий час зупинитися і, дивлячись в очі один одному, намагатися зрозуміти: „Що я відчуваю? ”

Тренер пропонує невербально проявляти певні емоції: посміхатися один одному; сердитися; підозрювати; ображатися; вихвалятися; боятися; дивуватися; пустувати; заздрити; ненавидіти; жаліти; радіти тощо.

В будь-який момент тренер може „перетворити” учасників на „камінь”. Це означає, що після того, як тренер вимовив: „Камінь! ”, учасники групи повинні завмерти на місці, зосереджуючись на своїх актуальних внутрішніх відчуттях, емоціях. Після команди тренера: „Рух! ” учасники продовжують рухатися. Обговорення, обмін почуттями, враженнями:

– Чи вдалося зрозуміти свої емоції?

– Як змінювався ваш внутрішній стан, коли виражали мімікою різні емоції?

– Що відбувалось із відчуттями, коли треба було „перетворитись на камінь”?

– Чи відчували ви емоції іншої людини? Що вразило?

– Коли було найнеприємніше? Ви можете поділитися своїми почуттями

із партнером.

– Як в житті ви визначаєте своє ставлення до іншої людини?

Під час рефлексії ведучий акцентує увагу дітей на вмінні усвідомлювати свої актуальні почуття, емоції. Важливо показати учням на їх власному досвіді, що існує великий спектр емоцій, почуттів. Кожен може відчувати як позитивні, так і негативні емоції. Встановлення балансу між ними допомагає людині краще адаптуватися у житті. Діти повинні усвідомити, що можна навчитися регулювати свій емоційний стан, в першу чергу, почуття тривоги.

Психологічний коментар. У спілкуванні емоційне сприйняття співрозмовника значно впливає на характер взаємовідносин. Зазвичай, неприємно відчувати на собі негативні емоції іншого.

Учні роблять висновок: якщо хтось проявляє на твою адресу негативні емоції, то це не означає, що ти поганий, але може означати, що співрозмовник не задоволений твоїми діями (вони для нього неприємні або незрозумілі). Якщо ти сам часто не задоволений чужими діями, то розберися у собі: що тобі неприємно чи не зрозуміло? Тривалі негативні емоції шкодять здоров’ю та заважають порозумітися із співрозмовником, не породжуючи конфлікту. Тому краще встановити причину непорозуміння та щиро висловити свої почуття.

Вправа „Ціль”.

Учні сідають на стільці у коло. Кожен мовчки обирає собі „ціль” – інший стілець, на який би він хотів пересісти. Потім, із заплющеними очима всі разом починають рухатися до своєї цілі. Досягти мети – означає сісти на обраний стілець. Тренер дає такі завдання: досягти цілі з максимально обережним ставленням до оточуючих: досягти цілі, не зважаючи на почуття оточуючих; досягти цілі з достатньою повагою до оточуючих та пам’ятаючи про свої потреби. Якщо стілець-ціль зайнятий, то учень продовжує шукати інший вільний стілець, і той, хто вже сидить поруч із пустим стільцем, може постукати по ньому, допомагаючи знайти вільне місце. Ведучий в процесі гри просить дітей звертати увагу на свої емоції.

Після проведення гри обговорюються питання:

– Які були відчуття, коли треба було досягти цілі з різним ставленням до оточуючих?

– В якій ситуації вдалося краще справитися із завданням?

– Чим ви керувалися, коли ставили перед собою цілі? Як змінювалось емоційне задоволення від досягнення найлегшої і найважчої цілі?

В ході проведення вправи тренер стежить за організацією безпечного простору під час пересування учнів, заохочує учасників допомагати один одному, якою хтось залишився без стільця. Після обговорення тренер звертає увагу учнів на те, що найшвидше та найефективніше досягти ціль можна годі, коли в цьому прагненні ми достатньо поважаємо оточуючих та, разом з цим, пам’ятаємо про свої потреби.

Вправа активізує розвиток соціальної взаємодії та є проекцією побудови реальних взаємовідносин у групі

Психологічний коментар. Вправи даного заняття активізують розуміння третьокласниками власних почуттів та допомагають усвідомити характер своєї поведінки у фруструючих ситуаціях.

На завершення заняття можна запропонувати традиційну вправу „Посмішка по колу”.

Заняття 3. Мета: розвиток уваги, уміння визначати власний емоційний стан, формування позитивного ставлення до школи, навичок спілкування та поведінки в ситуаціях емоційної напруги.

Рухлива гра „Будь ласка”.

Існує декілька варіантів гри. Її суть полягає в тому, що ведучий подає команди, виконувати які діти повинні, коли вони супроводжуються певним звертанням. Для даного заняття можна обрати слово „будь ласка”. Якщо це слово не пролунало, а деякі діти виконали команду, то вони вибувають з гри. Команди можуть бути самими різноманітними, наприклад: „ліворуч”, „праворуч”, „кругом” тощо. Гра розвиває увагу дітей та допомагає їм зняти емоційну напругу на початку заняття.

Бесіда „Чарівне слово”.

Логічним продовженням гри є коротка бесіда про силу чарівного слова „будь ласка”, про наслідки ввічливості та грубощів, про те яке враження справляє ввічлива, а яке груба людина, і яка з цих двох тактик вирішення проблем є більш ефективною.

Вправа „Наші емоції”.

Для даної вправи керівнику потрібен набір карток або плакат із зображенням різних емоційних станів людини. При роботі з картками пропонується серія завдань:

– назвати емоційні стани, зображені на картках;

– розділити аркуш паперу на дві половини і перемалювати схематичні зображення так, щоб зліва розташувались емоційні стани, які дітям подобаються, а праворуч – не подобаються. Після виконання завдання діти по черзі називають та пояснюють, чому їм подобають чи не подобаються ті чи інші емоційні стани.

– визначити свій настрій, емоційний стан на даний момент, схематично зобразивши його в щоденнику, коротко пояснити причину того чи іншого емоційного стану.

Для виконання цієї частини завдання можна пригадати етюд „Слухаємо себе”. При обговоренні різних емоційних станів керівник звертає увагу на самопочуття дітей в групі, констатує наявність підвищеної тривожності у окремих членів групи.

Вправа „Подобається – не подобається”.

Після обговорення причин того чи іншого емоційного стану дітей, керівник просить учасників групи розподілити чистий аркуш паперу на дві половини і записати відповіді на запитання:

– що мені не подобається в школі?

– що мені не подобається вдома?

– що мені не подобається взагалі в житті?

Відповіді на ці запитання діти записують в лівій частині аркуша. Після цього пропонується серія позитивних питань, відповіді на які діти записують в правій частині аркуша.

– що мені подобається в школі?

– що мені подобається вдома?

– що мені подобається взагалі в житті? Діти по черзі розповідають спочатку про те, що їм не подобається, потім, що подобається в школі, вдома і в житті. Важливою є саме така послідовність відповідей: спочатку негативні, потім позитивні, щоб показати, що не все в житті так погано, є позитивні моменти і хороші люди. Ця вправа дозволяє отримати інформацію про характер взаємовідносин дитини з однокласниками, членами сім’ї, оточуючими, про те яке місце і роль визначає для себе дитина в класі, в сім’ї, як дитина сприймає себе серед інших.

Вправа „Продовжи речення”.

При проведенні даної вправи керівник продовжує збір інформації про учасників групи. Для цього дітям пропонується серія проективних питань. Учням пропонується продовжити речення першими, що приходять на ум фантазіями, не роздумуючи занадто довго, бо правильних чи неправильних відповідей не існує. На аркуші паперу діти записують продовження фраз: „Більше всього я боюсь..”, „Я злюсь, коли…”, „Мені сумно, коли…”. По відповідям можна оцінити здатність дитини до рефлексії власних переживань. Відповідь „не знаю” може свідчити про недостатній розвиток цієї здібності, або про високу значимість проблеми, що викликає жах.

Вправа „Дай мені книгу”.

Керівник пропонує дітям уявити себе в наступній ситуації. Учень приходить в клас і бачить на столі цікаву книгу в красивому перепльоті. Йому дуже хочеться взяти її, подивитися малюнки. Він підходить до столу. Але в цей момент книжку бере інший учень. А книгу подивитися так хочеться! Як бути? Як її отримати? Діти програють ситуацію по черзі, парами. Після програвання ситуації всіма учасниками групи проводиться обговорення варіантів її вирішення, і діти спільно з керівником групи роблять висновок проте, що найбільш конструктивною формою досягнення результату (отримання книги) виявилося ввічливе прохання. Виконання цього завдання дозволяє дітям порухатись, зняти втому та емоційну напругу.

Вправа „Сходинки”.

Дивлячись на зразок, підготовлений керівником на дошці, діти малюють сходинки. Керівник пояснює зміст завдання: уявіть собі, що всіх учнів вашого класу розсадили на сходинки, дотримуючись однієї умови. На першу сходинку посадили самих старанних, розумних дітей, які добре вчаться, старанно виконують всі завдання в школі і дома, на другій сходинці розташувалися учні, які теж добре вчаться, але інколи бувають неуважними, допускають помилки. Як ви думаєте які діти потраплять на останню, найнижчу сходинку? А тепер подумайте на якій сходинці посадили б вас? А на інших сходах намалюйте себе на тій сходинці, на якій би ви хотіли сидіти, тобто як би ви хотіли вчитися. Дані, отримані при виконанні цієї вправи, дають інформацію про характер самооцінки кожного учня та рівень його домагань в сфері навчальної діяльності.

Вправа „Скинь втому”.

Діти стають у вільне коло. Керівник пропонує їм розставити широко ноги, трохи зігнути їх в колінах, зігнути тіло, вільно опустити руки, розправити пальці, нахилити голову до грудей. Після цього покачатися вбік, вперед, назад, а потім різко потрусити головою, ногами, тілом. Керівник при цьому говорить, звертаючись до кожного: „Ти скинув свою втому? Що ще осталося? Тоді повтори ще раз”.

Етюд „Слухаємо себе” (вправа на ауто релаксацію).

Протягом 1–2 хвилин діти розслабляються та слухають себе. Після чого зображують свій настрій наприкінці заняття.

Етюд „Посмішка по колу” – на прощання.

2) Тренінг формування адекватної самооцінки дітей для батьків.

Корекціна робота з батьками проводиться у формі тренінгу „Вплив стилів виховання дитини в сім’ї на формування її самооцінки”.

Мета: Ознайомити батьків зі стилями батьківської поведінки та стилями сімейного виховання. Дати можливість зрозуміти і відчути батькам, що їхня дитина особистість, з власними потребами і розвитком, яка може долати труднощі завдяки підтримці батьків.

Обладнання:

На дошці:

1. Висловлювання видатних людей:

„Хоч би яка у вас відповідальна і складна творча робота була на виробництві, знайте, що вдома на вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання людини. ”

В.Сухомлинський

„Дитина — рентгенівський знімок сім’ї”

А.Макаренко

„Усі ми стали людьми настільки, наскільки навчилися любити і розуміти інших. ”

Б.Пастернак

„Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними нам під силу ”.

Плутарх

2. Зображення квітучої галявини.

Хід тренінгового заняття

Батьки заходять до класу, і вибирають листочок одного з п’яти кольорів, розсаджуються за столи, позначені цим кольором.

1. Презентація теми і мети батьківських зборів.

2. Розповідь ведучого про стилі батьківської поведінки та їх вплив на формування самооцінки.

Сім’я особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. Саме від сімейного спілкування віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що саме сімейне спілкування – запорука доброго настрою і душевного спокою. І з другого боку – ніде люди не ранять так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах. Психологічний клімат родини дуже важливий для психічного здоров’я дитини, він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту, або дискомфорту.

Батьки — це вчителі у найважливішій школі на світі — школі становлення особистості. Тут немає вихідних і канікул, їм доводиться ви­конувати свої обов'язки 24 години на добу, 365 днів на рік.

" Моя мама поставила б мене на найвищу сходинку. Вона мене найбільше любить. Я буваю неслухняна, я трішки хитренька. Я не завжди гарно пишу... Але мама мене все одно любить, бо я — її дитина. Я знаю це... своїм серцем. І тато мене любить. Він грається зі мною, навіть коли дуже втомлений, і не кричить, коли я роблю щось не так...”

Це виписка з протоколу дослідження самооцінки за методикою " Сходинки”, де дитині пропонується оцінити себе, розмістивши картонну фігурку на од­ній із 7-ми сходинок.

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих. Для формування адекватної самооцінки дуже важливим є критичне ставлення людини до своїх здібностей і можливостей. Поняття „самооцінка” та „самоповага” взаємодоповнювані.

Формуючись в ранньому дитинстві, самооцінка особи тривалий час залишається «пластичною», що дозволяє створити певні умови для її зміни в разі порушення адекватності і позитивності. Формування адекватної самооцінки, як однієї з індівідуально-особистісних особливостей людини, безпосередньо пов’язано з проблемами виховання, навчання і розвитку.

Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.

1. Неадекватна самооцінка:

а) зависока:

– гордість;

– зухвалість;

– вважає себе вище за інших;

– бачить в собі лише плюси;

б) занижена:

– сором’язливість;

– невпевненість;

– різновиди страхів;

– бачить тільки мінуси.

Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, образи. Низька самооцінка спричиняє постійний страх. Згодом цей страх спонукає до вживання алкоголю, наркотиків, до правопорушень та злочинів.

2. Адекватна самооцінка - бачення в собі і плюсів і мінусів.

Ще до появи дитини на світ в утробі матері вже починається формування самооцінки.

Від 0 до 1 року на самооцінку дитини впливає ставлення її мами до неї.

Від 1 до 3 років на самооцінку дитини впливає сприйняття навколишнього світу.

Від 3 до 6 років на самооцінку дитини впливає спілкування з батьком. „Якщо мене приймає мій батько, то мене приймає весь світ”.

Від 6 до 10 років на самооцінку дитини впливають шкільні успіхи та визнання дитини вчителем.

Від 10 до 15 років на самооцінку впливають стосунки з однолітками.

Від 15 до 19 років на самооцінку дитини впливають формування ставлення до протилежної статі.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від ставлення до себе. Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично «притупить» норму дитячого негативізму, може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Стиль поведінки батьків позначається на становленні дитини та формуванні в неї адекватної самооцінки. Є такі стилі батьківської поведінки:

– Авторитетний. Батьки визначають та заохочують самостійність дітей. Вони відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки, допускають зміну своїх вимог у розумних межах. Діти у таких батьків добре адаптовані, упевнені у собі, вони добре навчаються у школі, та мають високе само оцінювання.

– Авторитарний. Батьки віддають накази, сподіваючись беззаперечного виконання, встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише мінімальну незалежність. Діти таких батьків часто боязкі та похмурі, невибагливі та вразливі.

– Ліберальний. Такі батьки не достатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини, у них беззастережна батьківська любов. Дітям надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно.

– Індиферентний. Між дітьми і такими батьками холодні взаємини. Батьки обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Вони часто байдужі до власних дітей, не встановлюють жодних обмежень. При такій поведінці батьків дитину ніщо не втримує від вияву асоціальної поведінки.

Хай кожен з батьків проаналізує, який характерний стиль батьківської поведінки для нього і що потрібно змінити в своїй поведінці. Тому що найкраще адаптуються в житті діти авторитетних батьків.

3. Вправа „Галявина виховання ”.

На кожному столі є зображення квіток з написами дій дорослих під час виховання дітей. Прошу батьків вибрати дії, які найчастіше використовуєте у вашій практиці і прикріпити квіти до нашої “галявини ”.

Червоні квіти: покарання, накази, зауваження, глузування, присоромлювання, нотації, застереження, ігнорування, образа, допит.

Оранжеві квіти: критика, вмовляння, керування, повчання, моралізування.

Голубі квіти: особистий приклад, вислуховування, комплімент, заохочення, похвала, доброзичливі інтонації, зацікавленість, посмішка, підтримка.

І тепер подивимось на нашу „галявину” – на ній досить багато червоних квітів, а червоний колір – колір застереження, заборони.

4. Робота в групах.

Більшість психологів вважає, що самооцінка, психічне здоров’я, розвиток і становлення дитини нерозривно пов’язані також із типом батьківського виховання.

У кожної з п’яти груп є опис стилю батьківського виховання.

Прошу опрацювати їх і сформулювати докази того, що саме обраний стиль сімейного виховання найважливіший.

– Авторитарний стиль виховання.

Усі рішення приймають батьки, вони вважають, що дитина повинна підкорюватись їхній волі, ставлять перед дитиною високі вимоги, контролюють її поведінку, обмежують її свободу. Батьки змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі.

– Опікувальний стиль виховання.

Батьки прагнуть бути завжди з дитиною, вирішувати за неї всі її проблеми. Дитина займає центральне місце в сім'ї.

– Потуральний стиль виховання.

Батьки приділяють дитині недостатньо уваги, вона віддана сама собі. Такі батьки не вміють виховувати, не спрямовують і обмежують дитину.

– Хаотичний стиль виховання.

У батьків відсутній єдиний стиль виховання, нема чітких вимог до дитини. Між батьками є розбіжність у виборі виховних засобів.

– Демократичний стиль виховання.

Батьки виховують у дитини особисту відповідальність і самостійність, відносно до її вікових можливостей. Дитина присутня при обговоренні сімейних проблем, бере участь у прийнятті рішень. Батьки вимагають від дитини обміркованої поведінки, і самі чуйно ставляться до її запитів. При цьому батьки виявляють твердість, дбають про постійне дотримання дисципліни.

Представник кожної групи зачитує опис стилю виховання і обґрунтовує чому даний стиль виховання є найкращім.

Орієнтовні пояснення батьків:

– Авторитарний.

Дитина ще нічого не розуміє, вона маленька. Батьки краще знають що їй потрібно і чого вона хоче, тому вона повинна слухатись.

– Опікувальний.

Треба щоб найменше труднощів і проблем було у дитини. Щоб дитину нічого не засмучувало.

– Потуральний.

Дитина хай робить що хоче, лише б не заважала.

– Хаотичний.

Коли є час, тоді виховуємо. Нас ніхто не виховував, і виросли.

– Демократичний.

Виховувати необхідно розумно. В разі потреби – допомогти, чи проконтролювати, чи дати змогу виконати самостійно.

А учасники інших груп у формі дискусії обговорюють до чого може призвести саме даний стиль.

Орієнтовні відповіді опонентів:

– Авторитарний.

Діти таких батьків поводяться агресивно і відчужено. З віком дитина все частіше виявляє жорстокість, агресію. У неї неадекватна самооцінка (занижена, чи завищена).

– Опікувальний.

Дитина не може самоутвердитись, зростає її невпевненість у собі.

– Потуральний.

Дитина негативно ставиться до навчання, відчуває невпевненість, у неї низький рівень мотивації.

– Хаотичний.

Такі діти часто невпевнені, не довіряють дорослим. Відчуття нестабільності веде до несподіваних рішень, неадекватної поведінки.

– Демократичний.

Такі діти достатньо адаптовані, вони не соромляться запитувати, відповідальні і самостійні. Їх самооцінка адекватна.

Висновок.

Тож найдоцільнішим є демократичний стиль виховання, коли батьки готові в разі потреби допомогти дитині, постійно спілкуються з дитиною, вірять в її здатність до успішної самостійної діяльності. Батьки найбільш значимі для дитини люди і саме від того, який стиль виховання ви обираєте, залежить якою людиною агресивно чи доброю, відкритою чи замкненою вона стане. Тому давайте ми з вами складемо загальні правила виховання наших дітей (за пропозиціями батьків і вчителя).

Правила формування адекватної самооцінки.

1. Повірте у неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина унікальна, не схожа на жодну іншу, і не є вашою точною копією. Приймайте її такою, якою вона є, підкреслюйте її сильні властивості.

2. Будьте уважними і чуйними до дитини, уникайте образ і погроз.

3. Поєднуйте повагу до дитини з вимогливістю, не соромтеся виявляти любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь-яких обставин.

4. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність.

5. Діти повторюють дії дорослих, насамперед батьків. Станьте взірцем для них.

6. Заохочуйте особисту відповідальність і самостійність.

7. Вимагайте обміркованої поведінки.

8. Чуйно ставтесь до запитів дитини.

9. Намагайтеся впливати на дитину проханням. І якщо прохання не виконується, лише тоді вдавайтеся до інструкцій наказів.

10. Дбайте про постійне дотримання дисципліни.

11. Покарання не повинне витісняти любов. Воно повинно бути справедливим, враховуючи вчинок і мотив.

12. Частіше спілкуйтеся з дітьми, вислуховуйте їх.

А тепер поміркуємо, чи потрібно забрати деякі квіти з нашої „галявини”, щоб вона стала більш ніжною і спокійнішою.

Як зазначає великий педагог, академік Шалві Амонашвілі, внутрішній вогонь, закладений у дитині природою, з’являється перед нами у трьох основних пристрастях:

Перша пристрасть – це пристрасть, до Розвитку. Дитина не може не розвиватися – духовно, морально, розумово, фізично.

Друга пристрасть – це пристрасть до Дорослішання. Діти прагнуть до дорослішання, хочуть бути старшими. Підтвердження тому – зміст рольових ігор, у яких кожна дитина бере на себе обов’язки дорослої людини. Задоволення пристрасті до дорослішання відбувається в спілкуванні, в першу чергу з дорослими.

Третя пристрасть – це пристрасть до Свободи. Дитина виявляє її з раннього дитинства. В різних формах і багатогранно. Особливо сильно вона виявляє себе, коли дитина 2–3-річного віку намагається вислизнути з-під оцінки дорослих, і прагне утвердити свою самостійність: „Я сам! ”.

Зрозуміло, що дітям не можна дозволити все. Вседозволеність може згубно позначитись на їхній долі, але потрібно зрозуміти і те, що дітей неможна виховувати у всезабороняючій атмосфері, не можна їх постійно тримати в „своїх руках “, силувати і примушувати проти їхньої волі.

5. Вправа „Моя дитина ”.

Ми склали загальні правила. Дійшли взаєморозуміння в питаннях сімейного виховання, тож об’єднаємось в одне коло (батьки сідають в одне коло).

Я вручаю вам оцю гарну, живу тендітну квітку – це образ вашої дитини. Передавайте її з рук в руки, і дивлячись на неї продовжить розповідь за початком:

„Я хочу, щоб мій син (моя донька), стали, були...

Для цього я...”

6. Підсумок роботи.

„Дитина не тільки готується до життя – вона вже живе. Потрібно відкрити дитині саме життя. Допомогти їй проводити спостереження над явищами життя, черпати з них досвід для його поліпшення, вибрати в ньому вірний шлях ” Ш.Амонашвілі.

Виховуючи, будемо виховуватись самі, адже справжнє виховання дитини – у вихованні самих себе.

3) Пам’ятка для вчителів щодо формування адекватної самооцінки в дитини під час навчання.

Формування самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки.

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості. Самооцінка є засобом самовираження, створення в оточуючих приємного враження про себе.

Особистість оцінює себе двома шляхами:

– шляхом співставлення рівня своїх домагань, з об’єктивними результатами своєї діяльності;

– шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Чим вищий рівень домагань, тим важче їх задовільнити. Успіхи та невдачі в будь-якій діяльності суттєво впливають на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай понижують рівень домагань, а успіхи підвищують їх. Не менш важливим є і момент порівняння: оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому.

Фактори, які впливають на самооцінку.

1. Хибні цінності.

Цінністю повинна стати сама людина. Ми маємо ставитись до дітей так, щоб вони усвідомлювали свою значимість, як особистість, незважаючи на речі та обставини, які її оточують.

1) Неадекватне ставлення до речей

– вчити дітей не бути кращими за рахунок речей;

– не прагнути до самоствердження через речі;

– виховати правильне ставлення до речей.

2) Жадоба освіти

– вчити не мати фанатичного ставлення до освіти, як засобу самоствердження у суспільстві через здобуття знань.

3) Заняття спортом

– спорт не повинен стати самоціллю, як засіб самовираження, а лише методом вдосконалення.

4) Зовнішній вигляд

– через внутрішній дискомфорт дитина шукає самовираження за допомогою великої уваги до зовнішнього вигляду.

– адже зовнішній вигляд повинен стати індивідуальним відображенням внутрішнього світу;

– саме на збагачення внутрішнього світу дитини треба звертати увагу батьків, це допоможе уникнути неадекватної самооцінки.

2. Адекватне самоусвідомлення.

Любов до себе – це не є егоїзм, а лише правильне самоусвідомлення себе, як особистості та частини суспільства.

Усвідомлення своїх можливостей, прав і обов'язків.

Правильне розуміння своїх слабких та сильних сторін.

Адекватний аналіз своїх помилок.

Люди сприймають нас саме так, як ми сприймаємо самі себе. Тому, саме на батьках лежить велика відповідальність за формування і становлення дитини як повноцінної особистості.

Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем її самооцінки. Психолог Джеймс вивів формулу, що показує залежність самооцінки людини від його запитів.

Самооцінка =Успіх / Рівень домагань

Наведена формула свідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двома способами. Людина може підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі. У випадку успіху рівень запитів звичайно підвищується, людина виявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при неуспіху – відповідно, знижується.

Поведінка тих людей, які прагнуть до успіху, і тих, хто намагається уникати невдач, істотно відрізняється. Люди, мотивовані на успіх, звичайно ставлять перед собою визначені позитивні цілі, досягнення яких однозначно розцінюється як успіх. Вони з усіх сил намагаються домогтися успіху. Людина активно діє, вибирає відповідні засоби і способи, для того, щоб найкоротшим шляхом досягти мети.

Протилежну позицію займають люди, мотивовані на запобігання невдач. Ціль їхньої діяльності не в тому, щоб домогтися успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі. Всі їхні дії в першу чергу спрямовані саме на реалізацію цієї мети. Для таких людей характерна непевність у собі, невір'я в можливість досягти успіху, острах критики. Будь-яка робота, особливо та, котрій притаманна можливістю невдачі, викликає в них негативні емоційні переживання. Тому людина не відчуває задоволення від своєї діяльності, сприймає як тягар, уникає її. Звичайно в результаті вона виявляється не переможцем, а переможеним.

Таким чином, що рівень своїх домагань особистість встановлює десь між надто важкими і надто легкими завданнями та цілями – так, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку. Формування рівня запитів визначається не тільки передбаченням успіху чи невдачі, але і насамперед обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач. Однак, в цілому для людей характерне певне завищення своїх здібностей, приписування собі унікальності, несхожості на інших.

Характер людини виявляється не тільки у її ставленні до інших людей, але й до себе. Кожний з нас, ненавмисно сам того не усвідомлюючи, часто, порівнює себе з оточуючими й у підсумку виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров’я, становище в суспільстві, тобто формує „набір самооцінок”, від якого залежить: скромні ми чи зарозумілі, вимогливі до себе чи самозаспокоєні, соромливі чи чванливі.

У більшості людей виявляється тенденція оцінювати себе вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині властива потреба в досить високій самооцінці, тобто кожному хочеться поважати себе. Самоповага – одне з джерел психологічної стійкості, гарного настрою.

Для формування в дітей адекватної самооцінки важливо:

1) Не перевантажувати дитину тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

2) Не перехвалювати успішних дітей дитини, але й не забувати заохочувати їх, коли вони цього заслуговують.

3) Заохочувати в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

4) Не забувати м’яко заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть переваги іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

5) Оцінювати рівень навчальних досягнень справедливо. Дитина не повинна почуватись ображеною та недолугою навіть у випадку поганої оцінки. Оцінка її навчальних досягнень – це не оцінка її особистості. Вони не тотожні.

6) Оцінка повинна слугувати головній меті – стимулювати й направляти учбово-пізнавальну діяльність молодшого школяра;

7) Учитель повинен давати змістовну оцінку роботі молодшого школяра;

8) У навчальній діяльності необхідно порівнювати дітей, які мають приблизно однакові здатності, але досягають різних результатів через різне відношення до навчання.

Отже, розроблена система корекційно-тренінгових занять націлена на формування адекватної самооцінки в учнів початкових класів, які цього потребують, а також підтримання комфортного емоційного стану в тих дітей, чия самооцінка відповідає нормі. Метою проведення тренінгового заняття з батьками є поглиблення знань про стилі сімейного виховання та їх вплив на формування в дітей адекватної самооцінки. Оскільки вчителі є найбільш вагомою ланкою у навчанні та вихованні учнів початкових класів, було розроблено пам’ятку з метою поглиблення знань педагогів щодо релевантних прийомів поведінки з метою недопущення формування деструктивних рівнів самооцінки учнів.