Порівняльний аналіз результатів дослідження

Дослідження самооцінки учнів початкових класів від стилів взаємодії з найбільш значущими дорослими – батьками та вчителями проілюструвало, що адекватну самооцінку мають лише 33, 4 % учнів, неадекватно завищену самооцінку виявлено у 16, 6 %, завищену самооцінку продемонстрували 22, 2 %, а занижену самооцінку мають 27, 8 % учнів. Діти, які мають низьку самооцінку, не впевнені у собі, бачать у собі тільки негативне, розпочинаючи будь-яку діяльність, чекають тільки неуспіху, проявляють підвищену самокритичність. У таких дітей виникають проблеми у навчанні, а саме в успішності, у спілкуванні з однолітками, тому що такі діти непевно почувають себе, вступаючи в контакт із оточуючими.

Діти, які мають завищений рівень самооцінки, переоцінюють свої можливості, які характеризуються відсутністю самоконтролю. Самооцінка молодшого школяра динамічна й у тієї ж годину має тенденцію до стійкості, переходить надалі у внутрішню позицію особистості, стає мотивом поведінки. Саме у цьому віці необхідно створювати умови для формування адекватної самооцінки у дітей. Організовуючи навчально-виховну роботу, вчитель винен свідомо та цілеспрямовано формувати самооцінку молодших школярів. Для поліпшення умов формування адекватної самооцінки у дітей розроблено корекційну програму, метою якої є вирівнювання рівнів самооцінки молодших школярів. Після впровадження програми було проведено повторне тестування самооцінки із використанням методики „Три оцінки”, авт. А.Ліпкіна.

Перше запитання, яке пропонувалося дітям звучало так: „Яким учнем ти себе вважаєш: середнім, слабким чи сильним? ” На нього 5 % дали відповідь „слабкий” (переважно учні із заниженою самооцінкою), 37 % відповіли „сильний” (учні, які характеризуються адекватною та завищеною самооцінкою) та 54 % дали відповідь „середній” (учні із адекватною самооцінкою). За допомогою цього етапу тестування було встановлено, що учні переважно адекватно оцінюють власні можливості у навчанні.

На друге запитання: „Які оцінки тебе втішають, а які засмучують? ” Ми отримали дані, які представлені у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Відповіді учнів за запитання тесту за А.Ліпкіною, %

Метою цього етапу тестування було встановлено адекватність сприйняття результатів навчання. Більшість дітей позитивно сприймають факт отримання відмінної оцінки (52 %) й негативно поганої (89 %). Цей тест цікавий по-перше тим, що дозволяє виявити так званих „перфекціоністів”, тобто дітей, для яких оцінка „добре” вважається недостатньо позитивною. Це переважно діти із завищеною самооцінкою Результати тестування виявили лише 2 % таких учнів.

По-друге, результат тесту засвідчує, що не дивлячись на особливість молодшого шкільного віку, яка полягає у нестійкості самооцінки проблемах із адекватного сприйняття власних можливостей, значний відсоток дітей (42 %) виявляють позитивні реакції на отримання не найвищої, а просто гарної оцінки власної діяльності. Це свідчить про збалансування адекватності само оцінювання.

Третій етап є найінформативнішим. Дітям було поставлено запитання: „Твоя робота заслуговує на оцінку „5”, а вчитель поставив „8”. Чи зрадієш ти цьому, чи це тебе засмутить? ” Відповідь „засмутить” дали 76 % учнів, а відповідь „зрадію” – лише 24 %. Після цього в кожного учня було уточнено, чому він вважає саме так. Більшість дітей обґрунтували відповідь з позиції того, що незаслужено висока оцінка заважає радіти їй щиро, тобто вони показали досить високий рівень самосвідомості й адекватності самооцінки, оскільки їм зрозумілий зв’язок між старанним виконанням завдання та гарною оцінкою з боку педагога. Тобто досліджувані зробили правильний висновок про те, що результати позитивної оцінки власної особистості іншими передусім залежать від рівня особистих досягнень.

Результати повторного експерименту за методикою „Опитувальник батьківського відношення” (А.Я. Варга і В.В.Столін) представимо в табл. 3.2.

Таблиця 3.2