ВИСНОВКИ. Таким чином, дослідження психологічних особливостей розвитку самооцінки молодшого школяра при взаємодії з дорослими дозволяє зробити такі висновки:

Таким чином, дослідження психологічних особливостей розвитку самооцінки молодшого школяра при взаємодії з дорослими дозволяє зробити такі висновки:

Аналіз різних підходів до вивчення самооцінки дає змогу підсумувати, що самооцінка є складним особистісним утворенням й відноситься до фундаментальних властивостей особистості. Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей; належить до ядра особистості, є важливим регулятором її поведінки. З позицій особистісного підходу, самооцінку розглядають як важливий компонент самосвідомості особистості; структурно-цілісний підхід вивчає самооцінку з позицій „Я-концепції” як один із компонентів цілісної структури особистості й одночасно як складне системне за своєю природою утворення: вона є цілісною і водночас багатоаспектною, має багаторівневу будову та ієрархічну структуру, міжсистемні зв’язки з іншими утвореннями; представники діяльнісного підходу розглядають самооцінку передусім як чинник, що впливає на якість результатів діяльності особистості.

Особливістю молодшого шкільного віку є інтенсивне формування самооцінки. Це пов’язується, передусім, зі зміною провідної діяльності дитини із ігрової на навчальну, переживаннями „кризи семи років”, входженням у новий шкільний колектив, набуттям нового досвіду спілкування із однолітками та дорослими, оцінкою власних досягнень оточуючими тощо. Самооцінка молодшого школяра характеризується відображенням у ній власної активності дитини, її інтелектуальних можливостей, здатність долати труднощі. Це проявляється в поведінці дитини, в освітньому процесі, а також в її соціальній адаптації.

Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого. Значущі дорослі, передусім батьки, найближчі родичі і вчителі, виступають, по-перше, в ролі еталону поведінки й зразка для наслідування, а-по друге, як суб’єкт оцінювання особистості дитини. Самооцінка дитини формується, передусім, в сім’ї й залежить від стилю сімейного виховання. Батьки задають і вихідний рівень домагань дитини – те, на що вона претендує у навчальній діяльності та особистісних взаєминах. У молодшому шкільному віці найавторитетнішою фігурою для дитини стає вчитель. Саме від його оцінок (як формальних, так і не формальних) залежить рівень самооцінки дитини.

З метою емпіричного вивчення самооцінки молодших школярів при взаємодії з дорослими було підібрано відповідний інструментарій, який дозволив визначити рівень та динаміку їх самооцінки, а також дослідити основні фактори, що впливають на її формування, серед яких окремо досліджено вплив сім’ї та школи.

Результати проведеного дослідження свідчать, що кількість дітей із адекватною самооцінкою становить лише 33 % від загальної кількості. В інших випадках спостерігається неадекватно завищена, завищена та занижена самооцінка. Ймовірними причинами відхилень у формуванні самооцінки є неблагополучна сімейна атмосфера та стилі професійного спілкування педагогів. Діти із адекватною самооцінкою зростають у сім’ях, де їм приділяється достатня й збалансована увага. Діти з неадекватно завищеною та завищеною самооцінкою часто не відчувають інтересу з боку дорослих, або навпаки отримують гіперопеку з боку членів сім’ї, Діти із заниженою самооцінкою відчувають дефіцит уваги в сім’ї, вони не цікавлять рідних й не бажають при цьому вибудовувати відносини.

Було розроблено та впроваджено систему корекційно-тренінгових занять націлена на формування адекватної самооцінки в учнів початкових класів, які цього потребують, а також підтримання комфортного емоційного стану в тих дітей, чия самооцінка відповідає нормі. Метою проведення тренінгового заняття з батьками є поглиблення знань про стилі сімейного виховання та їх вплив на формування в дітей адекватної самооцінки. Оскільки вчителі є найбільш вагомою ланкою у навчанні та вихованні учнів початкових класів, було розроблено пам’ятку з метою поглиблення знань педагогів щодо релевантних прийомів поведінки з метою недопущення формування деструктивних рівнів самооцінки учнів.

Після проведення корекції можливо зробити висновок про підтвердження поставленої гіпотези, яка полягала в тому, що формуванню адекватної самооцінки в молодшому шкільному віці сприяють, по-перше, збалансовані батьківсько-дитячі відносини та відповідальне відношення педагогів, а, по-друге, цілеспрямовані корекційні впливи, зорієнтовані на формування адекватної „Я-концепції”, вироблення навичок ефективної комунікації, розвиток вміння адекватно оцінювати власні можливості й коригувати ціннісні орієнтації.