Володимир Січинський

Володимир Юхимович Січинський — визначний учений, архітектор, графік, маляр, історик мистецтва.

Народився Січинський 24 червня 1894 р. у м. Кам’янці на Поділлі у сім’ї відомого краєзнавця протоієрея Юхима Січинського (Сіцінського; 1859 — 1937). Професор духовної семінарії, редактор «Подольських епархиальных ведомостей», «Православной Подолии», «Подолии», археолог та історик Поділля, засновник і перший директор історично-археологічного музею у Кам’янці, голова Подільського церковного історико-археологічного товариства та редактор «Трудов ПЦИАО», член різних наукових товариств і установ, автор понад 180 праць, активний діяч «Просвіти» Юхим Січинський з дитинства прищепив синові любов до рідного краю, гарний мистецький смак та сумлінність у праці. Він часто брав хлопця на археологічні розкопки, у подорожі по Поділлю «з метою збирання матеріалів по українській стародавній архітектурі». Володимир працював і в Кам’янецькому музеї Подільського церковного історико-археологічного товариства, «розбираючи і систематизуючи матеріал по українському мистецтву» ¹. Батькові праці з історії архітектури Поділля, зокрема церковної, сформували сталий інтерес Володимира до архітектури.

Після паралельного навчання у середній технічній школі та на вечірніх курсах Мистецько-промислової школи у Кам’янці (1905 — 1912 рр.) Володимир вступив до Інституту цивільних інженерів у Петербурзі, який закінчив 1917 р.

В інституті Січинський став ініціатором створення, секретарем і потім головою гуртка по збиранню і студіюванню української стародавньої архітектури. Разом із членами гуртка він працював над українським архітектурним, стилем і збирав матеріали з стародавньої архітектури, впорядкувавши два альбоми з фотографіями архітектурних пам’ятників України. Одночасно він брав участь в організації університетських курсів з українознавства, які діяли нелегально. Тут Січинський слухав лекції Голоскевича, Зайцева, Слюсаренка, Широцького ². Вже під час навчання в інституті з’являються його перші проекти шкіл, шпиталів, затим — народних домів.

¹ Автобіографія В. Січинського // ЦДАВО України. Ф. 3972, оп. 1, од. 189, арк. 30; од. 285, арк. 42, 45.

² Там же. Од. 189, арк. 30.

Січинський як практикант брав участь у будівництві залізниці Кам’янець — Проскурів (1913 р.), Кам’янецької повітової земської управи (1914 р.), громадських споруд Петрограда (1915 р.), приміщення Вовчанського земства на Харківщині (1916 р.).

У 1914 р. проекти Січинського, його плани і фотографії пам’яток церковної архітектури вперше демонструвалися на виставці Українського архітектурного товариства при Інституті цивільних інженерів, а у 1917 р. — на Архітектурній виставці у Харкові, де він був обраний членом Літературно-художнього товариства. У 1918 р. вийшла друком перша наукова праця Січинського «Громадські будинки» — тижневик «Село» (Кам’янець-Подільський), № 36 — 37.

Повернувшись на Україну, Січинський спочатку оселився у Києві і взяв дійову участь у заснуванні Архітектурного інституту, був обраний делегатом на з’їзд діячів пластичного мистецтва у Києві від Подільського церковного історико-археологічного товариства, став дійсним членом Українського товариства архітекторів. Міністерство освіти і мистецтва Української Центральної Ради запропонувало Січинському посаду керуючого дерев’яним відділом кустарно-промислового музею у Києві ⁴. Однак Січинський залишив столицю і повернувся до Кам’янця, де його батько на той час був професором археології та історії Поділля в Українському державному університеті. Володимир отримує посаду керуючого шкільно-будівельним відділом губернської земської управи на Поділлі і одночасно стає вчителем малювання української університетської гімназії для дорослих у Кам’янці. Тут уперше яскраво проявляється талант Січинського як графіка: він робить обкладинку до другого видання «Гайдамаків» Т. Шевченка.

Влітку 1918 р. Січинський здійснив обслідування і зняв точні обміри Кам’янець-Подільської фортеці. Січинський виготував проект реставрації замку XIV ст. і надіслав усю документацію до Міністерства освіти і мистецтва у департамент охорони пам’яток старовини проф.. Біляшівському ⁵. Наукова діяльність Січинського була вшанована обранням його дійсним членом Історико-археологічного товариства у Кам’янці-Подільському.

На початку 1919 р. разом з Українською республіканською капелою Кошиця Січинський здійснив поїздку по Західній Європі. Перебуваючи у Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, він ознайомився з пам’ятниками мистецтва, музеями та виставками, архітектурними комплексами. Пізніше Січинський стверджував: «Ознайомлення зі всіма пам’ятниками мистецтва і архітектури Західної Європи дало мені певні підстави і широкий кругозір для моїх дослідів над українською архітектурою. Особливо багато матеріялів здобув я, перебуваючи в Чехах і Прикарпатській Україні» ⁶.

³ Там же. Од. 285, арк. 42 зв.

⁴ Автобіографія В. Січинського // ЦДАВО України. Ф. 3972, оп. 1, од. 189, арк. 45.

⁵ Там же, Арк. 47.

⁶ Там же. Од. 189, арк. 30; од. 285, арк. 45.

Після встановлення на Поділлі радянської влади, не бачачи перспектив своєї праці на батьківщині, Січинський вирішив не повертатися до Кам’янця і від 1920 р. проживав у Львові. Дослідник зайнявся активними пошуками у львівських музеях, бібліотеках, експедиціями по Галичині та Волині. Восени 1921 р. разом з іншими митцями він виступив ініціатором створення Гуртка діячів українського мистецтва у Львові (ГДУМ) і став його секретарем.

У жовтні 1922 р. кураторія Львівської шкільної округи після довгих клопотів призначила Січинського вчителем Державної академічної гімназії з українською викладовою мовою у Львові. Однак 2 вересня 1923 р. він був звільнений через брак польського підданства.

У Львові Січинський брав участь у двох мистецьких виставках, організованих ГДУМ, на яких виставив свої проекти надмогильників, надгробних хрестів, печаток, орнаментів, малюнки дзвіниць, церков тощо.

Влітку 1922 р. Січинський дослідив, обміряв, зарисував і зафотографував найстаріші пам’ятки української дерев’яної архітектури в околицях Львова. Всі ці матеріали були опрацьовані, передані до Українського національного музею у Львові, заснованого митрополитом Шептицьким, і підготовлені до друку. Одночасно Січинський дослідив і описав чимале зібрання хрестів цього ж музею, а також аналітично опрацював матеріали обмірів класичної української хати в с. Гряди біля Львова. Все це дало підстави для обрання вченого членом іеторико-мистецької секції НТШ у Львові.

Однак, як зазначав сам Січинський, «з причин матеріяльних, не маючи змоги присвятити весь свій час науковій праці — мусив займатися малярством і графікою», співпрацюючи у цілому ряді часописів. Обставини революційних часів і перебування на еміграції, за словами Січинського, «не сприяли моїй науковій роботі, присвяченій українському мистецтву, а ті праці, що вже готові або готуються мною, не могли знайти відповідного видавця, зважаючи на особливі труднощі, зв’язані з дорогим мистецьким виданням, де мало б бути багато коштовних клішів».

Все це змусило Січинського шукати інших шляхів реалізації своїх планів. 20 березня 1923 р. він подав прохання щодо посади вчителя малювання і методики малювання УВПІ і 16 червня був обраний лектором. Для здобуття відповідної кваліфікації, наукового ступеня і звання Січинський у 1923 — 1926 рр. слухав лекції в УВУ, де студіював курси Д. Дорошенка, Д. Антоновича, В. Біднова, О. Мірчука, В. Щербаківського. Навесні 1926 р. він закінчив університет і склав іспити. А 26 травня 1927 р. дослідник був промований радою УВУ доктором філософії зі спеціальності історія мистецтва. Певний час він викладав на автомобільних курсах та в Українській студії пластичного мистецтва у Празі. У липні 1927 р. Січинський представив до габілітації працю «Архітектура в стародруках» і після її рецензування Д. Антоновичем був удостоєний ступеня доцента УВПІ. В інституті він вів курси: історія всесвітнього та українського мистецтва; історія українського друкарства і граверства; українська палеографія; історія новітнього українського мистецтва.

Під час вакацій у 1924 — 1925 рр. Січинський здійснив кілька подорожей по Підкарпаттю з метою обсліджування пам’яток стародавньої архітектури.

Вчений брав участь у І з’їзді слов’янських географів та етнографів, IV Міжнародному з’їзді бібліотекарів і приятелів книги, Українському науковому з’їзді, засіданнях УІФТ та УТПК.

Січинський не поривав з Україною, де залишився батько, який у 1930 р. був заарештований, затим змушений покинути рідний Кам’янець і переїхати до Києва. Тут він працював науковим співробітником у лаврському музеї, а опісля знову повернувся у Кам’янець, де останні роки (1933 — 1937) тяжко хворів. Синові листи збереглися в архіві Ю. Сіцінського (Хмельн. облдержархів, ф. 3333).

У 1927 р. В. Січинському була надана стипендія для наукових дослідів Міжнародним інститутом інтелектуальної співпраці в Женеві.

Галицький і празький періоди у житті Січинського були надзвичайно плідними. У цей час блискуче виявляються усі його обдарування. Митець дуже багато працює і подає довершені творіння.

У Галичині, Закарпатті, Чехії з’являлися народні доми, житлові будинки та вілли, побудовані за проектами Січинського. На першій львівській виставці Гуртка діячів українського мистецтва у червні 1922 р. Січинський вперше виставив проекти своїх будівель. Відомі такі його споруди, як церква-пам’ятник Маркіанові Шашкевичу на Білій Горі в Підліссі та мурована однобанна церква фундації Михайла Терлецького. Але найціннішим твором архітектора вважається п’ятибанна монастирська церква Св. Духа отців-редемптористів у Михайлівцях на Пряшівщині (1933 — 1934 рр.). Цей шедевр української архітектури органічно поєднав у собі традиції княжої доби XI — XIII ст. та риси сучасності, неймовірну легкість форм і великий внутрішній об’єм (вміщує близько 2000 чоловік, тобто більше, ніж собор Св. Юра у Львові). У цей час Січинський спроектував також трибанну дерев’яну церкву у Дуклянському просмику в Карпатах та ряд споруд цивільної забудови.

Талант Січинського-графіка проявився у численних обкладинках, друкарських та фірмових знаках, марках, плакатах і каталогах, виконаних у 20-ті роки. Поряд з іншими галицькими митцями він вважається реформатором книжкового оформлення.

Тоді ж Січинський виконав кілька десятків карбонів з гербами українських земель, мапами України тощо. Йому належить оформлення обкладинок «Нової України» (Прага, 1923), «Української пісні у світі» О. Пеленського, «Нашого Львова», «Мазепи» Б. Лепкого, збірки пісень І. Соневицького, «Мозаїки квадрів в’язничних» М. Бажанського, «В бурі життя» П. Савчука. Січинський прекрасно оформив також цілий ряд власних творів.

Книжкова графіка Січинського несла на собі печать оригінальності, досконалої техніки, чітко втіленої ідеї. Вона опиралася на українські стародруки, що надавало легкості і шляхетності композиції і одночасно витонченості форм. Митець дав дуже гарні зразки шрифтів.

На цей період випадає також утвердження за Січинським авторитету мистецтвознавця і вченого. У Львові, Відні, Празі, Варшаві одна за одною виходять його статті та наукові праці. Спочатку переважали рецензії на виставки, каталоги, книги з історії мистецтва та альбоми. Затим з’являються статті з історії української архітектури, її регіональних особливостей, описи окремих пам’яток: «Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 р»; «Українська хата в околицях Львова»; «Дерев’яні дзвіниці і церкви галицької України XVI — XIX ст.»; «Архітектура старокнязівської доби X — XIII стол.»; «Бойківський тип дерев’яних церков на Карпатах»; «Ротонди на Україні»; «Вежа і дім Корнякта у Львові»; «Архітектура катедри св. Юра у Львові»; «Хатнє будівництво»; «Замкова церква св. Миколая у Львові». Цілу серію праць учений присвячує українським фортецям, містам та їхній архітектурі: Потиличу, Сутківцям, Брадієву, Маковицькому замку, Кам’янцю-Подільському, Полтаві, Чернігову, Перемишлю, Христополю, Пряшеву, Новоселиці, Рогатину, Хотину, Лаврову, Зборову, Холму та ін.

Січинський публікує цінні розвідки про старих і сучасних українських митців та мистецтвознавців: М. Ярошенка, К. Широцького, В. Касіяна, М. Бутовича, Р. Лісовського, П. Ковжуна, Т. Шевченка, Л. Тарасевича, О. Тарасевича, О. Лятуринську, М. Андрієнка, О. Новаківського, Т. Левицького, І. Труша, М. Голубця, М. Пимоненка, Г. Нарбута, Д. Левицького, К. Трутовського, О, Кульчицьку. Спеціально звертався він і до висвітлення дискусійних питань розвитку українського граверства: «Гравюри українських першодруків», «Архітектура в стародруках», «Нариси з історії українського граверства», «Історія українського граверства XVI — XVII ст.», «Гравюри видань Фіоля». Кілька праць Січинський присвятив українській рукописній та стародрукованій книзі.

У Празі Січинський створює узагальнюючі праці та навчальні посібники: «Конспект історії всесвітнього мистецтва», «Стилі. Альбом», «Українська архітектура», «Що таке стилі в мистецтві», «Вступ до українського краєзнавства», «Орнаменти в історичних стилях», «Малярство старокнязівської доби», «Українське мистецтво», «Українське народне мистецтво», «Дерев’яне будівництво», «Українські орнаменти (історичні, народні)».

Критика особливо відзначила цінний альбом «Monumenta Architecturae Ukrainae» (Прага, 1940), що містив 300 ілюстрацій, виконаних автором, вийшов німецькою та українською мовами і вперше представляв українську архітектуру від найдавніших до новітніх часів. Ця книга належить до числа найкращих видань з історії українського мистецтва.

Особливу цінність становлять аналітичні праці Січинського, в яких українська архітектура розглядається у контексті світової проводяться цікаві співставлення конкретних пам’яток: «Брама в Мілеті і фасада катедри у Володимирі Волинському», «Етруський дім і гуцульський «оседок». Важливою науковою новацією стала праця Січинського «Нариси з історії української промисловості» (Львів, 1937).

Січинський постійно стежив за станом пам’яток культури на Україні. У 30 — 40-х роках з’являються його статті: «Руйнують Київ!», «Українське мистецтво в небезпеці», «Українська культура і Москва», «Зруйновані українські пам’ятки архітектури в Києві за московсько-большевицької влади», «Знищені пам’ятки українського мистецтва».

У 1938 р. вийшла унікальна праця Січинського «Чужинці про Україну», яка витримала п’ять видань, була оздоблена численними гравюрами, рисунками, портретами, мапами. У 1954 р. ця перероблена і доповнена книга вийшла англійською мовою. Аналогічно було підготовлене видання «Чужинці про Поділля» (1942 р.).

Особливе місце у науковому доробку Січинського займала постать гетьмана Мазепи, його культурницька діяльність та меценатство.

Своїми численними науковими працями та мистецькими творами Січинський поступово здобув європейське визнання. У 1936 р. він був обраний членом німецького товариства Й. Гутенберга, а в наступному році увійшов до комісії чеського відділу міжнародної виставки в Парижі. Вчений і митець брав участь у кількох важливих наукових форумах. У 1930 р. разом із П. Ковжуном та Р. Лісовським Січинський зафундував Асоціацію незалежних українських митців у Львові. Тоді ж його обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Як вже було зазначено, великі наукові здобутки дали можливість Січинському у 33-річному віці отримати у Празі вчений ступінь доктора філософії. Згодом, у січні 1940 р. Січинський був габілітований на доцента, а через два роки — обраний надзвичайним професором кафедри історії мистецтва Українського вільного університету в Празі. Одночасно Січинський займав посаду професора мистецької школи «Студіо» у Празі та був доцентом УВШ і професором (з 1934 р.) УТГІ у Подєбрадах.

Плідну діяльність ученого і митця перервала війна. У жовтні 1943 р. Січинський був заарештований гестапо і ув’язнений спочатку у Празі, затим у Берліні. Його звільнили лише в березні 1944 р., але через недоїдання і довготривале переохолодження організму професор довго не міг працювати. У 1947 р. Січинський переніс тяжку операцію і знову був змушений припинити творчу роботу.

Після закінчення другої світової війни Січинський переїхав спочатку до Німеччини, де в Аугсбурзі продовжував викладацьку діяльність як професор УВУ. Незважаючи на складні умови життя, вчений все ж намагався працювати як популяризатор: здійснив тривалу поїздку з українознавчими лекціями («Назва «Україна», «Український герб і прапор»).

Із 1948 р. майже 15 років Січинський жив і працював у США. Тут він примножив свої творчі здобутки в усіх напрямах свого обдарування. Його п’ятибанна кафедральна українська православна церква у Вінніпезі отримала на конкурсі 1948 р. другу премію. У Канаді архітектор побудував українську католицьку церкву (м. Прінс Альберт). Надзвичайно красивою і вишуканою є дерев’яна греко-католицька церква в Порто-Уніон (Бразилія), виконана у гуцульському стилі. У 1951 р. на запрошення двох відомих американських фірм Січинський виконав проект внутрішнього оформлення католицького костьолу Пресвятої Трійці у Нью-Йорку. Ця робота здобула Січинському світове ім’я одного з кращих знавців готичного стилю.

За роки життя в Америці Січинський виконав безліч проектів іконостасів, престолів, ківотів, надгробків в українському стилі. Як графік, він оформлював обкладинки журналів «Вістник», «Крила», «Волинь» та ін.

Проте найбільше значення у цей період мала наукова праця Січинського. З 1945 р. він опублікував близько 300 робіт. Це була серія портретів відомих діячів української культури та мистецтва:. Т. Шевченка, О. Антропова, О. Тарасевича, П. Холодного, В. Григоровича-Барського, Г. Левицького, І. Зарудного, Г. Нарбута, І. Левинського, О. Новаківського, І. Рєпіна, М. Голубця, О. Тарасевича, Г. Левицького, В. Кричевського, А. Лосенка, В. Боровиковського, І. Мартоса та ін. Низка статей стосувалася перлин української архітектури: «Десятинна церква в Києві», «Ротонда в Херсонесі з 600 р.», «Чернігівський Спас», «Соборна церква Київської Лаври», «Видубецький монастир», «Золота брама в Києві», «Катедра у Володимирі», «Катедра св. Софії в Києві», «Замкова церква у Львові», «Замки на Україні» та ін. В Америці та Німеччині Січинський видав альбом «Пам’ятки української архітектури» українською та англійською мовами, альбом «Українські вишивки» (трьома мовами), «Історію архітектури», альбом «Українська культура» — справжню енциклопедію українського мистецтва. Вчений написав цілий ряд синтетичних праць з історії українського мистецтва: про стиль модерн, графіку, народну архітектуру, орнаментику, кераміку тощо. 1956 р. в Нью-Йорку вийшла капітальна праця Січинського «Історія українського мистецтва. Т. 1. Архітектура».

Значна кількість розправ Січинського цієї доби присвячена окремим періодам і проблемам історії України, національній символіці, походженню слова «Україна», описам подорожей по Україні, початкам українського друкарства, культурницькій діяльності Мазепи, історії українського флоту, медицини, освіти. Січинський також регулярно аналізував стан українського мистецтва «під совєтами».

Праці Січинського друкувалися англійською, німецькою, французькою, чеською, польською, іспанською, італійською мовами і здобули йому світове ім’я.

Володимир Січинський став унікальним явищем української культури XX століття. Своїми архітектурними спорудами, проектами і особливо фундаментальними мистецтвознавчими працями він показав світові велич української культури і мистецтва, високий рівень розвитку українського народу, його значний внесок у світову культуру. Усією своєю діяльністю він переконливо доводив справедливість власних слів: «Українська культура як вияв творчого духу, умілости й ментальности українського народу займає осібне місце в культурі Європи та своєю оригінальністю народного стилю вносить особливі цінності у вселюдську культурну скарбницю».

Помер Володимир Січинський 25 червня 1962 р. у м. Патерсоні (НьюДжерсі, США).

Архів. Архів Січинського є власністю його дочки Оксани Шандор.

Бібліографія. У ЦДАВО України зберігається кілька варіантів бібліографічних списків, складених самим В. Січинським у 1927 — 1932 рр. (Ф. 3972, оп. 1, од. 57, арк. 60 — 79; од. 189, арк. 24 — 31 зв.). Бібліографія праць В. Січинського за 1918 — 1958 рр. опублікована Іваном Кейваном у книзі «Володимир Січинський — архітект, мистець-графік, мистецтвознавець, дослідник» (Торонто, 1958. Ч. 2). У 1959 — 1990 рр. вийшли друком або були перевидані ще 15 праць ученого.