Рахункова палата

Рахункова палата (Суд аудиторів) - орган Європейського Союзу, створений з метою проведенняаудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Європейський Омбудсмен

Займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС.

12.Гармонізація права України і ЄС.

Гармонізація – зближення до єдиних норм

Для України гармонізація національного законодавства з європейським та міжнародним правом має особливу значущість і актуальність, оскільки з цим процесом пов’язане не тільки створення правової бази для майбутнього вступу до ЄС, а й досягнення інших важливих для нашої держави цілей, а саме:

– створення підґрунтя та рушійної сили правової, адміністративної та судової реформи в Україні;

– наближення України до повного виконання своїх зобов’язань за УПС як етапу на шляху поступової інтеграції до Європейського Союзу;

– створення стимулів для здійснення економічних реформ, підвищення конкурентоспроможності економіки та сприяння залученню іноземних інвестицій в Україну;

– розвиток зовнішньої торгівлі між Україною та ЄС, оскільки зі створенням зони вільної торгівлі для них діятимуть рівні правила; – подальша демократизація суспільних процесів, розбудова основних засад функціонування громадянського суспільства відповідно до європейських стандартів.

Відповідно наукове теоретико-методологічне забезпечення проведення гармонізації законодавства України з європейським та міжнародним правом є об’єктивною необхідністю та має бути присутнє на всіх етапах гармонізаційного процесу з метою забезпечення його ефективності.

13.Офіційна мова та символи ЄС.

Офіційні мови Євросоюзу — мови, що є офіційними при діяльності Європейського Союзу. Наразі, 24 мови рівноправно використовуються та визнані офіційними мовами Європейського Союзу.

Всі рішення, що приймаються офіційними органами ЄС, перекладаються всіма офіційними мовами, а громадяни ЄС мають право звертатися в офіційні органи ЄС та отримувати відповідь на свої запити на будь-якій з офіційних мов. На заходах на вищому рівні всі виступи перекладаються на всі офіційні мови (за потреби). Синхронний переклад на всі офіційні мови, зокрема, завжди здійснюється на сесіяхЄвропарламенту та Ради Євросоюзу.

Прапор Євросоюзу – це синє поле з дванадцятьма золотими зірками в центрі, розміщеними по колу. Кількість зірок незмінна, коло уособлює єдність, а число дванадцять – досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника. Коло є ще й символом єдності, повноти

В якості гімну Союзу обрано фінал «Оди радості» Дев’ятої симфонії Людвіга ван Бетховена, написаний на вірші Фрідріха Міллера.

Єдність у багатоманітності — офіційне гасло Європейського Союзу.

Девіз виник у травні 2000 року під час конкурсу для учнівської молоді. Девіз означає те, що завдяки ЄС мешканці європейських країн поєднуються у співпраці заради миру і добробуту, а численні культури, традиції та мови держав Європи є безцінним активом цього континенту^].

Крім вказаних символі Конституція для Європи передбачає також:

Валюту Союзу – євро, У готівковому обігу з 2002 року.

День Європи за рішенням Європейської ради (1985 р.) відзначається 9 травня – день оголошення «Декларації Шумана», яка дала вирішальний поштовх для початку інтеграційного процесу в Європі.

Проект Конституції Європейського Союзу, що був ухвалений та підписаний 2004 року главами держав та урядів 25 країн ЄС закріплював офіційну символіку ЄС (вищеописані прапор, гімн та гасло). Конституція мала набути чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу. Однак її ратифікацію не було підтримано на референдумах у Франції та Нідерландах у 2005 році. В новій, Лісабонській угоді, що стала заміною Конституції ЄС, було вилучено положення про символи ЄС. Лише 16 країн ЄС, що вирішили задекларувати свою прихильність європейській ідеї, заявили в окремій декларації до договору, що вважатимуть зазначені гімн, прапор і девіз символами Європейського союзу

14.Європарламент.Порядок формування та функціонування.

Європе́ йський парла́ мент — законодавчий орган Європейського Союзу, що обирається прямим голосуванням громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі.

Вибори до Європейського парламенту — це спосіб формування Європейського парламенту для забезпечення представництва в ньому всіх жителів Європи в цілому та національних інтересів країн-членів зокрема, шляхом голосування громадян для безпосередньо представлення всього населення Європейського союзу.

Вибори до Європейського парламенту проводяться кожні 5 років. Європейський парламент є законодавчий орган Європейського союзу і єдиним з семи інститутів Євросоюзу, що напряму обирається громадянами держав — членів Союзу на основі виборчого права через загальне голосування. Разом з Радою Європейського союзу (Представники урядів 27 держав — членів) парламент утворює двопалатну законодавчу гілку влади ЄС, і вважається одним із найвпливовіших законодавчих органів світу.^[1]

Європарламент активно бере участь у формуванні політики Союзу. Парламент засідає в трьох місцях: Брюссель (Бельгія), Люксембург, Страсбург(Франція).

Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі. Депутати Європарламенту діляться на партійні фракції, які представляють міжнародні партійні об'єднання. Європейський парламент засідає в Страсбурзі, інші місця — Брюссель і Люксембург. В даний час в парламенті представлено 7 фракцій, а також ряд безпартійних делегатів. У своїх рідних країнах парламентарі є членами близько 160 різних партій, які об'єдналися у фракції на загальноєвропейській політичній арені. Принципи організації та роботи органу викладені в Регламенті Європейського парламенту.

Нині парламент складається з 750 членів і 1 головуючого.

Хоча парламент володіє такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не має, він формально не володіє законодавчою ініціативою, на кшталт більшості національних парламентів. Парламент — «перша інституція» ЄС (першим згадується в договорах), і розділяє законодавчі та бюджетніповноваження з Радою (за винятком деяких випадків, коли застосовуються спеціальні законодавчі процедури).

Він також розділяє контроль надбюджетом. Зрештою, Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, підзвітний парламенту. Зокрема, парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення комісії в цілому. Також парламент, прийнявши резолюцію, може змусити Комісію піти у відставку.

Функції

• разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);
• контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;
• поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

15.Особливості механізму поглибленого співробітництва.

Держави-члени можуть уникати участі у проектах Союзу, які суперечать їхнім інтересам, за допомогою механізму поглибленого співробітництва (статті 43–45 Договору про ЄС).

Не менше восьми держав-членів, що бажають встановити більш тісне співробітництво з окремих питань, що входять до сфери компетенції Союзу, можуть встановити між собою поглиблене співробітництво. Прикладом усунення держави-члена від участі у проекті ЄС, що не відповідає її інтересам, є незапровадження Великобританією готівкової загальноєвропейської валюти замість національної.

16. Поняття ЄС та його феномена як державотворення

17 Європейська рада як орган політичного керівництва

Європейська рада - вищий орган політичного керівництва Європейського Союзу. Європейська рада приймає найважливіші політичні рішення в ЄС. Вона також визначає, якою бути політиці ЄС найближчим часом.

Його статус і призначення визначені безпосередньо в установчому договорі.

Проводиться щонайменше двічі на 6 місяців; голова Європейської комісії бере участь у засіданнях як повноправний учасник. Визначає генеральні політичні напрямки для ЄС та спонукає його до подальшого розвитку.

Європейську Раду можна кваліфікувати як верховну інстанцію Союзу. Він не тільки приймає рішення, що орієнтують розвиток Союзу, але і вирішує виникаючі політичні колізії, зокрема між інститутами, або якщо рішення не було знайдено в рамках Ради.

18. Цілі і принципи діяльності ЄС

Цілі Європейського Союзу - дві групи правових положень: цілі створення та цілі діяльності.

Дані цілі є єдиними для всього Союзу. На сьогоднішній день їх є п'ять груп:

1) соціально-економічні - " сприяти економічному та соціальному прогресу, високому рівню зайнятості й досягненню збалансованого й стійкого розвитку"

В розвиток цих положень Договір додатково вказує наступні цілі: високий рівень соціального захисту, високий рівень конкурентоспроможності господарства та наближення економічних показників, рівноправність жінок та чоловіків, високий рівень захисту й покращення якості життя, економічна та соціальна солідарність держав. Спільний ринок та єдина валюта є лише засобом для підвищення загального блага, а не ціллю.

Зовнішньополітичні цілі - " сприяти утвердженню Союзу на міжнародній арені":

Захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності й цілісності Союзу згідно з принципами Статуту ООН;

Всіма заходами укріпляти безпеку Союзу;

Збереження миру та укріплення міжнародної безпеки;

Сприяння міжнародній співпраці;

Розвиток та консолідація демократії та законності, повага до прав людини й основних свобод.

Гуманітарні цілі - " підсилити захист прав та інтересів громадян держав-членів через введення громадянства Союзу". Ця ціль досягається зусиллями Європейського співтовариства, в установчому документі якого закріплені основні права громадян Союзу.

Правоохоронні цілі - " зберігати та розвивати Союз як простір свободи, безпеки та правосуддя". До цієї мети в рамках першої опори повинні вести заходи в сфері візової, імміграційної політики, політики притулку, а також прийняття законодавства з питань правосуддя в цивільних справах.

В рамках третьої опори Союзу " ця мета досягається шляхом попередження й покарання організованої та іншої злочинності, особливо тероризму, торгівлі людьми та злочинів проти дітей, незаконних операцій з наркотиками та зброєю, корупцією та шахрайством" (ст.29 Договору про Європейський Союз).

5) Організаційні цілі - " повністю зберігати досягнення Співтовариства і опиратися на них, щоб визначити в якій мірі політика та форми співробітництва, сформульовані даним Договором, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів Співтовариства".

Це щодо загальних цілей, а до спеціальних відносяться цілі, що визначають зміст окремих напрямків діяльності Союзу. Вони закріплені в положеннях Договору про Європейське співтовариство, присвячених конкретним сферам його політики.

Так як норми-цілі закріплені в установчих актах, вони володіють вищою юридичною силою в правовій системі ЄС. Згідно з ними повинні прийматися всі акти поточного законодавства, а також інші рішення органів Союзу. Згідно з ст.10 Договору про ЄС " держави-члени повинні утримуватися від будь-яких заходів, здатних поставити під загрозу досягнення цілей Співтовариства.

Принцип законності (ст.5 Договору про Європейське співтовариство). Людина може робити все, що їй не заборонено законом, влада може робити лише те, що їй прямо дозволено законом.

Принцип субсидіарності (ст.1 Договору про Європейський Союз). Прийняття політичних рішень повинно бути максимально наближене до громадян. Реалізація принципу в життя здійснюється інститутами ЄС, перш за все в рамках правотворчої діяльності. Часто принцип субсидіарності називають принципом додатковості, тобто верхні поверхи влади є додатковими по відношенню до нижніх. Офіційне тлумачення та вирішення суперечок, що виникають при застосуванні принципу, залишається за Співтовариством та Союзом в цілому в особі Суду.

Принцип пропорційності (ст.5 Договору про Європейське співтовариство). Засоби для досягнення цілей не повинні бути надмірними, а також при виборі методів досягнення цілей потрібно спочатку використовувати м'якші засоби, а лише потім переходити до жорсткіших. Виконання цього принципу, як і принципу субсидіарності, покладається на Комісію.

Принцип гласності (ст.1 Договору про Європейський Союз) полягає в широкому інформуванні про діяльність організації. Особливо актуальним він стає в зв'язку з розширенням кількості держав-членів Союзу. Гласність прийняття рішень дозволяє розширити авторитет ЄС в суспільстві та забезпечити підтримку інтеграції з його сторони. З принципу випливає право на доступ до документів політичних інститутів Союзу - Європарламенту, Ради та Комісії, - яке надається не лише громадянам ЄС, але й особам, що постійно проживають на його території та юридичним особам.

Принцип поваги національної індивідуальності держав-членів (ст.6 Договору про Європейський Союз). Конкретним виразом цього принципу є принцип різноманіття культур, закріплений в Договорі про Європейське співтовариство й в новій Хартії Європейського Союзу про основні права.

Принцип поваги прав людини та основних свобод (ст.6 Договору про Європейський Союз).

Принцип рівності (закріплений одразу в декількох статтях Договору про Європейський Союз та в Хартії про основні права).

Принцип екологічної орієнтованості (ст.6 Договору про Європейське співтовариство) означає вимогу враховувати в рішеннях Союзу необхідність охорони природи та необхідність підвищення її якості.

19. Особливості структури ЄС

Право Євросоюзу за своєю структурою поділяється на первинне та вторинне.

До первинного права ЄС належать норми міжнародних договорів, які становлять правову основу для функціонування всіх складових елементів, що формують Євросоюз.

Первинне право ЄС створює правові засади для ухвалення законодавчих та інших правових актів Союзу.

Вторинне право ЄС являє собою більш складну підсистему норм. До нього відносять норми, які закріплені в актах органів Союзу, а також у міжнародних угодах, що уклали між собою європейські співтовариства та інші суб'єкти міжнародного права. Вторинне право не повинно суперечити первинному, яке є основою правопорядку ЄС.

Система права ЄС постійно змінюється. Але це не означає, що не можна виділити такі її окремі складові, як галузі та інститути.

До галузей права ЄС належать:

сукупність правових норм, які визначають правове становище Союзу;

правове регулювання внутрішнього ринку;

торгівельне та комерційне право; право конкуренції;

право охорони навколишнього середовища;

право щодо державних замовлень; трудове право; право зовнішніх зносин тощо.

Щодо інститутів права Євросоюзу, то можна говорити про два їх види.

По-перше, це інститути, що є загальними для всієї системи права ЄС.

До них належать визнання, правонаступництво, відповідальність. Окрім цього, у кожній галузі права Євросоюзу формуються свої інститути.

В межах правового регулювання внутрішнього ринку ЄС існують такі інститути, як свобода пересування товарів, вільний рух людей, свобода економічної діяльності і надання послуг, вільний рух капіталів.

Право конкуренції охоплює інститут забезпечення рівних можливостей для суб'єктів підприємницької діяльності на ринку ЄС та інститут державної допомоги.

У галузі торгівельного та комерційного права формуються такі інститути, як право компаній, право на промислову та інтелектуальну власність, банківське право, страхове право тощо.

Законодавство ЄС щодо захисту довкілля містить окремі групи норм, які регулюють охорону живої природи, питання боротьби із забрудненням повітря та шумом, обмеження хімічного забруднення та утилізацію відходів, питання боротьби за чистоту води тощо.

У рамках права ЄС щодо державних замовлень є групи норм, що регулюють діяльність державних та комунальних установ у сферах виконання робіт, поставок та надання послуг.

20. Єврокомісія формування склад повноваження

Європе́ йська комі́ сія (або скорочено Єврокомі́ сія) — вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах національних держав. На відміну від національних урядів, Єврокомісія може також користуватися функцією законодавчої ініціативи, але тільки у рамках ЄС та відповідно до Законодавства Європейського Союзу.

Період повноважень Комісії становить п’ять років. Комісія складається з двадцяти восьми незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і сімома віце-президентами, включаючи Першого Віце-Президента, Верховного представника Європейського союзу із зовнішньої політики та безпеки та 20 Комісарів.

Процедура формування складу Комісії:

• уряди держав-членів домовляються щодо кандидатури нового Голови Європейської Комісії;
• кандидатура Голови Комісії затверджується Європейським Парламентом;
• новообраний Голова Комісії, після консультацій з національними урядами, добирає інших членів Комісії;
• Рада ЄС схвалює список кандидатів кваліфікованою більшістю голосів і передає його Європейському Парламенту на затвердження;
• Європейський Парламент на своєму засіданні проводить співбесіду з кожним кандидатом і голосує щодо складу Комісії в цілому;
• після затвердження Парламентом, новий склад Комісії офіційно призначається Радою ЄС, яка голосує кваліфікованою більшістю.

Відповідно до своїх повноважень Комісія повинна:

— розробляти й пропонувати законодавчі акти;

— керувати запровадженням політики ЄС;

— розпоряджатися бюджетом;

— підтримувати зовнішні відносини;

— забезпечувати нагляд та контроль за дотриманням законів ЄС;

— вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Отже, завдання Комісії ЄС стисло можна сформулювати так: ініціатива (підготовка законодавчих ініціатив, які після прийняття стають постановами та директивами, необхідних для досягнення певних цілей, виконання (забезпечує виконання положень договорів про ЄС) і контроль (гарантує виконання затверджених законопроектів). Відповідно до договору про ЄС Комісія несе відповідальність щодо управління фондами Співтовариства, що становлять частину його бюджету.

21. Політика розширення ЄС та його вплив на світову політику

Від самого свого започаткування ключовою ідеєю Євросоюзу було об’єднати якомога більшу кількість країн.

У Договорі про заснування Європейського Союзу зазначається, що кожна європейська країна має право подати заявку на членство у ЄС, якщо вона поважає демократичні цінності та сприяє їхньому поширенню. Конкретніші вимоги щодо членства у ЄС визначаються так званими «Копенгагенськими критеріями». Згідно з ними, країна може приєднатися до ЄС після виконання низки вимог за такими критеріями:

• Політичні критерії – країна має стабільні інститути, які гарантують демократичний порядок, верховенство права і повагу до прав людини;
• Економічні критерії – країна має дієву ринкову економіку, а також здатна протистояти тиску, що виникає внаслідок конкуренції та тривалих ринкових процесів всередині ЄС;
• Юридичні критерії – країна приймає встановлене право ЄС та його практику, зокрема головні принципи політичного, економічного та валютного союзів.

Процес вступу до ЄС складається з багатьох етапів і всі вони мають бути погоджені з усіма країнами-членами ЄС перед тим, як держава-прохач стане його членом. Спочатку країна отримує перспективу членства. Пізніше вона, після серії перемовин, стає кандидатом на вступ до ЄС. Коли переговори і відповідні реформи завершено, країна може вступити до ЄС.

22. Принцип субсидіарності та пропорційності в діяльності ЄС.

Принцип субсидіарності визначає правові рамки для реалізації компетенції Союзу. Суть принципу субсидіарності полягає в тому, що у сферах, які не належать до його виключної компетенції, Союз діє лише тоді і настільки, наскільки цілі передбачених дій не можуть бути повною мірою досягнуті державами-членами на центральному, регіональному або місцевому рівнях, проте, зважаючи на масштаби і наслідки передбачених дій, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу. З цього визначення випливає, що субсидіарність обмежена випадками, коли компетенція Союзу доповнює компетенцію держав-членів. Тобто субсидіарність означає доповнення.

Зміст принципу субсидіарності розкриває " Протокол про застосування принципів субсидіарності і пропорційності".

Принцип пропорційності також визначає засоби реалізації компетенції Союзу. Він доповнює принцип субсідіарності. Згідно з принципом пропорційності зміст і форма дій Союзу не повинні виходити за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договору. Йдеться про таке співвідношення цілей та засобів, у рамках якого обрані заходи мають відповідати або бути пропорційними закріпленим у договорах цілям.

Для забезпечення контролю за такою відповідністю Протокол про застосування принципів субсидіарності і пропорційності містить однакові вимоги, коли йдеться про включення до законопроекту пояснень про його відповідність обом принципам і висновків про фінансові та юридичні наслідки його ухвалення на рівні Союзу.

Інші способи контролю за дотриманням принципу пропорційності більш обмежені, ніж у випадках застосування принципу субсідіарності. Національні парламенти мають право тільки ознайомитись із законопроектом. Вони не можуть контролювати відповідність законопроекту принципу пропорційності шляхом направлення своїх висновків його розробникам, або звертаючись з позовом про порушення принципу до Суду ЄС. Такий позов можуть подавати тільки держави-члени.

23. Судова система ЄС

«Суд справедливості Європейського Союзу» позначає всю судову систему ЄС в сукупності і включає:

• Європейський Суд справедливості — найвища ланка судової системи Європейського Союзу;
• Загальний Суд (раніше Суд першої інстанції, перейменований Лісабонським договором на Трибунал);
• Трибунал у справах публічної служби (створений у 2004 році). Трибунал у справах публічної служби є єдиним спеціалізованим судом, створеним до цього часу.

Роль Суду полягає у забезпеченні дотримання права ЄС «у тлумаченні та застосуванні» державами-членами. Для цього Суд виконує такі функції:

перевіряє законність актів інститутів Європейського союзу;

забезпечує виконання зобов'язаннь державами-членами за договорами ЄС;

інтерпретує право Європейського Союзу на прохання національних судів і трибуналів

Європейський суд справедливості складається з трьох основних органів:

Основний суд - розглядає справи направлені від національних судів, певні анулювання та апеляції.

Загальний суд - розглядає анулювання від фізичних і юридичних осіб і в деяких випадках від урядовців ЄС. На практиці це означає, що цей суд займається спірними питаннями, справами з державної допомоги, торгівлі, сільського господарства та торгових марок.

Трибунал у справах публічної служби - розглядає справи, що стосуються ЄС та його співробітників. Кожен суддя і адвокат взагалі призначається на термін 6 років, спільно з національними урядами. У кожному суді, судді вибирають президента, якого переобирають кожні 3 роки.

До складу суду входить по одному судді від кожної країни ЄС. Таким чином, у Суді представлені національні юридичні системи всіх країн ЄС. Однак з метою підвищення ефективності своєї роботи Суд рідко засідає в повному складі.

У Суді також працюють 9 генеральних адвокатів, які виносять вмотивовану точку зору у справах, які розглядаються в Суді. Роблять вони це публічно і неупереджено. Призначаються спільним рішенням урядів-членів ЄС кожні 3 роки по половині складу.

Відповідно для генеральних адвокатів — 4 особи; суддів — 13 і 14. Незаангажованість суддів та генеральних адвокатів не підлягає жодному сумніву. В

они мають кваліфікацію та компетенцію, необхідну для призначення на найвищі юридичні посади у власних країнах. Вони призначаються до Суду ЄС за спільною згодою урядів країн ЄС на шестирічний термін з правом повторного призначення.

Звичайно засідання проходять у форматі «Великої палати» з 13 суддів або у форматі палати (колегій) з 5 або 3 суддів.

24. Основні джерел права ЄС

Типовим є поділ на первинні та вторинні джерела права ЄС

Джерела первинного права ЄС:

- усі установчі договори про ЄС

В силу своєї юридичної природи установчі акти займають вищу сходинку в ієрархії джерел права ЄС.

До числа установчих актів відносяться, в першу чергу, Паризький договір «про створення ЄОВС (Європейське об'єднання вугілля та сталі), Римські договори., що поклали початок існуванню Євроатому і Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), а також акти, що доповнюють і змінюють дані договори і яким держави-члени Європейського Союзу надають характер установчих актів.

До їхнього числа належать насамперед Єдиний європейський акт., Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу. і Амстердамський договір.

Джерела вторинного права ЄС:

- регламенти (є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні.)

- директиви (їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута.)

- рекомендації та висновки (не обов’язкові до виконання, проте Суд ЄС постановив, що вони мають враховуватись при прийнятті рішень)

- рішення (це акти індивідуального, а не загального характеру. Будучи обов'язковими для своїх адресатів, вони, як правило, стосуються спеціальних, вузьких, нерідко технічних питань і обов'язкові тільки для тих суб'єктів, яким вони адресовані. Причому адресатом не обов'язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи.)

Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних засадах. Документи, які мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. Подібно конституції держави, вони складають ядро правової системи Європейського Союзу, закріплюють статус Союзу як політичної організації та його окремих органів. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним».

Самостійне положення займає третя група джерел - джерела прецедентного права. Вона поєднує в собі риси як первинного, так і вторинного права Союзу, займає проміжне положення між ними.

25. Народження ідеї про європейську єдність

Була значна кількість ідей об'єднання Європи практично на всіх основних етапах історії континенту. Історичне становлення ідеї об'єднаної Європи неможливо відділити від культурно-політичного сходження Європи загалом.

Ідеї створення спільних європейських органів проголошували задля боротьби із зовнішньою загрозою, гарантування внутрішнього миру і розв'язання суперечок мирним шляхом ще з періоду Середньовіччя і визначили подальший напрям розвитку ідей становлення об'єднаної Європи.

Прагнення подолати політичну роздробленість Європи деякі держави реалізовували насамперед з допомогою військової сили, що, як правило, спричинило спротив інших європейських держав, які діяли за принципом класичного балансу сил. Проблема європейської інтеграції актуалізувалася у ХХ столітті, що врешті-решт призвело до утворення Європейського Союзу.

26. Європол функції та повноваження

Європол – Європейське поліцейське управління. Його завдання – попередження і боротьба із організованою злочинністю та тероризмом.

Задля цього у його розпорядженні є усі необхідні правові засоби і ресурси: технічні, людські, фінансові. Вони полегшують співробітництво між правоохоронними службами країн ЄС та інших партнерів Європолу.

Європол надає підтримку і бере участь в протизлочинних операціях європейського масштабу, організаторами яких виступають органи правопорядку країн ЄС.

Європол бере участь в операціях, спрямованих на боротьбу із підробкою та відмиванням грошей. У цій сфері він є досить компетентним органом міжнародного масштабу, адже отримує і опікується збором інформації у всьому світі.

Європол, у межах наданих йому правових повноважень, не може діяти як звичайна поліцейська установа. Ця європейська структура має у своєму розпорядженні дуже важливі засоби із розслідування, аналітичного розгляду справ. Вона здатна надавати підтримку слідчим командам, сприяти розвитку співробітництва, взаємодопомоги між установами правопорядку країн ЄС, якщо йдеться про спільні міждержавні операції.

Сьогодні Європол нараховує близько 650 працівників, представників 27 країн ЄС. Поміж них переважна більшість опікується збором інформації, її перевіркою, аналізом. Ця робота є фундаментальною часткою місії, яку вони виконують.

27. Компетенція ЄС у кримінально-правовій сфері

Джерелом компетенції ЄС в рамках третьої опори є розділ його установчого договору " Положення про співпрацю поліцій та судових органів у кримінально-правовій сфері". Предметом третьої опори Союзу є питання боротьби зі злочинністю, включаючи діяльність по запобіганню, розслідуванню, притягненню до відповідальності й виконанню покарань за кримінальні злочини. Пріоритетним завданням є боротьба з важкими та особливо важкими злочинами (ст. 29 Договору про Європейський Союз):

Тероризм;

Торгівля людьми;

Злочини проти дітей;

Торгівля наркотиками;

Торгівля зброєю;

Корупція;

Шахрайство.

Основні напрямки діяльності Союзу та його держав-членів в рамках третьої опори випливають із самої назви: Поліцейська співпраця; Співпраця органів кримінальної юстиції.

Згідно статті 30 Договору про ЄС " спільна діяльність в сфері поліцейської співпраці" поділяється на чотири складові, але може охоплювати й інші сфери:

Оперативно-розшукова діяльність;

Інформаційна діяльність;

Підготовка кадрів та криміналістичне забезпечення;

Вдосконалення криміналістичних методів розслідування злочинів.

" Спільна діяльність в рамках судової співпраці з кримінальних справ"

Охоплює п'ять сфер:

Розслідування кримінальних справ та виконання покарань;

Видача (екстрадиція) злочинців;

Гармонізація норм процесуального права, в тому числі кримінального процесу;

Розмежування підвідомчих кримінальних справ між державами- членами;

гармонізація кримінального права держав-членів в сфері організованої злочинності, тероризму та торгівлі наркотиками.

ЄС має право видавати нормативні-акти (рамкові рішення) з питань кримінального права та процесу, а третя опора входить до сфери юрисдикції Суду ЄС.

28. Передумови створення ЄС

Ідея створення об'єднаної Європи неодноразово висувалася в минулому, особливо у зв'язку із кровопролитними конфліктами в історії європейського континенту. Перші проекти об'єднання Європи ставляться до XIII-XV ст. і належать французькому королівському прокуророві П.дю Бую й чеському королеві Подебраду.

Подібні ж проекти пропонували англійці, французи, великий німецький філософ И.Кант і багато хто інші.

Спроби об'єднання Європи почалася з метою запобігання війни й співробітництва європейських народів після другої світової війни. Документи, підписані в Ялті й Потсдамі створювали, здавалося б, певні передумови для співробітництва; але протистояння двох систем після війни привело до того, що це співробітництво було зведено до нуля. На зміну антигітлерівської коаліції прийшла Європа, розбита на 2 табори; почалася чергова в історії Європи тридцятирічна війна.

У цій обстановці інтеграційні процеси пішли різними шляхами:

-у Західній Європі вони привели до створення різних об'єднань західноєвропейських держав, нерідко під егідою США;

-у Східній Європі з'явилися свої об'єднання, у свою чергу, під керівництвом в особі СРСР.

Протистояння між цими 2ма таборами привели до створення військово-політичних організацій, наприклад, Західноєвропейський союз(на основі Брюссельського пакту 1947 року), що ввійшов у НАТО в 1949 році;

-у Східній Європі – військово-політична організація Варшавського договору. Цілям економічної інтеграції повинне було відповідати створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

На жаль, різні шляхи інтеграції ґрунтувалися на різних принципах, що й зіграло визначальну роль у їхній долі як на Заході, так і на Сході. На Сході Європи РЕВ не витримав перевірки часом. Сам інтеграційний процес на Сході розвивався в рамках прямого примуса, нерідко у вигляді військової сили. Разом з катастрофою тоталітаризму ці інтеграційні об'єднання розпалися й припинили своє існування.

Інакше розвивався процес інтеграції на Заході континенту. Основна домінуюча риса інтеграції тут: союз однорідних по своїй соціально-економічній природі держав, в основу кладе система демократичних цінностей і інститутів, які дозволили створити досить міцні об'єднання в особі європейських співтовариств.

Західні держави пішли по наступному шляху: хто не визнає демократичні цінності, той залишається за рамками інтеграційних утворень; щоб вступити в Союз, треба довести, що держава розділяє цінності й норми в рамках Європейського права.

Якщо історичні передумови після другої світової війни як на Заході, так і на Сході були приблизно однакові, то форми, способи й прийоми об'єднання, спрямованість інтеграційних процесів-і різні. На Заході ідея створення військово-політичного союзу не була кінцевою метою інтеграції; уже до початку 50их років виникла потреба в рішенні ряду нових проблем.

З одного боку - необхідність протистояти погрозі з боку СРСР, з іншого боку - американське протистояння. Все це позначилося на особливостях інтеграції на європейському континенті, але рух за об'єднання продовжувало активно розвиватися. Більше конкретні пропозиції по інтеграції надходили від французьких діячів.