Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Європейський омбудсмен






Європе́ йський омбудсме́ н — омбудсмен Європейського Союзу; посадова особа, уповноважена приймати та розглядати скарги відгромадян і резидентів ЄС на адміністративні порушення в інституціях та установах об'єднання.

Омбудсмен призначається після кожних виборів до Європейського парламенту — новообраним парламентом і на строк дії його повноважень (п'ять років), при цьому Європейський омбудсмен має право на повторне обрання.

Кандидат повинен бути громадянином ЄС й відповідати вимогам, що висуваються до кандидатів на обіймання найвищих посад у судових органах його країни, або ж мати загальновизнану компетентність та досвід для виконання обов'язків омбудсмена[2].

Європейський омбудсмен, перебуваючи на своїй посаді, не може вести будь-яку іншу діяльність — за винагороду чи без неї. На вимогу Європейського парламенту, у разі, коли омбудсмен більше не відповідає вимогам, необхідним для виконання своїх обов'язків, або вчинив неправомірні дії, за рішенням Суду ЄС, він може бути звільнений з посади[7].

Європейський омбудсмен уповноважений приймати скарги на незадовільну діяльність всіх інституцій та установ Спільноти, за виключенням Суду ЄС та Суду загальної юрисдикції. Заяву, самостійно або через члена Європарламенту, може подати будь-яка фізична особа — громадянин або резидент Європейського Союзу, а такожюридична особа, що має реєстрацію у країнах ЄС[2].Вона може бути написана однією з 24 офіційних мов ЄС і подаватися як безпосередньо до офісу омбудсмена, так і надсилатися: листом, факсом або через спеціальну форму на сайті[8]. Крім того, за бажанням скаржника, заява залишається конфіденційною[2].

У відповідь омбудсмен проводить розслідування: на підставі скарги або за власною ініціативою здійснює відповідні запити. При цьому інституції ЄС зобов'язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, омбудсмен сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь; після чого омбудсмен направляє остаточний звіт Європейському парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування[2]. Акти омбудсмена мають рекомендаційний характер, але загальний рівень виконання цих рекомендацій є досить високим і у 2012 році, зокрема, склав 82 %[9].

Більшість скарг розглядаються протягом року, але перша відповідь надається заявнику якнайшвидше[3]. Про результати своєї діяльності омбудсмен щорічно звітує у парламенті[2].

 

30. Стратегія інтеграції україни до єс

Стратегія визначає основні напрями співробітництва України

з Європейським Союзом (ЄС) - організацією, яка в процесі свого

розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації

права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та

культурного розвитку.

Національні інтереси України потребують утвердження України

як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. В

результаті очікуваного найближчими роками розширення ЄС - вступу

до ЄС Польщі та Угорщини - Україна межуватиме з ЄС, що створить

принципово нову геополітичну ситуацію. У зв'язку з цим є

необхідним чітке визначення зовнішньополітичної

стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (в

тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки),

інформаційного, економічного та правового простору.

 

Стратегія інтеграції України до ЄС грунтується на:

- Конституції України, що встановлює

спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення

її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і

взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного

співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами

міжнародного права;

- схвалених Верховною Радою України Основних напрямах

зовнішньої політики України та Концепції (основах

державної політики) національної безпеки України;

- Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та

Європейськими Співтовариствами та їх державами - членами

та інших договорах, укладених

між Україною та ЄС, в яких визначаються механізми взаємодії між

ними

 

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу має

забезпечити входження держави до європейського політичного (в тому

числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки),

інформаційного, економічного і правового простору. Отримання на

цій основі статусу асоційованого члена ЄС є головним

зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому

вимірі і повинно співвідноситися в часі з набуттям повноправного

членства в ЄС державами - кандидатами, які мають спільний кордон з

Україною.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у

зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить

розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної

активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках

ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян,

приведенню його до рівня, що склався у державах - членах ЄС.

 

 

31.Основні етапи формування формування ЄС

Ідеї щодо створення єдиного союзу європейських держав царювали в свідомості правителів та народів цих держав протягом довгого часу. Ці ідеї почали реалізовуватись після Другої світової війни, коли всі держави Європи зрозуміли те, що вони не можуть існувати відокремлено один від одного, що спільними зусиллями вони зможуть досягти значних висот.

 

Ці думки були підкріплені перемогою над нацизмом та фашизмом, яка була досягнута завдяки єдності держав Європи і їх спільними зусиллям. У післявоєнний період на континенті з'явився цілий ряд організацій — Рада Європи, Західноєвропейський Союз, НАТО.

 

1950 р вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план Шумана»).

 

Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини, а також недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішим засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією — вугіллям та сталлю.

 

1952 року країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС), міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС).

 

Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни «європейської шістки» домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратому).

 

На початку 1957 року керівники урядів «європейської шістки» вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

 

23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом).

 

Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті — створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

 

Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях.

 

Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою «Римські договори». 8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності.

 

У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції.

 

Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий — Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств. У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

 

Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, виявились досягнутими. Необхідно було визначати подальші завдання для розвитку європейської інтеграції.

 

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС.

 

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамська угода внесла зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором

 

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору на сьогодні вступили в силу і є чинними принаймні до 2009 року.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС — євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС — найвищого етапу інтеграції

1 травня 2004 року членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу 1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію.

 

Лісабонська угода

У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу(набув чинності 1 грудня 2009). Він ставить ЄС на нову договірну основу і має зробити його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. Договір передбачає далекосяжні реформи

Діяльність ЄС заснована на чотирьох договорах. Перші три договори – Договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про створення Європейського Економічного Співробітництва, відомий як Римський договір, підписаний 25 березня 1957 року, та Договір про створення Європейського співробітництва атомної енергії – створили Європейські Співтовариства, тобто систему прийняття загальних рішень у вугільній та сталеливарній промисловості, ядерній енергетиці та інших основних галузях економіки країн ЄС. Поступово, Європейське Економічне Співтовариство взяло на себе відповідальність за широке коло питань, в тому числі за соціальну, регіональну політику і питання охорони навколишнього середовища. Оскільки це об’єднання перестало бути виключно економічним співтовариством, згідно з четвертим договором – Договором про Європейський Союз, підписаним 7 лютого 1992 року в Маастрихті – його було перейменовано на Європейське Співтовариство. Саме цей договір і створив нову структуру, яка має як політичний, так і економічний характер і відома як Європейський Союз.

 

 

32.РАХУНКОВА ПАЛАТА ЄС

Європейський суд аудиторів (Рахункова палата) —інституціяЄвропейського Союзу, що перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами.

До складу Рахункової палати входить по одному громадянину від кожної держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні своїх обов’язків в загальних інтересах Союзу.

Члени Рахункової палати добираються з-поміж осіб, що належать або належали у своїх відповідних державах до органів зовнішнього аудиту або мають спеціальну кваліфікацію для таких посад. Їхня незалежність має бути поза сумнівом.

Члени Рахункової палати призначаються строком на шість років. Рада після проведення консультацій з Європейським Парламентом ухвалює особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена. Строк перебування на посаді членів Рахункової палати може поновлюватись. Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову строком на три роки. Голова може бути обраний повторно.

Члени Рахункової палати під час перебування на посаді не можуть займатися будь-якою професійною діяльністю, оплачуваною або неоплачуваною.

Крім звичайної заміни або смерті, обов’язки члена Рахункової палати закінчуються, коли він іде у відставку або коли його примусово звільняють за рішенням Суду.

Рахункова палата перевіряє звітність про всі надходження та видатки Союзу. Вона також перевіряє звітність про всі надходження та видатки усіх органів, служб та агенцій, заснованих Союзом, тією мірою, якою відповідний установчий документ не виключає таку перевірку.

Рахункова палата надає Європейському Парламенту та Раді висновок про достовірність звітності та правомірність і правильність всіх трансакцій, що є основою звітності, і який публікується в Офіційному віснику Європейського Союзу. Цей висновок може доповнюватися окремими оцінками кожної основної діяльності Союзу.

Рахункова палата перевіряє, чи всі надходження отримано та чи всі видатки здійснено законно та правильно, а також чи було управління фінансами раціональним. При цьому Рахункова палата звітує окремо по кожному випадку невідповідності.

Функції Рахункової палати:

- перевірка звітів про доходи і витрати Європейського союзу і всіх його інститутів і органів, що мають доступ до фондів Європейського союзу;

- контроль якості управління фінансами;

- складання доповіді про свою роботу після завершення кожного фінансового року, а також представлення Європарламенту і Раді укладення або зауваження з окремих питань;

- допомога Європарламенту в контролі виконання бюджету Європейського союзу.

З метою виконання покладених на Рахункову палату функцій, аудитори здійснюють виїзні інспекції в інші інститути ЄС, держави ЄС чи інші держави, які отримують фінансову допомогу від ЄС. Однак Рахункова палата не має реальних повноважень. Якщо аудитори виявлять порушення вони інформують про них Європейський антикорупційний офіс.

Персонал Рахункової палати налічує близько 800 осіб, у тому числі перекладачів, менеджерів, і, звичайно, аудиторів, які входять до складу «аудиторських груп». Ці групи готують проекти звітів, на основі яких Рахункова палата приймає рішення.

 

33. Роль і місце єс у міжнародних відносинах

ЄС – це об’єднання демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання.

Країни ЄС утворили спільні інституції, яким делегували частину своїх повноважень у прийнятті рішень. Трьома основними інституціями ЄС є Європейський Парламент, що представляє інтереси громадян ЄС і безпосередньо ними обирається;

Рада Європейського Союзу, що представляє окремі країни ЄС;

та Європейська Комісія, що виражає інтереси ЄС в цілому.

Цей інституційний трикутник виробляє політику та закони, які діють на території ЄС.

Майже за півстоліття функціонування Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово- економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

XX століття стало свідченням радикального відновлення й консолідації європейського континенту, зростання його привабливості й впливу в світі. Перед Європейським Союзом стоять дві стратегічних цілі ― зрівнятися в економічній потужності зі Сполученими Штатами і зайняти самостійне місце в світовій політиці.

В умовах глобалізації, що прискорилася, ці цілі стають ще більш актуальними, ніж раніше. Ключовою внутрішньою метою Європейського Союзу є сприяння економічному та соціальному прогресу головним чином через створення зони без внутрішніх кордонів, підтримку економічної і соціальної цілісності, заснування економічного і монетарного союзу та введення єдиної валюти. Основною зовнішньою метою політики ЄС є ствердження його ідентичності на міжнародній арені, передусім через спільну зовнішню політику та політику безпеки, зокрема через розробку спільної оборонної політики

Після ратифікації Амстердамського договору у Євросоюзі вперше створена правова база для побудови власного військового механізму. Так, Європейській раді надано право виробляти загальну стратегію в галузі СЗПБ, а Раді ― приймати рішення про організацію системи спільної оборони.

Розмір 27 держав-членів ЄС з економічної, торговельної і фінансової точок зору ― робить його провідною силою у світі. Це найбільший у світі трейдер, з другою у світі валютою.

З боку ЄС є прагнення до того, щоб в партнерських відносинах, побудованих на взаємних інтересах і вигодах, сторони мали не тільки права, але і виконували обов'язки.

Його відносини з цими та іншими країнами розвиваються у багатьох галузях, у тому числі в рамках освіти, охорони довкілля, безпеки і оборони, боротьби з міжнародним тероризмом, злочинністю та захистом прав людини.

 

34.Європейське об єднання вугілля та сталі: причини створення

Європейське об'єднання вугілля і сталі — міжнародна державно-монополістична організація, що об'єднує кам'яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість 10 країн Європейського економічного товариства (ЄЕТ).

1951 року було підписано Паризький договір про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років.

Потреба зближення Європи була викликана економічними та політичними проблемами. На часі стояли завдання відновлення економіки та недопущення в майбутньому військового протистояння на європейському континенті.

Таким чином, з’являється ідея об'єднання франко-німецького вугілля і сталі. Цей вибір був не тільки економічним, але і політичним, так як ці дві сировини становлять основу промисловості та енергетики двох країн.

Основна політична мета полягала в зміцненні франко-німецької солідарності та відкритті шляху до європейської інтеграції. Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург та Нідерланди почали переговори про укладення договору. Шість держав-засновників узгодили близько 100 статей, що становлять складне ціле.

Метою Договору було:

  • досягнення економічного зростання;
  • підвищення рівня зайнятості та рівня життя;
  • забезпечення упорядкованого постачання спільного ринку;
  • створення найнижчих цін та поліпшення умов праці.

Все це супроводжуватиметься ростом міжнародної торгівлі та модернізацією виробництва. Досягнути поставлених цілей можна було через створення спільного ринку вугілля і сталі та рівний доступ до джерел виробництва. У світлі створення спільного ринку, договір передбачав вільне переміщення продукції без сплати митних зборів і податків, забороняв дискримінаційні заходи або практики.

Згідно Паризького договору було засновано:

  • Вище правління (був незалежним колегіальним виконавчим органом, на який покладались завдання, діючи в загальних інтересах Спільноти, досягти цілей, викладених у Договорі)
  • Консультативний комітет;
  • Асамблею;
  • Раду міністрів (Схвалення Ради міністрів було необхідно для прийняття важливих рішень Вищим правлінням.)
  • Суд (складався з семи суддів, призначених на 6 років за взаємною згодою урядами держав-членів. Він забезпечував правильне тлумачення та застосування Договору.)

Загальні досягнення ЄОВС були позитивними. Спільнота справлялася з кризами, забезпечувала збалансований розвиток виробництва і розподіл ресурсів та сприяла необхідній структурній перебудові та реконструкції промисловості.

 

35. основи організаційного механізму ЄС

Як і будь-яка організація, кожне з Європейських співтовариств та Союз в цілому здійснюють свою компетенцію через власні органи. По аналогії з системою органів та установ держави, таку систему можна визначити терміном " механізм".

Кожен орган цього механізму виступає в якості окремого елементу, пов'язаного з іншими. Отже, організаційний механізм ЄС - це система інститутів та інших органів, через які дана організація здійснює свою компетенцію. Організаційний механізм ЄС складається з двох частин: керівних органів та інших органів. Керівні органи наділені владними повноваженнями й називаються інститутами: Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Кожен з них виступає одночасно органом і Співтовариств і Союзу. Інші органи, зазвичай, створені самими інститутами, діють при них чи навіть є їхніми структурними підрозділами. Проте це не означає, що вони є неважливими. До інших органів відноситься, наприклад, Європейська рада та Омбудсман. Окрім того, до категорії інших органів належать різноманітні установи та утворення, які інколи навіть наділені власною правосуб'єктністю, тобто мають статус юридичної особи - Європол, Європейський інвестиційний банк, ЄЦБ.

Принципи побудови системи органів ЄС.

Інституційна система ЄС будується на концепції розподілу повноважень. Так як в рамках Союзу вирішується питання не попередження узурпації влади, а забезпечення збалансованого поєднання владних повноважень держав-членів і створених ними інтеграційних об'єднань, мова йде по аналогії з принципом розподілу влад про розподіл повноважень.

Ця концепція має два головних аспекти: по-перше, інститути повинні володіти повноваженнями, необхідними для досягнення цілей інтеграції, а це передбачає передачу в ведення Співтовариств та Союзу, а отже, і їхніх інститутів, необхідних суверенних прав та прерогатив від держав-членів; по­друге, так як інститути володіють наднаціональним характером, необхідним є чітке розмежування компетенції між самими інститутами. Такий розподіл компетенції й виступає чимось схожим на механізм стримувань та противаг.

 

36. співвідношення права єс та міжнародного права

Право Євросоюзу тісно взаємодіє з міжнародним правом. Органічний зв'язок між ними зумовлений тим, що норми міжнародного права становлять основу правової системи Євросоюзу.

Проте така взаємодія іноді супроводжується конфліктами, що спричинені кількома факторами.

З одного боку, інститути інтеграційного об'єднання і, насамперед, Суд ЄС роблять усе можливе, щоб забезпечити умови для автономного функціонування права Євросоюзу, мотивуючи це необхідністю створення єдиних правил для всіх суб'єктів, які діють на спільному ринку. З цією метою оголошується про автономію правової системи Євросоюзу щодо міжнародного права.

З іншого боку, саме право Євросоюзу являє собою складну систему юридичних норм, частина якої - це норми міжнародного права, закріплені в установчих договорах про Євросоюз, договорах про приєднання нових держав до цих об'єднань, угодах, укладених ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права.

Взаємодію міжнародного права з правом Євросоюзу значною мірою визначають також такі фактори, як розподіл договірної компетенції між ЄС та державами-членами і пов'язане з цим існування двох груп міжнародних угод, які по-різному впливають на правопорядок Євросоюзу, - угод, укладених ЄС, та таких, що укладаються державами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права.

Таким чином, міжнародне право та право Євросоюзу тісно взаємодіють між собою. З розширенням участі Союзу у міжнародних відносинах зростає вплив міжнародного права на право ЄС. Основні принципи міжнародного права, норми багатьох універсальних, багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод Союзу стали складовою права ЄС. Розгляд практики Суду ЄС стосовно взаємовідносин між правом Євросоюзу та міжнародними правом дозволяє дійти висновку про те, що Суд ЄС намагається тлумачити положення установчих договорів про ЄС та нормативно-правових актів, які ухвалюють його інститути, таким чином, щоб забезпечити їх відповідність нормам міжнародного права.

 

37.Створення європейського економічного співтовариства

1957 р. у Римі було підписано Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з питань атомної енергії (Євратом) – (Римські договори).

Договори підписали держави-засновниці - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція.

Договір про створення ЄЕС, підтвердив у своїй преамбулі, що держави, які підписали його були " визначені, щоб закласти основи для більш тісного союзу народів Європи". Таким чином, держави-члени спеціально підтвердили мету прогресивної політичної інтеграції.

Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного співтовариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами.

Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку.

Співтовариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами.

Були передбачені 4 головних інститути:

1) Рада (складалась з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).

2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Т.ч., Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.

3) Парламентська асамблея;

4) Суд Європейських співтовариств.

Як наслідок, ЄЕС відома як організація " Спільного ринку" (ринок був розрахований лише на вільний обіг товарів, а вільне пересування людей, капіталів і послуг піддавалось численним обмеженням). Держави-учасниці погодилися демонтувати всі тарифні бар'єри протягом 12-річного перехідного періоду. У зв'язку з економічним успіхом, чому сприяв вільний торговий обмін, тимчасовий термін був скорочений, і в липні 1968 року всі тарифи між державами ЄЕС були скасовані. У той же час, загальний тариф був створений для всіх продуктів, що походять з третіх країн.

Підписання Римського договору означало поступовий підхід до створення ЄС.

 

 

38.Особливості законодавчого процесу в ЄС

Законодавчу процедуру[1] Європейського Союзу, головним чином, здійснюють Європейський Парламент та Рада Європейського Союзу. Ці дві інституції формально називаються Об'єднаним законодавцем.[2] Компетенція створення та зміни законодавства поділена між ними в рівній частині, у той час як можливість ініціювати закониналежить Європейській комісії.

Зазвичай, законодавча пропозиція для того, щоб стати законом, потребує затвердження Парламенту та Ради. Відносна влада конкретної інституції у процесі залежить від того, яка законодавча процедура використовується та сфери, якої стосується пропозиція. У більшості випадків вони беруть рівну участь; іноді перевагу має Рада Європейського союзу. Сфери та відповідні процедури визначені Договорами Європейського Союзу.

Можливість вносити поправки до Договорів Європейського Союзу, які, іноді, називають Основним законом союзу або, навіть, фактичною Конституцією, належить державам-учасницям і такі зміни мають бути ратифіковані ними у відповідності з їхніми конституційними вимогами. Виключенням можуть бути так звані спрощені пункти, які передбачають зміну процедури, що використовується у певній сфері без фактичної зміни договорів.

Звичайна законодавча процедура[6] це основна процедура, яка використовується для створення директив та інших документів. Раніше вона називалася процедурою спільного прийняття рішень, який протиставляється міжурядовому методі, що базується на косультативній процедурі або методі координації.[7][8]

В Договорах Європейського Союзу звичайна законодавча процедура описується таким чином. Комісія вносить законодавчу пропозицію до Парламенту або Ради. У першому читанні Парламент висловлює свою позицію.

Якщо Рада погодиться з думкою Парламенту, то такий акт вважатиметься прийнятим. Якщо ні, то Рада має висловити свою власну думку з цього приводу та відправити такий акт назад до Парламенту зі своїми поясненнями. Комісія, також, інформує Парламент про свою позицію щодо даного питання.

У другому читанні, акт вважається прийнятим, якщо Парламент затвердить текст, поданий Радою, або не прийме ніякого рішення. Парламент може відхилити текст, поданий Радою, що призведе до відхилення акту, або вдосконалити його та передати назад до Ради. Комісія висловлює свою думку вдруге. Ті поправки, які Комісія відхилила, Рада може прийняти тільки одноголосно, а не більшістю голосів.[4]

Якщо протягом трьох місяців з моменту отримання нового варіанту тексту Парламенту Рада його прийме, то такий акт вважається прийнятим. Якщо ні, то Голова Ради за погодженням Голови Парламенту скликає Комітет Примирення, що складається з Ради та відповідної кількості представників Парламенту (з присутністю наглядача з Комісії).

Комітет складає спільний текст на основі двох висловлених позицій.Якщо протягом шести тижнів спільний текст не буде погоджено, тоді акт буде відхилено. Якщо буде прийнято і комітет погодить текст, тоді Рада та Парламент (голосуючи більшістю) мають прийняти даний текст у третьому читанні. Якщо вони цього не зроблять, акт буде відхилено.[4]

 

39.Правові основи зовнішньої політики ЄС ТА ПОЛІТИКИ безпеки

Європейський Союз проводить єдину зовнішню та безпекову політику, що дає йому можливість виступати та діяти у світовій політиці як єдине ціле. У глобалізованому світі 28 країн-членів ЄС здатні відігравати значну роль та мати більший вплив лише у разі об’єднання зусиль. Поштовхом для цього став Лісабонський договір, який набув чинності у 2009 році.

У рамках договору була введена посада Високого представника ЄС із зовнішніх справ і безпекової політики, що одночасно поєднувалася із посадою Віце-президента Європейської Комісії. Окрім того, документом було передбачено створення європейської дипломатичної служби – Європейської служби зовнішньої дії.

Ідея спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС полягає у тому, щоб забезпечувати мир, зміцнювати міжнародну безпеку відповідно до принципів, визначених у Статуті ООН; сприяти міжнародній співпраці; поширювати та зміцнювати демократію, верховенство права, повагу до прав людини та засадничих свобод.

 

40.Створення європейскього співтовариства з атомної енергії

Створена згідно з Римськими договорами 1957 року одночасно з заснуванням Європейської економічної спільноти і через шість років після створення Європейської спільноти з вугілля та сталі. Разом три об’єднання отримали назву Європейські Спільноти.

Згідно з договором, Євратом сприяє розвиткові та дослідженням з атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки.

Офіційним завданням співтовариства є діяльність по створенню і розвитку ядерної промисловості, що передбачає спільне проведення дослідницьких робіт країнами-членами, обмін технічною інформацією, створення спільного ринку устаткування і сировини, контроль над використанням матеріалів, що розщеплюються, і так далі Головний виконавський орган — Комісія — наділений необхідними повноваженнями для керівництва розвитком ядерної енергетики.

 

41. Процедури прийняття рішень інститутами ЄС.

Згідно із Лісабон- ським договором, запроваджуються дві процедури при- йняття рішень: звичайна законодавча процедура та спе- ціальна законодавча процедура. Основним різновидом останньої є процедура консультацій, при використанні якої можливі два варіанти процедури санкціонування: 1) Європейський парламент після схвалення Ради Єв- ропейського Союзу (далі – Рада ЄС) приймає рішення або 2) Рада ЄС після схвалення Європейським парла- ментом приймає рішення. Вибір різних видів законо- давчих процедур залежить від конкретного питання, точніше від виду компетенції, до якої він відноситься.

звичайна законодавча процедура поля- гає у прийнятті регламенту, директиви, рішення спіль- но Європейським парламентом та Радою ЄС за пропо- зицією Комісії [1]

З прийняттям Лісабонського договору звичайна за- конодавча процедура стала основною серед усіх інших процедур прийняття рішень у ЄС. Ця процедура надає рівні правотворчі можливості Європейському парла- менту та Раді ЄС щодо широкого кола питань, зокрема це сфера економіки, імміграції, транспорту, енергети- ки, охорона природного навколишнього середовища, охорона прав споживачів.

Особливості цієї процедури полягають у наступно- му: 1) Комісія надсилає свій проект Парламенту та Раді ЄС; 2) обидва інститути по черзі два рази аналізують проект та обговорюють його; 3) якщо після двох читань не досягнуто порозуміння, проект передається до по- годжувального комітету, який складається з рівної кіль- кості представників Парламенту та Ради ЄС; 4) пред- ставники Комісії також приймають участь у засіданнях комітету та приймають участь у дискусії; 5) коли ко- мітету вдається знайти консенсус, погоджений текст надсилається до Парламенту та Ради ЄС для третього читання, щоби можна було остаточно прийняти його як правовий акт; 6) остаточне порозуміння між обидвома інститутами свідчить про безсумнівне прийняття акту; 7) навіть якщо погоджувальний комітет спільно узго- дить текст, Парламент може відхилити запропонований правовий акт більшістю голосів [2].

До спеціальних законодавчих процедур відноситься процедура консультацій, в рамках якої Парламент вино- сить висновок щодо проекту законодавчого акту перед прийняттям його у Раді. Європарламент може затверди- ти або відхилити проект акту або запропонувати до ньо- го поправки. Рада не зобов’язана брати до уваги думку Парламенту, але згідно із рішенням Суду Справедливос- ті вона не може прийняти рішення без отримання такого висновку. Слід зазначити, що термін «консультативна процедура» є терміном неофіційним, який використову- ється здебільшого у правовій доктрині.

Процедура консультацій використовується у на- ступних сферах діяльності: 1) співробітництво поліції та судових установ у кримінальних справах; 2) зміни договорів ЄС; 3) дискримінація за расовою, статевою або етнічною належністю, за релігійними та політич- ними переконаннями, непрацездатністю, за віком та сексуальною орієнтацією; 4) сільське господарство; 5) візи, політичний притулок, імміграція та інші сфери, пов’язані зі свободою переміщення осіб; 6) транспорт (якщо значно впливає на регіон); 7) правила конкурен- ції; 8) податковий режим; 9) економічна політика; 10) посилене співробітництво, у тому числі порядок, який дозволяє групі держав працювати разом у певній сфері, навіть у тому випадку, коли інші держави-учасниці не приймають у цьому участі.

 

42. Співвідношення права єс і національного права.

Співвідношення національного права із правом ЄС– полягає у тому, що правові норми ЄС у разі колізії з нормами національного права країн-членів Євросоюзу мають вищу юридичну силу. Це положення стосується не лише установчих договорів, а й інших актів ЄС (регламентів, директив, рішень), і діє воно навіть у тому разі, коли відповідна країна голосувала проти прийняття даного акта.

43. Єдиний європейський акт: причини укладення і зміст.

Єди́ ний європе́ йський акт (англ. Single European Act, SEA) — один з договорів Європейської Союзу, підписаний 1986 року. Вперше вніс значні зміни до основоположного Римського договору; фактично, відкрив шлях до формування єдиного ринку. Запровадження в Єдиному Європейському Акті (ЄЄА) процедури голосування кваліфікованою більшістю щодо питань внутрішнього ринку дозволило ухвалити близько 300 законів, спрямованих на створення єдиного ринку.

На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової). Першим кроком мала стати уніфікація законодавства західноєвропейських країн (що і було зроблено підписанням Єдиного європейського акту).

Акт започаткував нову законодавчу процедуру співпраці, яка розширила повноваження Європейського Парламенту; вніс у договір поняття про Європейську політичну співпрацю і гуртування (допомогу біднішим регіонам і країнам Спільноти) і зробив чимало інших змін, які сприяли прискореному розвитку європейської інтеграції.

Документ складався з преамбули і чотирьох розділів, включаючи в себе ряд декларацій, прийнятих на конференції.

Преамбула містить основні цілі Договору і висловлювання рішучості держав-членів трансформувати свої відносини з метою створення Європейського Союзу. У преамбулі також встановлюється унікальний характер акту, який об'єднає загальні положення щодо співробітництва в галузі зовнішньої політики Європейських спільнот.

І нарешті, вона націлена на вирішення двох задач: " поліпшення економічного і соціального становища за рахунок розширення загальної політики та реалізації нових цілей" і " забезпечення поступового об'єднання спільнот".

Розділ I містить загальні положення політичної співпраці ЄЕС. Розділ II присвячений поправкам договорів про створення Європейського Союзу. Розділ III стосується ЄС в галузі зовнішньої політики. Розділ IV містить загальні та прикінцеві положення.

 

44. Громадянство Європейського Союзу.

Громадянство Європейського Союзу (англ. Citizenship of the Union) — визначається наявністю громадянства однієї з його країн-членів. Іншими словами, будь-який громадянин держави Європейського Союзу вважається громадянином Союзу. Окрім прав та обов'язків, визначених в Договорі про створення Європейської Спільноти, громадянство Союзу означає чотири спеціальних права:

свобода пересування та проживання будь-де на території держав Союзу;

право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до місцевих органів управління та до Європейського Парламенту в країні проживання;

дипломатичний і консульський захист з боку органів будь-якої держави ЄС в третій країні, де немає представництва рідної країни громадянина ЄС;

право на подання скарги європейському омбудсменові.

Запровадження поняття «громадянин ЄС», звісно, не означає скасування національного громадянства. Воно доповнює його і дозволяє людині краще усвідомити свою приналежність до Європейського Союзу.

45. Компетенція Європейського Союзу.

Компетенція ЄС – це сукупність прав і повноважень, які необхідні для діяльності союзу.

Принципи реалізації компетенції ЄС:

- принцип наділення компетенцією – ЄС має діяти тільки в межах своєї компетенції, наданої йому державами-членами для досягнення цілей, встановлених договорами.

- принцип субсидіарності

Суть принципу субсидіарності полягає в тому, що у сферах, які не належать до його виключної компетенції, Союз діє лише тоді і настільки, наскільки цілі передбачених дій не можуть бути повною мірою досягнуті державами-членами на центральному, регіональному або місцевому рівнях, проте, зважаючи на масштаби і наслідки передбачених дій, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу. З цього визначення випливає, що субсидіарність обмежена випадками, коли компетенція Союзу доповнює компетенцію держав-членів. Тобто субсидіарність означає доповнення.

Зміст принципу субсидіарності розкриває " Протокол про застосування принципів субсидіарності і пропорційності" (Протокол). Протокол передбачає покладання на Комісію зобов'язання проводити широкі консультації для врахування місцевих і регіональних проблем перед внесенням будь-яких законопроектів; включення до законопроектів пояснення їх відповідності принципам субсідіарності і пропорційності та надання супровідних документів, які містять обґрунтування фінансових і юридичних наслідків ухвалення акта Союзу, а також підтвердження необхідності його ухвалення на рівні ЄС; надання державам-членам і національним парламентам права на звернення з позовом до Суду ЄС стосовно порушення принципу субсидіарності.

- принцип пропорційності

Дії ЄС за своїм змістом, формою та інтенсивністю не мають виходити за рамки того, що необхідно для досягнення цілей Союзу.

Національні парламенти слідкують за досягненням цього принципу. Вони не можуть контролювати відповідність законопроекту принципу пропорційності шляхом направлення своїх висновків його розробникам, або звертаючись з позовом про порушення принципу до Суду ЄС. Такий позов можуть подавати тільки держави-члени.

Класифікація компетенції ЄС:

· внутрішня компетенція – всі питання, що відносяться до внутрішньої політики. Реалізується через регламенти, директиви, рішення.

· зовнішня компетенція – СЗППБ, співробітництво з третіми країнами і гуманітарна допомога, міжнародні угоди тощо. Реалізується шляхом укладання міжнародних угод.

 

46. Створення європейського союзу.

Європе́ йський Сою́ з, ЄС — економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані здебільшого у Європі.

ЄС діє через систему наднаціональних інституцій та спільно узгоджених рішень держав-членів. Інституціями Європейського Союзу є: Європейський Парламент, Європейська рада, Рада Європейського Союзу, Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк, Європейський суд аудиторів. Європейський Парламент обирається кожні 5 років громадянами Європейського Союзу.

Історія ЄС кладе свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі та Європейської економічної спільноти, що були створені шістьма країнами засновниками.

Створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Відповідно до п.1 ст. 3 Лісабонського договору мета Союзу – підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів.

В той же час у ст. 2 цього договору зазначено, що Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків.

 

47. Принципи правового статусу людини в єс.

Визначаючи правовий статус людини й громадянина Європейський Союз, усвідомлюючи свою духовну й моральну спадщину, виходить із таких загальних і неподільних цінностей, як людське достоїнство, свобода, рівність і солідарність, і опирається на принципи демократії й законності. У центр своєї діяльності він ставить людську особистість, засновуючи громадянство союзу й створюючи сферу свободи, безпеки й правосуддя.

Сприяючи збереженню й розвитку цих загальних цінностей, союз у той же час поважає як розмаїтість культур і традицій народів Європи, так і національну самобутність держав-учасниць і форми організації їхньої державної влади на національному, регіональному й місцевому рівнях; він прагне сприяти збалансованому й довгостроковому розвитку й гарантує вільний рух людей, товарів, послуг і капіталу, а також свободу створення об’єднань.

Визначаючи правовий статус людини та громадянина Європейський Союз як об’єднання демократичних держав, що визнали міжнародні акти про права й свободи людини безсумнівно як джерела цього статусу визнає міжнародні акти, такі як Загальну декларацію прав людини ООН, пакт про соціальні та економічні права ООН, міжнародний пакт про громадянські і політичні права ООН, конвенцію по захисту прав людини й основних свобод і інші міжнародні договори по правах людини. При цьому варто мати на увазі, що міжнародні пакти про права людини – це договори, держави – учасники яких офіційно домовилися й погодилися дотримуватися їхніх положень, уклали їх для того, щоб поважати, гарантувати й вживати заходів для повного здійснення широкого спектра прав і свобод людини.

 

48. Первинне право єс.

Первинне право - джерела, які мають основоположний характер у правовій системі і які мають вищу юридичну силу.

Як відомо, основним джерелом права в державах є конституція, відповідно до якої приймаються інші закони, нормативні акти. У Європейському Союзі функції конституції виконують установчі договори.

У рамках Європейського Союзу дані джерела за своєю формою є міжнародними договорами, які підписані і ратифіковані усіма державами-членами і для своєї зміни, за загальним правилом, потребують злагоді кожного з них.

Першим договором, з якого почалося формування первинного права Договір про ЄОВС 1951 А так само це установчі документи (договори) організації: Договір про заснування Європейського співтовариства 1957 р., Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р. і Договір про Європейський Союз 1992 р.

До «установчих договорів в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори змінюють і доповнюють їх («ревізійні» договори):

Брюссельський договір, що засновує єдина Рада і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, що засновують європейські співтовариства та низки пов'язаних з ними актів 1997 р.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.041 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал