Маастрихтська угода 1992 р.

Маастри́ хтський догові́ р 1992 року в місті Маастрихт (Нідерланди) між членами Європейської спільноти. Це призвело до утворення Європейського Союзу.

Маастрихтський договір передбачав запровадження спільної валюти євро та засновану на трьох стовпах структуру ЄС. Європейський Союз об'єднав Європейські спільноти та дві інших підвалини політичної співпраці:

спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ.

Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю.

Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року відкрив шлях до ратифікації Угоди.

Початково регулювання в межах Європейських спільнот стосувалось переважно питань у сфері економіки та торгівлі. Серед владних інституцій найширші владніповноваження отримали Європейська Комісія та Європейський суд, обидва формально незалежні від урядів країн цієї спільноти, маючи багато повноважень всередині країн-членів. Європейський парламент обирається безпосередньо громадянами членів Європейської спільноти.

Засновники Європейського Союзу задекларували наміри щодо подальшого делегуваня організації ширших повноважень у зовнішній політиці, військовій галузі і судочинстві, що знайшло вияв у подальшій еволюції ЄС. Дані наміри зіштовхнулись із необхідністю тривалих узгоджень із національними урядами.

Нова організація була покликана сприяти економічному та соціальному прогресу європейських народів, високому рівню зайнятості і досягненню збалансованого, сталого розвитку, сприяти утвердженню самобутності Союзу на міжнародній арені допомогою здійснення загальної зовнішньої політики і політики безпеки, посилити захист прав та інтересів громадян.

Ратифікація Маастрихтського договору вивела Європейське співтовариство на рівень політичної інтеграції. Країни-члени стали на шлях об'єднання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів. Маастрихтський договір сприяв якісному прогресові євроінтеграції, спрямовуючи динаміку Співтовариства по шляху розбудови економічного й валютного союзу, введення єдиної валютної одиниці, а також посилення соціально-економічного згуртування.

Функціонування Співтовариства стало водночас більш ефективним і більш демократичним у соціально-економічній сфері, однак, у політичному секторі домінують міжурядові структури.

50. Джерела правового статусу людини в єс.

Уперше в тексті Маастрихтського договору було закріплено принцип поваги прав людини: встановлено, що Союз поважає основні права людини, як вони гарантовані Європейською конвенцією з прав людини, підписаною 1950 р. в Римі, і як вони випливають зі спільних конституційних традицій держав-членів як загальних принципів права ЄС.

У ДЄС закріплено принцип поваги прав людини та основних свобод:

" Союз створений на цінностях поваги людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави та дотримання прав людини, включаючи права осіб, які належать до меншин. Ці цінності є спільними для держав-членів у рамках суспільства, яке характеризується плюралізмом, недискримінацією, терпимістю, справедливістю, солідарністю та рівністю жінок та чоловіків".

Порушення цього принципу інститутами ЄС може слугувати підставою для позовів до Суду ЄС, а якщо аналогічні порушення систематичного та стійкого характеру допускають держави члени, то до них можуть бути застосовані санкції за рішенням Ради ЄС (ст. 7).

Усі держави-кандидати на вступ до ЄС зобов'язані відповідно до ст. 49 ДЄС поважати права людини.

У ДФЄС містяться норми, які регулюють інститут європейського громадянства. Вони становлять предмет окремої - другої частини " Недискримінація та громадянство Союзу", яка також закріплює низку основних прав особистості (наприклад, право петицій або свободу пересування та вибору місця проживання).

Деякі права особистості містяться і в інших частинах ДФЄС. Зокрема, " свободи спільного ринку" (свобода пересування робітників, свобода заснування тощо), принцип рівності жінок і чоловіків з питань оплати праці та деякі інші.

ДФСЄ є джерелом повноважень інститутів Союзу з регулювання та захисту фундаментальних прав і свобод та демократичних принципів правового статусу особистості. Наприклад, згідно зі ст. 18 та 19 Рада та Європейський парламент уповноважені приймати законодавчі акти та вживати інших заходів щодо боротьби з такими видами порушень принципу рівноправності, як дискримінація за національним принципом, за ознакою статі, раси, етнічного походження тощо.

До ДФЄС включено важливі гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина, особливо від посягань з боку наднаціональних інститутів: скарги до Омбудсмена, позови до Суду ЄС, в тому числі про компенсації збитків, завданих індивіду Союзом та його посадовими особами тощо.

Крім того, ефективному захисту прав людини присвячений Протокол № 8 до ДФЄС. Передбачається, що угода про приєднання Союзу до ЄКПЛ буде містити положення, спрямовані на збереження специфічної природи ЄС та його правової системи. Зокрема, це стосується спеціальних положень щодо можливої участі Союзу у контролюючих органах ЄКПЛ, а також того, що судові позови, позивачем в яких будуть держави, які не є членами ЄС, та окремі особи, будуть подаватися в правильному оформленні до держав-членів ЄС та/або самого ЄС.

Така угода повинна забезпечити, що приєднання Союзу до ЄКПЛ не вплине негативним чином на компетенцію Союзу та повноваження його інститутів. Вона також гарантуватиме, що жодним чином не зміниться статус держав-членів по відношенню до ЄКПЛ, особливо щодо протоколів до неї, заходів, що вживаються як відступ від зобов'язань за Конвенцією відповідно до ст. 15 ЄКПЛ, та застережень, зроблених державами-членами згідно зі ст. 57 ЄКПЛ.

Таким чином, упродовж останніх 60 років ЄС пройшов тривалий шлях становлення своє власної системи захисту прав людини: від повного відхилення ідеї про те, що захист прав людини може користуватися перевагою перед положеннями права ЄС, до розробки власного каталогу прав людини, яким стала Хартія основних прав.