Також символ українського державного сепаратизму в історіографії та масовій свідомості.

Для аналізу життєвого шляху І. Мазепи варто розпочати з біографічних даних. Так, нам відомо, що народився Іван Мазепа 20 березня 1639 р. на хуторі Мазепинці (біля Білої Церкви) Київського воєводства, який у 1592 р. польський король Сигізмунд II Август (1548–1569 рр.) подарував шляхтичеві М. Мазепі-Колединському. Батьком І. Мазепи був шляхтич С. Мазепа, що покозачився в часи Хмельниччини, а матір’ю М. Мокієвська, що була представницею старого шляхетського роду з Білої Церкви. Змалку навчався військової справи, верхової їзди, фехтування. Протягом 1653–1656 рр., отримав освіту у Києво-Могилянській академії. В академії вивчав риторику, латину – протягом життя опанував 8 іноземних мов. Закінчивши навчання, повернувся додому, звідки батько відправив його до двору польського короля Яна II Казимира (1648–1668 рр.), де І. Мазепа став королівським пажем.

Ян II Казимир був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами, щороку висилав за кордон трьох талановитих юнаків шляхетського походження для покращення освіти. І. Мазепа потрапив до цієї трійки та відвідав Німеччину, Францію, Італію. 1659 р. повернувся до Речі Посполитої. Король Ян-Казимир між 1662–1668 рр. доручив Мазепі кілька різних дипломатичних місій в Україні, Туреччині, Московії. Під час служби при дворі Яна ІІ Казимира мав персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризистом Пасеком, що ледве не закінчився дуеллю в королівських палатах. Мазепа втратив прихильність короля, змушений був повернутись в Україну. З 1663 р. І. Мазепа жив у родовому маєтку в селі Мазепинці, де після смерті батька успадкував посаду чернігівського підчашого. Наприкінці 1669 р. вступив на службу до гетьмана П. Дорошенка (1665–1676 рр.).

Поява Мазепи при гетьманському дворі була пов’язана з змінами у особистому житті – в 1668–1669 рр. у м. Корсуні він одружився з удовою Ганною Фридрикевич. У П. Дорошенка Мазепа був спочатку командиром гетьманської гвардії, а з 1674 р. виконував обов’язки генерального осавула. Брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі 1672 р. П. Дорошенко цінував його здібності і тому доручав важливі дипломатичні місії. У червні 1674 р. Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини. Під час подорожі біля річки Інгул Мазепа потрапив у руки запорожців, які хотіли його вбити, але кошовий отаман І. Сірко (1660–1680 рр.) впізнав Мазепу і врятував. Коли гетьман Лівобережної України І. Самойлович (1672–1687 рр.) довідався про це, зажадав у Сірка видати йому Мазепу. Під тиском московського уряду кошовий змушений був відіслати Мазепу до Батурина у липні 1674 р. Досвідом в міжнародних справах та бездоганними манерами Мазепа переконав Самойловича зробити його довіреною особою.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук І. Мазепи потрапила 1687 р. у результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини – гетьмана І. Самойловича було позбавлено влади та заслано до Сибіру. І. Мазепі було тоді 50 років і він був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи було пов’язане з підписанням «Коломацьких статей», в основі яких лежали «Глухівські статті» Д. Многогрішного (1669–1672 рр.) 1669 р., з деякими додатками на користь Москви. Основними пунктами в них були:

1. Заборона Україні порушувати вічний мир з Польщею і зобов’язання підтримувати добросусідські стосунки з Кримом.

2. Заборона Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами.

3. Крім залог, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманській резиденції м. Батурині.

4. Заборонялось зазначати, що Україна підпорядковується лише гетьманові, а, навпаки, вказати, що вона належить до єдиної Московської держави.

5. Гетьман мав забезпечити вільний перехід з Москви в Україну.

6. Гетьман і старшина повинні були дбати про зміцнення зв’язків між двома народами.

Після Б. Хмельницького І. Мазепа вперше поставив особу гетьмана на високий державний рівень. Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, дбав про забезпечення її представників маєтностями. Захищав інтереси простих козаків, посполитих (зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 рр.), в яких регулювалися питання оподаткування та відробіткової панщини. Але відкрита, послідовна підтримка старшини збуджувала невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Так, потенційно вибухова ситуація виникла 1692 р., коли військовий канцелярист Петро Іваненко (Петрик) втік на Січ і став піднімати заколот проти гетьмана.

Завдяки дипломатичному хисту І. Мазепа зумів налагодити стосунки з царівною Софією (регентша Московського царства в 1682–1689 рр.), фактичним керівником московського уряду князем В. Голіциним (міністр царівни Софії в 1682–1689 рр.), з їх наступником – царем Петром І (1689–1725 рр.), що очолив Московську державу 1689 р. Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях», гетьман мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінами у Польщі, Гіреями у Криму. Гетьман І. Мазепа був великим меценатом. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, особливо архітектури, що знайшло своє відображення в українському бароко.

1689 р. на московський трон зійшов Петро І. Гетьман Мазепа надавав цареві активну допомогу в грандіозних походах на турок і татар (Азовські походи 1695–1696 рр.). Згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Завдяки близьким стосункам із царем Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником С. Палієм підняло повстання. Однак 1702 р. полякам вдалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Скориставшись моментом, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру.

Загальне невдоволення царською політикою штовхнуло Мазепу шукати союзників, про що довідались деякі представники старшини – 21 квітня 1708 р. генеральний суддя В. Кочубей (1699–1708 рр.) і полтавський полковник І. Іскра (1696–1708 рр.) подали Петру донос з 25 статей на Мазепу, але цар не повірив і наказав стратити донощиків. Коли польський союзник шведського короля Карла XII (1697–1718 рр.) король Станіслав Лещинський (1704–1711 рр.) став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся за допомогою до Петра I, у якій той відмовив. У листопаді 1708 р., коли Карл XII, який рухався на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тисяч козаків і провідних членів старшини.

За словами П. Орлика (1710–1742 рр.) у документі «Вивід прав України», складеному 1712 р., зміст угоди 1708 р. був такий:

1. Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів.

2. Король має вислати в Україну війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Генеральна Рада.

3. Усе завойоване на території Росії, але колись належне українському народові, має бути повернене до Князівства українського.

4. І. Мазепа мав стати князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада мала обрати нового гетьмана.

5. Король шведський не мав права привласнювати собі ні титулів, ні герба Князівства Українського.

6. Для забезпечення угоди і в інтересах безпеки шведського війська на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.

Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на Батурин напав командувач московськими військами в Україні генерал від кавалерії князь О. Меншиков (1705–1709 рр.) та знищив усіх жителів. Звістка, про перехід Мазепи на бік шведів, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Цар наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана – 11 листопада 1708 р. ним став І. Скоропадський (1708–1722 рр.). Протягом осені, зими, весни 1708–1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Переможцем у ній вийшла Росія, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу.

Втікаючи після поразки, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер.