Соціальна структура українського суспільства

Соціально-економічна структура українського суспільства в XVI ст.

Економічне життя.

Упродовж XVI ст. в господарстві України відбулися докорінні зміни, розпочаті в попередньому столітті. На зміну натуральному (природному) господарству прийшло товарне виробництво. Воно охопило насамперед західноукраїнські землі й центральні райони правобережної Київщини.

Основою господарювання в XVI ст. залишалося сільське господарство, зокрема землеробство. Воно набувало все інтенсивнішого (від латин, іпґетіо — напруження, посилення) розвитку. Це відбувалося завдяки удосконаленню знарядь праці, запровадженню трипілля, використанню добрив, розширенню посівів пшениці, технічних культур (льону, коноплі) та городніх рослин. Значного поширення набули садівництво, бджільництво.

Значно поширилися випалювання поташу, виробництво селітри, солеваріння. Водяні млини на одне-два, а то й одинадцять коліс, були чи не в кожному панському господарстві.

Провідні позиції в господарюванні займали феодали. Протягом XVI-XVII ст. їхні володіння швидко зростали.

Розвивалося й ремесло. На середину XVI ст. в українських містах Великого князівства Литовського налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Ремісники об’єднувалися в цехи. Поруч із ними працювали й позацехові ремісники-партачі. Розвиток ремесла й торгівлі сприяв розвитку міст. На середину XVI ст. в Київському, Волинському й Брацлавському воєводствах їх уже було майже 150.

Соціальна структура українського суспільства

Українське суспільство XVI ст., як і будь-яке тогочасне європейське, поділялося на тих, «що воюють, моляться і працюють».

Управління громадськими справами, захист від ворогів узяла на себе шляхта. Вона складалася з кількох прошарків — дрібної, середньої та великої (магнатів).

Князі, пани, магнати. На вершині соціальної піраміди перебували магнати — нащадки українських удільних князів. Найбільше їх збереглося на Волині: Острозькі, Четвертинські, Збаразькі, Вишневецькі, Чарторийські, Корецькі, Слуцькі та інші князі — усього близько 30 родів.

Духівництво. Важлива роль та особливе місце в українському суспільстві належали духовенству, яке сформувалося в окрему суспільну верству. У XIV— XVI ст. воно становило майже десяту частину населення. Його завданнями були молитви за паству й поширення освіти. Духовенство поділялося на дві категорії: біле (парафіяльні священики, які не давали обітниці безшлюбності), та чорне (ченці й високі духовні ієрархи). Українське суспільство, утративши власну державність, сприймало церкву не тільки як духовного наставника, а й як захисника національної самобутності та осердя громадського життя.

Литовські статути. Протягом XVI ст. були чітко визначені права й обов’язки станів. їх фіксував тогочасний кодекс законів — Литовський статут (від латин, statuo — установлюю, вирішую) — збірник основних засад, зведення правил. Протягом XVI ст. цей документ був виданий у трьох редакціях: 1529, 1566, 1588 pp. До Литовського статуту увійшли положення «Руської Правди».

Метою кодексу був захист інтересів держави та шляхти. У цілому він завершив юридичне оформлення підпорядкованого становища залежного населення.

Завдяки включенню до кодексу багатьох загальнолюдських норм його пункти використовував і народний — копний суд.