Становище селянства.

Протягом XVI ст., у зв’язку зі зростанням цін на внутрішньому та європейському ринках, магнати й шляхтичі все активніше організовували товарні господарства — фільварки. Пани розширювали власні володіння й захоплювали громадські й селянські землі, примушуючи селян до відбування панщини та сплати все більших податків.

Щоб забезпечити свої господарства робочою силою, панівні верстви прагнули закріпачити селян. Протягом XVI ст. вони цього домоглися. У 1505 р. польський сейм заборонив селянам Галичини змінювати місце проживання без згоди пана. У Великому князівстві Литовському закріпачення відбулося дещо пізніше. Його зафіксували Перший та Другий Литовські статути. Особливу роль у перетворенні селян на кріпаків панських фільварків відіграла земельна реформа «Волочна поміра» 1557 р.

Остаточне законодавче оформлення кріпосного права було здійснене «артикулами» польського короля Генріха Валуа (1573 р.) і Третім Литовським статутом (1588 р.). Відповідно до них тривалість панщини визначалася за бажанням пана; селяни не могли розпоряджатися своїм майном, у тому числі й землею; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; селян-утікачів розшукували протягом 20 років.

У Галичині панщина досягала 5-6 днів на тиждень. На заново заселених землях Східного Поділля, у центрі та на півдні Київщини, лівобережжі Дніпра фільварків майже не було. Селяни-новопоселенці користувалися пільгами — «слободами», а коли вони закінчувалися, то сплачували переважно натуральні податки.

Люблінська унія: причини та наслідки

Люблінська унія 1569 — угода про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.

Причини

Литва зазнала ряду поразок у Лівонській війні від московських військ, союзником могла стати Польща;

Польща прагнула поширити свій вплив па схід, шляхта хотіла загарбати українські землі; українська сторона сподівалася в об’єднаній державі налагодити ефективну оборону під нападів татар.

Умови

утворення Речі Посполитої, федеративної держави, яку очолював виборний король, спільний сейм і сенат;

створення єдиної грошової системи, ведення спільної зовнішньої політики;

шляхта зрівнювалася в правах і отримувала право на володіння маєтками по всій території держави. Майже всі українські землі, за винятком Берестейщини, відходили під владу польської шляхти;

збереження Польщею і Литвою свого державного статусу — окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо та фінанси.

Наслідки:

• більшість українських земель було об’єднано в межах однієї держави, що згуртувало народ;

• виникнення на українських землях великих маєтків польської шляхти, закріпачення, зростання гноблення;

• збереження судочинства за Литовськими статутами, чинного адміністративного устрою; • початок полонізації — денаціоналізації верхівки, втрата українським суспільством політичної еліти;

• українське населення починає зазнавати національних і релігійних утисків; • українські землі залучалися до нових форм політичного та соціального життя, демократії, самоврядування;

• українська верхівка отримала виняткове право обіймати посади на місцях, незалежно від віросповідання;

• через Польщу на українські землі поширювався західноєвропейський культурний вплив, розвиток освіти.

У 1618 р. за результатами Деулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство.