Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Внутрішній і зовнішній ринок. Фінанси. Кредит






 

Розвиток внутрішнього ринку в розглянутий період визначався сукупною взаємодією цілого ряду суперечливих факторів. Стимуляції ринкових відносин сприяло поглиблення суспільного поділу праці, ріст населення, формування найманої робочої сили, розширення держави попиту на продукцію цілого ряду галузей, ліквідація внутрішніх митниць, перехід від натуральних до грошових податків, будівництво доріг, мостів, каналів (Неман — Дніпро, Припять — Західний Буг), активізація зовнішньої хлібної торгівлі через порти Чорного моря в кінці XVIII ст. та ін. Разом з тим, продовжували існувати негативні явища, що стримували розвиток товарно-грошових відносин. До них, в першу чергу, належали:

1) особиста і економічна неволя більшості населення країни;

2) значна питома вага натуральних та напівнатуральних господарств у галузі сільського господарства;

3) обмеження селянських торгових прав та користування землею;

4) посилення панщини та податкового гніту;

5) монополія держави, магнатів і старшини на вироб­ництво, продаж і закупку окремих видів продукції і та ін.

Складна взаємодія позитивних і негативних факторів, явищ і процесів уповільнила темпи еволюції товарно-грошових відносин. Опосередкованим критерієм якісного розвитку ринку може служити характер первісного на­громадження капіталу. Відомо, що воно включає форму­вання найманої робочої сили, позбавленої засобів праці та нагромадження великих матеріальних і грошових ресур­сів у руках окремих товаровласників, що дають їм змогу наймати та експлуатувати безпосереднього виробника. Обидва ці процеси і в Росії і в Україні прогресували повільно. В сфері найманої праці, в умовах кріпосної системи, з ни­зових суспільних груп формувався кількісно незначний робітничий прошарок. У сфері нагромадження матеріальних і грошових ресурсів мали місце подвійні явища. Великі матеріальні ресурси (поміщиків, еліти суспільства) часто не трансформувались у капітали. Українське купецтво також не відрізнялось великими капіталами.

Структура ринку продовжувала ускладнюватись, до її складу входили торги і базари, ярмарки та стаціонарна торгівля. Якщо в XVII столітті існували сотні торгів та базарів, то в XVIII столітті їх нараховувалось тисячі. Зокрема, на Лівобережжі — 8, Слобожанщині — 2, Північній Буковині і Східній Галичині — майже 5 тис. торгових ланок. Це були пункти місцевої торгівлі, де основними продавцями і покупцями товарів виступали селяни та міщани. Більш досконалою формою організації торгівлі стали ярмарки. Вони збирались від одного до п'яти разів на рік і розташовувались здебільшого в містах: Києві, Василькові, Борисполі, Житомирі, Чернігові, Самборі, Снятині. Більшість ярмарок були універсальними, тобто там продавались різноманітні товари.

Водночас у містах поступово росла кількість постійних торгових закладів: крамниць, магазинів, спеціалізованих лотків (рибальських, шевських, кушнірських та інших).


Новим явищем у західноукраїнських землях стала аукціонна торгівля землею, худобою, майном. Розвивались і зовнішньоекономічні зв'язки: з Росією, Білорусією, Ту­реччиною, західноєвропейськими країнами. Основними ви­дами експортної продукції були зернові, худоба, сало, віск, горілка, риба, сіль. Імпортувались — сукно, дорогі ткани­ни, зброя, ювелірні, металеві та дерев'яні вироби. В перші десятиліття XVIII століття торгівля з Росією ускладню­валась унаслідок жорсткої митної політики та ряду об­межень з боку російського уряду. Починаючи з 1754 р. ситуація дещо змінилась. Ввізні мита на українські товари були ліквідовані. Припиняються митні збори з російських товарів на Лівобережжі. Російські купці одержали ряд пільг. Вони могли вільно селитися в містах, будувати крамниці, вести торгівлю на всій території України. Посилилась їхня конкуренція з українським купецьким прошарком. Торгові можливості та професійна ініціатива останнього значно звузились.

У розглянутий період на українському ринку панува­ли польські та російські грошові знаки. На землях Правобережжя і Західної України в обігу знаходився польсь­кий злотий, а також талер і дукат. Злотий був основною розрахунковою монетою. Польська грошова система перебувала в незадовільному стані.

На Лівобережжі, Слобожанщині та півдні України по­ступово утвердилась російська монетна система (копій­ка, гривеник, руб). Вона також не відрізнялась особливою стійкістю. Грошова одиниця поступово знецінювалась. З 1769 р. в обігу з'явились паперові гроші, так звані аси­гнації, їх емісія мала своєю головною метою покриття дефіциту російського бюджету. Вартість асигнацій з ча­сом також почала падати. Процес інфляції посилився. XVIII століття характеризувалось певними змінами і в сфері кредиту. В 1754 р. був створений Державний по­зичковий банк Росії, до складу якого входили два відді­ли — Дворянський і Купецький банки. Дворянський банк видавав позики під заставу землі і кріпосних, з розрахун­ку 6 відсотків річних. Кредит надавався на строк до З років, у розмірі від 500 до 10 тис. карбованців. Купець­кий банк мав невеликі капітали і видавав короткостро­кові позики під заставу товарів. У 1782 році він був закри­тий. Державний позичковий банк, реформований на ос­нові ліквідованого Дворянського банку в 1786 р., кредитував дворянство та приймав вклади, виплачуючи 4-5 відсотків річних. Строк користування грошовими су­мами був продовжений до 20 років, а щорічні виплати знижені до 5 відсотків. Розвивався також вексельний кредит. Українське дворянство стало користуватися по­зичковими коштами з 1783 року.

На Правобережжі та в Західній Україні широке роз­повсюдження мав лихварський кредит. Кредиторами були переважно вірменські та єврейські купці.

Фінансова система Української козацької держави мала певні особливості. Державна казна цілий ряд років не відділялась від особистого скарбу гетьманів, та почи­наючи з Малоросійських колегій, і особливо з 1764 р., державний бюджет стає підконтрольним царській адмі­ністрації. Подушна подать та інші види податків і зборів поповнювали прибуткову частину російського бюджету. Подушна подать складала майже 1/3 всіх прибутків казни. Видатки бюджету постійно росли. Їх головними стаття­ми були: утримання багатотисячної армії та військово-морського флоту, державних управлінських структур, цар­ського двору, затрати на ведення війн та фінансову допо­могу дворянам, купцям, мануфактуристам. Бюджет скеровувався на підтримку існуючого режиму і його ос­новної опори — дворянства. Непомірні фінансові витра­ти стали причиною його постійного дефіциту. В цих умо­вах царський уряд вимушений був звертатись до внутріш­ніх і зовнішніх позик. Джерелом внутрішніх позик були державні банки. Основним зарубіжним кредитором ста­ла Голландія. Сума зовнішнього боргу поступово зроста­ла і в кінці століття складала вже більш як 41 млн. кар­бованців. Щорічна виплата відсотків за боргом поглинала майже 5 відсотків бюджету. Його дефіцитний характер викликав подальший ріст податків, як з населення Росії в цілому так і з населення України. За зовнішнім блис­ком Російської імперії, її перемог на суші і на морі, бли­ском золотих кінських підків у каретах її сановників приховувалась зворотна картина — бюджетний розлад та зубожіння поневолених виробників.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал