Торгівля

Розвиток капіталістичного укладу в сільському госпо­дарстві й промисловості, поступове відокремлення промис­ловості від землеробства, збільшення кількості неземлеробського населення, поглиблення економічних зв'язків між містом і селом сприяли розширенню внутрішнього ринку і торгівлі.

Специфічною особливістю розвитку торгівлі в Україні у першій половині XIX ст. було проникнення в українсь­ку економіку російських купців і промисловців. Важли­ву роль у цьому відіграла ярмаркова торгівля. У 1858 р. у Росії відбулося 4930 ярмарків, з них в Україні — 1953, тобто 40%. На ярмарки України привозилось 40% і про­давалося 26% товарів, якими торгували на всіх ярмарках Росії, а також 1/3 усіх промислових товарів, що виробля­лися у центральній Росії. Найбільшими в Україні були ярмарки: Хрещенська, Троїцька, Успенська, Покровська у Харкові, Іллінська у Ромнах (а потім у Полтаві), Воздвиженська у Кролевці, Київська, Онопріївська у Бердичеві. Ці та інші ярмарки мали значний товарний обсяг і були пунктами всеросійської торгівлі як вітчизняними, так і іноземними товарами.

У той же час більш інтенсивно стверджувалась стаці­онарна форма торгівлі у вигляді крамниць, лавок та ін. Продовжували діяти базари і торги. Наприкінці 50-х рр. XIX ст. в Україні їх нараховувалось понад 12 тис. Якщо у 1825 р. у містах України було 3662 крамниці, то у 1861 — 15089.

У ярмарковій торгівлі почали застосовувати біржові операції та різноманітні форми кредитування. Ця ініці­атива належала державі. Однак аж до 60-х рр. XIX ст. цей процес був занадто слабким. Основними причинами цього були: незначна зацікавленість торгового класу, по­рівняно місцевий характер торгівлі, жорстка регламен­тація з боку держави. І тільки з 60-х рр., коли стали виникати приватні кредитні установи, випускатись дер­жавні та приватні позики, процентні папери, почався про­цес розвитку бірж.

З центральних промислових губерній Росії привози­лося багато різних промислових товарів, серед яких пер­ше місце займали вироби текстильної та залізоробної промисловості. У 50-х рр. XIX ст. на українських ярмар­ках щорічно продавалося на 22 млн. крб. тканин, вироб­лених на російських підприємствах, що становило близь­ко третини продукції всієї текстильної промисловості імперії. З України у центральні райони вивозилися, в ос­новному, сільськогосподарські продукти і сировина: хліб, вовна, сало, худоба, сирі шкіри, сіль, риба, фрукти, горілка, цукор, поташ та ін.

Хліб з України в Росію майже не вивозився, тому що шляхи сполучення були мало розвинутими, а витрати ве­ликими. Особливим попитом на ринках Російської ім­перії користувався український цукор, він швидко витіс­няв цукор російського виробництва. Зростала конкурен­ція також на ринках Європейської Росії та Сибіру між виробниками тютюну. Тютюн з України мав кращі влас­тивості, ніж російський і тому користувався більшим попитом.

Крім того, на українських ярмарках торгували крамом, який привозили з Прибалтики, Білорусії, Царства Польського, Дону, Бессарабії, Кавказу, а також з країн Західної Європи, Туреччини, Балкан, Персії, Китаю. Ра­зом з тим на ярмарках України були широко представ­лені сільськогосподарські і промислові товари місцево­го виробництва.

Суттєві зміни відбувалися і в зовнішній торгівлі. Кри­за феодальних відносин усе більше втягувала Росію в систему світового ринку.

Поміщики збільшували виробництво хліба на продаж, зокрема на зовнішній ринок, де за Росією закріплювалась роль експортера переважно сільськогосподарської про­дукції.

З України, в основному, вивозили, вовну, сало, хліб, пря­диво. Серед експортних товарів продукція землеробства складала 57, 4%, тваринництва — 20, 1%, промислових ви­робів 6, 6%. Характерним було постійне зростання вивозу зерна (пшениці, ячменю, жита, вівса).

Серед країн, з якими торгувала Росія у першій полови­ні XIX ст., перше місце належало Англії (по експорту — 37%, по імпорту — 29, 2%). Сюди завозили з Росії сиро­вину для швидко зростаючої промисловості. Друге місце посідала Німеччина (11, 4%), третє — Франція (9, 8%), че­тверте —Китай (6, 7%).

Якщо на початку XIX ст. торгівлю з країнами Захід­ної Європи Росія вела через Балтійське море, то протя­гом першої половини XIX ст., у зв'язку зі зростанням експорту хліба, значно підвищилась роль чорноморсько-азовських портів — Одеси, Бердянська, Таганрога, Херсо­на, Маріуполя, Ростова, через які у 50-х рр. уже йшла тре­тина всього експорту.

Важливе значення мало надання Одесі царським ма­ніфестом 1817 року на 30 років Порто-франко, тобто права безмитного ввезення і вивезення товарів (існува­ло до 1859 р.). Це було дуже помітним явищем в еконо­мічній історії України першої половини XIX ст. та мит­ної політики Російської імперії, тому що впровадження режиму «вільної торгівлі» в окремому місті мало свої специфічні економічні наслідки.

Введення Пор­то-Франко сприяло перетворенню Одеси на один з найго­ловніших портів Росії, а також пожвавлювало економічний розвиток усієї Південної України. У той же час безмитне ввезення іноземних промислових товарів гальмувало виробництво товарів вітчизняної промисловості, зросли обсяги контрабанди та фінансові витрати митниць.

Для землеробського регіону Півдня Одеський порт став найзручнішим виходом за кордоні.

У 1814 р. через Одесу було вивезено зерна на 7 млн. крб., у 1815 — 14 млн., 1817 — 42 млн. крб. Це скла­дало у 1824-1847 pp. 54% загального експорту пшениці Росії. Окрім зерна, через Одесу вивозилася також вовна (1858 р. — 194, 4 тис. пудів), шкіри (50% експорту Росії, а також сала (майже 277 тис. пудів).

Другим за значенням для чорноморського експорту у першій половині XIXст. став Таганрог. Він постачав збі­жжя у Європу переважно з губерній Катеринославської та Харківської.

Таким чином, у зв'язку з експортною торгівлею як головною частиною українського зовнішнього товарообі­гу першої половини XIX ст. стає можливим прослідкува­ти місце українського господарства у європейському роз­поділі праці та дати оцінку характеру торговельних зв'яз­ків між Україною та розвинутими країнами Заходу.

Значне місце належало Україні у загальноросійському імпорті. В Україну через чорноморсько-азовські пор­ти і сухопутні митниці доставлялося багато різноманіт­них товарів. З-за кордону імпортувалися, насамперед, про­довольчі товари й предмети розкошу — вино, оливкова олія, шовк, какао, перли, фрукти, дорогий одяг, взуття, цу­кор, кава, чай, прянощі, цукерки, варення тощо. З розвит­ком капіталізму й капіталістичної промисловості дедалі більше почали ввозити машини, устаткування, механізми, знаряддя праці.

Однак обсяг українського імпорту був загалом незнач­ним, у той же час він впливав на рівень цін на внутріш­ньому ринку, на умови розвитку деяких галузей промис­ловості, протидіяв монополіям.

Характеристика зовнішньої торгівлі буде не досить повною без аналізу митної політики уряду. У 1822 році був введений новий митний тариф, що означав різкий перехід від сприяння вільній торгівлі до суворого протекціонізму — високих мит, які або заборо­няли, або обмежували імпорт. Йшлося про забезпечення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі, посилення по­зицій російського та місцевого купецтва, зміцнення внут­рішнього ринку імперії. Пересічний розмір мита на по­чатку століття складав 15% від вартості імпорту, у 20-х рр. — 17%, а у 30-х —45%. Найбільше зазнала збитків від тарифів 1822 року торгівля Одеси. Поступово падає ввіз закордонних товарів. Скорочення імпорту відбилося і на експорті, що у несприятливих умовах світового хліб­ного ринку спричинило великі труднощі у збуті українського збіжжя.

Тариф 1822 р. був демонстрацією перемоги російсь­кого капіталу в Україні, він упроваджував на українсько­му ринку монополію на цілу низку товарів, що їх виготов­ляла російська промисловість. Ввезення іноземних това­рів було обмежено великими митними обмеженнями, а деякі товари зовсім було заборонено ввозити. Проте товар з Росії в Україну ввозили на пільгових умовах.

Однак у 1850 р. під тиском дворянства посилюються фритредерські тенденції. Дворяни-землевласники вима­гали скасування мита або зниження його розмірів до мі­німальних. Разом з тим, капіталістична промисловість на той час не могла розвиватись без сприяння з боку дер­жави, тому що Російська імперія економічно сильно відставала від розвинутих країн Західної Європи. Таким чином, протекціонізм у дореформеній Росії, і в тому числі в Україні, був досить вагомим стимулом промислового розвитку країни.