Система, моделі та методи мотивації

Соціально-економічною основою поведінки та мотивації активізації зусиль персоналу підприємства (організації), що спрямовані на підвищення результа­тивності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колек­тив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації).

Для формування належного ставлення до праці необхідно ство­рювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідо­му діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою про­фесійного та службового зростання. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповід­не ставлення до праці та свідома поведінка визначаються систе­мою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними сти­мулами.

За домінуючої ролі соціально-економічних умов у основу будь-якої моделі мотивації покладаються передовсім психологічні ас­пекти (рис. 15.3).

Вплив керуючої підсистеми підприємства на чинники поведін­ки залежить від пізнання елементів не лише індивідуальної психо­логії, що визначає вчинки кожного працівника, а й колективної психології певних груп працівників. Це зумовлює сприймання мо­тивації як імовірнісного процесу: те, що мотивує одного працівни­ка в конкретній ситуації, не впливатиме на нього в іншій ситуації або не впливатиме на іншого працівника за аналогічних умов. Саме цим пояснюється необхідність конструювання багатофакторних моделей мотивації, що в них остання стає функцією потреб, очіку­вань і сприймання працівниками справедливості винагороди. Ре­зультативність діяльності конкретного працівника зумовлюється передовсім індивідуальними можливостями та особистою заінте­ресованістю, а також усвідомленням його власної ролі в колектив­них зусиллях. Обсяг затрат праці залежить від оцінки працівником достатності рівня винагороди й упевненості в тім, що її буде отри­мано.

До факторів, котрі зумовлюють поведінку працівника і які тре­ба враховувати в практиці мотивації його трудової діяльності, на­лежать передовсім такі: фізичний тип особистості (вік, стать тощо), рівень самосвідомості та освіченості, професійна підготовка, пси­хологічний клімат у колективі, вплив зовнішнього середовища тощо. Щодо колективної психології, то формування дійової системи мотивації спирається на постійний аналіз і вдосконалення відносин між: роботодавцями й найманими працівниками; керівниками та їхніми підлеглими; конкуруючими робочими групами; групами, що виконують споріднені функції.

Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на пев­них вимогах, а саме:

• надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадо­вого просування за критерієм результативності праці;

• узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;

• створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

Рис. 15.3. Концептуальні характеристики моделей мотивації трудової діяльності.

• забезпечення можливостей для зростання професійної май­стерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення про­грам навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

• підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересова­ності в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої кому­нікації між керівниками та робітниками.

Окрім загальновживаної класифікації методів мотивації (рис. 15.4), їх можна поділити ще й на індивідуальні та групові, а також на зовнішні — винагороди, що надходять іззовні, та внутрішні — винагороди, що надаються самою працею (почуття значущості праці, самоповаги та ін.).

У теорії мотивації слово «винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це слово найчастіше асо­ціюється. Винагорода — це все те, що людина вважає цінним для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня. Персоналізація (індиві­дуальна або групова) форм і методів винагородження є фундаментом дійовості будь-якої моделі мотивації, а матеріальні потреби домінуватимуть іще достатньо довго.

Економічні (прямі)

Рис. 15.4. Класифікація методів мотивації.