Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Додаток №1.






Додаток №1.

Схема до теми 1 „ Предмет трудового права”.

Предмет трудового права – це суспільні трудові відносини, які виникають із застосуванням працівниками здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини.

Тема 2. ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

План

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація.

2. Конституція України як основне джерело трудового права.

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини.

4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини.

5. Локальні правові норми.

6. Міжнародні правові акти про працю.

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

Джерела трудового права України –це спосіб вираження норм права, що прийма­ються компетентними на те органами держави і призначені регу­лювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспіль­ного захисту людей праці.

Джерела трудового права можна класифікувати за різними ознаками:

І.По юридичній силі:

- Конституція України;

- Акти міжнародного регулювання праці;

- Закони;

- Підзаконні нормативно-правові акти;

- Акти органів місцевого самоврядування;

- Локальні нормативно-правові акти.

ІІ.За характером прийняття:

- Прийняті органами держави (закони, укази, постанови і т.д.);

- Прийняті по узгодженню між власником або уповноваженим ним органом та працівниками (угоди, колективні договори і т.д.)

- Прийняті органами міжнародного правового регулювання праці (пакти про права людини, конвенції та рекомендації МОТ).

2. Конституція України як основне джерело трудового права.

Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює трудові права громадян та гарантії їх реалізації.

В ч.1 ст.43 сформульовано право на працю в відповідності до ст.23 Декларації прав людини. Кожен має „ можливість заробляти собі на прожиття працею, яку він вільно вибирає”.

Особливу увагу приділено забезпеченню економічних та соціальних прав. Збільшені гарантії прав на випадок безробіття, а також незаконного звільнення. Так, в ч.2 ст.43 передбачено обов’язок держави по створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей в виборі професії та роду трудової діяльності.

В ч.3 ст.43 містяться норми, які забороняють примусову працю. Ця норма відповідає ст.8 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права.

Вперше в Конституції в ч.4 ст.43 закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче чим закріплено законом.

В ст.44 Конституції закріплено право працівників на страйк для захисту своїх соціальних та економічних інтересів.

Ст.45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок.

В відповідності з ч.3 ст.36 Конституції громадяни мають право на участь в професіональних союзах з метою захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів.

Важливою юридичною гарантією прав та свобод являється судовий захист. В ст.55 Конституції закріплено, що правап та свободи людини і громадянина захищаються судом.

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини.

Серед законів в першу чергу слід виділити кодифіковане джерело трудового права – Кодекс Законів про Працю, затверджений Законом УРСР від 10 груд­ня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою «Забезпе­чення зайнятості вивільнюваних працівників», главою “Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по де­кілька разів.

Поряд із КЗпП, діють інші закони України, прийняті Верховною Радою України.Закони, які регулюють трудові відносини можна розділити на:

1.Закони які безпосередньо регулюють трудові відносини (галузеві закони).

2. Закони, які побічно відносяться до трудових відносин (загальні закони).

До галузевих законів можна віднести:

- Закон України „Про зай­нятість населення” від 1 березня 1991 р. який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зай­нятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи.

- Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудо­вої діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища і встановлює єдиний порядок органі­зації охорони праці в Україні.

-Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці.

- Закон України „Про відпу­стки” від 15 листопада 1996 р.

- Закон України „ По порядок розгляду колективних трудових спорів(конфліктів)” від З березня 1998 р. - законодавче вирішено питання про поря­док розгляду в Україні колективних трудових спорів (конфліктів).

До загальних законів відносяться:

- Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 р., який дає визначення права власності як урегульованих зако­ном суспільних відносин по володінню, користуванню і розпо­рядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, передбачені законом. Майно може використовуватися і для підприємницької діяль­ності.

-Закон України „Про підприємства в Україні ” від 27 березня 1991 р. Закон визначає порядок створення підприємства і його реєстрацію, створення і використання май­на, управління підприємством і самоврядування трудового ко­лективу, визначає господарську, економічну та соціальну діяльність підприємства, взаємовідносини підприємства з дер­жавою, порядок ліквідації і реорганізації підприємств.

-Закон України „Про державну службу ” від 16 грудня 1993 р., який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, орга­нізаційних, економічних та соціальних умов реалізації грома­дянами України права на державну службу. Закон визначає за­гальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження дер­жавної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побу­тове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу.

-Закон України „Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р., основни­ми завданнями якого є створення належних умов для підтри­мання здоров'я й активного довголіття; організація соціально­го та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

-Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. - всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспіль­не корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кож­ної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.

4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини.

До підзаконних актів відносяться:

-Укази і розпорядження Президента України,

- Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України,

- Накази і положення Міністерства праці і соціальної політики.

Укази і розпорядження Президента України можуть відно­ситись до різних питань регулювання трудових відносин. Так, з метою вдосконалення роботи з кадрами Президент України 19 травня 1995 р. видав Указ «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій».

Вищим органом державної виконавчої влади України є Кабінет Міністрів — уряд України, який на підставі Консти­туції та законів України, постанов Верховної Ради, указів і роз­поряджень Президента України наділений правом видавати в межах своїх повноважень постанови і розпорядження.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх прийняття.

Наприклад, Постановою від 19 березня 1994 р. № 170 Кабінет міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті(найманні) на роботу працівників.

Міністри, керівники інших центральних органів державної виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть видавати нормативно-правові акти, які підлягають реєстрації у Мініс­терстві юстиції України. Так, Міністерству фінансів України у межах його повноважень надано право на основі й на вико­нання чинного законодавства видавати накази, організовувати та контролювати їх виконання. У разі необхідності міністер­ство разом з іншими центральними та місцевими органами дер­жавної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування видає спільні акти, які є обов'язковими для виконання.

Міністерство праці і соціальної політики України на основі і на виконання чинного законодавства видає накази з питань праці, її оплати, умов зайнятості і соціального захисту населен­ня, які є обов'язковими для виконання.

5. Локальні правові норми.

Локальна нормотворчість здійснюється безпосередньо учас­никами трудових відносин, які беруть участь у створенні цих норм, можуть впливати на їх зміст. Це дає можливість працю­ючим знати обсяг належних їм прав та обов'язків, що визна­чені локальними нормами, максимально пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення потреб.

Для того щоб здійснювалась локальна нормотворчість, не­обхідні дві умови:

По-перше, норми є локальними і набувають чинності лише за умови, що вони прийняті у порядку, попе­редньо визначеному централізованим регулюванням.

По-дру­ге, локальна нормотворчість можлива за наявності загальної норми, що надає певним суб'єктам право займатись нормотворчістю.

Таким чином, локальна норма в трудовому праві України — правило загальнообов'язкової поведінки, що попередньо сан­кціоноване державою і прийняте у встановленому законом по­рядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, діє в його межах.

До локальних документів на підприємствах, в ус­тановах, організаціях відноситься:

- колективний договір;

- правила внут­рішнього трудового розпорядку;

- систем оплати праці;

- положення про преміювання і виплату винагоро­ди за підсумками роботи за рік.

Таким чином, локальні норми, що приймаються власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом спільно з трудовим колективом або за погодженням з профспілковим комітетом, є складовою частиною системи тру­дового права. Вони повинні бути внутрішньо погодженими з більш загальними правовими нормами, які займають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм.

6. Міжнародні правові акти про працю.

До договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені конвенції та реко­мендації МОП, офіційно опубліковані в Україні.

Мета і завдання МОП викладені в преамбулі до Статуту організації та в Декларації, що прийнята на 26-й сесії Гене­ральної конференції МОП в Філадельфії 10 травня 1944 р. В Декларації проголошені основні принципи, на яких повинна базу­ватись діяльність МОП.

МОП складається з трьох основних органів. Вищим орга­ном організації є Генеральна конференція, або Міжнародна конференція праці. Головним змістом роботи конференції є розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій по праці.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна Рада.

Постійним секретаріатом МОП є Міжнародне бюро праці на чолі з Генеральним директором, який призначається Адмі­ністративною Радою.

Крім основних органів до складу МОП входять ряд постій­них і тимчасових комітетів та комісій. До них відносяться, на­приклад, промислові комітети, що створені для вивчення умов праці в різних галузях промисловості, комітет по свободі об'єд­нань, комітет експертів по застосуванню конвенцій і рекомен­дацій, кореспондентські комітети та ін.

Найважливішою стороною діяльності МОП є розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій. Ці конвенції і рекомендації про працю є тими ос­новними формами, за допомогою яких МОП здійснює міжна­родне правове регулювання праці.

Мета конвенції — створити для держави, що її ратифікува­ла, зобов'язання по внесенню певних змін в національне зако­нодавство про працю.

Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнарод­ного зобов'язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами — членами МОП. Норми конвенцій, що ратифіко­вані, мають обов'язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікували цю конвенцію.

 

Питання для самоконтролю:

1.Дайте характеристику функціям законодавства про працю та розкрийте сферу їх дії.

2.Поняття джерел трудового права.

3.Зак якими критеріями можна класифікувати джерела трудового права?

4.Назвіть класифікацію джерел трудового права за їх юридичною силою.

5.Проаналізуйте Основний закон України та назвіть всі статті, які закріплюють основні права працівників.

6.Назвіть норми та інститути КЗпП України, які конкретизують положення Конституції України в області регулювання трудових відносин.

7.В чому особливість системи трудового законодавства?

8.Яка роль локальних нормативних актів в регулюванні трудових правовідносин? Назвіть їх види.

9.Яке місце займають міжнародні правові акти в системі джерел трудового права?

10.Які органи та в якому порядку приймають міжнародні правові акти в сфері праці?

 

Додаток №1.

Схема до теми 2 ” Джерела трудового права”.

 

Тема 3. ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ.

План

1. Поняття основних принципів трудового права України.

2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин.

3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю.

1. Поняття основних принципів трудового права України.

Під основ­ними принципами трудового права слід розуміти виражені в пра­вових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень основних засад правового регулювання трудових відносин, які візначають загальну спрямованність і найбільш істотні риси його змісту.

Ці основні правові положення конкретизуються в нормативних актах, якими регулюється праця робітників і службовці. Вони мають регулюючий характер, містять певний наказ, припис, регулюють поведінку. Тому принципи не повинні вміщувати елементи, що не мають такого наказу, припису, не визначають поведінку.

Принципи трудового права можна класифікувати за такими критеріями:

1).В залежності від того в яких галузях діють відповідні принципи:

- основні (загальні);

- міжгалузеві;

- галузеві.

2).В залежності від того, як принципизакріплені в правовій нормі:

- безпосередньо;

- побічно.

Наприклад, до загальних принципів можна віднести принципи, які закріплені в Конституції України (право на працю, право на соціальний захист і т.д);

до міжгалузевих принципів відносяться принципи, які побічно проявляються в трудових відносинах (принцип охорони власності; принцип свободи об’єднання громадян);

до галузевих відносяться принципи, які закріплені в КЗпП України (право на безпечні умови праці; право на оплату праці).

Безпосереднє закріплення має місце у тих випадках, коли формулювання норми закріплює певний правовий принцип. Прикладом цього може бути ст. 4 Закону України «Про зай­нятість населення», в якій держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності, що не заборонена законом. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами, які відрізняються від інших норм широтою і важливістю сформу­льованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм, є для них правовою основою. Але це — зовнішня ознака, за якою не завжди можна відшукати норму-принцип. Визначаль­ною є внутрішня ознака — зміст норми, її основостворюючий, керівний характер.

Другу групу складають принципи, що прямо не закріплені в правових нормах, але можуть бути виведені з них. Ці принципи містяться в законодавстві ніби у прихованому вигляді.

2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин.

Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає чи на яку погоджується. Держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовці перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства.

Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно кількості і якості. Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або об'єднання з інши­ми особами для досягнення своєї мети.

Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визна­чається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиж­день, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.

При цьому кожному громадянинові, що має виборче пра­во, належить рівне право доступу до зайняття державних по­сад, а також посад в органах місцевого і регіонального само­врядування.

Забороняється використання примусової праці, за винят­ком роботи, що визначена для певних осіб вироком суду або при уведенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану.

У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені за­коном мінімальна тривалість щодобового вільного часу, що­тижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпуст­ка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей.

Кожний громадянин, який працює, має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись колективними й індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом переговорів.

Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, спричиненої його здоров'ю чи майн) екологічними правопорушеннями, а також на компенсацій! витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти.

В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати дувальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інші джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, ні.нижчий прожиткового мінімуму.

Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.

3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю.

Усі права і свободи громадян України, закріплені в Кон­ституції України, знайшли відображення в ст. 2 КЗпП, конкре­тизовані в ньому та інших законодавчих актах. Наслідком такої конкретизації є те, що законодавством про працю розробля­ються і закріплюються інші принципи, але вже не безпосеред­ньо, не як норми-принципи, а побічно, як правові ідеї при реалізації, застосуванні норм трудового права.

Трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, пе­редбачених законом, зокрема ст.ст. 36-41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин.

Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість на­селення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1).

Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване право на винагороду і закріплено принцип ма­теріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузево­му, регіональному та виробничому рівнях.

Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлені державні га­рантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці».

Аналіз правових положень КЗпП та інших законодавчих актів України дозволяє визначити такі принципи трудового права:

- принцип свободи праці;

- принцип рівноправності в га­лузі праці;

-принцип договірного характеру праці;

-принцип виз­наченості трудової функції;

-принцип стабільності трудових відносин;

-принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці;

-принцип безпеки праці;

-принцип участі трудових колек­тивів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійсненні контролю за додержанням законодавства про пра­цю;

-принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод;

-принцип матеріального забезпечення у разі не­працездатності, настання старості, при хворобі і у зв'язку з ма­теринством.

 

Питання для самоконтролю:

1.Поняття принципів трудового права.

2.Порядок закріплення принципів трудового права в нормативних актах.

3.Особливість класифікації принципів трудового права.

4.Які принципи відносяться до галузевих принципів?

5.Дайте характеристику основним принципам трудового права.

6.Розкрийте механізм реалізації принципів трудового права.Докажіть з підтвердженням нормативних актів.

7. Назвіть основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин.

8. Розкрийте зміст принципів трудового права, які закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.022 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал