Поняття трудового договору.

Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінення або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами.

Ст. 21 КЗпП України дає ле­гальне визначення поняття трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язуєть­ся виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним догово­ром або угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продук­тивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах.

Трудовий договір потрібно розрізняти в трьох аспектах:

1) як угода про працю;

2) як юридичний факт, який є підставою виникнення і формою існування трудових правовідносин;

3) як інструмент трудового права, тобто система правових норм про прийняття на роботу(укладення трудового договору), перевод на іншу роботу (заміна трудового договору), розірвання трудових відносин.

Як згадувалось вище трудовий договір це угода між працівником та власником або уповноваженим ним органом. Як і для будь якої угоди, для укладення трудового договору необхідно волевиявлення обох сторін. Така угода характеризується слідуючими ознаками:

· працівник особисто виконує свої трудові функції;

· працівник повинен в ході виконання своєї трудової функції підпорядковуватись правилам внутрішнього трудового розпорядку;

· власник або уповноважений ним орган повинен організувати працю працівника, створити необхідні та належні умови праці, виплачувати йому заробітну плату і т.д.

Законом України від 20 березня 1991р. Були внесені зміни та доповнення в КЗпП, зокрема ст.21 була доповнена новою третьою частиною.В законодавстві передбачено новий вид трудового договору – контракт

Контракт – це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, пра­ва, обов'язки та відповідальність сторін (в то розірвання договору, в тому числі достро­кового, можуть встановлюватись угодою сторін. Але при цьому було зроблено застереження, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Міністерство праці та соціальної політики розробило перелік законів, в відповідності з якими дозволяється укладати трудовий договір в формі контракту (Лист Міністерство праці та соціальної політики від 06.05.2000р. „ Про укладення трудового договору в формі контракту”.) Вищезгаданий перелік в Додатку №1.

2. Зміст трудового договору.

Зміст трудового договору- це сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін. Такі умови мо­жуть визначатись законодавчими або іншими нормативними актами і встановлювати, наприклад, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість трудової відпустки, макси­мальну тривалість робочого часу тощо. Одночасно значна кількість умов трудового договору визначається сторонами тру­дового договору при його укладенні,

Умови трудового договору можуть бути:

· обов'язковими, (їх ще називають необхідними)

· факультативними (додатковими).

Обов'язковими (необхідними) умовами вважаються такі. без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них слід віднести взаємне волевиявлення сторін про прийняття — влаш­тування працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту початку виконання роботи.Також до обов'язкових умов відноситься: строк його дії; права та обов’яізки сторін; відповідальність сторін.

Угода про прийняття — влаштування на роботу є проявом вольового характеру трудового договору. Без волевиявлення пра­цівника, бажаючого влаштуватися на роботу, і роботодавця, якому необхідний працівник для виконання певної роботи, тру­дові правовідносини виникнути не можуть.

Робота, яку виконуватиме працівник, коло його трудових повноважень і обов'язків, прийнято називати трудовою функ­цією. Її встановлення є виключною компетенцію сторін. При укладенні трудового договору вони визначають професію, спе­ціальність, кваліфікацію або посаду.

Істотне значення для здійснення трудових відносин має час початку виконання роботи. Саме з цього моменту фактично розпочинається реалізація громадянином права на працю. У більшості випадків початок роботи настає зразу ж після ук­ладення трудового договору. Але сторони можуть домовитись і про більш пізніший час початку роботи, що може бути викли­кано необхідністю оформлення звільнення з попереднього місця роботи, переїздом з іншої місцевості, перевезенням сім'ї та майна тощо. Для педагогічних працівників час початку вико­нання роботи може бути пов'язаний з початком навчального року, початком занять.

Факультативні умови є додатковими. Їх відсутність не свідчить про неповний зміст трудового договору. Але коли сто­рони побажали їх встановити і включили в трудовий договір, вони є обов'язковими для сторін за умови, що вони не супере­чать законодавству і нормативним угодам. Невиконання фа­культативних умов може призвести до трудового спору та їх захисту з боку держави.

До додаткових умов слід віднести угоду про надання жит­лової площі, забезпечення дитини працівника місцем в до­шкільному закладі, що є на підприємстві, встановлення випро­бувального строку при прийомі на роботу.

Якщо умови трудового договору, передбачені сторонами, погіршують становище працівника порівняно з чинним зако­нодавством, то такі умови є недійсними (ст. 9 КЗпП). Наголо­шуємо, що недійсними є умови, а не сам трудовий договір. Умова, що погіршує становище працівника, приводиться у відповідність із законодавством, і трудовий договір продовжує діяти з умовами, що відповідають законодавству про працю.

Типова форма контракту з працівником затверджено наказом Мінпраці України від 15 квітня 1994 р. №23. (Додаток №2).