Додаток №1. Схема до Теми 3 „Принципи трудового права”.

Схема до Теми 3 „Принципи трудового права”.

Тема 4.СУБ'ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

План

1. Поняття суб'єкта трудового права України.

2. Громадяни як суб'єкти трудового права України.

3. Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України.

4. Підприємство як суб'єкт трудового права України.

5. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України.

6. Профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України.

7. Державні органи, які виступають суб'єктами трудового права України.

1. Поняття суб'єкта трудового права України.

В юридичній літературі суб’єктами права являються учасники суспільних відносин, які на підставі діючого законодавства мають суб’єктивні права та обов’язки. Звідси, суб’єктами трудового права являються учасники індивідуальних та колективних= трудових правовідносин, які на підставі діючого законодавства мають трудові права та відповідні обов’язки. Основними суб’єктом трудового права являються працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган або фізична особа – працедавець, як сторони трудових правовідносин.

Але суб’єкти трудового права – поняття більш ширше, ніж суб’єкти трудових правовідносин. Тому суб’єктами трудового права також являються:

1. Підприємства, установи, організації, так як вони використовуючи працю громадян, включають їх до трудового процесу, внаслідок чого набувають певні права та обов’язки.

2. Трудовий колектив, проявляє себе, як суб’єкт трудового права через створені органи: профспілкові органи, страйкові комітети, а також безпосередньо через загальні збори трудового колективу.

3. Профспілковий орган підприємства виступає суб’єктом трудового права, тому що основною компетенцією його являється захист трудових та соціально-економічних прав.

4. Державні органи, які здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю. До таких органів відносяться відповідні державні комітети України, наділенні повноваженнями у своїй сфері діяільності, місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів у межах відповідної території.

Суб’єкти трудового права наділені правовим статусом, в зміст якого входять слідуючі елементи:

1) трудова правосуб’єктність;

2) основні трудові права та обов’язки;

3) юридичні гарантії цих прав та обов’язків;

4) відповідальність за невиконання трудових обов’язків.

2. Громадяни як суб'єкти трудового права України.

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє пев­ним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактич­ного порядку, що характеризують цю особу як учасника юри­дичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта криміналь­ного, житлового, сімейного, трудового права.

Щоб реалізувати своє право на працю громадянин повинен володіти трудовою правосуб’єктністю.На відміну від цивільного права трудова правоспособність та дієспособність виникають одночасно. Трудова правосуб’єктність працівників виникає за загальним правилом з шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замі­нює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнад­цяти років.Для підготовки молоді до працідозволяється приймати на роботу учнів з 14 років (ст.188 КЗпП України). Не можуть бути суб’єктами трудового права особи визнані в судовому порядку недієспособними.

Крім вікового цензу також можуть встановлюватись обмеження в прийнятті на окремі види роботи: напрклад, на виборні посади – з 18 років; також обмеження по стану здоров’я або за статтю: в ст 190 КЗпП міститься норма про заборону залучення осіб молодше 18 років до важких робіт та робіт з шкідливими умовами праці.

Отже, щоб громадянин набув статусу працівника, тобто суб’єкта трудового права Необхідні слідуючі умови:

1.Трудова правосуб’єктність.

2.Волевий ценз: ніхто не має права примушувати вступати в трудові правовідносини, інакше як за волею самого працівника.

3.Укладення тру­дового договору (ст. 2 КЗпП).

Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Зако­ну України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іно­земців» мають також іноземці. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Ук­раїну для працевлаштування.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або зай­матися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами Ук­раїни, мають рівні з ними права і обов'язки.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Та­кий дозвіл оформляється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатнє обгрунтування доцільності використан­ня праці іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування ви­дається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, відповідно до „Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні ”, Затверджене наказом Мінпраці України від 5 травня 19934р. № 27.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або зай­матися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до за­конодавства України призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства Ук­раїни.

3. Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України.

Для управління підприємствами, установами, організація і державний орган, якому виділено майно, призначає керів­ника, з яким укладається контракт як особлива форма трудового Договору. Ця службова особа здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність волі багатьох лю­дей тоді, коли необхідно організувати виробничий процес для виконання певних завдань.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприє­мства чи організації. При цьому власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівнику нале­жить також право самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, а також про їх звільнення. Але навіть у тому разі, коли підприємство чи орга­нізація є державним утворенням, це не дає підстави стверджу­вати, що керівник та інші службові особи перебувають на дер­жавній службі.

Правове становище уповноваженої власником на управлі­ння службової особи тісно пов'язане з правовим статусом підприємства. На державному підприємстві становище дирек­тора є подвійним, що проявляється у тому, що, з одного боку, він є членом трудового колективу, а з другого — органом підприємства, яке створене на базі загальнодержавної власності. Тому він відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про підприє­мства в Україні» відповідає за результати роботи підприємства перед державою, власником і трудовим колективом. Це зобо­в'язує керівника відстоювати інтереси як колективу, так і дер­жави, які не завжди збігаються.

Уповноважений власником орган виступає суб’єктом трудового права, являючись стороною в відносинах з трудовим колективом та з працівником.

4. Підприємство як суб'єкт трудового права України.

Правове положення підприємства визначене Законом Ук­раїни від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні». Підриємством – це самостійний господарюючий ста­тутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно здійснює будь-яку господарську діяльність, що не заборонена законодавством України і відповідає цілям, передбаченим статутом підприєм­ства.

Реєстрація статуту є юридичним фактом створення підприє­мства. Вона одночасно є і установчим актом, і актом перевірки статуту з точки зору його відповідності чинному законодав­ству, законності створення підприємства. Саме реєстрація ста­туту є вимогою, при виконанні якої підприємство набуває пра­ва бути суб'єктом правових відносин. Добровільність створен­ня підприємства, відсутність будь-яких спеціальних дозволів державних, господарських або інших органів дають підстави зробити висновок про існування явочно-нормативного поряд­ку створення підприємств, вільного від відомчого, регіональ­ного або місцевого регулювання.

Підприємство, як суб’єкт трудового права має два критерії трудової правосуб’єктності:

1).Оперативний – здатність здійснювати підбір та розстановку кадрів, організовувати працю працівників, створювати необхідні умови для виконання роботи.

2).Майновий – наявність майна в підприємства: основні та оборотні фонди.

Підприємство як юридична особа є носієм і володарем ос­новного і абсолютного права — права власності, незалежно від того, в якій формі воно виступає. Основним джерелом ство­рення і примноження власності є виробнича діяльність. Вико­ристовуючи своє майно, підприємство виробляє продукцію, реалізовує її і здобуває прибуток, за рахунок якого і формує своє майно. Належне підприємству майно охороняється зако­ном і може бути вилучене у власника тільки за рішенням суду.

Трудова правосуб'єктність підприємства є відносно само­стійною. Вона може йому належати незалежно від того, чи має підприємство статус юридичної особи. Підприємство як су­спільно-трудове утворення може і не бути юридичною особою, якою виступає більш велике об'єднання. Для того щоб підпри­ємство було суб'єктом трудового права, необхідні наявність у нього потреби використовувати найману працю і можливість виплачувати винагороду за використання цієї праці. При цьо­му підприємство самостійно встановлює форми, системи і роз­міри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки, посадові ок­лади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконува­них ними робіт.

5. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України.

Об'єднання людей в їх трудовій діяльності здійснюється на об'єктивній і суб'єктивній основі. На об'єктивній основі пра­цівник, який поступив на роботу, незалежно від своєї волі вклю­чається в склад трудового колективу, оформлення якого здій­снюється залежно від внутрішньої структури підприємства. На суб'єктивній основі проводиться за волевиявленням працівників об'єднання в організації за професією — професійні спілки та інші громадські організації.

Через, відносини з іншими людьми особа існує, проявляє себе в суспільстві. Вона виконує обумовлену трудовим догово­ром роботу, дотримується встановленого на підприємстві ре­жиму роботи, правил внутрішнього трудового розпорядку.

Відносини між людьми мають важливе значення не тільки для суспільства взагалі, а й для кожного підприємства, бо всі вони об'єднані у формальний колектив, правове становище і структура якого визначені статутом. Формальний колектив є в кожній соціальній системі, якщо там існує підприємство, роз­поділ праці.

Таким чином, суспільне корисна діяльність, спільна праця є об'єктивною передумовою формування колективу. Справжній колектив виникає там, де люди усвідомлюють свою відпові­дальність за загальну справу, спільно вирішують питання, що постають перед ними, де складаються і стають дійовою силою громадська думка колективу, свідома дисципліна.

Трудовий колектив виникає разом зі створенням підприємства, установи, організації. До нього входять усі громадяни, як своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що викликають виникнення трудових відносин працівників з підприємством. Відносини ж колективізму для кожного працівника виникають з дня, коли працівник фактично розпочинає виконувати тру­дові обов'язки. Підставою, що викликає виникнення трудових відносин, є переважно трудовий договір.

Відносини трудових колективів з власниками або уповно­важеними ними органами є правовими, але не трудовими, ос­кільки своїм змістом мають не працю, а лише її організацію і умови, за яких ця праця здійснюється.

Повноваження трудових колективів усіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами працюючих. Такі безпосередні відносини можливі тоді, коли підприємства неве­ликі за своїми розмірами, і для розв'язання конкретних питань у кожному випадку є можливість зібрати всіх працюючих. В умовах же великого підприємства вирішення питань вироб­ництва безпосередньо всіма працюючими є досить складним, у зв'язку з чим виникає необхідність використання представниць­кої демократії. В таких випадках повноваження трудового ко­лективу можуть реалізовуватись конференцією або виборними органами трудового колективу, такими, як рада трудового ко­лективу, комітет підприємства, страйковий комітет тощо. Вони, як правило, обираються таємним голосуванням на загальних зборах або конференції трудового колективу строком на два-три роки не менш як двома третинами голосів.

6. Профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України.

Основним документом, що регулює внутрішню діяльність усіх профспілкових органів, є статут. Але він не є правовим актом. Правове становище громадської організації може виз­начати лише закон, що затверджується вищим органом зако­нодавчої влади. (Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”)

Професійні спілки незалежні в своїй діяльності і підпоряд­ковуються тільки закону. Забороняється будь-яке втручання, що здатне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню. Ця незалежність забезпечується економічною са­мостійністю профспілок, які мають відокремлене майно, мо­жуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки. Тому вони відповідно до ст. 21 Ци­вільного кодексу України визнаються юридичними особами. А це означає, що профспілки можуть виступати в різних орга­нах по захисту своїх інтересів та інтересів своїх членів, бути позивачем і відповідачем в судових органах.

Правове становище профспілок визначають також норми, що встановлюють повноваження профспілок в трудових відно­синах. В КЗпП правове становище профспілок закріплене в главі XVI «Професійні спілки”.

Надані профспілкам права одночасно є й їх обов'язками по захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів працюючих.

До основних повноважень профспілок на підприємствах відноситься:

1) укладають та контролюють виконання колективного договору;

2) спільно з працедавцем вирішують питання про перегляд норм праці;

3) спільно з працедавцем вирішують питання робочого часу та часу відпочинку, дають згоду на проведення надурочних робіт, праці в вихідні дні і т.д.;

4) приймає участь в розробці Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

5) приймає рішення про вимогу до працедавця розірвати трудовий договір з керівником підприємства;

6) дає згоду або відмовляє в розірванні трудового договору з працівником;

7) здійснює громиадський контроль за виконанням працедавцем законодавства по працю та про охорону праці;

8) за наявності порушень з боку власника або уповноважено­го ним органу профспілки мають певні повноваження щодо їх усунення. Профспілкові органи мають право проводити загальні збори і конференції трудового колективу, на яких можуть зас­луховувати звіти власника або уповноваженого ним органу про виконання зобов'язань колективного договору і вимагати усу­нення виявлених недоліків. Профспілковий орган, який за до­рученням трудового колективу підписав колективний договір, має право ставити перед власником або уповноваженим ним органом питання про розірвання трудового договору (контрак­ту) з керівним працівником або усунення його із займаної по­сади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором. Така вимога профспілко­вого органу є обов'язковою для власника або уповноваженого ним органу, хоч і може бути оскаржена до вищого профспілко­вого органу чи в суд.

7. Державні органи, які виступають суб'єктами трудового права України.

Поряд з контролем за додержанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, що здійснюється професійними спілками, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють також спеціально уповноважені на те органи та інспкекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органа.

До таких органів відносяться:

1. Генеральний про­курор України і підпорядковані йому прокурори, які здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуван­ням законодавства про працю

2. Центральні органи державної виконавчої влади здійсню­ють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, що перебувають у їх функціональному підпо­рядкуванні.

3. Комітет по нагляду за охороною праці, підпорядкований Міністерству праці і соціаль­ної політики України.

4. Державний комітет України з ядерної та радіаційної без­пеки.

5. Органи державного пожежного нагляду управління по­жежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

6. Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Ці органи, здійснюючи свої повноваження по нагляду за додержанням законодавчих актів з охорони праці, відповідно виступають як суб'єкти трудового права.

Місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів у межах відповідної території також виступають суб'єктами тру­дового права, коли забезпечують реалізацію державної політи­ки в галузі охорони праці; формують за участю профспілок про­грами заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення; здійснюють кон­троль за додержанням нормативних актів про охорону праці, встановлюють квоту для прийому на роботу молоді, інвалідів.

Питання для самоконтролю:

1.Поняття суб’єкта трудового права.

2.Класифікація суб’єктів трудового права.

3.В чому особливість суб’єктів трудового права?

4.За яких умов громадянин набуває статусу працівника?

5.Чи мають право займатися трудовою діяльністю іноземці? Якщо так, то обгрунтуйте відповідь.

6.В яких випадках власник або уповноважений ним оргнан виступають суб’єктами трудового права?

7.В чому полягає трудова правосуб’єктність підприємства, як суб’єкта трудового права?

8.Дайте поняття трудового колективу.

9.Через які органи трудовий колектив проявляє себе як суб’єкт трудового права?

10.Яке місце займають профспілкові органи в системі суб’єктів трудового права?

11.Якими нормативними актами регулюється правове становище профспілок?

12.Які основні повноваження профспілок?

13.Які державні органи відносять до суб’єктів трудового права? Чому?

14.Коли місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів виступають суб’єктами трудового права?