Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Етапи становлення деревного розсадництва 3 страница
|
|
Під розсадник не доцільно відводити ділянки з в’язкими глинистими, сильнопідзолистими та засоленими ґрунтами, а також площі дуже засмічені кореневищними бур’янами. Недопустимо закладати розсадник на торф’янистих, заболочених і каменистих ґрунтах. Не придатними для розсадництва є понижені ділянки з дуже близьким (менше 1 м) заляганням ґрунтових вод, оскільки на перезволожених ґрунтах слабо розвивається коренева система рослин та затримується визрівання річних пагонів, що призводить до підмерзання рослин взимку.
Ступінь зволоження ділянки та глибина залягання ґрунтових вод. Вміст вологи в ґрунті має надзвичайно важливе значення для розвитку рослин у відкритому ґрунті. При нестачі вологи, особливо у посушливі роки, значно погіршуються водне та мінеральне живлення, що призводить до послаблення росту надземної частини рослин. В той же час і надлишок вологи в ґрунті не сприяє розвитку дерев і чагарників. Волога заповнює ґрунтові пори, внаслідок чого ускладнюється доступ повітря до коренів, погіршується повітряне живлення рослин, що веде до пригнічення їх діяльності, а в окремих випадках може призвести і до загибелі.
На важких ґрунтах з водонепроникним підґрунтям надлишок вологи може стати причиною так званого „вижимання” сіянців та однорічних саджанців, яке відбувається внаслідок розмерзання і замерзання ґрунту в ранньовесняний період. На перезволожених ґрунтах деревні рослини інтенсивніше пошкоджуються шкідниками та частіше уражуються збудниками хвороб.
В степових засушливих районах, навпаки, рослини страждають від нестачі вологи. Тому декоративні розсадники в Степу організовують тільки за умови забезпечення штучного зрошення.
Окультуреність ґрунту, його заселеність шкідниками та збудниками хвороб. Ступінь окультуреності ґрунту визначають за вмістом в ньому поживних речовин, його структурністю, потужністю орного шару та очищеністю від бур’янів, в першу чергу, від багаторічних. Від окультуреності ґрунту ділянки, відведеної під розсадник, в значній мірі, залежить спосіб первинного освоєння площі.
Під час вибору ділянки під розсадник необхідно провести ретельне енто - фітопатологічне обстеження грунту та площі на наявність шкідників і збудників хвороб. З шкідників найбільш небезпечними є травневий хрущ, личинки якого живляться коренями рослин. Якщо при обстеженні виявлено понад 0, 5 личинок на 1 м2, то така ділянка для закладання розсадника не придатна.
Наявність збудників борошнистої роси, фузаріозу інших хвороб визначають за ураженістю рослин на оточуючих ділянку площах. Значна розповсюдженість хвороб, які можуть уражати декоративні культури розсадника повинна бути врахована при проведенні профілактичних, винищувальних і агротехнічних заходів у подальшому.
Захищеність ділянки від вітрів. При виборі території під розсадник необхідно враховувати такий фактор як вітер. В першу чергу, оцінюють силу переважних вітрів, їх направленість, позитивний та негативний вплив. На незахищених від вітру площах в зимовий час спостерігається здування снігу з відкритих ділянок і накопичення його на площах, зайнятих рослинами. На ділянках без снігу взимку грунт промерзає глибше, інколи так глибоко, що може призвести до загибелі рослин від вимерзання.
Весною і влітку вітри приносять шкоду внаслідок сильного висушування грунту, що різко збільшує потребу в обсягах зрошення. При недостатньому зрошенні у рослин від вітру різко зростає інтенсивність транспірації. Внаслідок того, що корені не в змозі покрити надмірну витрату вологи надземною частиною рослин, наступає зав’ядання, а в подальшому, у разі відсутності зрошення, можливе і відмирання рослин.
Тому, в розсадниках Лісостепу і, особливо, Степу обов’язковим є створення штучних полезахисних лісосмуг, які розміщують по периметру ділянки розсадника, а на великих за площею розсадниках і в його межах - поперек дії переважаючих вітрів.
Організація території розсадника повинна передбачити обґрунтоване і зручне просторове розташування відділень виробничої та допоміжної частин, яке враховує особливості технологічних процесів розмноження і вирощування садивного матеріалу, передбачає високу продуктивність праці та ефективне використання машин і знарядь.
Вихідними матеріалами для організації території служать:
· план території з нанесеними горизонталями вертикальної зйомки;
· карта ґрунтів;
· карта ураженості ґрунту шкідниками;
· карта засміченості ділянки бур’янами;
· розрахунки площ виробничих відділень розсадника.
Скелетом організованої території розсадника є постійні дороги, меліоративна мережа та полезахисні лісосмуги. Дороги і мережа зрошувальної системи розподіляють територію розсадника на замкнені контури, розміри яких повинні бути ув’язані з площею виробничих і допоміжних відділень та полів сівозмін.
Як правило, виробничі відділи розмноження і формування розміщують на постійно закріплених ділянках з врахуванням особливостей вирощування окремих видів садивного матеріалу та їх вимог до умов середовища. Особливі вимоги до місцезнаходження пред’являє відділ розмноження. Під нього відводять кращі в ґрунтовому і гідрологічному плані ділянки, добре дреновані, захищені від вітрів, з рівним рельєфом і найсприятливішими експозиціями схилів. Обов’язковою умовою для відділу розмноження є наявність джерела водопостачання. Тому розміщують його в такому місці, до якого легко подати воду або в безпосередній близькості до водойми. З відділу розмноження сіянці, укорінені живці та відводки поступають для подальшого вирощування шкілки відділу формування. Тому з метою скорочення транспортних робіт бажано аби відділ розмноження знаходився в центральній частині розсадника.
Плантаційні відділення з тополями, вербами, враховуючи значну потребу вологи для їх розвитку і високої продуктивності, розміщують на понижених ділянках, на достатньо зволожених і добре дренованих глибоких ґрунтах. Маточники сортових троянд і бузку краще закладати на добре дренованих легких ґрунтах поблизу садиби-контори та джерел водопостачання. Маточники для заготівлі кореневих паростків (таволги верболистої, липи серцелистої та ін.), як правило, розміщують в захисних насадженнях розсадника, рідше – на окремих самостійних площах. Відводкові плантації бажано створювати на ділянках з легким, добре дренованим ґрунтом багатим на органічні речовини.
Маточний плодово-ягідний сад закладають на родючих ґрунтах із заляганням ґрунтових вод не ближче 1, 5 м від поверхні. Підґрунтя повинно бути водопроникним сприятливим для вільного проникнення коренів. Дендрарій (колекційне відділення) закладають на ділянці добре захищеній від вітрів поблизу садиби-контори. Його можна поєднувати з експозиційною ділянкою та реалізаційним павільйоном.
Шкілки відділу формування древ і чагарників займають решту площі розсадника.
На ділянках, які виділені під посівне відділення і шкілки, нарізають поля сівозмін із співвідношенням сторін 1: 2 - 4. Поля повинні мати такі розміри сторін, при яких найбільш продуктивно будуть використовуватись трактори та ґрунтообробні машини і знаряддя. У великих розсадниках довжина гону повинна бути не менше 500 м, а в середніх – 250 м.
В шкілках з квадратним розміщенням рослин (1, 75х1, 75 м, 2, 0х2, 0 м) поля сівозмін також можуть бути квадратної форми, що дозволить не тільки проводити перехресний догляд за ґрунтом, а і підвищити продуктивність агрегатів.
Дороги в розсаднику не тільки розділяють поля, відділення, а і повинні забезпечувати надійний зв’язок між виробничими та службовими відділами, шкілками, полями сівозмін і зовнішніми під’їзними шляхами. В залежності від їх призначення в розсаднику розрізняють три типи доріг: головні, другорядні та окружна.
До головних доріг належать магістральна та поперечні (основні). Магістральна дорога з’єднує офіс-контору розсадника із зовнішніми під’їзними шляхами. Ширина її на території великих за розмірами розсадників становить 10-12 м. Вона, як і інші головні дороги, забезпечує можливість руху машин і агрегатів у зустрічних напрямках. Магістральні дороги облаштовують твердим покриттям і озеленяють. Поперечні дороги проходять паралельно коротким сторонам полів. Вони призначені для проїздів і розворотів тракторів з агрегатами під час їх роботи. Ширина їх становить 6-8(10) м.
Другорядні (міжпольові) дороги шириною 3-4 м прокладають уздовж довгих сторін полів. Вони служать для проїзду машин і тракторів в одному напрямку.
Окружну дорогу, шириною 6-8м, прокладають по периметру розсадника з внутрішньої сторони лісової смуги. Вона зв’язує дороги розсадника в єдину мережу і служить місцем для розвороту ґрунтообробних знарядь, садивних машин тощо. Окрім цього окружна дорога послаблює негативний вплив (затінення) лісової смуги на крайні ряди саджанців і сіянців.
В зрошувальних розсадниках проектування доріг необхідно поєднувати з канавами та трубопроводами зрошувальної мережі. Лісосмуги створюють із зовнішнього боку окружної дороги, а на великих розсадниках іноді і в їх межах для захисту полів від шкідливого впливу вітрів, особливо суховіїв.
Живопліт закладають по зовнішній стороні лісосмуги на відстані 1, 5 м від неї з одного або двох рядів колючих чагарників або дерев, які переносять обрізку. Він служить для захисту розсадника від проникнення на його територію сторонніх людей, домашніх і диких тварин.
Розробка організаційно-господарського плану розсадника. Організаційно-господарський план являє собою проект, який визначає організацію, технологію і напрямок діяльності розсадника на ряд років.
Вихідними даними до його складання служать: проектне виробниче завдання на щорічний відпуск продукції, план організації території, метеорологічні дані, господарсько-економічні відомості стосовно району діяльності та матеріали польових пошукових робіт.
До матеріалів польових пошукових робіт належать:
· плани горизонтальної і вертикальної зйомки території;
· ґрунтова карта розсадника за матеріалами грунтово-гідрологічних досліджень;
· карта ураженості шкідниками і хворобами за результатами ентомо - фітопатологічного обстеження;
· карта видового складу та розповсюдженості бур’янів за матеріалами геоботанічного обстеження площі;
· матеріали меліоративно-пошукових робіт з проектом облаштування зрошувальної системи та меліорації ґрунтів (при необхідності).
В діючих розсадниках, окрім вказаних робіт, проводять зйомку існуючого землевпорядкування території та характеризують сучасний стан господарства, а саме: наявність незавершеного виробництва, забезпеченість кадрами, будівлями, спорудами, тракторами, автотранспортом, агрегатами, знаряддям тощо.
По завершенні пошукових робіт на основі проектного завдання та зібраних матеріалів розробляють основні положення проекту - плану, в яких вказують:
· асортимент садивного матеріалу (породи, види, сорти, форми);
· обсяг щорічного відпуску квітково – декоративних культур (розсади, однолітники, дволітники, багатолітники);
· технологічні принципи вирощування садивного матеріалу;
· виробничу структуру розсадника (склад відділів, відділень, шкілок) і опис службової частини;
· схеми сівозмін для продукуючих відділень;
· схеми розміщення рослин в школах і схеми посіву насіння в посівному і квітковому відділеннях;
· перелік виробничих і житлових будівель, споруд і енергетичних засобів.
Після узгодження основних положень із замовником їх разом з матеріалами польових пошукових робіт використовують для розробки проекту організаційно – господарського плану.
За змістом організаційно-господарський план включає: паспорт розсадника, вступ і дві основні частини: загальну і спеціальну. В загальній частині вказують місцезнаходження, адресу розсадника, відомчу приналежність або власність, характеризують природні та економічні умови району діяльності.
Спеціальна частина являє собою проект заходів з внутрішнього упорядкування, оснащення, агротехніки і технології розмноження та вирощування садивного матеріалу і показників виробничої діяльності розсадника.
Однією з головних складових організаційно-господарського плану є виробничо-фінансовий або так званий бізнес-план, який містить розрахунки капіталовкладень і операційних витрат по роках, штатний розпис, кошториси, калькуляції собівартості і план реалізації продукції розсадника та рентабельність виробництва окремих видів садивного матеріалу.
До організаційно-господарського плану додають:
· розрахунково-технологічні карти (РТК) на вирощування садивного матеріалу, створення та експлуатацію багаторічних насаджень і на продукцію підсобних виробництв;
· план вертикальної зйомки території з горизонталями через 0, 25 -0, 5 м в залежності від характеру рельєфу;
· план організації території розсадника у масштабі 1: 500 – 1: 5000 в залежності від розмірів площі розсадника;
· ґрунтову карта розсадника;
· карту зайнятості полів, засміченості їх бур’янами та ураженості шкідниками і хворобами на момент обстеження;
· проектне (виробниче) завдання та протоколи технічних нарад з узгодження та затвердження організаційно – господарського плану.
Перенесення плану організації території в натуру і господарське облаштування розсадника. Після очистки та первинного освоєння території, відведеної під розсадник, на його площу за допомогою теодоліту переносять запроектовану мережу доріг і розмічають місця забудівель споруд, приміщень та інших складових розсадника. В залежності від призначення усі будівлі розділяють на адміністративні (контора, реалізаційний павільйон); культурно-побутові (їдальня, кімнати побуту та відпочинку, клуб, спортивні споруди); виробничі (гаражі, приміщення для робочого знаряддя та обладнання, насіннєсховище, приміщення для стратифікації насіння, склади для пального, добрив, гербіцидів і препаратів для боротьби з шкідниками та збудниками хвороб та ін.) і житлові (будинки, гуртожиток, підсобні приміщення).
Розміщення будівель і споруд здійснюють в певних секторах розсадника: центральному, виробничому і житловому. В центральному секторі, до якого, як правило, підходить магістральна дорога, будують контору, столову та інші приміщення загального користування.
У виробничому секторі виділяють окремі спеціалізовані вузли: машинно-тракторний парк з гаражами, приміщеннями для зберігання техніки та ремонтних майстерень; складські приміщення і насіннєсховище, які бажано розмістити поблизу центрального сектора, окрім складів пального та отрутохімікатів, що виносяться як і ділянки для приготування компосту за межі садиби в безпечне місце.
Приміщення закритого грунту (оранжереї, теплиці, парники) доцільно розміщувати поблизу котельні, електропідстанції на території відділу квітникарства і газонних трав (якщо він є в структурі) або відділу розмноження (відділення закритого грунту, живцювання).
Житловий сектор краще винести за межі розсадника поблизу під’їзної дороги до розсадника. Таке розташування є виправданим і зручним як з точки зору функціонування розсадника, так і для робітників та службовців, які проживають в будинках.
Питання для самоконтролю
1.Історія та етапи становлення декоративного розсадництва?
2.Характерні риси минулого та особливості і найважливіші проблеми сучасного вітчизняного розсадництва?
3.Перспектива та основні шляхи вдосконалення розсадництва?
4.Призначення та класифікація розсадників?
5.Види садивного матеріалу та його класифікація?
6.Структура декоративного розсадника та його основні частини?
7.Відділи продукуючої частини розсадника, їх призначення та склад?
8.Підрозділи допоміжної частини розсадника та їх призначення?
9.Основи організації постійного декоративного розсадника?
10.Особливості розрахунку площі відділень продукуючої частини розсадника?
11.Вимоги до площі, відведеної під розсадник та особливості організації його території?
12.Організаційно–господарський план розсадника, його складові та зміст?
2 Сівозміни в постійних розсадниках
2.1. Роль та значення сівозмін
Ефективність виробництва садивного матеріалу у відкритому грунті декоративних розсадників, в значній мірі, залежить від прийнятої агротехніки вирощування деревних рослин у продукуючих відділеннях розсадника. До основних складових агротехніки вирощування сіянців і саджанців у відкритому грунті декоративного розсадника належать:
· науково - обгрунтовані сівозміни;
· обробіток грунту в полях сівозмін;
· система застосування добрив;
· система вологозабезпечення (зрошення).
Кожна з складових основ агротехніки виробництва садивного матеріалу в розсадниках спрямована на оптимізацію живлення рослин: мінерального, водного, повітряного і теплового.
Науково – обґрунтовані сівозміни мають вирішальне значення у забезпеченні сприятливих умов вирощування садивного матеріалу в постійних розсадниках. Тисячолітня історія землеробства переконливо доводить, що беззмінне, упродовж тривалого періоду, вирощування однієї і тієї ж сільськогосподарської культури або, як в розсадництві, одного і того ж виду садивного матеріалу (сіянців, саджанців) на одній і тій же площі або так звана монокультура призводить до зменшення врожаю, погіршення його якості та ряду інших негативних наслідків. Головними з них є:
· зниження родючості грунту внаслідок виносу елементів мінерального живлення вирощеними на площі рослинами;
· зменшення товщини родючого шару грунту (особливо значною є втрата на площах у разі викопування садивного матеріалу з грудкою землі);
· руйнування структури грунту внаслідок розпилення його верхнього шару через багаторазову дію на нього ґрунтообробними знаряддями;
· погіршення водно-фізичних і механічних властивостей грунту, що призводить до формування несприятливих водного, повітряного, теплового та поживного режимів;
Окрім виснаження та погіршення структури грунту, монокультура призводить до небажаної зміни його кислотності, розвитку специфічних для культури збудників хвороб та шкідників, послаблення діяльності корисних для рослин мікроорганізмів і посилення впливу шкідливих, розвитку багаторічних бур’янів та засмічення ними площі. Наслідком цих негативних змін, як вже зазначалось, є втрата врожаю. Втрата врожаю внаслідок монокультури в розсадниках означає не тільки падіння виходу стандартного садивного матеріалу з одиниці площі, а і невиправдане подовження терміну його вирощування до кондиційних розмірів та збільшення в зв’язку з цим виробничої собівартості продукції. Яскравою ілюстрацією впливу монокультури на вихід стандартного садивного матеріалу є дані про вирощування сіянців сосни на тимчасовому лісовому розсаднику Дзвінківського лісництва Боярської ЛДС (табл.2.2).
Таблиця 2.2.
Вплив монокультури на вихід стандартних сіянців сосни звичайної на тимчасовому лісовому розсаднику Дзвінківського лісництва Боярської ЛДС
| Рік вирощу-вання (вік моно-культури) | Густота стояння сіянців, шт/пог.м | Вихід сіянців | % уражених та пошкод-жених сіянців | ||
| валовий, тис. шт/га | стандартних, | ||||
| тис. шт/га | в % до плану* | ||||
| 2133, 3 | 1761, 1 | 117, 4 | 4, 2 | ||
| 2633, 3 | 2089, 5 | 139, 3 | 2, 8 | ||
| 1899, 9 | 1629, 0 | 108, 6 | 5, 7 | ||
| 2033, 3 | 1423, 5 | 94, 9 | 12, 5 | ||
| 2199, 9 | 1290, 0 | 86, 0 | 14, 1 | ||
| 1633, 3 | 1372, 5 | 91, 5 | 8, 4 | ||
| 1733, 3 | 1167, 0 | 77, 8 | 11, 9 |
* Плановий вихід стандартних сіянців сосни становить 1500 тисяч штук з 1 га.
Вирощування дерев і чагарників в шкілках розсадника, з точки зору загального землеробства, по своїй суті ідентичне пропасній культурі, яка упродовж ряду років (від 2 до 5 років) не переорюється, але грунт щорічно підлягає багаторазовому поверхневому розпушенню, не збагачується перегноєм через відсутність рослинного покриву і, як наслідок, втрачає дрібногрудочкову будову, розпилюється і стає безструктурним.
Одночасно з цим, разом з кореневою системою вирощених саджанців з розсадника виноситься значна кількість родючого грунту. Особливо це помітно під час викопування великих дерев з грудкою землі.
Засновник теорії створення і відновлення родючості грунту В.Р.Вільямс переконливо довів, що основою родючості є дрібногрудочкова структура, яка формується коренями зернобобових і багаторічних трав.
Тривалий досвід вирощування сільськогосподарських культур переконливо свідчить, що зміна вирощуваних на площі культур у певному порядку, дозволяє не тільки тривалий час отримувати сталі врожаї, але і збільшувати їх. Тому для збереження і підвищення родючості грунту, поновлення його структури, накопичення вологи, очищення полів від бур’янів, хвороб та шкідників застосовують сівозміни – науково-обгрунтовану зміну культур і парів у часі і просторі. Не просто зміна, а зміна обгрунтована певною доцільністю, зміна культур, при якій наступні види повністю використовують переваги, що обумовлені попередніми рослинами, культурами, парами або так званими попередниками.
Після вирощування на площі бобових культур, які збагачують грунт доступними для рослин формами азоту, на їх місце доцільно висаджувати (висівати) рослини, які вибагливі до вмісту азоту в грунті. Після рослин, що виснажують грунт, потрібно розміщувати такі (після внесення добрив), що сприяють поновленню родючості.
Таким чином, під сівозміною розуміють послідовне, науково - обгрунтоване чергування культур і парів (якщо вони є в сівозміні) у часі та певне їх розміщення на площі, яке супроводжується відповідною для конкретних грунтово-кліматичних умов агротехнікою (обробітком грунту та внесенням добрив) і спрямоване на оптимальне використання площі за цільовим призначенням.
Науково - обгрунтовані сівозміни дозволяють:
· підтримувати та підвищувати родючість грунту;
· відновлювати та покращувати структуру грунту;
· накопичувати і раціонально використовувати вологу та елементи мінерального живлення;
· полегшувати боротьбу з бур’янами, хворобами та шкідниками.
Сівозміна передбачає поділ площі виробничих відділень (посівного, шкільного) розсадника на певну кількість рівновеликих полів.
Період, упродовж якого всі культури і пар проходять через кожне поле у певному визначеному сівозміною порядку, називають ротацією сівозміни.
При проектуванні сівозміни необхідно виходити з:
· вимог рослин до середовища в якому вони вирощуються;
· конкретних грунтово-кліматичних умов;
· планового завдання;
· господарської доцільності.
Підвищити економічну ефективність сівозміни можна поєднанням видів деревних рослин (культур) з різними термінами вирощування в одному полі в межах однієї сівозміни.
2.2 Сівозміни в розсадниках окремих грунтово-кліматичних зон
У процесі розробки та обґрунтування сівозмін чільне місце належить вимогам до них, які визначаються конкретними грунтово-кліматичними умовами. При цьому в кожній лісорослинній зоні можна виділити такі, що найбільш вагомо впливають на процеси розвитку та росту рослин в розсадниках і, в значній мірі, визначають агротехніку та технологію виробництва садивного матеріалу.
Значний доробок у розроблення та наукове обґрунтування доцільних сівозмін для розсадників України належить проф. Прокопу Григоровичу Кальному. Далі наведені його положення та рекомендації стосовно сівозмін для зрошуваних і незрошуваних розсадників конкретних грунтово-кліматичних зон: Полісся, Лісостепу і Степу.
Сівозміни у лісових розсадниках Полісся та північних районів Лісостепу. Райони Полісся та північної частини Лісостепу серед рівнинних територій України вважаються найбільш зволоженими атмосферними опадами. Кількість опадів перевищує природне випаровування (гідротермічний коефіцієнт – ГТК > 1) і тому для цієї території характерний позитивний баланс вологи. Розсадники створюють, головним чином, на зональних для регіону підзолистих, дерново-підзолистих, світло-сірих та сірих лісових (опідзолених) ґрунтах різного, переважно легкого, механічного складу. Ці ґрунти, як правило, бідні на поживні речовини, мають незадовільні водно-фізичні властивості (високу водопроникність і малу водозатримну здатність). До негативних властивостей цих ґрунтів належить і підвищена кислотність. Основними заходами щодо підвищення родючості таких ґрунтів є систематичне внесення органічних (гній, торфокомпости, зелена маса) і мінеральних добрив, усунення кислотності вапнуванням і мергелюванням.
Одним з найраціональніших способів збагачення таких ґрунтів органічними речовинами та біологічним азотом є сидеральний пар – люпинізація піщаних, супіщаних та глинисто-піщаних ґрунтів (вирощування на полях сівозміни культури люпину на зелене добриво). Люпин має дві надзвичайно цінні властивості – здатність зв’язувати та накопичувати в грунті атмосферний азот і засвоювати з грунту недоступні для рослин поживні елементи важкорозчинних сполук. Люпин завдяки глибокій кореневій системі використовує вимиті у нижні шари грунту поживні речовини, які після заорювання його зеленої маси нагромаджуються у верхньому орному шарі.
У сівозмінах виробничих відділень розсадників Полісся та північних районів Лісостепу (табл.2.3) можна вирощувати як однорічний, так і багаторічний люпин. Однорічний люпин краще вирощувати разом з фацелією, зелена маса якої багата на калій та фосфор, а до багаторічного – підсівати озимі сільськогосподарські культури (овес, гречка). На другий рік перший укіс вирощеної зеленої маси багаторічного люпину використовують для компостів, а другий заорюють в грунт як сидерат. Вирощування багаторічного люпину дуже ефективне при введенні його в сівозміни розсадників, створених на малородючих ґрунтах. У якості культур - сидератів в декоративних розсадниках Полісся та північних районах Лісостепу, окрім люпинів жовтого кормового, синього вузьколистого і багаторічного, рекомендують вирощувати ріпак, вику яру чисту або в суміші з вівсом, горох зимуючий, буркун білий та жовтий.
Сівозміни в розсадниках Лісостепу (табл. 2.4). Найбільш поширеними ґрунтами у розсадниках цієї лісорослинної зони є темно-сірі лісові, опідзолені та глибокі чорноземи, які мають значну товщину гумусового шару (35—120 см) і відносно багаті на гумус (більше 4%). Їм притаманні непогані водно-фізичні властивості і помірне зволоження (ГТК = 0, 9-1, 0). Головною метою введення сівозмін у виробничих відділеннях розсадників цієї зони є збереження структури, підтримання і підвищення родючості ґрунтів, покращення їх водно-фізичних властивостей. У декоративних розсадниках цього досягають введенням у сівозміни зайнятого пару – вирощуванням у сівозмінах зернобобових та конюшини, діяльність кореневих систем яких сприяє відновленню структури, а залишки їх корінців після збирання урожаю поповнюють органічні речовини в грунті. Підвищують родючість грунту розсадників Лісостепу також внесенням добрив і правильним його обробітком. На менш родючих ґрунтах легкого механічного складу з метою збагачення орного шару органічними речовинами доцільно замість зернобобових періодично вирощувати сидерат на зелені добрива. Найбільш придатні для цього боби кормові.