Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Етапи становлення деревного розсадництва 2 страница
|
|
· чагарники з терміном вирощування 2-3 і більше (живоплоти, окремі архітектурні форми) років.
В сучасних умовах, з постійно зростаючими темпами і обсягами озеленювальних робіт, використання новітніх методів зеленого та ландшафтного будівництва, значно зросла роль садивного матеріалу із закритою кореневою системою, рослин – регенерантів отриманих шляхом клонального мікророзмноження, а також великомірних, або так званих елітних дерев віком 12-30 років. Цінність такого садивного матеріалу полягає у можливості використання його практично впродовж усього року (із закритою кореневою системою), застосування методів генної інженерії з метою вирощування рослин з бажаними декоративними властивостями (рослини - регенеранти) і отримання бажаного ефекту в максимально стислі строки (дерева).
1.3. Основи організаційно-господарського облаштування декоративних розсадників
1.3.1. Структура розсадників
В багаторічній практиці виробництва садивного матеріалу декоративних дерев і чагарників в основу організації розсадництва покладено принцип роздільного вирощування окремих видів садивного матеріалу. Тому довготривале планомірне вирощування різного за видами, віком, асортиментом і кондиціями садивного матеріалу потребує організації в розсадниках спеціальних функціональних частин. З цією метою територію розсадника розділяють на окремі підрозділи: відділи, відділення і шкілки.
Структура конкретного розсадника може мати свої особливості та включати або не включати ті чи інші підрозділи. Вона залежить від:
1. Розмірів розсадника та обсягів виробництва;
2. Спеціалізації розсадника та видового асортименту порід, що вирощуються;
3. Прийнятих технологій розмноження і вирощування садивного матеріалу.
Як правило, в структурі сучасних декоративних розсадників можна виділити дві основні частини: виробничу (продуктивну) і допоміжну (рис. 1.1).
До виробничої частини належать підрозділи розсадника, на яких зосереджено роботи безпосередньо пов’язані з цільовим призначенням: розмноженням, вирощуванням і формуванням садивного матеріалу.
Виробнича частина декоративного розсадника може включати такі три підрозділи:
- відділ розмноження деревних рослин;
- відділ вирощування та формування дерев і чагарників;
- маточний відділ.
Такий поділ має важливе організаційне та агротехнічне значення. Маточний відділ слугує для заготівлі вихідного генеративного (насіння) і вегетативного (відсадки, живці) матеріалу для розмноження деревних рослин. У відділірозмноження садивний матеріал проходить перші етапи свого розвитку, пов’язані з формуванням кореневої системи та утворенням і розвитком наземної частини рослин. Запорукою успішного розмноження і отримання стандартного, міцного, добре розвиненого маломірного садивного матеріалу придатного для пересаджування у відділ формування і подальшого його вирощування є наявність у відділі посівноговідділення, яке може бути організоване як у закритому, такіувідкритому грунті(з окультуреними родючими ґрунтами та належним водозабезпеченням для вирощування сіянців), відділення живцювання з теплицями і парниками для вирощування сіянців окремих порід у закритому ґрунті, укорінення зелених і здерев’янілих живців та приміщенням для зимового щеплення. При значній питомій вазі деревних рослин, які розмножуються в закритому ґрунті у розсаднику не обійтись без відділення адаптування і дорощування маломірного садивного матеріалу.
Одно-дворічні, рідше трьохрічні рослини (сіянці, укорінені живці) з відділу розмноження, з метою подальшого вирощування, пересаджують в шкілкивідділу вирощування та формування декоративного садивного матеріалу. Основними завданнями робіт, що проводяться у цьому відділі є дорощування саджанців до досягнення ними товарних кондицій та формування наземної частини і кореневої системи деревних рослин.
Рис. 1.1. Структура деревного декоративного розсадника
 |
Відділи
 |  | |||||
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
Відділ розмноження. В залежності від асортименту вирощуваних дерев і чагарників та прийнятих способів розмноження у відділі можуть функціонувати такі відділення:
· посівне, в якому з насіння вирощують одно – двохрічні, рідше трьохрічні сіянці деревних рослин. У відділенні може бути пікірувальна ділянка;
· живцювання, яке призначене для продукування маломірного вихідного садивного матеріалу – укорінених живців декоративних дерев і чагарників, шляхом укорінення їх в закритому або відкритому грунті;
· адаптування і дорощування, в яке пересаджують укорінені в закритому грунті живці або вирощені в теплиці сіянці з метою їх пристосування до умов відкритого грунту.
Відділ вирощування та формування. У шкілках відділу (рис. 1.2) продовжують вирощування і формування садивного матеріалу до досягнення саджанцями необхідних товарних кондицій. Шляхом пересаджувань, які називають шкілкуванням, у саджанців формують компактну, добре розвинену кореневу систему. При цьому 3 – 4-річні саджанці з першої шкілки пересаджують в другу, а після 3 – 4 (шпилькових 6 - 8) років дорощування їх, при необхідності подальшого формування - з другої в третю. Кожне пересаджування при цьому супроводжується поступовим збільшенням площі живлення рослин.
В першій виділяють такі шкілки: шпилькових саджанців, саджанців деревних рослин насіннєвого походження, саджанців чагарників, щеплених саджанців декоративних форм і плодових дерев (в окремих розсадниках плодова шкілка може функціонувати як самостійний підрозділ), дерев і чагарників архітектурних форм тощо.
Значна частина саджанців швидкорослих дерев і більшість чагарників сягають встановлених кондицій вже в першій шкілці і після викопування підлягають реалізації. Не реалізовані саджанці з першої шкілки, а також саджанці помірно – та повільнорослих порід пересаджують в другу шкілку з метою продовження їх формування та дорощування до необхідних розмірів. Інколи в другу шкілку пересаджують окремі рослини з відділу розмноження, зокрема, з відділень живцювання та адаптування, відводкових плантацій тощо.
У них продовжують формування штамба у дерев і, як правило, закладають та формують їх крону, а також завершують формування чагарників, більшість яких реалізують. В другій шкілці, в окремих випадках, закладають спеціальні відділення (шкілки) саджанців дерев і чагарників архітектурних форм і живоплотів (рис 1.3).
В третю шкілку пересаджують саджанці вирощені у другій шкілці, рідше в першій, для подальшого вирощування дерев упродовж 4 – 6 і більше років.
Рис. 1.2. Загальний вигляд шкільного відділення відділу
вирощування і формування декоративного розсадника
Рис.1.3. Шкілка дерев і чагарників архітектурних форм
Як і в третю шкілку, в шкілку дерев і чагарників архітектурних форм пересаджують саджанці з другої або третьої шкілок з метою вирощування садивного матеріалу декоративних дерев з певними формами крон: плакучими, кулястими, пірамідальними, розлогими або живоплотів різних форм і розмірів. Архітектурні форми дерев і чагарників використовують, головним чином, для солітерних та інших посадок, під час озеленення проспектів, бульварів, вулиць і площ міста та ремонту існуючих зелених насаджень. В останніх двох шкілках вирощені саджанці-дерева викопують з грудкою ґрунту. Іноді у великих за розмірами розсадниках з великим обсягом виробництва великомірного садивного матеріалу шкілку архітектурних форм дерев і чагарників виділяють в окремий відділ.
В сучасних розсадниках Голландії, Німеччини, Франції, Великобританії, США, Польщі та інших країн у відділах формування значну площу займає специфічний підрозділ з виробництва декоративних саджанців із закритою кореневою системою або так званої контейнерної культури декоративних деревних рослин в горщечках і контейнерах різної ємності. Він включає: площадку для приготування субстрату, цех з контейнерування та переконтейнерування рослин, зрошувальна мережа і відповідно обладнаний полігон для вирощування садивного матеріалу в ємностях.
Маточний відділ. В склад цього відділу входять такі відділення:
· плантаційне (насіннєві, живцеві та відводкові плантації), яке є основною базою для отримання вихідного матеріалу для подальшого виробництва декоративного, плодового або лісового садивного матеріалу;
· колекційне, яке може виконувати різні функції: бути маточником для насіннєвого і вегетативного розмноження видів деревних рослин, які займають незначну питому вагу в розсаднику, але представляють особливий інтерес оскільки є унікальними садовими формами з декоративної точки зору; виконувати роль зібрання – колекції видів деревних рослин (розарії, сирінгарії тощо); слугувати базою для проведення науково-дослідної та селекційної роботи з виведення нових форм і сортів декоративних рослин та моніторингу за станом і розвитком інтродукованих порід; бути експозиційно – виставковим центром можливих варіантів використання продукції розсадника;
· декоративних плодово – ягідних культур, яке служить для отримання вегетативного і насіннєвого садивного матеріалу, заготівлі плодів плодово-ягідних культур.
Окрім вище згадуваних відділів, у виробничій частині потужних або спеціалізованих розсадників великих міст, нерідко організовують відділ квітникарства та газонних трав. В ньому виділяють два відділення: квітників і газонних трав. Відділення квітників має свою специфічну організацію, яка включає три взаємопов’язані частини: культурозміну в оранжереях (теплицях); рамозміну в парниках і сівозміну у відкритому ґрунті.
Рис. 1.4. Загальний вигляд полігону з контейнерною культурою
Рис.1.5. Склад готової до відправки продукції розсадника
Відділення газонних трав може бути самостійним або входити до інших виробничих частин розсадника. В останньому випадку газонні трави слугують не тільки як насіннєві маточники, а і як грунтополіпшуючі попередники в сівозмінах відділень.
До допоміжної частини розсадника належать підрозділи, які забезпечують необхідні умови функціонування структур безпосередньо пов’язаних з виробництвом різних видів декоративного садивного матеріалу (відділи розмноження, формування, маточний).
Вона включає: господарські площі та споруди, мережу доріг, захисні лісові насадження (полезахисні лісосмуги), живопліт, водойму та зрошувальну систему (мережу), площадку для приготування субстрату, прикопувальну ділянку, насіннєсховище, складські та спеціальні приміщення для зберігання добрив, отрутохімікатів і готової продукції (рис.1.5), резервний клин тощо.
На господарській площі в центрі розсадника розташовують контору – офіс розсадника, гаражі, складські та інші спеціальні (холодильники) приміщення. Житловий сектор (садибу, гуртожиток) і приміщення відділу реалізації, як правило, виносять за межі розсадника та розміщують її поблизу в’їзду на його територію. Особливі вимоги до розташування на території розсадника складських приміщень для зберігання добрив, паливно – мастильних матеріалів, хімічних засобів захисту деревних рослин та інших агресивних, з точки зору безпеки життєдіяльності людини, середовищ. Вони розміщуються відповідно до діючих вимог охорони праці та техніки безпеки.
Належні умови для функціонування виробничих частин розсадника забезпечують такі відділи: адміністративний, механізації робіт та енергетики, реалізації готової продукції, допоміжних виробництв та інші, які можуть бути організовані для забезпечення нормальної діяльності підприємства.
До адміністративного відділу належать: різні служби, починаючи від дирекції, бухгалтерії та закінчуючи охороною.
Відділ механізації робіт та енергетики включає машини, механізми та іншу техніку, зрошувальну, електричну і теплову мережу (електропідстанцію, котельну, тощо), які задіяні в обслуговуванні виробничих потреб розсадника.
Відділ допоміжних виробництв організовують, як правило, на великих розсадниках з метою забезпечення цілорічної зайнятості роботою штатних працівників та потреб розсадника в необхідних супутніх матеріалах і товарах (горщечках, контейнерах, компостах, субстратах і т. п.).
Відділ реалізації готової продукції окрім згадуваного вище реалізаційного павільйону(1.6) зі складськими приміщеннями може мати експозиційну ділянку (рис.1.7) з виставковими екземплярами і прикладами використання садивного матеріалу в озелененні та рекламно-маркетингову службу.
Рис. 1.6. Реалізаційна ділянка декоративного садивного
матеріалу із закритою кореневою системою
Рис. 1.5. Декоративні дерева та чагарники на експозиційній
ділянці
1.3.2.Основи організації постійного розсадника
Необхідність організації нового декоративного розсадника визначається забезпеченістю потреб регіону у садивному матеріалі для садово-паркового та ландшафтного будівництва, яка залежить від темпів озеленювальних робіт і перспективи їх розвитку та потужністю існуючих розсадників. Тому остаточне рішення приймають після ретельного вивчення та оцінки стану розсадництва і порівняння можливих варіантів та сценаріїв розвитку робіт з озеленення в перспективі.
Безпосередньо організація постійного розсадника, після обґрунтування і прийняття рішення про його створення, передбачає виконання наступних специфічних робіт:
1. Складання (розробку) виробничого завдання та його обґрунтування;
2. Розрахунок виробничих і допоміжних площ розсадника;
3. Вибір місця під розсадник та розробка плану організації його території;
4. Розробку проекту організаційно-господарського плану розсадника;
5. Перенесення проекту організації території розсадника з плану в натуру;
6. Будівництво необхідних споруд, обладнання та оснащення розсадника.
Для сучасних умов характерною є тенденція створення декоративних розсадників приватними підприємцями. Дана тенденція обумовлена високою рентабельністю розсадництва, значним попитом на декоративний садивний матеріал і наявністю придатних площ, незадіяних в сільськогосподарському та інших виробництвах. В таких випадках, при наявності певної території придатної для закладання декоративного розсадника, перші два етапи робіт проводять в зворотному напрямку: спочатку організовують територію, а вже потім за фактичними розмірами продукуючих площ розробляють виробниче завдання – щорічний план.
Виробниче завдання розсадника на щорічний відпуск садивного матеріалу визначається потребою регіону обслуговування в різних видах декоративного садивного матеріалу. При визначенні орієнтовної потреби враховують пересічні обсяги нового зеленого будівництва, робіт з реконструкції та ремонту існуючих зелених насаджень. Важливим показником, який обов’язково враховують, є реальний стан ринку декоративного садивного матеріалу в регіоні та за його межами.
При проведені розрахунку потенційної потреби у декоративному садивному матеріалі саджанців дерев і чагарників для садово–паркового будівництва в регіоні, перспективну площу озеленення розподіляють на такі категорії:
· насадження загального користування (парки, сквери, сади, бульвари, вулиці тощо);
· насадження нових житлових забудов;
· насадження індивідуальних садибних і дачних забудов.
Потенційну потребу в садивному матеріалі для озеленення кожної з цих категорій, як і для реконструкції існуючих насаджень, визначають за відповідними нормативними показниками. Додатково враховують і потребу саджанців для доповнення зелених насаджень в період їх приживлюваності, яка орієнтовно становить 10% загальної кількості висаджених рослин
До складання виробничого завдання розсадника приступають після завершення прогностичних розрахунків з пересічної потреби та маркетингової оцінки сучасного стану ринку декоративного садивного матеріалу в регіоні.
У виробничому завданні розсадника в розрізі передбаченого асортименту рослин та їх віку, вказують щорічну планову кількість продукції окремих видів садивного матеріалу:
- сіянців з відкритою і закритою кореневою системою;
- саджанців насіннєвих, живцевих, щеплених з відкритою і закритою кореневою системою;
- живців укорінених, не укорінених тощо.
При підборі асортименту порід враховують природні умови району діяльності розсадника та еколого-біологічні особливості кожної рослини. Особливу увагу приділяють довговічності, швидкості росту, декоративності та стійкості порід в конкретних грунтово-кліматичних умовах, попиту на них і рентабельності їх вирощування. Асортимент дерев і чагарників має бути достатньо різноманітним, враховувати існуючі тенденції на ринку садивного матеріалу та повністю відповідати сучасним декоративно-художнім вимогам. З чагарників особливої уваги заслуговують гарно квітучі види, які мають густу крону, добре переносять обрізку і придатні для живоплотів.
Термін вирощування саджанців в шкілках встановлюють виходячи з їх цільового призначення, природних умов, біології росту порід і прийнятої в розсаднику агротехніки вирощування. У виробничому завданні розсадника, окрім вирощування саджанців для потреб зеленого будівництва, передбачають необхідні обсяги вихідного садивного матеріалу (сіянців і живців) для садіння в шкілки.
Розрахунок площі розсадника. Перед тим, як розпочати розрахунок площі проводять попереднє визначення орієнтовного розміру території розсадника. Обчислення орієнтовної площі необхідне для розв’язання організаційних питань, пов’язаних з вибором придатної території під розсадник, оформленням і відведенням земельної ділянки в натурі. Її визначають за наближеними плановими нормативами, що передбачають середній вихід певного виду декоративного садивного матеріалу з 1 га. За цим способом площу кожної культури розсадника визначають за формулою:
, де: [ 1 ]
П – площа даного виду садивного матеріалу певної породи, га;
С — планове завдання, кількість певного виду садивного матеріалу, яка щорічно реалізується, тис. шт.;
X — кількість полів у сівозміні;
К — повторюваність вирощування виду в межах одної сівозміни;
Н — плановий вихід сіянців (саджанців) з 1 га, тис. шт.
Щоб визначити загальну орієнтовну площу розсадника до сумарної приблизної площі виробничих відділень необхідно додати площу допоміжної (службової) частини, яка за досвідом проектних організацій та існуючих розсадників становить 15-20% від виробничої (продукуючої). Розподіляється вона орієнтовно таким чином: будівлі та господарські спорудження 3-5%, дороги 6-7, захисні насадження 3-7 і запільний (резервний) клин 5-7%.
Для точного визначення площі розсадника відповідно до виробничого завдання приймаються рішення щодо структури розсадника, сівозмін в його продукуючих відділеннях, схем розміщення рослин в шкілках і посіву насіння в посівному відділенні. Уточнену площу виробничих відділень розсадника визначають аналітичним шляхом за наступними формулами:
а) площу посівного відділення окремих порід:
, де: [ 2 ]
П пв — площа посівного відділення окремої породи, м2;
С — кількість щорічно вирощуваних сіянців даної породи за плановим завданням, шт.;
Ш — ширина посівної стрічки плюс ширина міжстрічкової відстані, м;
Н — плановийвихід стандартних сіянців з 1 погонного метра посівного рядка (борозенки), шт.;
Р — кількість посівних борозенок в стрічці;
Х – кількість полів у сівозміні;
К – кількість полів, які щорічно засіваються.
б) площу шкілок окремих порід:
, де: [ 3 ]
П шк — площа шкілки певної породи, м2;
С — кількість сіянців, (живців, відводів, саджанців), щорічно висаджуваних в шкілку (план щорічного відпуску саджанців плюс нормативний відпад за період вирощування), шт;
Ж — площа живлення саджанця за прийнятою схемою, м2;
Х – кількість полів у сівозміні.
Площу шкілок і посівного відділення обчислюють як суму площ усіх порід певного виробничого відділення. Загальну площу розсадника визначають після розробки проекту плана організації території розсадника і обчислення за ним площі допоміжних частин.
Вибір місця під розсадник і розробка плану організації його території. Різноманіття асортименту декоративних дерев і чагарників, які планують вирощувати, обумовлює необхідність особливо ретельного підходу до вибору ділянки та оцінки придатності її для закладання розсадника. Правильний вибір площі під розсадник є важливою умовою, що забезпечує одержання високоякісного садивного матеріалу протягом тривалого часу. Помилки допущені під час вибору місця для розсадника будуть упродовж усього періоду його функціонування впливати на якість садивного матеріалу та ефективність розсадництва, усунення яких пов’язано з додатковими витратами, що неминуче вплинуть на збільшення собівартості продукції та призведуть до зниження рентабельності підприємства в цілому.
Першочергове значення при оцінці придатності ділянки під розсадник мають:
· місцезнаходження і конфігурація ділянки;
· механічний склад, фізико-хімічні властивості грунту та підґрунтя;
· ступінь зволоженості ділянки та глибина залягання ґрунтових вод;
· рельєф і мікрорельєф території;
· окультуреність грунту, його засміченість бур’янами, заселеність шкідниками та збудниками хвороб;
· захищеність ділянки від вітрів.
Всебічний аналіз цих даних, які мають безпосередній вплив на якість садивного матеріалу та економічні показники його вирощування, дає можливість зробити вірний висновок стосовно придатності ділянки під розсадник.
Місцезнаходження і конфігурація ділянки. Розсадник краще закладати на ділянці не занадто віддаленій від міста або іншого населеного пункту та транспортної авто-залізничної магістралі, яка буде зв’язувати його з користувачами садивного матеріалу і сприятиме кращому забезпеченню робочою силою, особливо у весняний і осінній періоди з найбільшим обсягом робіт.
Стосовно конфігурації ділянки для розсадника більш зручною слід вважати квадратну або не надто витягнуту прямокутну форму. Менш придатні витягнуті ділянки, які обумовлюють збільшення протяжності доріг і витрат на загорожу. Ділянки неправильної форми ускладнюють проведення механізованих робіт і нарізання полів сівозмін.
Рельєф і мікрорельєф території. Кращим для закладання розсадника є ділянки з рівним рельєфом або ділянки із схилом, що не перевищує 2-3 градуси (в гірських умовах до 5). Ділянки з гірським рельєфом і схилами більшої крутизни мають різні умови зволоження, специфічний мікроклімат, а при обробітку ґрунту потребують проведення додаткових протиерозійних заходів, що в цілому не сприяє вирощуванню садивного матеріалу. Слід уникати підвищених місць та найбільш несприятливих для розсадника ділянок: котловин, низин або невеликих полян серед лісу.
При закладанні розсадника на схилах треба враховувати їх експозицію і виходити з конкретних кліматичних умов регіону. В Поліській частині з помірним кліматом і достатнім вологозабезпеченням розсадник краще закладати на західному, південно-західному, південних схилах, на яких раніше сходить сніговий покрив, грунт швидше просихає і краще прогрівається, що дозволяє розпочати весняно-польові роботи у більш ранні строки. В степових засушливих районах перевагу слід віддавати схилам з західною, північно-західною і північною експозицією, на яких рослини менше страждають від характерних для району несприятливих факторів: південних суховіїв та сонячних опіків.
Родючість та фізико-хімічні властивості ґрунту і підґрунтя. Ріст і розвиток надземної частини та кореневих систем рослин знаходиться у прямій залежності від властивостей ґрунту. Практика розсадництва свідчить, що декоративні розсадники доцільно створювати на ділянках з достатньо родючими ґрунтами і сприятливими водно-фізичними властивостями. Для оцінки придатності ґрунту для культивування садивного матеріалу необхідні данні щодо типу ґрунту (підзолисті, сірі, чорноземні і т.д.), їх механічного складу (піщані, супіщані, суглинкові, глинясті), структури та кислотності.
Для забезпечення необхідних умов для розвитку деревних рослин в розсаднику грунт повинен відповідати наступним вимогам.
Кращими є пухкі ґрунти з потужністю орного шару не менше 18-25 см і підґрунтям, що дозволяє подальше поглиблення його до глибини 35-40 см. В ґрунті повинна бути достатня кількість доступних для рослин елементів мінерального живлення. В Поліссі кращими ґрунтами є дерново-слабопідзолисті супіщані та сірі слабоопідзолені легкі суглинки, з достатнім вмістом органічних речовин. В Лісостепу - супіщані, легкосуглинисті та суглинисті темно-сірі ґрунти, потужні та опідзолені чорноземи, а в Степу – легкі за механічним складом південні чорноземи. Як виключення, на крайньому півдні допускається закладання розсадників на каштанових слабо засолених ґрунтах.