Етапи становлення деревного розсадництва 4 страница

При травосіянні на кормові цілі в розсадниках Лісостепу використовують еспарцет, кострицю лучну, райграс високий, стоколос прямий та інші трави, які не призводять до засмічення площ.

Сівозміни в незрошуваних розсадниках Степу (табл. 2.5). Характерними рисами Степу є недостатнє зволоження, висока інтенсивність природного випаровування та часті посухи, що зумовлюють значний дефіцит вологи (ГТК < 0, 8), який ускладнює вирощування садивного матеріалу в розсадниках. Основними вимогами до сівозмін в розсадниках цієї зони є накопичення вологи та її ощадливе використання. Вирішальне значення при виконанні цих вимог має пар чорний, який в Степу ототожнюють з сухим зрошуванням. Тому у сівозмінах декоративних незрошуваних розсадників на звичайних чорноземах Степу у якості попередника використовують чорний пар або пар удобрений. У розсадниках на південних чорноземах або темно-каштанових ґрунтах, які характеризуються незначним вмістом гумусу (3-4%), поганою водопроникністю, схильністю до запливання та утворення кірки, в сівозміни бажано вводити однорічні (суданку) або багаторічні трави (люцерну чисту або у суміші з житняком, безкореневищним пирієм) з подальшим утриманням поля в наступному році під чорним паром.

Сівозміни в зрошуваних розсадниках Степу (табл. 2.6). Основними вимогами до сівозмін в зрошуваних розсадниках Степу є підвищення родючості та покращення структури грунту і недопущення його засолення. Цього досягають введенням у сівозміни високоврожайних, грунтопокращуючих сільськогосподарських культур, внесенням добрив та застосуванням правильного обробітку грунту. Кращими попередниками

Таблиця 2.3

Сівозміни в розсадниках Полісся та північних районів Лісостепу (за П.Г. Кальним)

Умовні позначення: тут і далі Ло – люпин однорічний; ЛоФ – люпин однорічний в суміші з фацелією; ЛБ₁, ЛБ₂ – люпин багаторічний відповідно першого і другого року вирощування; Гр-ЛБ₁ – гречка, а після збору її врожаю – висів люпину; С₁, С₂ – сіянці відповідно першого і другого року вирощування; С₂₊₁ – сіянці другого та першого року вирощування; Сж₁ – саджанці першого року вирощування; Сж₂ – Сж₄ – саджанці відповідно другого,

третього і четвертого року вирощування; Д – дички; Ок₁, Ок₂ – окулянти відповідно першого і другого року вирощування.

Таблиця 2.4

Сівозміни в розсадниках Лісостепу (за П.Г. Кальним)

Умовні позначення: Т_{1, 2} – трави першого, другого року; Пз (Пд) – пар зайнятий (пар удобрений).

Таблиця 2.5.

Сівозміни в розсадниках Степу (за П.Г. Кальним)

Умовні позначення: То – трави однорічні, Пч – чорний пар.

Таблиця 2.6

Сівозміни в зрошуваних розсадниках Степу (за П.Г. Кальним)

Умовні позначення: Т₂ (в) – трави другого року вирощування + вологозарядкове поливання після їх вирощування.

деревних рослин у зрошуваних розсадниках є багаторічні бобові та однорічні злакові трави (вика озима, люцерна синя і жовта, горох в суміші з гірчицею, тригонела, чина посівна, безкореневищний пирій та ін.). Застосування чорного пару після трав необов’язкове. Після розробки орного шару грунту досить вологозарядкового зрошення.

Слід зауважити, що наведені схеми сівозмін не можна застосовувати шаблонно. Вони наводяться для орієнтації при розробці сівозмін для конкретних грунтово-кліматичних умовах.

В декоративних розсадниках з метою збільшення полів сівозмін у відділі вирощування та формування декоративних дерев і чагарників можливе поєднання вирощування садивного матеріалу різного віку (першої, другої та третьої шкілок) в одній сівозміні за умови, що він вирощується в шкілках однакову або кратну кількість років.

Питання для самоконтролю:

1.Назвіть складові основ агротехніки вирощування садивного матеріалу в розсадниках?

2. До яких негативних насідків веде монокультура?

3.З якою метою вводять сівозміни?

4.Дайте визначення поняття «сівозміні». Що таке ротація сівозміни?

5.Що враховують при розробці сівозміни?

6.Які вимоги до сівозміни в розсадниках Полісся

7. Які вимоги до сівозміни в розсадниках Лісостепу?

8. Які вимоги до сівозміни в зрошуваних і незрошуваних розсадниках Степу?

9. Назвіть науково-обгрунтовані попередники для сівозмін розсадників Полісся, Лісостепу і Степу?

10. Особливості сівозмін в зрошуваних розсадниках Степу?

3.Обробіток грунту

3.1. Теоретичні основи обробітку грунту

В комплексі робіт з вирощування садивного матеріалу надзвичайно важлива роль належить обробітку грунту. Окремі прийоми та системи обробітку грунту мають вагомий вплив на розвиток і ріст деревних рослин, розміри витрат на проведення не тільки наступних за ним робіт, пов’язаних з сіянням, садінням, доглядом за ґрунтом і знищенням бур’янів, а і на собівартість продукції в цілому.

Правильний обробіток грунту покращує водно-фізичні властивості і формує стійку, дрібно-грудкувату структуру. В своєчасно і правильно обробленому грунті створюються оптимальні умови для проникнення в нього повітря, тепла та вологи, що позитивно впливає на життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів і сприяє посиленню біологічних процесів розкладання органічних речовин та накопиченню нітратів, необхідних для розвитку рослин.

У розсадниках обробіток грунту має місце під час освоєння площ, відведених під вирощування садивного матеріалу та проведення обробітку грунту в полях прийнятих сівозмін. Останній включає основний і передпосівний (передсадивний) обробітки грунту (рис.3.8). Вони мають свої специфічні цілі та завдання, досягнення та вирішення яких залежить від багатьох чинників і факторів, а саме:

· грунтово – кліматичних умов (типу і стану грунту);

· еколого – біологічних особливостей вирощуваних культур;

· параметрів і властивостей ґрунтообробних знарядь;

· сезону і термінів виконання тих чи інших прийомів, тощо.

Рис. 3.8. Види обробітку грунту в розсадниках

 

Основними завданнями обробітку грунту є:

· створення в одному шарі близьких до оптимальних водного, повітряного, теплового і поживного середовищ;

· забезпечення найкращих умов для кореневого живлення та росту кореневої системи;

· посилення кругообігу поживних речовин в грунті;

· підвищення активності корисних мікроорганізмів та інтенсивності мінералізації органічних залишків;

· знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб рослин;

· створення сприятливих умов для висіву насіння, садіння рослин, проведення доглядів і внесення добрив;

· захист грунту від водної і вітрової ерозії.

У постійних розсадниках правильним і своєчасним обробітком грунту створюють очищений від бур’янів культурний орний шар глибиною 22-45 (50) см і щільністю 1, 05-1, 15г/см ³ з високою водопроникністю та з вмістом м’якого гумусу більше 3%. Орний шар грунту повинен мати водостійку мікроагрегатну структуру, високу біохімічну активність і бути забезпеченим доступними для рослин формами води та елементами мінерального живлення упродовж усієї вегетації сіянців і саджанців. Цього досягають, застосовуючи окремі прийоми та системи обробітку грунту. Одноразове механічне діяння на орний шар робочими органами ґрунтообробних знарядь називають прийомом обробітку грунту. Вони бувають загальними (оранка, лущення, культивація, боронування) і спеціальними (плантажна оранка фрезерування, шлейфування та ін.).

Оранка є одним із найважливіших прийомів обробітку грунту. Особливо важливе значення має оранка в шкілках розсадника, з перебуванням в них саджанців на одному місці упродовж 3-5 років, під час якого переорювання неможливе, а натомість проводиться тільки розпушування і культивування міжрядь. Покращити властивості не якісно обробленого грунту після садіння рослин вкрай важко.

Найбільш ефективною є культурна оранка, яку здійснюють плугами з передплужником. Робота таких плугів можлива при оранці на глибину не менш як на 15-18 см.

Оранку з розпушенням підорного шару проводять плугами з ґрунтопоглиблювачами, які розпушують нижній шар не вивертаючи його на поверхню грунту. Для вирощування багаторічних деревних рослин, для яких притаманна коренева система, що інтенсивно проникає в нижні шари грунту, глибока оранка є вкрай важливим чинником їх успішного розвитку. Поглиблення орного горизонту збільшує об’єм пухкого грунту з великою кількістю дрібних пор, послаблює дію морозів і спеки на грунт, особливо в періоди тривалих посух.

При встановленні глибини оранки під час обробітку грунту в розсаднику необхідно враховувати грунтово-кліматичні умови, потужність орного шару грунту та вид садивного матеріалу, який культивують на даній площі (табл.3.7).

Глибину оранки в розсадниках за рівних умов збільшують з півночі на південь України (Полісся – Лісостеп - Степ), а в межах однієї лісорослинної зони - від менш родючих до більш родючих з більш потужним гумусовим шаром. В окремих розсадниках з однаковими ґрунтовими умовами на більшу глибину обробляють грунт в шкільних відділеннях, де вирощують саджанці дерев і чагарників, а на меншу – в посівному. При цьому, в шкілках глибина збільшується від першої до третьої із збільшенням розмірів кореневої системи, сягаючи найбільшої в шкілці дерев і чагарників архітектурних форм.

 

Таблиця3.7.

Рекомендована глибина основного обробітку грунту, см

Дотримання встановленої глибини обробітку грунту особливо актуально для таких прийомів, як оранка, культивація, передпосівна (передсадивна) культивація з боронуванням. Відхилення її від запланованої не повинно перевищувати 1-2 см.

На якість оранки впливає стан грунту. При оранці надмірно вологого, важкого за механічним складом грунту пласти його не розпушуються, швидко твердіють, утворюють великі грудки, які ускладнюють проведення наступних прийомів. Кращі результати отримують при оранці грунту з вологістю 50-60%. У цьому випадку грунт не прилипає до плуга і легко розпадається на середні та дрібні грудочки

Боронування проводять з метою вирівняння і розпушування виораної поверхні, знищення ґрунтової кірки та загортання мінеральних добрив. Хороших результатів досягають при боронуванні грунту середньої вологості. Якщо грунт пересушений, то ускладнюється його розпушення, що обумовлює необхідність збільшення кількості боронувань для досягнення певної якості вирівняння поверхні, а це в свою чергу призводить до розпилення і втрат структури. Надмірно вологий грунт важкого механічного складу взагалі не розпушується, а тільки “мажеться”, а після висихання ущільнюється і стає твердим.

Культивацію проводять з метою більш глибокого розпушування грунту без обертання скиби та для боротьби з бур’янами. Роботу виконують культиваторами різних конструкцій та дисковими боронами. Своєчасна культивація значно покращує водно-повітряний режим грунту.

Обробіток парових полів і передсадивний (передпосівний) обробіток грунту проводять пружинними культиваторами, а для подрібнення дернини (окрім ділянок з пирієм) дисковими боронами. Культиватори розпушують грунт на глибину до 25 см і вичісують бур’яни. Глибокою культивацією інколи замінюють другу оранку (на площі з ущільненим за зиму зябом, оскільки його переорювання може бути пов’язано із зворотнім перевертанням пласта та висушуванням грунту).

Лущення проводять з метою зменшення засміченості полів і покращення якості зяблевої оранки після зернобобових. Здійснюють його відвальними та дисковими лущильниками на глибину до 5 см. В результаті проведення цього прийому обробітку грунту насіння бур’янів мілко загортається в грунт і за сприятливих умов швидко проростає, а після цього небажана трав’яна рослинність легко знищуються культурною оранкою.

Вирішити усі завдання, покладені на обробіток грунту, проведенням тільки одного окремого прийому неможливо, тому, для досягнення мети обробітку грунту застосовують ряд прийомів, які виконують у певній послідовності. Сукупність таких прийомів, що спрямовані на вирішення головних завдань обробітку грунту в конкретних грунтово-кліматичних умовах, називають системою основного обробітку грунту (СООГ). При вирощуванні садивного матеріалу в розсадниках, для основного обробітку грунту використовують такі самі системи, як і в сільськогосподарському виробництві: зяблеву, чорного, раннього, зайнятого і сидерального парів (рис.3.9).

Слід пам’ятати, що рівень культури землеробства незалежно від системи основного обробітку грунту визначається:

· якістю виконання окремих робіт;

· своєчасністю проведення того чи іншого прийому обробітку грунту;

· відповідністю (дотриманням) глибини обробітку грунту.

 

3.2.Первинне освоєння площ відведених під розсадник

У разі закладання розсадника на площі з недостатньо або зовсім не окультуреними ґрунтами виникає необхідність її освоєння. Під розсадник можуть відводитись різні категорії земельних площ – землі, що вийшли з під сільськогосподарського користування, перелогові, цілинні, лісові землі та ін. Відповідно до категорії земель визначають способи їх освоєння та первинного обробітку грунту.

 

 

 

Рис. 3.9. Системи основного обробітку грунту в розсаднику

 

При освоєнні дуже засмічених бур’янами земель застосовують обробіток грунту за системою чорного пару з внесенням гербіцидів. Влітку або восени лущать дернину в двох напрямках на глибину 7-10 см. З появою бур’янів проводять культурну оранку на глибину до 30 см, а наступного року утримують поле під чорним паром. Для знищення багаторічних злакових і дводольних бур’янів у полі чорного пару вносять гербіциди. Проти однодольних застосовують трихлорацетат натрію (ТХА), далапон, а проти дводольних – 2, 4 Д у вигляді водних розчинів з розрахунку 500-600 л/га.

Обробіток грунту на не засмічених бур’янами старих перелогових та цілинних землях проводять, як правило, за системою чорного пару, або за іншою, придатною для конкретних грунтово-кліматичних умов системою основного обробітку грунту.

На землях, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, з окультуреним верхнім шаром, грунт обробляють за зяблевою системою або системою зайнятого пара.

Освоєння лісових земель починають з очищення площі від пеньків і лісосічних залишків та планування їх поверхні. Формування орного шару розпочинають з оранки грунту чагарниковими плугами і вичісування коренів корчувальними боронами. Весною наступного року грунт обробляють у двох напрямках дисковими культиваторами з наступним боронуванням. В залежності від прийнятої системи основного обробітку грунту поле залишають під чорним паром або засівають зернобобовими (система зайнятого пару). На бідних ґрунтах з достатнім зволоженням бажаним є обробіток грунту за системою сидерального пару з вирощуванням на зелене добриво люпину однорічного у суміші з фацелією.

Для вирівнювання агрофону на площах з опідзоленими ґрунтами та вигорнутим на поверхню підзолистим горизонтом внаслідок розкорчовування пнів, перед оранкою вносять низинний торф з розрахунку 120-160 т/га і проводять так званий „вирівнюючий” посів невибагливих сільськогосподарських культур. Первинну оранку на цих ґрунтах проводять на глибину гумусового горизонту, збільшуючи її під час заорювання сидератів і основного обробітку грунту в полях сівозмін на 3-5 см до тих пір поки орний шар не досягне 25-27 см. Завершальною метою первинного освоєння площ ділянок, відведених під розсадник є сформований орний окультурений шар грунту з вмістом гумусу понад 3%.

 

3.3 Основний обробіток грунту в полях прийнятих сівозмін.

Застосування тих або інших систем основного обробітку грунту залежить від конкретних грунтово-кліматичних умов, прийнятих сівозмін та специфічних, для певного виду садивного матеріалу особливостей його вирощування. Як уже зазначалось, в розсадниках основний обробіток грунту проводять використовуючи зяблеву, чорнопарову, ранньопарову, зайнятопарову або сидеральнопарову системи.

Зяблева система основного обробітку грунту має місце в розсадниках різних грунтово-кліматичних умов. Вона часто є складовою інших систем основного обробітку грунту і включає такі прийоми: лущення, осінню культурну оранку і ранньо - весняне боронування. Лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів та накопичення і збереження вологи в грунті. У розсадниках Полісся та Лісостепу лущення проводять на глибину 4 - 5 см, а Степу – 8 - 12 см. Через 10 - 15 днів після появи сходів бур’янів проводять культурну оранку в посівному відділенні на глибину 20 - 35 см і 25 - 50 см в шкілках в залежності від лісорослинної зони. Для оранки в посівному відділенні використовують плуг ПЛН - 4-35, а в шкілках – плуг плантажний навісний ППН - 40. При цьому не слід допускати виносу підзолистого горизонту на поверхню грунту.

На площах, що вийшли з-під садивного матеріалу, зяблеву оранку проводять через 10 - 15 днів після викопування сіянців та саджанців без попереднього лущення. У разі потреби (на полях після викопування великомірних саджанців) перед оранкою проводять планування поверхні. У районах з глибоким сніговим покривом піднятий зяб залишають на зиму незаборонованим (гребенястим), що сприяє накопиченню вологи в грунті. В осінньо-зимовий період в зораному грунті проходять складні процеси, які сприяють поновленню структури грунту і накопиченню доступних для рослин елементів мінерального живлення. Заключним етапом зяблевої системи є раннє весняне боронування або так зване ранньовесняне закриття вологи, спрямоване на збереження вологи та покращення теплового режиму грунту.

Система зяблевого обробітку грунту в степових розсадниках спрямована на максимальне накопичення вологи та її збереження в грунті. Особливістю зяблевої системи в цих умовах є більш глибоке, ніж у районах з достатнім зволоженням, лущення (8 - 10 см, а в особливо в посушливі роки – 10 - 12 см) з одночасним боронуванням. Після появи бур’янів проводять глибоку оранку (в посівному відділенні на глибину 30 - 32 см, а в шкілках – 40 - 45 см) з одночасним боронуванням. В степових розсадниках з незначним сніговим покривом залишати на зиму незаборонованим піднятий зяб не можна, бо це призведе до вимерзання та видування вологи з грунту. Як і в розсадниках Полісся, система зяблевого обробітку в Степу також закінчується ранньовесняним боронуванням.

Чорнопаровасистема обробітку грунту є ефективним засобом накопичення вологи, поліпшення фізичних властивостей грунту та боротьби з бур’янами. Найчастіше її застосовують на родючих грунтах у районах недостатнього і нестійкого зволоження (Степ) з метою збереження вологи та знищення бур’янів на засмічених ділянках. Обробіток грунту за системою чорного пару починають восени прийомами зяблевої системи обробітку грунту. Навесні, з метою затримання вологи, проводять боронування грунту в двох напрямках важкими та середніми боронами БЗТС-1, 0 і БЗСС-1, 0. Для утримання грунту в пухкому стані, накопичення вологи та очищення від бур’янів площу культивують з одночасним боронуванням упродовж літа 3 - 4 рази. У районах з достатнім зволоженням першу культивацію проводять на глибину 5 - 7 см. Глибину наступних культивацій збільшують поступово, доводячи її в кінці літа до 10 - 12 см. У посушливих районах – навпаки: першу культивацію здійснюють на глибину 10 - 12 см, а потім її поступово зменшують і доводять до 5 - 7 см. Така послідовність проведення культивацій руйнує капіляри і дозволяє утворити мульчуючий шар, який захищає від висушування нижні горизонти грунту.

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться с друзьями: