Про види порушень.

Діти з порушеннями психофізичного розвитку: проблеми і освітні потреби.

Народження дітей з порушеннями в розвитку не лише українська, але й світова проблема. Рівень підтримки, толерантність і гуманізм у ставленні до таких дітей, здатність задовольнити їхні нагальні потреби є показниками ступеня зрілості суспільства, у якому вони живуть.

За даними психолого-медико-педагогічних консультацій на початок 2013-2014 навчального року в Україні майже 7 мільйонів дитячого населення. Дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, близько 11 відсотків від усієї кількості дитячого населення. Близько половини серед них мають статус дитини з інвалідністю. Названі цифри щороку змінюються, порівняння їх свідчить про незначні розбіжності в кількостях, але загалом вони відповідають світовим тенденціям.

У переважної кількості таких дітей різноманітні порушення (іншими словами, вади, ушкодження, аномалії, дефекти) фізичного або психічного розвитку наступають дуже рано, тобто є вродженими або набутими у ранньому віці. Причин для їх виникнення існує дуже багато. Це окрема цікава тема (з галузі медицини). У цій же статті ми поставили за мету розкрити педагогічний спектр провідних питань, які постають перед педагогами, практичними психологами, коли вони стикаються з дитиною, яка має порушення психофізичного розвитку. Починаючи працювати з такими дітьми, їм необхідно орієнтуватися:

- у видах порушень,

- у проблемах психічного розвитку, які ними породжуються,

- у пов´ язаних з ними освітніми потребами таких дітей;

- та в існуючих в системі освіти України шляхах задоволення цих потреб.

Не претендуючи на вичерпність інформації, спробуємо узагальнити існуючі щодо цих питань дані, які можуть стати основою для поповнення в них зацікавлених самостійно.

Про види порушень.

Отже, види порушень розрізняють у відповідності до сфери психофізичного розвитку, де відбулося ушкодження, ступеня вираження дефекта і часу, коли він відбувся. Вони можуть виявлятися в сенсорній, моторній і психічній сферах. Так, сенсорні порушення це, насамперед, порушення зорових (слабозорість, сліпота) і слухових (туговухість, глухота) функцій, які забезпечують дитині чуттєве відображення та її взаємодію з навколишнім світом. Найбільш поширеними наслідками ушкодження моторної сфери, яка відповідає за рухи і рухову діяльність, є порушення опорн о-рухового апарату, що виявляються в парезах, паралічах, тиках, гіперкінезах (наприклад, при дитячому церебральному паралічі), і мовно-рухових функцій, що забезпечують рухливість м´ язів мовленнєвого апарату дитини, утруднюючи артикуляцію звуків (анартрія, дизартрія, стерта дизартрія). Порушення психічної сфери у дітей спостерігаються на фоні органічного ураженням центральної нервової системи (мозку) і виявляються у порушеннях пізнавальної діяльності, поведінки та формування особистості дитини в цілому. До цієї групи порушень належать: інтелектуальні, ступінь вираження яких виявляється в різних станах, розумового розвитку дитини (розумова відсталість, затримка психічного розвитку) та психоневрологічні, що проявляються в різних психологічних станах дитини (неврастеніі, церебрастеніі, неврози, істероїдність, імпульсивність тощо). Названі стани зумовлені частковими, незначними (парціальними) органічними ураженнями головного мозку, які стають причиною слабкості нервової системи і виявляються в надмірній і швидкій втомлюваності, виснажливості, підвищеній реактивності. Все це також може негативно позначатися на учбовій діяльності дитини, призводити до стійкої неуспішності.

За сучасною термінологією вид порушення визначається ще як модальність дефекта. Ступінь вираженості означає важкість порушення, що розкривається у мірі втрати функції (повна, часткова). Третій фактор – час настання порушення визначає, по-перше, різні його форми (недорозвинення, затримка) і якісну своєрідність, зумовлену втратою функції, яка була вже добре сформована (наприклад, пізноосліплі, у яких сформовані повноцінні уявлення, пізнооглухлі, у яких сформоване повноцінне мовлення і словесно-логічне мислення). Педагогічні цілі щодо цих дітей відрізняються у порівнянні з сліпими (глухими) від народження. Якщо у першому випадку головним дидактичним завданням є розвиток і формування відсутніх функцій, то в другому – збереження їх повноти і обсягу.

На жаль, у дітей значно рідше, але трапляються ураження не в одній, а одразу у двох (а то і трьох сферах). У таких випадках маємо одночасне поєднання декількох аномалій розвитку. Таке явище в дефектології носить назву складний дефект, зумовлений комплексом порушень, який істотно спотворює, викривлює, у порівнянні з нормою, перебіг психічних процесів. Раніше такий стан дітей позначали терміном " комбінований дефект". Нині, як застарілий, він вилучений із наукового вжитку. До дітей із складним дефектом, наприклад, відносяться: сліпоглухі; діти, які мають дитячий церебральний параліч і затримку психічного розвитку; слабкозорі діти із розумовою відсталістю; діти із атиповими порушеннями психічного розвитку – аутизмом, в симптомокомплексі яких мають місце комунікативні, інтелектуальні, поведінкові порушення. тощо.

Три проаналізовані нами фактори, такі як вид порушень, міра втрати функції, час ушкодження лежать в основі відомої педагогічної класифікації дітей з вадами психофізичного розвитку. Це діти:

-з порушеннями слуху (глухі, із зниженим слухом, пізнооглухлі);

- з порушеннями зору (сліпі, із зниженим зором, пізноосліплі);

- з тяжкими порушеннями мовлення;

- з порушеннями опорно-рухового апарату;

- з порушеннями (психіки); до них відносять дві групи дітей: з порушеннями інтелекту, а саме з розумовою відсталістю, із затримкою психічного розвитку, та діти з психоневрологічними захворюваннями зі збереженим інтелектом;

- із складним дефектом (або із складною структурою порушень)